Теорії міжнародної торгівлі: А. Сміта. Д.Рікардо, Гекшера-Оліна, М. Портера,

Міжнародна торгівля – це обмін товарами та послугами між державами. Вона передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів. В якості покупців та продавців виступають окремі особи, приватні, акціонерні підприємства та державні структури. Масштаби та форми участі країни в міжнародній торгівлі, вплив останньої на національну економіку залежать від рівня економічного розвитку та глибини інтеграції країни в систему міжнародного поділу праці. Міжнародна торгівля є важливим стимулом розвитку і підвищення ефективності виробництва кожної країни. З її допомогою можна поглиблювати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів й таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва.

Причини міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля обумовлена:

- обмеженістю або відсутністю ресурсів в національній економіці;

- обмеженістю внутрішніх ринків збуту;

- національними відмінностями в рівнях витрат виробництва;

- нерівномірним доступом до технологій й т.п.

Завдяки цим відмінностям стає вигідною спеціалізація країн на виробництві певних товарів. Обґрунтування принципів спеціалізації та вигідності міжнародної торгівлі знайшли розвиток у теоріях міжнародної торгівлі.

Теорія абсолютних переваг. Дану концепцію сформулював ще А.Сміт. згідно з нею вільна міжнародна торгівля є взаємовигідною для країн й сприяє їх економічному розвитку. При цьому необхідно спеціалізуватись на виготовленні продукції, у виробництві якої країна має абсолютні переваги, тобто виробництво якої дешевше ніж у закордонних партнерів. Товари, які в інших країн можна купити дешевше ніж обійдеться власне виробництво необхідно імпортувати

Теорія порівняльних переваг. Дана концепція була сформульована Д.Рікардо у 1817 році. В ній Рікардо довів, що спеціалізація й міжнародна торгівля вигідні навіть якщо країна немає абсолютних переваг у виробництві жодного товару. Країна повинна спеціалізуватись на тих товарах, у виробництві яких вона має порівняльні переваги, а інші повинна закуповувати за кордоном.. Порівняльні переваги вона має у тих товарах, виробництво яких має найнижчу альтернативну вартість. тобто виробництво їх стосовно інших товарів всередині країни відносно дешевше. В результаті такої спеціалізації стає ефективнішим як національне, так і світове виробництво.

Теорія Гекшера-Оліна. В даній концепції шведські економісти Елі Гекшер (1879 – 1952) та Селігмен Б. Бертиль Олін (1899 – 1979) в 20 – 30 – х рр. ХХ ст. намагались пояснити причини відмінностей між країнами у відносних перевагах. Відповідно до цієї теорії країни експортують товари, у виробництві яких переважно використовуються відносно надлишкові фактори, й імпортують товари, виробництво яких потребувало б значного використання відносно дефіцитних факторів виробництва.

Теорія конкурентних переваг. Дану концепцію обґрунтував американський економіст Майкл Портер. На його думку в сучасних умовах конкурентна позиція галузей все менше залежить від наявності в країні основних факторів виробництва. Тому в основі міжнародної торгівлі лежать конкурентні переваги. Вони визначаються чотирма чинниками, що утворюють так званий національний ромб. До них належать: кількість та якість факторів виробництва; кількісні та якісні параметри внутрішнього попиту; наявність в галузевій структурі економіки близьких та суміжних галузей; рівень та характер конкуренції на внутрішньому ринку. Зміни у цих чинниках може створювати сприятливі або несприятливі умови для реалізації конкурентних переваг на зовнішньому ринку. Державна через інструменти політики може також впливати на ці чинники.

44. Рівноважний рівень-світових цін і вигоди від зовнішньої торгівлі. Зовнішня
торгівля і розподіл доходів.

Рівноважний рівень світових цін і вигоди від зовнішньої торгівлі. Вигоди від зовнішньої торгівлі залежать від рівноважних світових цін на товари і послуги, котрими торгують країни. Для з’ясування цього питання візьмемо лише дві країни - Україну і Росію, що виробляють однаковий продукт.

Україні вигідно збільшувати виробництво та експортувати товар, якщо світова ціна перевищуватиме початкову внутрішню ціну. Що вище світова ціна товару, то активніше українці збільшуватимуть його пропозицію. Щоправда, водночас зростатимуть і внутрішні ціни на цей товар, і споживачі в Україні скорочуватимуть попит на нього. Отже, величина пропозиції на світовому ринку визначатиметься різницею між пропозицією і попитом на нього на внутрішньому ринку України, яка виникає в умовах зростання цін на цей продукт.

Російським споживачам вигідно купувати імпортну продукцію, якщо світова ціна на неї нижча за початкову внутрішню ціну в Росії. Що нижча світова ціна на продукцію, то більшим у Росії буде попит на неї. Зі зниженням внутрішніх цін на товар російські підприємці скорочуватимуть розмір її пропозиції. Отже, у нашому прикладі величина попиту на товар на світовому ринку визначатиметься різницею між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку Росії, яка виникає в умовах зниження цін на продукцію.

Зовнішньоторговельні відносини взаємовигідні для країн загалом, проте вони дають вигоду одним групам населення і суперечать інтересам інших.

Отже, внаслідок міжнародної торгівлі виробники в країні-експортері виграють, бо мають змогу розширити виробництво й продавати свою продукцію за ціною, яка перевищує внутрішню рівноважну ціну. З іншого боку, споживачі в країні-експортері програють, бо внаслідок підвищення цін змушені скорочувати обсяг закупівель. Проте загалом зовнішня торгівля забезпечує приріст добробуту в країні-експортері за рахунок більшого виграшу виробників порівняно з утратами споживачів.

Із розвитком зовнішньої торгівлі споживачі в країні-імпортері виграють, бо мають змогу купувати більшу кількість потрібного їм блага за нижчою ціною. З іншого боку, виробники в країні-імпортері програють, бо конкуренція імпорту змушує їх знижувати ціни і скорочувати обсяги виробництва. Проте загалом зовнішня торгівля забезпечує приріст добробуту в країні-імпортері, бо вигоди споживачів переважають втрати виробників продукції, яка конкурує з імпортом.

Зовнішня торгівля і розподіл доходів. Хоч міжнародна торгівля є взаємовигідною, вигода від неї розподіляється між країнами нерівномірно. Отже, від розвитку торговельних відносин більшу вигоду отримує та країна, у якій внутрішні ціни змінилися на більший відсоток. Це відображає правило розподілу вигоди, яке підкреслює: вигоди від зовнішньої торгівлі розподіляються прямо пропорційно змінам цін у обох країнах.

Інакше кажучи, чим нижча еластичність попиту на імпорт за ціною або еластичність пропозиції за ціною, тим більший виграш країни від торгівлі.

В короткостроковому періоді внаслідок запровадження зовнішньоторговельних відносин зростають доходи власників факторів виробництва, що використовуються в експортних галузях. Одночасно знижуються доходи власників факторів виробництва, які залучені в галузі, що конкурують з імпортом.

У довгостроковому періоді розвиток зовнішньої торгівлі забезпечує зростання доходів тих факторів виробництва, які інтенсивно використовуються в експортних галузях, знижує доходи власників факторів виробництва, які інтенсивно використовуються в імпортозамінних галузях. Такий висновок називають теоремою Столпера - Самюелсона. Ця теорема справедлива для незмінної пропозиції факторів виробництва за умов досконалої конкуренції.

45. Зовнішньоторговельна політика та її інструменти. Економічний протекціонізм і
вільна торгівля (фритредерство).

Зовнішньоторговельна політика - це система економічних, організаційних, політичних заходів щодо розвитку зовнішньоторговельних відносин даної країни або групи країн; включає визначення обсягів географічної і товарної структури експорту та імпорту.

Розрізняють дві базові моделі зовнішньоторговельної політики: протекціонізм і фритредерство, або модель вільної торгівлі.

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних заходів (різних видів мит або адміністративного регулювання) щодо зниження конкурентоспроможності іноземних товарів.

Протекціонізм має бути тимчасовим, оскільки, захищаючи національну економіку, він сприяє виникненню в ній „застійних" явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів, посиленню корупції і монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку, позбавляє переваг міжнародного поділу праці та вигод від передових науково- технічних досягнень інших країн.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) - це політика без обмежень, без державного втручання. Регулювання експорту та імпорту товарів і послуг здійснює не держава, а ринок.

Вільна торгівля сприяє подоланню корупції і розвитку конкуренції на внутрішніх ринках, змушує підприємців вводити інновації, збільшувати кількість випуску продукції, підвищувати якість товарів і зменшувати середні витрати, що сприяє економічному зростанню. Отже, вільна торгівля підвищує життєвий рівень населення країни.

Протекціонізм і вільна торгівля в чистому вигляді не існують. Як правило, в зовнішньоторговельній політиці будь-якої країни тенденції лібералізації та протекціонізму виявляються одночасно. Але на кожному конкретно-історичному етапі розвитку одна з них переважає. Співвідношення між протекціонізмом і вільною торгівлею залежить від економічного розвитку країни..

Регулювання зовнішньоторговельних відносин здійснюється за допомогою різних засобів (інструментів). Загалом інструменти державної політики ділять на тарифні та нетарифні. Тарифні заходи безпосередньо пов’язані з митними зборами.

Мито - це збір коштів, що виконує функцію податку, який стягується при пересіченні товаром митниці і при цьому підвищує ціну імпортованих (чи експортованих) товарів, впливаючи цим на обсяг і структуру зовнішньоторговельного обороту.

Немитні засоби (інструменти). До них відносяться адміністративні та економічні методи прямого і непрямого впливу на зовнішню торгівлю. Це, зокрема:

· квотування. Квоти - це кількісні обмеження у вартісному або фізичному виразі, які вводяться на імпорт і експорт окремих товарів на визначений термін. Кількісне регулювання здійснюється через індивідуальні ліцензії.

• введення державної монополії на торгівлю певними видами товарів;

• підвищення вимог до якості товарів та їх екологічних параметрів

• ембарго - заборона державою ввозу до країни або вивозу з країни окремих видів продукції тощо.

Крім названих видів нетарифних перешкод використовують фінансові та валютні засоби обмеження імпорту.

До фінансових засобів відносять прикордонний податок і різного роду збори, пов’язані з оформленням документів на митниці, з митним оглядом товару, перевіркою його якості, портові, статистичні, фітосанітарні та інші подібні збори.

Валютні обмеження - це регламентація операцій резидентів і нерезидентів із валютою та іншими валютними цінностями.

Митні засоби підвищують вартість товару, тому що експортер (імпортер) змушений компенсувати свої витрати на сплату мита за рахунок збільшення ціни на товар. Високі імпортні мита роблять іноземні товари неконкурентоспроможними на внутрішньому ринку і використовуються для захисту національних виробників аналогічних товарів.