Модель життєвого циклу споживання і заощадження Ф. Модільяні,

Гіпотеза життєвого циклу. Згідно з цією гіпотезою дохід людей впродовж життя змінюється. Але, попри це, люди прагнуть підтримувати рівномірний рівень споживання протягом усіх періодів свого життя. Для забезпечення стабільного рівня життя, люди повинні заощаджувати в період трудового життя, щоб мати можливість використовувати накопичене багатство в післятрудовий період. Виходячи з цього гіпотезою життєвого циклу передбачає, що люди багато заощаджують, коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають на споживання коли їхні доходи нижчі за середні протягом життя.

Для ілюстрації гіпотези життєвого циклу розглянемо поведінку особи, яка планує забезпечити собі приблизно однаковий рівень споживання протягом усього економічно самостійного життя. З цією метою запровадимо такі умови:

Т — очікувана кількість років економічно самостійного життя особи, яке складається з періоду трудового життя і післятрудового (пенсійного) періоду;

W — майно (активи, багатство), яке людина нагромадило за рахунок заощаджень (для спрощення припустимо, що на заощадження не нараховуються проценти).

Згідно з наведеними умовами ресурси особи для її споживання за весь життєвий цикл складаються з поточних доходів, отриманих за період трудового життя (R · Y), і нагромадженого майна (W). Звідси рівномірна величина щорічного споживання особи впродовж усього її життя становитиме

Тоді функцію споживання особи можна записати так:

Наприклад, припустимо, що тривалість економічно самостійного життя особи становить 50 років і 30 із них вона має намір працювати. Це означає, що Т = 50, R = 30. За таких умов функція споживання матиме такий вигляд:

С = 0,6 · Y + 0,02 · W

З рівняння видно, що споживання залежить від двох чинників: поточного доходу і майна. В даному числовому прикладі додаткова одиниця поточного доходу збільшує споживання на 0,6 одиниці, а додаткова одиниця майна збільшує споживання на 0,02 одиниці.

Якщо так планують своє споживання протягом усього життя окремі особи, то аналогічно визначається функція споживання для всіх осіб. Отже, загальному вигляді функцію споживання для всієї економіки можна подати таким чином:

С = α · Y + β · W,

де α — гранична схильність до споживання з поточного доходу; β — гранична схильність до споживання з майна.

Якщо обидві частини рівняння поділити на Y, то отримаємо функцію середньої схильності до споживання:

Із рівняння видно, що середня схильність до споживання (С / Y) залежить від співвідношення між багатством і поточним доходом (W / Y). На початкових етапах трудового життя особи її поточний дохід, як правило, зростає швидше, ніж багатство. Тому середня схильність до споживання може зменшуватися, що відповідає висновкам кейнсіанської теорії. Але за весь період життя багатство людини залежить від її поточного доходу. Тому середня схильність до споживання в довготривалому періоді є постійною величиною.

12. Теорія перманентного доходу М. Фрідмена та її значення для пояснення
споживчих витрат.

Теорія постійного (перманентного) доходу. Згідно з цією гіпотезою споживання залежить не від поточного доходу, а від постійного. За своїм визначенням постійний дохід — це сталий компонент поточного доходу, який людина спроможна підтримувати протягом усього життя за рахунок трудового доходу і громаджених активів. У математичній інтерпретації постійний дохід являє собою середньозважену величину або тренд поточних доходів людини за всі роки її життя. Це означає, що поточний дохід крім постійного доходу включає також і тимчасовий дохід, який не піддається передбаченню. Згідно з цією гіпотезою в процесі прийняття рішень люди спираються на постійний дохід, який вони спроможні передбачити. Звідси випливає функція споживання:

С = с · Y^p (1)

де с — коефіцієнт, який визначає ту частку постійного доходу, яка витрачається на споживання; Y^p — постійний дохід (наявний).

На базі функції споживання з постійним доходом можна зробити висновок щодо можливої динаміки середньої схильності до споживання. Для цього обидві частини рівняння (1) поділимо на Y:

(2)

Отже, середня схильність до споживання залежить від співвідношення між постійним доходом і поточним доходом. Якщо поточний дохід тимчасово перевищує постійний дохід за рахунок тимчасових доходів, то середня схильність до споживання зменшується, і навпаки.