Поняття відкритої економіки. Модель відкритої економіки Мандела-Флемінга.

Міжнародна економіка - це сукупність органічно взаємопов’язаних економік різних країн.

Розрізняють відкриту і закриту міжнародну економіку.

Відкрита економіка - це національна економіка, яка максимально ефективно залучена через відповідні організаційно-правові та фінансово-кредитні механізми у світові структури і взаємодіє зі світовим співтовариством через вільний обмін товарами, капіталами, людьми, знаннями, технологіями на основі високого рівня міжнародного поділу праці та усуспільнення виробництва, глобалізації продуктивних сил для національного та світового економічного прогресу.

Закрита економіка, або автаркія - це економіка країни, яка не експортує та не імпортує товари і послуги, капітал тощо.

Основними рисами відкритої економіки є:

• наявність максимально сприятливих правових, організаційних та інших передумов для господарської взаємодії із зовнішнім економічним середовищем;

• здійснення державних програм стимулювання експортерів;

• підключення до міжнародної системи інформаційного забезпечення;

• координація зовнішньоекономічної політики країни з міжнародними економічними організаціями та центрами, своїми основними партнерами;

• їй властивий значний вплив зовнішніх факторів на внутрішнє економічне життя, насамперед на структуру та обсяг виробництва, асортимент продукції;

Модель Манделла-Флемінга є модифікацією моделі IS-LM, яка була розглянута у главі 14. Головна відмінність між цими моделями полягає в тому, що модель IS-LM описує закриту економіку, а модель Манделла-Флемінга — відкриту. Внаслідок цього модель Манделла-Флемінга відрізняється від моделі IS-LM трьома властивостями.

Перша — вона розрахована на малу відкриту економіку, до якої відно-ситься економіка таких країн, які неспроможні помітно впливати на кон’юнкруту світових ринків і, зокрема, на світову процентну ставку. Друга — модель спирається на припущення, що мала відкрита економіка функціонує в режимі абсолютно мобільного капіталу, під яким розуміється режим, за якого капітал може без перешкод переміщуватися між країнами в пошуках найбільшого рівня доходності. Третій — крім доходу (ВВП) і внутрішньої процентної ставки, які є чинниками моделі IS-LM, в модель Манделла-Флемінга включено ще три змінні: чистий експорт, валютний курс, світова процентна ставка.

Концептуальною основою моделі Манделла-Флемінга є припущення про те, що мала відкрита економіка функціонує в режимі абсолютної мобільності капіталу. Згідно з цим припущенням внутрішню процентну ставку визначає світова процентна ставка.

У моделі Манделла-Флемінга екзогенними змінними (заданими ззовні) є:

• інструменти фіскальної політики у формі державних закупівель (О) та податків (Т);

• грошова маса (М);

• рівень цін (Р);

• світова процентна ставка (r*).

Внутрішніми (ендогенними) змінними є:

• обсяг національного виробництва і доходу (Y);

• внутрішня реальна процентна ставка (r),

яка, за умови відсутності інфляції (Р=0) дорівнює

номінальній;

• обмінний валютний курс (q).

 

47. Платіжний баланс країни, його структура і значення. Взаємозв’язок рахунків
платіжного балансу. Стан платіжного балансу. Дефіцит і криза платіжною балансу.

Платіжний баланс - це система операцій взаємопов'язаних показників, які характеризують співвідношення чи рівновагу в протилежних потоках валютних платежів між країнами в процесі їх зовнішньоекономічної діяльності.

Базуючись на принципах бухгалтерського обліку, платіжний баланс складається з двох протилежних операцій - кредиту і дебету. Кредит - це відтік вартості, за який згодом її резиденти одержують платежі в іноземній валюті. Дебет - це приплив вартості у дану країну, за який її резиденти повинні згодом платити, тобто витрачати іноземну валюту.

Загальна сума кредитних проводок повинна співпадати з загальною сумою дебетових, а загальне сальдо повинно дорівнювати нулю. Сальдо платіжного балансу може бути активним та дефіцитним (пасивним).

Стандартний платіжний баланс складається з двох ключових рахунків - рахунку поточних операцій і рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій.

Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов'язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунку виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги (транспорт, подорожі та інші послуги.), факторні доходи (оплата праці та доходи від інвестицій) та поточні трансферти (характеризують таку передачу матеріальних та фінансових цінностей резидентам від нерезидентів і навпаки, яка не передбачає компенсації у вигляді певного вартісного еквівалента).

Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій відображає потоки капіталу і фінансів. Це рух коштів, будь-яких зобов’язань і вимог, що виникають між резидентами різних країн при взаємних розрахунках за товари і послуги, позиках грошей або товарів, погашені боргів, інвестиціях у нерухоме майно, цінні папери та інші активи за кордоном. Якщо чистий експорт капіталу NKE > 0, то країна має чистий відтік капіталів, а при NKE < 0 - чистий приплив капіталів.

Рахунок операцій з капіталом враховує перекази капіталу і придбання (або продаж) капітальних трансфертів (трансферти на інвестиційні цілі, прощення боргу, перекази мігрантів тощо), а також придбання або реалізацію нефінансових активів (авторські права, патенти, ліцензії, торгові марки, права на видобуток корисних копалин та інші).

Фінансовий рахунок відображає всі операції, в результаті яких відбувається перехід прав власності на зовнішні фінансові активи та вимоги країни, або, іншими словами, виникнення та погашення фінансових зобов’язань між резидентами та нерезидентами.

Фінансовий рахунок поділяється на дві класифікаційні групи, що охоплюють операції з фінансовими активами (активи) та операції з фінансовими зобов’язаннями (пасиви). Обидві групи, у свою чергу, поділяються на три функціональні категорії: прямі, портфельні та інші інвестиції. До складу активів відноситься також така категорія, як резервні активи.

Платіжний баланс має велике значення для характеристики зовнішньоекономічних відносин. Він найповніше, як кількісно, так і якісно, виражає масштаби, структуру та характер зовнішньоекономічних операцій країн, їх участі у світовому господарстві. Його аналіз дає змогу судити про стан справ країни з відкритою економікою, тобто про те, наскільки ефективно країна може управляти своєю зовнішньоекономічною діяльністю.

Дефіцит платіжного балансу - це макроекономічний показник, що свідчить про меншу частку сумарних чистих надходжень у країну іноземної валюти на поточний рахунок і рахунок руху капіталів порівняно з часткою виплат іноземної валюти центральним банком зі своїх резервів для покриття чистих потреб вітчизняних резидентів в такій валюті за певний період часу.

Криза платіжного балансу - це криза, під час якої від’ємне сальдо поточного рахунка (ПР) перевищує надходження фінансових активів з операцій рахунка капіталу (РК) платіжного балансу (ПБ):

ПР + РК = ПБ < 0

Іншими словами, зовнішні зобов’язання країни перевищують суму надходжень від експорту товарів та послуг, а також за рахунок трансфертних платежів (приватних та офіційних), прямих і портфельних іноземних інвестицій, банківських кредитів тощо.