Інфляція: суть, форми, рівні та соціально-економічні наслідки. Крива А. Філліпса та її варіанти. Антиінфляційна політика держави.

Інфляція – це процес зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу цін – на дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції.

Для обчислення темпу інфляції використовують два методи. Якщо потрібно визначити темп інфляції в періоді t порівняно з базовим періодом, то він обчислюється як різниця між індексом цін в періоді t (Р) та індексом цін в базовому періоді, який береться за 100%: і = Р – 100. Якщо треба визначити темп інфляції відносно попереднього періоду, який не є базовим, то він обчислюється з урахуванням індексу цін базового періоду (Р_-1) за формулою:

Інфляцію можна класифікувати за різними ознаками: залежно від темпів інфляції – помірна (до 10%), висока (галопуюча, 10-100%) та гіперінфляція - до 1000%. Залежно від причин виникнення – інфляція попиту та інфляція витрат, залежно від передбачення – очікувана та неочікувана.

Наслідки інфляції:

1. Знижуються реальні доходи населення.

2. Знецінюються фінансові активи із сталим доходом.

3. Порушується нормальний розподіл доходів між кредиторами та дебіторами.

4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм.

5. Прискорюється матеріалізація грошей.

6. Знижується мотивація до праці.

7. Інф. підриває управлінський механізм економіки.

Стагфляція виник.тоді, коли одночасно зрост.ціни і скороч.вир-во. Отже, між інфляцією та безробіттям існує залежність. Зазначений зв’язок між безробіттям (U) та інфляцією (і) отримав своє узагальнення за допомогою кривої Філіпа:

Крива Філіпса свідчить, що за зменшення безробіття від U1 до U3 інфляція зростає від і1 до і3. Спираючись на криву, можна зробити такі висновки: 1) велике безробіття не може існувати одночасно з високою інфляцією: можливе лише велике безробіття і низька інфляція або навпаки; 2) стимулювальна політика може забезпечити зменшення безробіття лише ціною підвищення інфляції; 3) вибір співвідношення між безробіттям та інфляцією залежить від пріоритетів уряду, тобто від того, вирішенню якої проблеми він віддає перевагу. Проте наведений варіант кривої Філіпа адекватно описує залежність між безробіттям та інфляцією лише в короткостроков.періоді. В довгострок. періоді між безробіттям та інфляцією спостерігається інший зв’язок.

Крива Філіпса графічно зображує вибір між інфляцією та без-робіттям і вказує на обернено пропорційну залежність динаміки їх показників: чим вищий рівень безробіття, тим менший приріст но-мінальної заробітної плати, і навпаки. Крива Філіпса дає концептуальні орієнтири щодо варіантів ви-бору економічної політики: або достатньо висока зайнятість з мак-симальним економічним зростанням, проте за умов швидкого під-вищення цін, чи достатньо стабільні ціни, проте за умов значного безробіття.

Антиінфляційна політика - це сукупність ефективних заходів держави, спрямованих на реальну стабілізацію рівня споживчих цін.

Для подолання інфляції й формування ефективної політики стабілізації національної валюти вироблено цілий ряд методів. Серед них найбільш поширеними є: нуліфікація, ревалоризація і реставрація, девальвація, дефляція.

Сукупний попит (АD), його структура, цінові і неціновї чинники. Крива сукупного попиту.

Сукупний попит (AD) - це величина обсягу продукції, яку готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб’єкти.

AD- це заплановані витрати всіх макроекономічних суб’єктів.

Сукупний попит можна визначити за формулою, що виведена з моделі кругообігу для відкритої економіки

AD = C + I + G + NE.

За даною формулою можна визначити структуру сукупного попиту.

Він складається з: C - споживчий попит: платоспроможний попит домогосподарств на споживчі товари; I - інвестиційний попит: попит підприємців на засоби виробництва для, G - попит держави на товари та послуги для, - попит закордону.

Крива AD показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, коли інші умови не змінюються.

Фактори, що впливають на сукупний попит поділяються на цінові та нецінові.

До цінових факторів відносяться:

1)зміна процентної ставки;

2)ефект багатства, або касових залишків;

3)ефект імпортних закупівель.

Ефект процентної ставки полягає у тому, що із зростанням згального рівня цін зростає і процентна ставка. Ефект багатства, або ефект матеріальних цінностей проявляється у зменшенні фінансових активів домашніх господарств при зростанні загального рівня цін. Ефект імпортних закупівель полягає у зменшенні сукупного попиту на вітчизняні товари, якщо ціни на них будуть вищі, ніж на зарубіжні.

Під дією цінових факторів сукупний попит змінюється по кривій AD.

Розглянуті фактори показують зміну сукупного попиту під впливом зміни цін. Але сукупний попит може змінюватись і під тиском інших, нецінових факторів. До них відносять: добробут населення, очікування споживача, заборгованість споживача, податки; податки з підприємств, технологія, надлишкові потужності; валютні курси.

Під дією нецінових факторів крива сукупного попиту AD переміщується:

-вправо вгору, коли попит зростає (AD ® AD₁);

-вліво вниз, коли попит змешшується (AD ® AD₂).