Фіскальна і монетарна політика у класичній (неокласичній) та кейнсіанській моделях.

За кейнсіанською та монетаристською концепціями центральною проблемою грошової політики е маніпулювання грошовою пропозицією з метою впливу на найважливіші макроекономічні параметри.

Кейнсіанці стверджували, що при збільшенні пропозиції грошей зменшується ставка процента, зростають інвестиції та сукупні витрати.

Зміна грошово-кредитної політики

Зміна грошової пропозиції

Зміна % ставки

Зміна обсягу інвестицій

Зміна номінал. обсягу виробництва

 

 

Кейнсіанський передавальний механізм грошово-кредитної політики

Отже, з кейнсіанської концепції грошової політики випливає;

• зміна грошової пропозиції може впливати на сукупні витрати опосередковано через зміну ставки відсотка;

• грошова політика менш впливова, ніж бюджетно-податкова;

• існують певні обмеження впливу гр. пропозиції на % ставку, а % ставка–на рівень інвестицій,

• коливання грошової пропозиції змінює % ставку, яка визначає рівень інвестування, а інвестиції впливають на сукупний попит і рівнов. обсяг виробництва.

Важливою складовою монетаризму є рівняння обміну Фішера: M×V=P×Q

де М — кількість грошей в обігу, V — швидкість обігу грошей, Р — рівень цін на вироблену продукцію, Q — фізичний обсяг виробництва.

На противагу кейнсіанцям, монетаристи дотримуються погляду, що швидкість обігу грошей є відносно стабільною і не змінюється у відповідь на зміни у кількості грошей в обігу.

Монетаристи: зміни у грошовій пропозиції безпосередньо впливають на сукупний попит, а зміни в останньому, у свою чергу, спричиняють зміни у номінальному обсязі виробництва.

Зміна грошово-кредитної політики

Зміна грошової пропозиції

Зміна сукупного попиту

Зміна номінал. обсягу виробництва

Монетаристський передавальний механізм грошово-кредитної політики

Отже, відповідно до монетаристської концепції грошової політики:

• зростання грошової маси призводить до зростання темпів інфляції;

• зміна грошової пропозиції безпосередньо впливає на сукупні витрати, бо за основу береться рівняння обміну М×V= Р×Y

• маніпулюючи грошовою масою, не можна вплинути на відсоткову ставку;

• головним засобом пожвавлення економіки має бути, не стимулювання зростаючою грошовою пропозицією, а структурні зміни економіки, розширення виробничих можливостей.

Головним знаряддям стабілізації економіки, з точки зору кейнсіанців, має стати фіскальна політика - здійснювана державою політика щодо власних витрат та податків. Виділияють такий інструментарій щодо подолання негативних ситуацій в економіці: збільшення податків; продаж державних облігацій або емісія грошей; маніпулювання держ. витратами і податками.

Кейнсіанці схиляються до версії, що економічне піднесення можливе завдяки стимулюючому ефекту бюджетних дефіцитів. Так само, вважають вони, й уповільнення інфляції можна розглядати як результат впроваджуваної політики дорогих грошей.

На відміну від кейнсіанців монетаристи були прибічниками зниження податкових ставок. Зниження ставок податків спричинятиме не тільки збільшення сукупного попиту (від AD₁ до AD₂), але й зростання сукупної пропозиції (від AS₁ до AS₂), в результаті чого буде забезпечене збільшення реального обсягу виробництва від Q₁ до Q₂.

40. Проблеми здійснення стабілізаційної політики. Активна і пасивна політика. Політика твердого курсу (відповідно до встановлених правил) та політика оперативної реакції на зміни (дискреційна). Гармонізація фіскальної та монетарної політики.

Правильне поєднання фіскальних і монетарних інструментів дає змогу впливати не лише на рівень обсягу національного виробництва, а й на його структуру. Змінюючи склад податків, державні видатки, рівень облікової ставки чи резервні вимоги, уряд може змінити частку ВВП, що йде на споживання, інвестиції або чистий експорт.

Уряд може використати стримувальну фіскальну політику: підвищити податок із доходів громадян й скоротити трансферні платежі. Ці заходи зменшать використовуваний дохід, а відтак і споживання. Водночас Центральний банк проводить стимулюючу монетарну політику, яка знижує відсоткові ставки і збільшує обсяг інвестицій.

На відміну від стимулюючої фіскальної політики, яка зменшує чистий експорт, що послаблює її впливи на національну економіку, стимулююча монетарна політика збільшує чистий експорт, що підсилює внутрішню монетарну політику країни. Стримувальна фіскальна політика збільшує чистий експорт, що послаблює її обмежувальні впливи на національну економіку. І навпаки, стримувальна монетарна політика підвищує відсоткові ставки і курс національної валюти. Це зменшує чистий експорт і сукупний попит, що підсилює обмежувальні впливи внутрішньої монетарної політики на національну економіку.

Щодо економічної політики, то економісти її розділяють на активну і пасивну.

Основними аргументами проти проведення активної фіскальної й монетарної політики є, по-перше, наявність лагів у процесі ухвалення та проведення економічної політики і, по-друге, особливості формування сподівань в учасників ринкового процесу.

Стабілізація національної економіки була б легшим завданням, якби заходи економічної політики відразу впливали на її стан. Проте творці фіскальної й монетарної політики стикаються з проблемою лагів.

Економісти розрізняють два види лагів стабілізаційної політики — внутрішній і зовнішній. Внутрішній лаг — це період часу від моменту виникнення збурення в національній економіці до моменту ухвалення відповідних заходів економічної політики.

Усвідомлюваний період — це проміжок часу між початком збурення в національній економіці.

Адміністративний період — це проміжок часу від моменту усвідомлення потреби здійснення фіскально-монетарних заходів до моменту, коли будуть вжиті відповідні заходи.

Монетарній політиці притаманні значно коротші адміністративні лаги порівняно з фіскальною політикою.

Зовнішній лаг — це «період часу від моменту ухвалення заходів економічної політики до моменту, коли ці заходи вплинуть на обсяг виробництва, зайнятість чи рівень цін. Особливо тривалий зовнішній лаг притаманний монетарній політиці.

Прихильники активної економічної політики визнають, що тривалі лаги, пов'язані зі застосуванням фіскального і монетарного інструментарію, безперечно, ускладнюють процес стабілізації.

Другий аргумент проти проведення активної економічної політики є сподівання, бо впливають на поведінку всіх учасників ринкового процесу.

Для проведення монетарної політики економісти пропонують такі три правила. Перше з них ввели монетаристи, які справляють нині значний вплив на формування економічної політики в багатьох країнах світу. Прихильники монетаризму вважають, що економіка, яка ґрунтується на приватній власності, — стабільна, а економічна політика дестабілізує її. Стрижнем філософії економіки монетаризму є грошове правило: оптимальна монетарна політика ґрунтується на зростанні пропозиції грошей усталеним темпом, який не залежить від економічних умов.

Ще одне правило полягає в тому, що вона має підтримувати певні темпи зростання номінального ВВП. Третє правило для проведення монетарної політики, яке зводиться до контролю за рівнем цін.

Значна частина економістів відкидає правила щорічно збалансованого і циклічно збалансованого бюджету та дотримується концепції, функціональних фінансів. Згідно з цією концепцією, питання про збалансування бюджету не є головним, бо мета фіскальної політики — досягнення рівноваги національної економіки, а не бюджету.

Прихильники концепції функціональних фінансів стверджують, що у фазі піднесення податкові надходження автоматично збільшуються, що усуває дефіцит бюджету. Крім того, державний борг не такий обтяжли­вий, як уважає більшість людей, бо можливості уряду фінансувати дефі­цити практично безмежні:.підвищення податків, емісія грошей тощо.

Розглянемо тепер систему твердих курсів, за існування яких Центральний банк зобов'язується купувати або продавати національну валюту за обумовленою заздалегідь ціною, що виражена в іноземній валюті.