Суть, цілі, методи та форми економічної політики держави.

Економічні функції держави реалізуються через її економічну політику.

Економічна політика – це концентрована, науково обґрунтована діяльність держави щодо цілеспрямованого керування функціональним розвитком економіки в сферах національного виробництва, розподілу, обміну і споживання благ з метою забезпечення загального добробуту в країні.

Економічну політику формують певні суспільні суб’єкти, які, в залежності від ролі у цьому процесі, поділяються на носіїв економічної політики і носіїв впливу на економічну політику.

Так, як проблеми бувають різними за своєю складністю і термінами їх розв’язання, то цілі поділяються на глобальні, основні та поточні.

Глобальні цілі (забезпечення добробуту, економічної свободи, соціальної справедливості) віддзеркалюють найважливіші завдання суспільства, характеризують його економічний і політичний устрій і спрямовані на правове забезпечення життєдіяльності людей.

До основних цілей відносяться ті, на базі яких розв’язують цілий комплекс проблем. Основні цілі можна конкретно сформулювати і розрахувати на коротку перспективу (5-10 років). І саме на базі основних цілей здійснюється поступове розв’язання глобальних цілей.

Поточні цілі передбачають удосконалення певного економічного процесу і вимагають оперативного реагування (наприклад, підвищення рівня прожиткового мінімуму, пенсій, зарплати тощо) на вирішення нагальних повсякденних суспільних і особистих потреб.

В економічній науці ще розрізняють загальні та специфічні цілі економічної політики. Загальні цілі є спільними для усіх країн ринкової і перехідної економіки, а специфічні цілі відбивають певну специфіку кожної окремої країни.

Ефективність економічної політики у значній мірі залежить від використання певних методів і засобів, за допомогою яких відбувається реалізація економічної політики. За характером впливу на діяльність економічних суб’єктів розрізняють методи прямого і непрямого (опосередкованого) регулювання. Пряме регулювання ототожнюється з адміністративним, а непряме – з економічними методами. Специфікою прямого методу є те, що він являє собою комплекс обов’язкових для виконання вимог і розпоряджень державних органів суб’єктам економічної діяльності. Він є безальтернативним і не залишає суб’єктам права вибору. Ефективність даного методу проявляється в тому, що починає діяти негайно й охоплює всіх суб’єктів, які діють у відповідному економічному просторі. Основними засобами впливу даного методу є ліміти, ліцензії, квоти, тарифи, штрафи, норми і стандарти, митні податки і збори, субсидії, державні інвестиції.

Непрямий метод полягає у впливі на економічні інтереси суб’єктів господарювання, створенні таких економічних умов, які змушують їх діяти у вигідному для держави напрямку. Перевага даного методу над прямим методом заключається в тому, що він не руйнує ринкової ситуації і не обмежує її, а лише видозмінює і надає економічним суб’єктам можливість самостійного вибору і прийнятті певних рішень у своїй діяльності. Найважливішими засобами непрямого методу є бюджетні, податкові, грошово-кредитні, інвестиційні, інноваційні, індикативне планування, цінова політика.

Суб’єктом економічної політики завжди виступає держава в особі її окремих органів, які здійснюють економічну політику у різних формах (напрямах):

􀂾 податково-бюджетна, або фіскальна економічна політика (здійсн. переважно урядом);

􀂾 грошово-кредитна, або монетарна, економічна політика (здійсн. центральним банком);

􀂾 соціальна політика (здійснюється урядом та іншими органами виконавчої влади);

􀂾 зовнішньо-економічна політика (здійснюється урядом, центральним банком, митним комітетом та іншими органами виконавчої влади);

􀂾 структурна політика (здійснюється урядом, галузевими міністерствами);

􀂾 регіональна економічна політика (здійснюється урядом та іншими органами виконавчої влади, в тому числі місцевими).

30. Суть, цілі та засоби фіскальної (податково-бюджетної) політики. Види
фіскальної політики (стимулювальна і обмежувальна, дискреційна і недискреційна).

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – це сукупність заходів урядового впливу, спрямованих на розв’язання макроекономічних проблем (безробіття, інфляція, циклічність та ін.) шляхом зміни обсягів та напрямків державних видатків, системи оподаткування та принципів формування державного бюджету загалом.

Основні функції фіскальної політики: вплив на стан господарської кон’юнктури; перерозподіл національного доходу; нагромадження необхідних ресурсів для фін. соц. програм.

Фіскальна політика виявляє себе у системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів держави – політика державних доходів та їх розподілу; – політика державних видатків; трансферти і боргові фінанси

Фінансова політика є основним інструментом реалізації фіскальних інтересів держави. Фіскальні інтереси не обмежуються лише стягненням коштів на користь державі, оскільки реалізація функцій держави на цьому закінчується. Процес формування фінансових фондів забезпечує державу ресурсами, необхідними для реалізації її функцій.

Метою фіскальної політики є зменшення коливань у рівнях виробництва, зайнятості і цін та направлення економіки в напрямку стійкого зростання виробництва до тієї межі, яка б забезпечила мінімізацію безробіття.

Фіскальна політика може бути стимулюючою або стримуючою (обмежувальна) залежно від того, якого напрямку розвитку об’єкта впливу прагне досягти держава. Наприклад, коли економіка перебуває у спаді чи депресії, фіскальна політика може стати стимулюючою, якщо фіскальними інструментами (зниженням податків та збільшенням видатків) держава збільшує інвестиційні можливості економічних агентів, що призводять до бюджетного дефіциту або до його зростання. У випадку коли спостерігається економічне зростання, фіскальна політика для контролю за інфляцією переходить до розряду стримуючої.

Дискреційна фіскальна політика – це цілеспрямоване регулювання парламентом податків та державних видатків для впливу на реальний ВВП і зайнятість, контролю за інфляцією та сприяння економічному зростанню.

У ринковій економіці з усталеною циклічністю дискреційна політика змінюється у кожній фазі циклу: рефляційна (стимулююча) політика під час виходу з кризи (стимулювання економічного росту та зайнятості); дефляційна (стримувальна) політика під час економічного росту (стримування інфляції та запобігання “перегріву” економіки).

Уряд на власний розсуд, здійснити один з трьох варіантів фіскальних заходів: збільшити державні видатки; зменшити податки; застосувати певну комбінацію попередніх двох.

Недискреційна фіскальна політика	Передбачає автоматичні зміни державних видатків, податкових надходжень та сальдо держбюджету внаслідок циклічних коливань сукупного доходу.
▼ ▼
Темпи приросту ТЧ   Y       Стан Стан Час високої спаду кон’юнктури	Роль вмонтованої в економіку стабільності виконують чисті податки. Чисті податки – це різниця між величиною загальних податкових надходжень до бюджету і сумою державних трансфертів, що виплачуються населенню та підприємствам ТЧ = (T – F) Наприклад, в період економічного піднесення відбувається збільшення ВВП. При наявності прогресивної шкали оподаткування розміри податкових надходжень до бюджету зростають, а трансфертні платежі з бюджету скорочуються.
ТЧ – чисті податкові надходження Y – Фактичний ВВП
Вмонтований (автоматичний) стабілізатор - економічний механізм, який дозволяє знизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості та випуску, не вдаючись до частих змін економічної політики.

31. Державний бюджет, структура його доходної та видаткової частин. Податки, їх
види і функції. Крива А. Лаффера.

Державний бюджет – це фінансовий план формування, розподілу та використання грошових фондів держави протягом року або ж баланс її доходів і витрат. Державний бюджет розробляє і обґрунтовує Міністерство фінансів, а затверджує його Верховна Рада України. Державні фінанси зосереджуються у бюджеті держави і бюджетах місцевих органів влади.

Бюджети завжди складаються з двох частин – доходної і витратної (видаткової).

Доходна частина показує обсяги і джерела надходження доходів бюджету, а витратна – бюджетні видатки за їх напрямки (статтями витрат) та обсягами. Доходна частина бюджету зазвичай включає такі канали доходів як податки з фірм та домашніх господарств, митні збори, процентні платежі державі, державні позики. У свою чергу видаткова частина бюджету гіпотетичної країни включає витрати на оборону, соціальні програми, утримання апарату управління, державні інвестиції, проценти по державному боргу.

Податки - обов’язкові платежі юридичних та фізичних осіб в бюджетну систему в установлених законом розмірах та в зазначений термін.
Функції податків	Фіскальна	Забезпеч. доходів держбюджету для виконанням державою її функцій.
Контрольна	Визначає раціональний, збалансований характер податкової системи, її відповідність визначеним цілям.
Стимулююча	Формування системи пільг, змін у податковому законодавстві з одного боку, та штрафів, санкцій з іншого, які можуть сприяти чи стримувати економічну активність.
Розподільча	Розподіл та перерозподілом НД через систему оподаткування

Класифікація податків:

Критерій	Види податків	Особливості (механізм встановлення)
За суб’єктами	з юридичних осіб	ПДВ, податок на прибуток тощо
з фізичних осіб	прибутковий податок з громадян, курортний збір
змішані	плата за землю, податок з власників ТЗ
За формами оподаткув.	прямі	на прибуток чи майно
непрямі	виступають як надбавка до ціни товару, робіт, послуг (ПДВ, акцизний збір, мито)
За рівнем державних структур	Загальнодержавні	встановлюються вищими органами влади, діють на всій території та повністю надходять до держбюджету
місцеві (регіональні)	встановлюються місцевими органами влади і повністю надходять до місцевих бюджетів
за механізмом оподаткування	прогресивні	ставка зростає відповідно до зростання доходу
регресивні	характеризуються зменшенням податкової ставки із зростанням доходу чи платоспроможністю
пропорційні	мають незмінну ставку

Залежність надходжень до бюджету від зміни ставки податку: крива Лаффера
T   t 0 30 50 70 100%	у випадку, коли ставка оподаткування перевищує деяку межу (50%), податкові надходження починають скорочуватись. Занадто ж високі ставки оподаткування “спрямовують” обмежені ресурси в нелегальну економіку. Все це призводить до зсуву кривої АS ліворуч, в результаті чого сукупний доход знижується, скорочується податкова база та податкові надходження до бюджету.