Структура діяльності міжнародної електротехнічної комісії (мек)

Напрями діяльності МЕК
У галузі стандартизації	У галузі сертифікації
• Розробка міжнародних стандартів на продукцію електротехнічної промисловості, електротехнічне устаткування виробничого призначення, електро­енергетичне устаткування, вироби електронної про­мисловості, електронне устаткування побутового і виробничого призначення, електроінструменти, ус­таткування для супутникового зв'язку • Розробка спільно з ІСО міжнародних стандартів на безпеку. Розроблено і прийняте Керівництво ІСО/МЕК 51 «Загальні вимоги до викладання питань безпеки при підготовці стандартів» • Стандартизація методів вимірювання радіопере­шкод, випромінюваних електронними і електротех­нічними приладами (перебуває в компетенції Між­народного спеціального комітету з радіопере­шкод — СІСПР). • Співробітництво з ІСО у розробці Керівництва ІСО/МЕК і Директиви ІСО/МЕК з актуальних пи­тань стандартизації, сертифікації, акредитації ви­пробувальних лабораторій і з методичних аспектів	• Створення міжна­родної системи сер­тифікації (МЕКСЕ). • Розробка міжнарод­ної системи сертифі­кації виробів елект­ронної техніки (ІЕТ)

За час свого функціонування МЕК прийняла 2 тис. стандартів, у яких викладені технічні вимоги до продукції і методів її випро­бування, а також вимоги щодо безпеки.

Вищим керівним органом МЕК є Рада, яка складається з наці­ональних комітетів країн-членів. Раді підпорядковані комітети:

1) із загальних питань; 2) фінансовий; 3) комітет дій; 4) Цент­ральне бюро та два спеціальних підрозділи — Система сертифі­кації виробів електронної техніки і Система сертифікації на від­повідність стандартам безпеки. Комітету дій підпорядковані консультативні групи, що координують діяльність технічних ко­мітетів з конкретних проблем.

У 1985 p. МЕК створила міжнародну систему сертифікації елек­тротехнічних виробів (МЕКСЕ) з випробувань електроустаткуван­ня на відповідність стандартам безпеки. Вона об'єднує 34 країни і призначена для забезпечення міжнародної торгівлі електроустат­куванням споживчого спрямування. У межах системи МЕКСЕ функціонує Схема СБ (СВ Sheme), яка забезпечує усунення техніч­них бар'єрів у торгівлі електроустаткуванням взаємним визнан -

ням результатів випробувань і сертифікації, що здійснюються в країнах-учасницях. Країни — учасниці Схеми СБ повинні прово­дити сертифікацію на відповідність стандартам МЕК з безпеки, котрі їм рекомендується використовувати як національні.

З 1980 p. діє Міжнародна система сертифікації виробів елект­ронної техніки (ІЕТ), мета якої—сприяння розвиткові міжнарод­ної торгівлі виробами електронної техніки встановленням єдиних вимог до цих товарів, методів оцінки їх відповідності, щоб ці ви­роби були однаково прийнятними в усіх країнах — учасницях системи без проведення повторних випробувань.

6.5,3. Європейські організації в галузі стандартизації і сертифікації продукції

Європейський комітет із стандартизації (СЕН)

Європейський комітет із стандартизації (СЕН) створений у 1961 p. як неурядова організація (до 1970 р. мала назву «Євро­пейський комітет з координації стандартів»). До складу СЕН входять 18 країн — членів ЄС і ЄАВТ, представлені своїми наці­ональними організаціями із стандартизації.

СЕН сприяє розвиткові торгівлі товарами і послугами по та­ких напрямах:

—розробка європейських стандартів (євронорм — EN) для країн ЄС, ЄАВТ та інших міжурядових організацій з обов'язко­вим використанням міжнародних стандартів ІСО;

—забезпечення однакового застосування в країнах-членах міжнародних стандартів ІСО і МЕК;

—співробітництво з усіма організаціями регіону, що займаю­ться стандартизацією;

—надання послуг із сертифікації на відповідність європейсь­ким стандартам (євронормам).

СЕН розробляє європейські стандарти для авіаційного устат­кування, водонагрівальних газових приладів, газових балонів, комплектуючих деталей, для підйомних механізмів, газових гілит, зварювання і різання, трубопроводів і труб, насосних станцій.

Європейський комітет із стандартизації в електротехніці (СЕНЕЛЕК)

Європейський комітет із стандартизації в електротехніці (СЕНЕЛЕК) — неурядова організація, створена в 1971 p. об'єд­нанням двох європейських організацій: Європейського комітету з

координації електротехнічних стандартів країн — членів ЄАВТ і Європейського комітету з координації електротехнічних стандар­тів країн — членів ЄС. До складу СЕНЕЛЕК входять 17 країн — членів ЄС і ЕАВТ, які представлені національними електротехніч­ними комітетами і є членами МЕК (за винятком Люксембургу).

Метою Комітету є розробка стандартів на електротехнічну продукцію у співробітництві з ЄС і ЄАВТ і тим самим — усунення будь-яких розбіжностей між національними стандартами країн-членів та процедурами сертифікації відповідності виробів вимогам стандартів для запобігання виникненню технічних бар'єрів у тор­гівлі товарами електротехнічних галузей.

СЕНЕЛЕК розробляє регіональні стандарти на електроустат­кування в трьох формах: європейський стандарт (EN), документ з гармонізації (HD) і попередній стандарт (ENV) та здійснює гар­монізацію стандартів.

СЕН і СЕНЕЛЕК не охоплюють своєю діяльністю мале під­приємництво.

Європейське бюро стандартизації для ремесел, малих і середніх підприємств

Європейське бюро стандартизації для ремесел, малих і серед­ніх підприємств — неурядова організація, що включає об'єднан­ня сфери малого і середнього підприємництва: Європейський союз ремесел, малого і середнього підприємництва, Організацію молодих підприємців ЄС, Європейську конференцію будівельни­ків, Європейський союз підприємств металообробки і Міжнарод­ну федерацію покрівельників.

Бюро створене з метою інформування національних і галузе­вих організацій ремісницького виробництва з питань стандарти­зації, залучення їх до участі в роботі зі стандартизації, а тим са­мим полегшення виходу на ринок ЄС малим і середнім під­приємствам.

Міжскандинавська організація із стандартизації (ІНСТА)

Міжскандинавська організація із стандартизації (ІНСТА) — неурядова організація, створена в 1952 p. з метою сприяння ство­ренню узгоджених національних стандартів скандинавських держав, уніфікації технічних вимог національних нормативних документів, поширення досвіду створення стандартів і визначен-

ня узгодженої позиції країн-членів в ІСО, МЕК, СЕН та інших організаціях. Членами ІНСТА є національні організації зі стан­дартизації країн Данії, Норвегії, Фінляндії та Швеції.

Діяльність ІНСТА спрямована на розробку нормативних до­кументів на основі міжнародних стандартів ІСО, МЕК, європей­ських стандартів СЕН та СЕНЕЛЕК, усунення технічних бар'єрів у торгівлі з країнами як скандинавського регіону, так і ЄС шля­хом гармонізації стандартів, взаємного визнання результатів ви­пробувань, створення єдиної системи сертифікації відповідності продукції; видання каталогів гармонізованих стандартів; гармоні­зації національних стандартів з пріоритетних напрямів: машино­будування і верстатобудування, безпека робочих місць, експлуа­таційна надійність і безпека протипожежних засобів.

6.5.4. Міждержавна рада із стандартизації, метрології і сертифікації країн — учасниць СНД (МДР)

Міждержавна рада із стандартизації, метрології і сертифікації країн — учасниць СНД (МДР) створена у 1992 р. на основі від­повідної міжурядової угоди. В Раді представлені всі національні організації з стандартизації країн — членів СНД.

МДР розробляє і приймає міждержавні стандарти, нормативні документи, що встановлюють єдиний порядок сертифікації пріо­ритетних груп продукції і послуг, реалізує програми спільних ро­біт у галузі розробки міждержавних нормативних документів з метрології. Перспективними напрямами роботи МДР є розвиток співробітництва з ІСО, МЕК, СЕН та іншими міжнародними і ре­гіональними організаціями з стандартизації, сертифікації і метро­логії, створення у межах МДР Євро-Азіатської регіональної ор­ганізації з акредитації випробувальних лабораторій.

У 1995 p. Рада ІСО визнала МДР регіональною організацією із стандартизації.

Держстандарт, як національний орган із стандартизації, пред­ставляє Україну в міжнародних організаціях: з 1993 p. — у Між­державній Раді із стандартизації, сертифікації та метрології СНД, Міжнародній організації із стандартизації та Міжнародній елект­ротехнічній комісії. У 1997 p. Україна першою з країн СНД стала член-кореспондентом Європейського комітету із стандартизації, а також Міжнародної організації законодавчої метрології. Членс­тво в цих організаціях дає змогу вирішувати досить важливі за­вдання: узгоджувати національну технічну політику з технічною

політикою, яку проводять торгові партнери України, а також ви­користовувати міжнародні стандарти для підвищення технічного рівня і конкурентоспроможності української продукції, захисту прав споживачів.

Зараз в Україні запроваджено більш як 1200 міжнародних стандартів. Набули чинності, зокрема, стандарти ISO серій 9000 і 14 000, які охоплюють системи забезпечення якості та управління навколишнім середовищем, європейські стандарти EN 45 000, які регулюють діяльність з оцінки відповідності.

СИСТЕМА ГАТТ — ВТО

(ГЕНЕРАЛЬНА УГОДА 3 ТАРИФІВ І ТОРГІВЛІ — ВСЕСВІТНЯ ТОРГОВЕЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ)

6.6.1. Історія створення ГАТТ

(General Agreement on Tariffs and Trade — GATT)

Перед початком Першої світової війни міжнародна торгівля досягла вже значних обсягів. Розвиток торговельних зв'язків по­легшувався в той період стабільністю валют та свободою руху капіталів і робочої сили, тому нагальної необхідності у створенні міжнародної організації торгівлі не було. Світова війна зруйну­вала все це і призвела до створення режимів майже економічної автаркії. Заходи для жорсткої регламентації міжнародної торгів­лі, введені в ході війни, діяли і після війни. Відродження свободи торгівлі стало тим ідеалом, до якого прагнули країни. І дійсно, з 1919 по 1939 р. було багато спроб створити механізм регулюван­ня і розвитку міжнародної торгівлі.

Уже в 1920 р. в Брюсселі під егідою Ліги Націй відбулась фі­нансова конференція представників ЗО країн. Прийняті цією кон­ференцією резолюції стосуються передовсім фінансових проб­лем. Відносно міжнародної торгівлі конференція висловила побажання, щоб кожна країна поступово переходила до принци­пів вільної торгівлі.

Друга міжнародна конференція з економічних питань прохо­дила у Генуї в 1922 р. Конференція прийняла ряд резолюцій що­до розвитку міжнародної торгівлі, а також її охорони.

У 1927 р. в Женеві відбулася третя велика економічна конфе­ренція, на якій 200 делегатів і 150 експертів представляли 50 країн світу. Як наслідок, через кілька місяців на дипломатичній конференції була підписана спеціальна конвенція, згідно з якою

країни брали на себе зобов'язання в шестимісячний термін зняти всі заборони й обмеження на імпорт та експорт і не замінювати їх жодними подібними заходами. Але ця конвенція не була ратифі­кована більшістю країн.

Позитивні результати цих міжнародних конференцій, виявили­ся незначними, але саме в цей період — прийняттям конвенцій про спрощення митних формальностей (1923 р.), міжнародний торговельний арбітраж (1924 р.), охорону промислової власності (1925 р.), продукцію промисловості вторинної переробки металів (1929 р.) — було закладено основу сучасного правового підґрун­тя міжнародної торгівлі. Останню перед війною конференцію бу­ло скликано в 1933 р. в Лондоні. Здійснювані між двома світови­ми війнами спроби лібералізації торгівлі не мали великого зна­чення, але після Другої світової війни всі питання, які обговорю­валися раніше, знову опинилися в центрі уваги.

На конференції в Бреттон-Вудсі (липень 1944 р.) були створе­ні дві організації — Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку, а заключний акт форуму містив рекомендації державам щодо створення з метою регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин Міжнародної торговельної організації. Відомі дві спроби створення такої орга­нізації: розробка Гаванського статуту (конференція в Гавані) і створення ГАТТ (конференції в Лондоні та Женеві).

На конференції в Гавані, яка відбувалася з 21 листопада 1947 р. до 24 березня 1948 р., були присутні представники 56 країн. Гаванський статут не підписали три країни — Аргентина, Поль­ща, Турція. Крім того, в роботі конференції не брали участь СРСР, Німеччина, Японія, Іспанія. Розроблена в Гавані за ініціа­тивою США міжнародна угода містила 106 статей і мала дві ос­новні теми: по-перше, принципи організації та регулювання між­народної торгівлі, по-друге, створення міжнародної організації. Угоду ратифікували лише дві країни, а самі США відмовилися від свого проекту. Ця спроба виявилася невдалою. Натомість на Женевській конференції, яка розпочала роботу 20 жовтня 1947 р., представникам 23 держав вдалося розробити так звану Генераль­ну угоду з тарифів і торгівлі.

Досягнення угоди на Женевській конференції пояснюється простотою і лаконічністю тексту ГАТТ, який містив усього 35 статей; використанням механізму двосторонніх переговорів;

відсутністю нововведень організаційного характеру, оскільки система відтворювала традиційний порядок міжнародних кон­ференцій.

6.6.2. Структура ГАТТ

Генеральна угода 1947 р. складалася з трьох частин: перша — 2 статті — загальні положення; друга — 21 стаття — правила торговельної політики, що їх договірні сторони зобов'язалися за­стосовувати в торговельних взаємовідносинах; третя — 13 ста­тей— мала процедурний характер. З 1966 р. ГАТТ офіційно має четверту частину — «Торгівля і розвиток» — питання торгівлі з країнами, що розвиваються.

Повніше уявлення про характер угоди дає перелік та характе­ристика змісту її статей (табл. 6.8).

Таблиця 6.8