Організаційна структура ЄАВТ

В організаційній структурі ЄАВТ виділяються: Рада, постійні

комітети та секретаріат.

рада — вищий орган, що контролює дотримання положень Конвенції, має повноваження приймати рішення з усіх питань політики ЄАВТ, пов'язаних з Конвенцією, може вносити поправ­ки в її текст за певних умов. Рада утворюється з представників країн-членів. Кожна країна делегує до Ради одного представника, який має один голос. Рішення, як правило, приймаються на осно­ві одноголосності, за винятком окремих випадків, коли Конвенція

дозволяє приймати рішення більшістю голосів. Рада збирається двічі на місяць на рівні голів постійних делегацій в ЄАВТ і двічі на рік на рівні міністрів.

У ЄАВТ Радою утворені й функціонують ряд постійних ко­мітетів (економічний, з питань походження товарів і митних пи­тань, торгівлі, консультативний, комітет парламентарів, бюджет­ний, економічного розвитку, сільського господарства і рибальст­ва) і спеціальні групи експертів. Консультативний комітет, до складу якого входять представники промисловості, торгівлі, проф­спілок та інших секторів, функціонує самостійно. Комітет парла­ментарів виконує роль дорадчого органу і центру обміну інфор­мацією між ЄАВТ і національними парламентами.

Секретаріат, яким керує Генеральний секретар та його засту­пник, не володіє виконавчою владою. Він забезпечує роботу Ра­ди, комітетів і робочих груп. Секретаріат складається з шести відділів, які займаються питаннями торгової політики, права, ін­теграції, друку й інформації, адміністрації.

Відділення у Брюсселі відповідає за підтримку постійних кон­тактів з ЄС, займається всіма питаннями, пов'язаними з Європей­ським економічним простором.

3.5.4. Європейський економічний простір (ЄЕП)

Європейський економічний простір (ЄЕП) створений у травні 1992 p. в результаті дворічних переговорів між ЄАВТ та ЄС, які підписали угоду про Європейський економічний простір (ЄЕП), що утворив величезний ринок. Угода набрала чинності в 1994 p., і її положення застосовуються на практиці 18 державами-учас­ницями. Згідно з підсумками проведеного в 1992 p. референдуму Швейцарія не ратифікувала цієї угоди.

Угода про ЄЕП передбачала вільне пересування товарів, по­слуг, капіталів та людей; узгодження політики в галузі економі­ки, наукових досліджень, споживання, навколишнього середови­ща, соціальної політики, освіти; створення правової системи для реалізації спільних норм і правил.

У рамках ЄЕП були укладені двосторонні угоди між країна­ми—членами ЄС і ЄАВТ про імпорт певних видів сільськогоспо­дарської продукції; двосторонні угоди про риболовство між ЄС і Ісландією, між ЄС і Норвегією; прийняті дві декларації про спрощення прикордонного контролю і активізацію політичного діалогу.

Спільними органами ЄЕП є: Рада ЄЕП — вищий політичний орган і Об'єднаний комітет ЄЕП, який відповідає за поточні справи. Крім того, функціонують два дорадчих органи: Консуль­тативний комітет ЄЕП і Об'єднаний парламентський комітет.

3.5.5. Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ)

Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ) започаткована у Бу­дапешті в листопаді 1989 p. представниками чотирьох держав:

Австрією, Югославією (СФРЮ), Італією та Угорщиною.

Італія, як член НАТО і ЄС, запропонувала створити регіо­нальну організацію як для налагодження співробітництва у полі­тичній і соціально-економічній сфері, так і, в кінцевому підсум­ку, для зміцнення стабільності в регіоні, особливо заходу Східної Європи.

Мета ЦЄІ — подолання розмежувальних ліній, зміцнення ста­більності й безпеки у центрі континенту, сприяння інтеграційним процесам у Європі, забезпечення необхідної підготовки країн-учасниць до вступу у ЄС. У 1990 р. до ЦЄІ приєдналася Чехосло-ваччина, у 1991 р. — Польща, у 2000 — Югославія. На сьогодні учасницями Ініціативи є 17 країн (Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Калія, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Слове­нія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, Македонія, Югославія).

Голови урядів країн-учасниць Ініціативи збираються на щоріч­ні конференції. В рамках Ініціативи функціонують спеціалізовані робочі групи.

Україна розпочала контакти з ЦЄІ з 1992 року. 15 червня 1993р. діючому тоді голові ЦЄІ міністру закордонних справ Угорщини Г. Єсенськи було передано офіційного листа МЗС, у якому від імені уряду було заявлено про бажання України стати членом ЦЄІ. Але це питання так і не було тоді вирішене. Проте Україна домоглася-таки з часом статусу асоційованого члена. Вона, як і Білорусь, Болгарія та Румунія, 24 червня 1994 р., поряд з іншими членами, була присутня в Римі на першому засіданні членів Асоційованої ради ЦЄІ на рівні старших посадових осіб. На цьому засіданні було підтверджено бажання України брати участь у робочих групах ЦЄІ з питань транспорту, енергетики, культури, інформації, екології, зв'язку, малого і середнього під­приємництва, науки і технології, культури, міграції і статистики. У 1995 р. Україна вже активно співпрацювала у 14 робочих гру­пах ЦЄІ і конкретно в 34 програмах.

Україна стала повноправною учасницею ЦЄІ у 1996 році. У зв'язку з цим була створена Міжвідомча комісія з питань спів­робітництва України в рамках ЦЄІ.

Основними напрямами діяльності, що цікавлять Україну в ЦЄІ, є транспорт, охорона довкілля, наука і технології, боротьба з орга­нізованою злочинністю та тероризмом, проблеми національних меншин і міграції, молодіжний обмін, прикордонна співпраця. Конкретні проекти: допомога регіонам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, створення транспортного коридору «Трієст — Любляна — Будапешт — Київ», модернізація аеронавігаційної служби України, розвиток малого і середнього підприємництва. Україна сподівається на підтримку учасниками ЦЄІ її проекту транспортування каспійської нафти в Європу.

У листопаді 2000 р. в Будапешті відбувся черговий саміт глав урядів країн—членів ЦЄІ і одночасно — Економічний форум ЦЄІ. Саміт продемонстрував, що країни Центральноєвропейської ініціативи є не пасивними свідками, а активними учасниками розвитку європейських інтеграційних процесів. Важливого зна­чення набуває прагнення ЄС до вироблення з ЦЄІ спільних дій, спрямованих на поглиблення регіональної і міждержавної спів­праці. Для України участь у діяльності ЦЄІ є унікальною можли­вістю для підготовки до набуття у майбутньому повноправного членства в ЄС. Адже Україна розглядає свою участь в ЦЄІ під кутом зору загальної спрямованості на утвердження її як впливо­вої європейської держави, а також як важливий елемент успішної реалізації своєї стратегічної мети — гармонійного входження до європейських та євроатлантичних структур.

3.5.6. Рада держав Балтійського моря (РДБМ)

Рада держав Балтійського моря — РДБМ (Council of Baltic Sea States — CBSS) створена у 1992 p. за ініціативою Німеччини і Да­нії як координуючий орган країн Балтійського регіону. До складу Ради увійшли 11 держав: Німеччина, Данія, Ісландія, Латвія, Лит­ва, Норвегія, Польща, Російська Федерація, Фінляндія, Швеція, Естонія. РДБМ співробітничає з Європейською комісією.

Мета РДБМ — сприяння регіональному співробітництву дер­жав Балтійського моря, підтримання стосунків з іншими держа­вами і міжнародними організаціями.

У Копенгагенській декларації (1992 p.) визначені такі галузі співробітництва в межах РДБМ: підтримка нових демократичних

72

інститутів; економічна і технічна допомога; гуманітарні питання й охорона здоров'я; охорона навколишнього середовища; енерге­тика; культура і освіта; транспорт і зв'язок; туризм; інформація.

()У 1996 p. держави-учасниці прийняли запропоновану Швеці­єю програму дій у регіоні Балтійського моря, яка стосувалася пи­тань регіонального миру, економічного розвитку, екологічної стратегії щодо зменшення забруднення Балтійського моря та ін­ших водних артерій, солідарності і співробітництва в різних сфе­рах, створення інформаційної служби для боротьби з організова­ною міжнародною злочинністю. Згідно з робочою програмою ЄС країни Балтійського регіону беруть участь у наданні технічної допомоги державам СНД і Грузії і у програмі допомоги Польщі й Угорщині з структурної перебудови економіки. В 1993 р. в м. Ри­га (Латвія) відкрився Єврофакультет, заснований Радою, який надає можливість отримати освіту і підвищити кваліфікацію в га­лузі управління, менеджменту, права і економіки. З Єврофакуль-тетом співробітничають університети Гамбурга, Гельсінкі, Кіля, Монстера, Осло, Норвезька школа менеджменту, Стокгольмська школа економіки.

Структуру РДБМ складають:

1) зустрічі голів урядів, які відбуваються нерегулярно;

2) Рада міністрів закордонних справ, яка є керівним органом, збирається на щорічні зустрічі (головування в Раді здійснюється по черзі міністрами закордонних справ країн-учасниць);

3) Комітет вищих посадових осіб, який здійснює керівництво і координує діяльність та прийняття рішень у періоди між сесіями Ради;

4) Комісар з демократичних інститутів і прав людини, вклю­чаючи права меншин (ця посада запроваджена з 1994 року);

5) Робочі групи з різних напрямів діяльності (демократичні інститути, ядерна безпека, економічне співробітництво тощо).

У вересні 1999 р. у м. Ялта за ініціативою Президента України відбулася зустріч глав держав Міжмор'я (Балто-Чорноморського простору) під гаслом: «Балто-Чорноморське співробітництво: до інтегрованої Європи XXI століття — без розділювальних ліній». У ній взяли участь представники двадцяти двох країн регіону, а також представники міжнародних організацій та інституцій: ОБСЄ, НАТО, Ради Європи, ЄС, Ради держав Балтійського моря, ОЧЕС, ЦЄІ та СНД.

Метою саміту було обговорення низки питань, пов'язаних із співробітництвом країн Балто-Чорноморського простору в різних сферах діяльності, в тому числі економічній, обмін інформацією і

досвідом щодо проведення реформ, інтеграції до європейських і євроатлантичних структур тощо.

На саміті були визначені перспективні напрями співробітниц­тва, зокрема:

—реалізація спільних проектів у галузі енергетики, транспор­ту, зв'язку, екології та ін.;

—співпраця в межах трансатлантичних, загальноєвропейсь­ких і регіональних (субрегіональних) структур та ініціатив.

Особливо перспективним визнано розвиток співпраці між РДБМ і ОЧЕС.

Україна нещодавно набула статусу спостерігача в РДБМ. А оскільки вона також є активним членом ОЧЕС, то перед нею відкриваються гарні перспективи набути в співробітництві РДБМ і ОЧЕС провідної ролі.

3.5.7. Співдружність Незалежних Держав (СНД)