Головні органи та структура оон

Організація Об'єднаних Націй має шість головних органів: Ге­неральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Раду, Раду з Опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Принципова схема структури ООН

5.2.1. Генеральна Асамблея ООН (ГА ООН)

Генеральна Асамблея — ГА (General Assembly) — є головним політичним консультативним органом ООН. Кожна держава може бути представлена в ній делегацією щонайбільше з п'яти осіб. Од­на держава має в Генеральній Асамблеї один голос. Кожна країна представлена в ГА дипломатом високого рангу, але час від часу міністри закордонних справ і навіть голови держав також відвіду­ють сесії ГА. Рішення з таких важливих питань, як підтримання миру і безпеки, прийом нових членів і бюджетні питання, потре­бують більшості в дві третини голосів. Рішення з інших питань приймаються простою більшістю голосів. ГА, як правило, збирає­ться у Нью-Йорку (докладно про ГА див. п. 5.3).

5.2.2. Рада Безпеки ООН

Рада Безпеки, згідно зі Статутом, несе головну відповідаль­ність за підтримання міжнародного миру і безпеки.

У 1965 р. кількість її членів було збільшено з 11 до 15 (перша поправка до Статуту ООН): п'ять постійних членів — Великоб­ританія, Китай, Росія, США, Франція — і десять членів, які оби­раються Генеральною Асамблеєю на два роки за географічною ознакою. П'ять з десяти членів переобираються щороку.

Кожен член Ради має один голос. Для прийняття рішень з пи­тань діяльності ООН потрібно дев'ять голосів, включаючи голоси всіх п'яти постійних членів Ради. Це і є так зване правило одно­стайності великих держав, або право вето. Всі п'ять постійних членів вдавалися в різні часи до права вето. Якщо постійний член не підтримує рішення, але не хоче блокувати його прийняття, він не голосує проти, а утримується при голосуванні.

На відміну від інших органів ООН, тільки Рада Безпеки має право приймати рішення, обов'язкові для виконання всіма чле­нами ООН.

Рада Безпеки проводить свої засідання у Нью-Йорку, коли в цьому виникає необхідність.

5.2.3. Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР)

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) — головний орган з координації економічної діяльності ООН та спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН. Важливість цього органу засвідчує

той факт, що на нього припадає майже 70 % всіх бюджетних ре­сурсів, а також персоналу ООН. У 1965 р. кількість членів Еко­номічної і Соціальної Ради було збільшено з 18 до 27 і в 1973 р. — до 54 членів (друга і четверта поправки до Статуту). По регіонах представництво розподіляється так: 14 місць — квота Африки, 10 — Латинської Америки, 11 — Азії, 13 — Західної Європи й інших країн і 6 — країн Східної Європи. Членів ЕКОСОР обира­ють строком на три роки, щорічно по 18 членів. Кожен член Ради має один голос, рішення приймаються простою більшістю голосів. ЕКОСОР проводить щорічно дві сесії тривалістю в один місяць:

у Нью-Йорку і в Женеві. Як один із шести головних органів ООН Економічна і Соціальна Рада має такі функції і повноваження:

—обговорює міжнародні економічні й соціальні проблеми глобального і міжгалузевого характеру і розробляє рекомендації щодо політики з цих проблем для країн-членів і для системи ООН;

— проводить дослідження, складає доповіді, розробляє реко­мендації з міжнародних проблем в економічній і соціальній сфе­рах Генеральній Асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованим установам;

— заохочує держави до дотримання прав людини і основних

свобод для всіх;

—скликає міжнародні конференції і розробляє для подання Генеральній Асамблеї проекти конвенцій з питань, що входять до

її компетенції;

—веде переговори зі спеціалізованими установами відносно домовленостей, угод, що стосуються взаємовідносин цих установ з

ООН;

—погоджує діяльність спеціалізованих установ через кон­сультації з ними і надання рекомендацій;

— надає послуги і допомогу (за ухвалою Генеральної Асамб­леї) членам ООН, а також спеціалізованим установам на прохан­ня останніх;

—консультує відповідні неурядові організації з питань, які входять до її компетенції.

Протягом року робота ЕКОСОР провадиться в її допоміжних органах: комісіях і комітетах, які регулярно збираються, і пода­ють доповіді і звіти.

Механізм допоміжних органів ЕКОСОР складається з функціо­нальних комісій, постійних комітетів, регіональних комісій, пос­тійних експертних органів. Організаційна структура ЕКОСОР по­дана на рис. 5.2. Крім того, сімнадцять спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН спеціальними угодами про співробітництво і

Рис 5.2. Робочі органи ЕКОСОР

координацію, взаємодіють з нею і одна з одною через коорди­нуючий апарат ЕКОСОР. Це самостійні міжнародні організації, створені на основі міжурядових угод, які мають широку компе­тенцію і працюють у співробітництві з ООН. Спеціалізовані установи користуються самостійністю і мають повну юридичну правое проможність. ЕКОСОР координує їхню діяльність (див. п. 5.5.2).

5.2.4. Рада з Опіки ООН

Рада з Опіки — один із шести головних органів ООН, на який покладено завдання спостереження за управлінням підопічними територіями (територіями, що були колоніями). Рада уповноваже­на вимагати і розглядати звіти держав, що управляють цими тери­торіями відносно політичного, економічного, соціального прогре­су підопічних територій, розглядати (консультуючись з місцевою владою) петиції з підопічних територій і направляти туди спеці­альні місії. Остання з 11 таких територій, над якими була встанов­лена опіка, — Палаї (група островів у Мікронезії), отримала не­залежність у листопаді 1994 р. і наступного місяця стала країною — членом ООН. З цього часу Рада з Опіки формально припинила своє існування.

Змінивши свої правила процедури, вона буде тепер проводити засідання тоді і там, коли і де того вимагатимуть обставини.

5.2.5. Міжнародний Суд

Міжнародний Суд — головний судовий орган ООН, до юрис­дикції якого входять усі питання, що передаються йому держава­ми, і всі питання, передбачені Статутом ООН і чинними договора­ми і конвенціями. Цей орган складається з 15 суддів, яких окремо обирають Генеральна Асамблея і Рада Безпеки на дев'ять років. Судді обираються за рівнем кваліфікації, а не за національною ознакою. Проте не може бути обрано двоє суддів з однієї країни. Місцезнаходження суду — Гаага (Нідерланди). Країни-члени мо­жуть передавати на розгляд Міжнародного Суду справи про при­кордонні суперечки, право на рибну ловлю, право на корисні ко­палини та інші спірні питання. Генеральна Асамблея або Рада Безпеки можуть консультуватися з Міжнародним Судом з будь-якого питання.

5.2.6. Секретаріат ООН

Секретаріат — адміністративний орган ООН, який обслуго­вує інші органи, виконує програми і втілює в життя політику, розроблену ними. Робота Секретаріату включає: керівництво операціями з підтримування миру; організацію міжнародних кон­ференцій з проблем світового значення; підготовку оглядів сві­тових економічних та соціальних тенденцій і проблем; здійс­нення досліджень; перекладання виступів, документів; забезпе­чення світових засобів масової інформації відомостями про діяльність ООН.

Міжнародний персонал Секретаріату налічує 15 тисяч співро­бітників з більш ніж 170 країн, що працюють як у центральних установах у Нью-Йорку, так і у відділеннях по всьому світові.

Секретаріат очолює Генеральний секретар, якого призначає Ге­неральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки. Першим Ге­неральним секретарем був Трюгве Лі (Норвегія), який обіймав цю посаду до 1953 року. Даг Хаммаршельд (Швеція) був Генеральним секретарем з 1953 по 1961 рік. У Тан (Бірма, нині Мьянма) очолю­вав ООН до 1971 р., його змінив Курт Вальдхайм (Австрія), який перебував на цій посаді з 1972 по 1981 рік. Хав'єр Перес де Куе-льяр (Перу) вступив на посаду 1 січня 1982 року. З 1992 р. Гене­ральним секретарем ООН був єгиптянин Бутрос Бутрос Галі. У грудні 1996 р. Секретаріат очолив представник Африканського континенту, дипломат з Гани Кофі Аннан.