Джерела ресурсів та їх використання по рахунках, що управляються фондом і департаментом рахунків спз

Назви рахунків	Джерела	Використання
Рахунки, що управляються Фондом
Рахунок пенсій­ного забезпечення персоналу МВФ
Траст-фонд МРФСП
• Позиковий рахунок	Платежі відсотків і ос­новних сум по позиках МРФСП	Позики членам, що мають пра­во, виплата відсотків і основ­них сум по позиках МРФСП
• Резервний фонд	Перекази з РСВ, чистий дохід від інвестування коштів з позикового і ре­зервного рахунків	Виплата відсотків і основ­них сум по позиках Трасто­вого фонду у разі затримки платежів позичальників
• Рахунок субсидій	Прямі гранти, інвести­ційний дохід по пільго­вих позиках, чистий до­хід по пільгових інвес­тиціях, що управляються Фондом	Субсидійована частина від­соткових платежів по пози­ках Трастового фонду
• Трастовий фонд	Дохід від реалізації зо­лота (закритий з ЗО квіт­ня 1981 р)., отримання платежів по відсотках	Пільгові позики,перерахуван­ня на рахунок субсидій МДФ через рахунок спеціальних виплат (РСВ), перерахування платежів по відсотках
• Рахунок субсидій МДФ	Платежі відсотків і основ­них сум по позиках з ТФ, пожертвування, позики, інвестиційний дохід	Оплата субсидій (надлишки повертаються на РСВ)
• Інші рахунки	Безоплатні позики, піль­гові позики,позики	Різне, в тому числі в механіз­мах зниження заборгованос­ті, врегулювання неплатежів Фонду,перерахування на рахунок субсидій Трастово­го фонду МРФСП
Департамент рахунків СПЗ	Розподіл серед членів Фонду	Викуп валюти, збори, квоти, запупівлі валюти, винагоро­да, відсотки, повернення по­зик, гарантії, позики, свопи, форвардні угоди, пожертву­вання тощо

Більша частина угод здійснюється через Рахунок загальних ре­сурсів (РЗР). На цьому рахунку відбиваються такі найважливіші операції, як внески в Фонд згідно з встановленими квотами, а та­кож покупка і викуп валюти державами—членами МВФ. Рахунок спеціальних виплат (РСВ) був започаткований у червні 1981 р. для отримання коштів з Трастового фонду. В 1986 р. з викорис­танням РСВ був створений механізм фінансування структурних перетворень (МФСП) для надання допомоги по платіжному ба­лансу членам Фонду з низькими доходами. Проміжні рахунки по­зичених ресурсів (ПРПР) створені для розміщення, перерахуван­ня, обміну та інвестування валютних коштів, позичених Фондом. перед їх перерахуванням на РЗР для використання і валютних коштів, отриманих Фондом під час викупів валюти, попередньо позиченої.

У Департаменті СПЗ беруть участь усі члени Фонду, хоча во­на є добровільною. СПЗ розподіляються між членами пропорцій­но їхнім квотам у Фонді.

Основним рахунком, що управляється Фондом, є траст-фонд розширеного механізму фінансування структурної перебудови (МРФСП), заснований у грудні 1987 р. з метою надання пільго­вих кредитів відповідним країнам—членам МВФ, що проводять програми структурної перебудови.

Як видно з рис. 7.3, фінансові ресурси МВФ утворюються з членських внесків країн-членів у вигляді квот по підписці — го­ловного джерела фінансування і запозичень, що періодично ви­користовуються як доповнення до ресурсів МВФ, утворених кво­тами держав-членів. Фондом визнано, що в певних конкретних випадках виникнення потреби в значному тимчасовому розши­ренні кредитів МВФ останнє доцільніше фінансувати за рахунок позик, а не збільшення розмірів Фонду. МВФ уповноважений ви­значати джерела, масштаби, умови, строки погашення і методи запозичень. Фонд може робити запозичення в різних валютах з будь-якого джерела, в тому числі у країн, що не входять у МВФ, і у приватних організацій, за умови згоди держави-члена, яка є емітентом даної валюти. До середини 70-х років МВФ отримував позики лише від розвинутих країн, майже виключно в рамках Ге­неральної угоди про запозичення — ГУЗ (General Agreements to Borrow — GAB), укладеної в 1962 p., згідно з якою Фонд за пев­них обставин має право отримувати позики на певні суми у 11 промислове розвинутих країн (США, Німеччини, Японії, Фран­ції, Великобританії, Італії, Канади, Нідерландів, Бельгії. Швеції, Швейцарії, яка вступила в МВФ у 1992 р.) або їхніх центральних

банків. Для надання допомоги країнам—членам МВФ, платіжні баланси яких постраждали від підвищення цін на нафту в сере­дині 70-х років, було розроблено механізм фінансування виклю­чно за рахунок позичених коштів, які надавалися спочатку лише рядом країн-експортерів нафти, а потім і деякими промислове розвинутими країнами. Для додаткового фінансування допомоги країнам—членам МВФ, дефіцит платіжного балансу яких значно перевищував їхні квоти, в 1979 р. МВФ уклав серію кредитних угод з групою 14 промислове розвинутих країн і країн—експор­терів нафти. Крім того, в 1981 р. Фонд уклав індивідуальні угоди про позики з Валютним агентством Саудівської Аравії, Банком міжнародних розрахунків (БМР) та рядом центральних банків. Угоди відновлюються (подовжуються) кожних п'ять років.

У МВФ з 1982 р. введені обмеження на суму позик. Вони по­лягають у тому, що максимальна сума всіх запозичених коштів і невикористаних кредитних ліній не повинна перевищувати 50— 60 % загальної суми квот МВФ. У 1991 р. це положення було від-кориговане таким чином: перед кожним новим запозиченням (за винятком позик по ГУЗ) Виконавча рада з урахуванням існуючих обставин визначає ліміти, які виражаються відносно загальної суми квот у МВФ, вище яких не повинна підніматися загальна сума непогашених зобов'язань Фонду і невикористаних кредит­них ліній.

Дохід МВФ складається із зборів за використання ресурсів Фонду, які стягуються з його членів, відсотків на авуари Фонду в СПЗ і комісійних зборів на купівлю валюти у Фонду. На сьогод­нішній день в МВФ передбачається така структура зборів: 1) ко­місійний збір у розмірі 0,5 % за кожну покупку ресурсів з Рахун­ку загальних ресурсів, що не входять до резервної частки, сплачується одноразово в момент здійснення операції; 2) збір за зобов'язання у розмірі 0,25 % на рік, який сплачується на початку кожного періоду (як правило, тривалістю один рік) по невикори­станому залишку кредитів «стенд-бай» або по невибраній сумі, яка може бути використана протягом цього періоду по механізму розширеного фінансування. Члену Фонду, який згодом здійснює купівлю валюти за договором з Фондом, повертається комісія за зобов'язання на суму покупки; 3) Фонд стягує періодичні збори на свої активи в національних валютах держав-членів, коли їх розмір починає перевищувати відповідну квоту через купівлю валюти у МВФ або шляхом інших угод. Операційні витрати Фонду включають виплату винагороди по кредиторських позиці­ях в МВФ, виплату відсотків за позики, отримані Фондом, а та-

кож періодичне перерахування коштів на спеціальні надзвичайні рахунки, запроваджені для зберігання страхових резервів завдяки існуванню довгострокових зобов'язань перед МВФ. Адміністра­тивні витрати Фонду покриваються за рахунок чистого доходу від основної діяльності, решта є чистим доходом МВФ.

7.2.6. Напрями діяльності МВФ

За сучасних умов діяльність Фонду асоціюється здебільшого з його фінансово-кредитною функцією. Але в арсеналі форм діяль­ності МВФ є й інші напрями (рис. 7.4).

Виникнення такої форми діяльності, як інспектування, було пов'язане з переходом від паритетної до сучасної, відкритої сис­теми обміну валют. Члени МВФ вирішили, що Фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості, яка врешті-решт є підсумком цілої низки економічних заходів, вивчати всі сфери економіки країн, які визначають розмір цієї вартості, і не-упереджено оцінювати економічну діяльність країн для всієї спі­льноти членів. Така форма діяльності була визначена самим МВФ як «інспектування» або нагляд за міновою політикою, що її здійснюють члени організації.

Рис. 7.4. Класифікація напрямів діяльності МВФ 227

Консультування є також постійною формою діяльності Фон­ду. Консультуючись зі своїми членами, МВФ отримує інформа­цію про те, наскільки відповідально і відкрито діє країна, встано­влюючи умови, на яких уряди та приватні особи інших країн купують і продають її валюту, а також інформацію про загальний економічний стан країни. МВФ використовує три типи консуль­тацій: щорічні, додаткові та спеціальні.

Щорічні консультації організовані так. Щорічно група з чоти­рьох або п'яти експертів МВФ приїздить у столицю певної країни і майже два тижні збирає інформацію та обговорює з посадовими особами економічну політику країни. Перший етап консультацій пов'язаний зі збором відповідних статистичних даних та їх аналі­зом. Другий етап полягає у серії бесід та дискусій з державними службовцями відповідного рангу з метою з'ясування ефективно­сті економічної політики країни в поточному році й тих змін, які передбачаються у наступному. Після цього група повертається до штаб-квартири у Вашингтоні і готує детальну доповідь для обго­ворення її на Директораті. Висновки, рекомендації та пропозиції, розроблені в результаті такого обговорення, пізніше передаються на розгляд уряду країни.

Додаткові консультації може організувати директор-розпо­рядник Фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється в складній економічній ситуації або є підозра, що її дії суперечать «кодексу поведінки» і можуть завдати шкоди іншим країнам.

Спеціальні консультації МВФ проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки.

Надання послуг країнам—членам МВФ має такі форми:

—підвищення кваліфікації національних кадрів (з 1964 р. у штаб-квартирі фонду в Вашингтоні працює Інститут МВФ, який за спеціальними програмами навчає національні кадри всіх країн);

— технічна допомога, що її надають експерти зі складу служ­бовців Фонду;

— інформаційне обслуговування (публікація щорічних та що­місячних статистичних матеріалів, видання серій спеціальних брошур тощо).

Найбільш відомою є така форма діяльності МВФ, як фінансу­вання. МВФ надає фінансову допомогу країнам-членам у межах різноманітних механізмів фінансування, що розрізняються в ос­новному типом проблем платіжного балансу, для ліквідації яких вони призначені, ступенем розгорнутості програми стабілізації в країні та умовами надання кредитів, висування яких повинно га-

рантувати, що; а) політика, яку проводить член Фонду, в прийня­тні строки приведе до досягнення сталого платіжного балансу і стабільного економічного розвитку країни; б) за необхідності бу­дуть вжиті заходи із структурної перебудови; в) у розв'язанні структурних проблем та оздоровленні платіжного балансу фінан­сування і стабілізаційні заходи доповнюватимуть один одного. Ці умови, спрямовані на зменшення дефіциту платіжного балансу держави-члена до керованої величини, повинні сприяти економі­чному зростанню, підвищенню зайнятості та фінансової стабіль­ності, а також ліквідації обмежень у сфері зовнішньої торгівлі й платежів.

Правила, що регулюють доступ до використання загальних ресурсів МВФ, поширюються на всіх членів Фонду однаковою мірою. Фінансова допомога МВФ будь-якому своєму членові здійснюється продажем йому СПЗ або валюти інших країн—чле­нів Фонду в обмін на власну валюту цієї країни. Під час купівлі член Фонду передає йому еквівалентну суму в своїй власній ва­люті, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни, даючи зобов'язання викупити її через певний про­міжок часу. При цьому вживаються терміни «купівля валюти» і «викуп» (національної валюти), а не «позика» та «погашення по­зики». Після закінчення встановленого терміну країна-член зо­бов'язана викупити свою національну валюту у Фонду, поверну­вши йому кошти в іноземній валюті або СПЗ. Допомога Фонду своїм членам не зменшує сукупного розміру активів МВФ у СПЗ та різних валютах, а лише змінює їхню структуру. Залежно від конкретної ситуації, що склалася в країні, МВФ може використо­вувати різні механізми.

Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою та­ких механізмів: резервний транш (Reserve Tranche), кредитні тра-нші (Credit Tranches). Характеристики кредитів наводяться в табл. 7.2.

Резервним траншем (першою порцією іноземної валюти) країни-члена називають перевищення її квоти в МВФ над «ско-ригованою» сумою її національної валюти, що знаходиться у Фонді на рахунку загальних ресурсів. Якщо Фонд використовує частину внесеної національної валюти країни-члена для надання коштів іншим країнам, то розмір резервної частки відповідно збільшується. Водночас частина запасу національної валюти, яка утворилася в результаті купівлі країною іноземної валюти у Фон­ду в межах інших заходів і механізмів кредитування, не впливає на розмір резервної частки.

Таблиця 7.2

ХАРАКТЕРИСТИКА КРЕДИТІВ МВФ

Форми фінансування. Види кредитів	Умови надання	Максимальний ліміт доступу (% квоти)	Термін кредиту	Збори
Пільговий	Погашення	Комісія	Відсотки
Безпосереднє 1. Резервний транш 2. Перший кредитний транш	Відсутні			Повернен­ню не під­лягає
Для вирішення проблем платіжного балансу		3'/4		0,5	5,78
Поетапне 1. Верхні кредитні транші уго­ди по кредитах «стенд-бай» 2. Кредити в межах механізму розширеного фінансування	Лист про наміри; меморан­дум про розуміння; можуть бути необхідними попере­дні заходи	68 на рік Усього — 300	3-/4		0,5	5,78
Критерії ефективності; щоквартальний контроль		4/2		0,5	5,78
Пільгове 1. Механізм фінансування структурної перебудови 2. Механізм розширеного фі­нансування структурної пере­будови		1-й рік—15,0 2-й рік—20,0 3-й рік—15.0 Усього — 50,0	5/2		—	0,5
190—225 на 3 роки	5/2		—	0,5
Спеціальне 1. Механізм компенсаційного фі­нансування і фінансування у ви­падку непередбачених обставин: — недоотримання експортних надходжень; — надто великі витрати на ім­порт зерна — інші непередбачені обставини 2. Фінансування буферних за­пасів 3. Механізм фінансування сис­темних трансформацій		95 30+20 15+20 30+20	3'/4		0,5	5,78
		3'/4		0,5	5,78
		4/2		0,5	5,78

 

Резервна частка і сума позик, наданих країною—членом Фон­ду в межах додаткових кредитних угод, складають резервну по­зицію цієї країни у Фонді. Резервний транш може надаватися країні в рамках її резервної позиції у Фонді. Країна-член резерв­ний транш може вважати своїм резервним активом, який можна мобілізувати в найкоротші строки.

Кредитні транші. Згідно з принципами своєї «основної» кре­дитної політики МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з яких дорівнює 25 відсоткам квоти. Купівля кредитних траншів дозволяється країнам-членам тільки для фінансування економічних заходів, спрямованих на подолання труднощів з платіжним балансом. За надзвичайних обставин фінансування може здійснюватись і в більших розмірах. МВФ зобов'язує краї­ну, яка бере кредит, виконувати певні політико-економічні умо­ви. При цьому ступінь жорсткості цих умов зростає під час пере­ходу від більш низьких до більш високих кредитних часток (траншів). Обов'язки країни-позичальника, які передбачають проведення відповідних фінансово-економічних заходів, фіксую­ться в так званому «листі про наміри» (Letter of Intensions). Краї­на, що звернулася до Фонду по кредитні транші, може також ви­користовувати повністю або частково і резервну частку.

Використання першої кредитної частки може бути здійснене у двох формах:

— пряма купівля валюти, коли країна отримує всю зазначену суму одразу після схвалення Фондом її запиту;

—поетапна купівля, яка здійснюється на основі укладення з МВФ «угоди про резервний кредит».

Якщо МВФ вважатиме, що країна використовує кредит з ме­тою, що не відповідає цілям Фонду або не виконує його умов, він може обмежити або повністю позбавити її права користуватися ресурсами МВФ.

Поетапне фінансування. Наступні купівлі країною-учасни­цею валюти у МВФ розглядаються як використання нею так зва­них «граничних кредитних часток». Таке фінансування може здійснюватись двома шляхами: з використанням механізму ре­зервних кредитів — кредитів «стенд-бай»(8іапсі-Ьу) або в межах механізму розширеного фінансування — розширені кредити (Extended Fund Facility — EFF).

Угоди по «резервних кредитах», або угоди «стенд-бай», як і угоди по «розширених кредитах», забезпечують країні-члену га­рантію того, що вона зможе автоматично отримувати іноземну валюту від МВФ в обмін -на національну до вичерпання обумов-

леної угодою суми в будь-який час протягом терміну дії угоди, але за умови дотримання положень, зазначених в угоді.

Такі угоди почали використовувати з 1952 p. Починаючи з 1977 p., термін дії угод про резервні кредити подовжено з одного до трьох ро­ків. Головною метою цього механізму є кредитування макроекономіч-них стабілізаційних програм. Нині на долю резервних кредитів при­падає приблизно половина всіх кредитних операцій МВФ.

Механізм резервних кредитів передбачає, що валюта видається порціями (траншами) через встановлені періоди протягом терміну дії угоди. Порядок надання чергового траншу обумовлюється в тек­сті угоди. Хід виконання цієї угоди країною—отримувачем креди­ту контролюється за допомогою спеціальних цільових критеріїв, які визначаються з урахуванням особливостей економічного меха­нізму й інстигуціональних структур країни, а також наявності ре-левантної статистичної інформації. Такі критерії охоплюють пере­дусім сферу кредитно-грошової політики, державних фінансів, державного боргу і політики торговельних і платіжних обмежень.

Країна не може отримати наступну порцію валюти, поки не за­фіксовано досягнення цільових критеріїв. Якщо Фонд робить ви­сновок, що намічені критерії не досягнуті, він припиняє надання країні валютних резервів. Проте сторони можуть домовитися про перегляд програми дій, яка реалізується, і зміну критеріїв, що дає країні можливість продовжувати отримувати кошти у МВФ.

Іншою формою поетапного фінансування, яка використовує­ться МВФ з 1974 р., є надання «розширених кредитів». Її призна­чення — надання валютних коштів країнам-членам з метою фі­нансування дефіцитів їхніх платіжних балансів на більш трива­лий час і в більших розмірах, ніж це передбачено статутом МВФ у межах політики звичайних кредитних часток (траншів).

Розширене фінансування надається країнам, які мають труд­нощі з платіжним балансом, зумовлені структурною незбалансо-ваністю виробництва, торгівлі та цін, або країнам, які не мають можливості активно проводити політику економічного розвитку у зв'язку із незадовільним станом платіжного балансу.

Звертаючись до МВФ з проханням про розширене фінансуван­ня, країна повинна подати загальну програму діяльності на весь період дії угоди, а також щорічно — перелік заходів, намічених до реалізації протягом наступних 12 місяців. Придбання іноземної валюти у Фонду здійснюється частинами (траншами). Для отри­мання чергового траншу необхідно подати Фонду обгрунтовані результати виконання програми, раніше узгодженої з МВФ. Кре­дити розширеного фінансування надаються за рахунок звичайних

(власних) коштів Фонду. Покриття використаних валютних коштів повинне здійснюватись дванадцятьма внесками протягом терміну від 4,5 до 10 років з дня кожної купівлі валюти.

Механізм додаткового фінансування — МДФ (Supplementary Financing Facility — SFF) було запроваджено в 1977 р. для країн, що мали хронічний дефіцит платіжного балансу і вичерпали ліміти отримання звичайних кредитів за рахунок звичайних позикових ресурсів. Він використовувався для реалізації країнами-членами масштабних стабілізаційних економічних програм і передбачав та­кож згоду країни-позичальника з умовами Фонду. Країни-члени можуть використовувати додаткове фінансування тільки у вигляді резервних кредитів, які передбачають використання верхніх кре­дитних часток або розширених кредитів. Тривалість кредитуван­ня — один-три роки. Для надання таких кредитів Фонд використо­вував кошти, позичені у вигляді позик у різних валютах тринад­цятьма країнами-членами, Швейцарським національним банком, а також п'ятьма країнами—експортерами нафти.

Пільгове фінансування. Цей термін об'єднує два механізми фінансування МВФ, спрямовані на порівняно довгострокову до­помогу країнам, що розвиваються, та найбіднішим країнам: ме­ханізм фінансування структурної перебудови (МФСП), створе­ний у 1986 р., та механізм розширеного фінансування структур­ної перебудови (МРФСП), створений у 1987 році.

Позики по МФСП складаються з ресурсів РСВ. які виникли за­вдяки поверненню кредитів Трастового фонду на суму 2,7 млрд СПЗ. Трастовий фонд, утворений у 1976 р., призначався для на­дання допомоги найбіднішим країнам на пільгових умовах. Його діяльність була призупинена в 1981 р., а виплата заборгованості закінчена в І 991 р. Позики по МФСП призначені на підтримку се-редньострокових програм макроекономічної стабілізації і структур­ної перебудови. Право на укладання угоди по МФСП Грунтується головним чином на показнику доходу на душу населення. Тому механізмом фінансування структурної перебудови може користу­ватися тільки 61 країна з найнижчим доходом. Дві з них з найви­щими квотами (Китай та Індія) в 1987 р. повідомили про свій на­мір не використовувати даний механізм. Для отримання кредиту в межах МФСП країна подає середньострокову програму дій у ви­гляді доповіді про принципи політики, яка готується спільно зі співробітниками МВФ та Світового банку. У доповіді треба визна­чити структурні заходи та макроекономічну політику, необхідні для нормалізації стану платіжного балансу. Після утвердження домовленостей по МФСП відповідні виплати здійснюються Вико-

навчою радою один раз на рік. Кредити надаються під 0,5% річних і підлягають поверненню за 10 рівних внесків, що здійснюються один раз на півроку, починаючи через 5,5 років і закінчуючи через 10 років після фактичного надання коштів.

Механізм розширеного фінансування структурної перебудови створено з метою надання додаткових коштів найбіднішим країнам-членам, які здійснюють трирічні макроекономічні програми. За свої­ми завданнями, методами і фінансовими умовами МРФСП аналогіч­на МФСП. Різниця між ними в основному стосується доступу, конт­ролю та фінансування цих механізмів. Кошти для МРФСП надходять з ресурсів МФСП, що знаходяться на Рахунку спеціальних виплат (РСВ) і від позик і безоплатних позичок, які перебувають у розпоря­дженні траст-фонду МРФСП. Країни, що мають право користуватися МФСП, можуть також отримувати кошти по МРФСП. У квітні 1992р. таке право було надано ще 11 державам-членам, які повідо­мили Фонд про те, що не позичатимуть кошти по МФСП. Умови по­гашення кредитів по МРФСП такі самі, як і у випадку з МФСП.

Спеціальне фінансування. За термінологією МВФ, ця форма кредитування об'єднує три механізми: 1) компенсаційного фінансу­вання і фінансування за непередбачених обставин; 2) фінансування буферних запасів; 3) фінансування системних трансформацій.

У 1963 р. в МВФ було створено перший механізм фінансуван­ня спеціального призначення — механізм компенсаг^ійного фі­нансування, а 1988 р. в результаті його об'єднання з механізмом фінансування за зовнішніх непередбачених обставин був утворе­ний МКФФНО (Compensatory and Contingency Financing Facility — CCFF). Згідно з цим механізмом кредити надаються у таких випад­ках: недоотримання експортних надходжень, за великі витрати на імпорт зерна, інші непередбачені обставини (зовнішні). До перелі­ку послуг, на які можна отримати компенсаційне фінансування, на­лежать також надходження від експлуатації нафтопроводів, плата за транзит суден через канали, доходи від судноплавства, транс­портні перевезення, будівництво, страхування тощо. Цей тип кре­диту створений для того, щоб надавати країнам-членам, які здійс­нюють програми перебудови за допомогою МВФ, більш широкий захист від несприятливої зміни зовнішніх економічних умов.

Механізм фінансування буферних запасів^ (Buffer Stock Financing Facility — BSFF) створено в 1969 p. Його призначен­ня — надавати допомогу країнам-членам з несприятливим ста­ном платіжного балансу через несприятливу кон'юнктуру на сві­тових товарних ринках Він полягає у фінансуванні внесків у створені міжнародні буферні запаси сировинних товарів відпові-

дно до товарних угод. Такі запаси створюються під егідою ЮНКТАД для пом'якшення коливань цін на експорт і запобіган­ня можливому зниженню обсягів експортних надходжень.

Механізм фінансування системних трансформацій — СТФ (Systemic Transformation Facility — STF) — є новим спеціальним механізмом, який був затверджений Виконавчою радою у квітні 1993 p. Його створено для надання допомоги країнам-членам, які мають ускладнення зі здійсненням зовнішніх платежів внаслідок глибоких порушень традиційних торговельних зв'язків і структу­ри платежів, зумовлених переходом від державної торгівлі за по-заринковими цінами до вільної торгівлі за ринковими цінами. До держав-членів, які мають право користуватися даним механіз­мом, належить більшість колишніх членів Ради Економічної Вза­ємодопомоги (РЕВ) і республік колишнього Радянського Союзу, а також ряд інших країн, які в минулому мали значний обсяг не-ринкової торгівлі з країнами—членами РЕВ.

Отримувати допомогу в межах СТФ можуть тільки ті країни, які перебувають на початкових етапах процесу перетворень і по­ки що не можуть скласти програму, для реалізації якої МВФ міг би використати можливості інших механізмів фінансування.

Структура фінансової діяльності Фонду в 1997—1998 pp. по­дана в табл. 7.3.

Таблиця 7.3

ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ МВФ В 1997—1998 ФІНАНСОВИХ РОКАХ'

(млн СПЗ)

Купівля і викуп коштів	На 30.4.1997р.	На 30.4.1998р.
Сума	%	Сума	%
Кредити «стенд-бай»	18,064		25,526
Кредити розширеного фінансування	11,155		12,521
Механізм додаткового фінансування	—	—	7,100
Компенсаційне фінансування і фінансу­вання у випадках надзвичайних ситуацій	1,336
Фінансування системних трансформацій	3,984		3,869
Сума по підгрупі	34,539	85	49,701	89
Механізм фінансування структурної пере­будови		2
Механізм розширеного фінансування струк­турної перебудови	4,904		5,505
Трастовий фонд		—		—
Усього	40,488		56,026

' Підготовлено за матеріалами Річного звіту МВФ за 1998 фінансовий рік (Annual Report of Executive Board for the Financial year ended april, 30, 1998. IMF)

7.2.7. Умови надання кредитів МВФ

Країна, що потребує позики, повинна скоординувати свою політику з рекомендаціями МВФ, у яких закладені критерії, обов'язкові для виконання. Суть цих рекомендацій полягає в такому:

1. Макроекономічна політика має бути спрямована на забез­печення активного сальдо платіжного балансу як головного чин­ника виплати основної частини боргу і відсотків.

2. Стабілізація внутрішнього попиту за рахунок обмеження державних витрат.

3. Використання позик на фінансування виробничої сфери;

виплата основної частини боргу і відсотків за рахунок прибутку, отриманого у виробничій сфері.

4. Забезпечення бездефіцитності державного бюджету завдя­ки скороченню невиправданих державних витрат і стримування інфляції.

5. Ефективна податкова політика, яка сприятиме розвитку ін­вестування і підприємництва і забезпечуватиме збір податків для покриття державних витрат.

6. Стабілізація грошового обігу.

7. Забезпечення максимального використання ринкових меха­нізмів і конкуренції як засобів підвищення рівня конкуренто­спроможності економіки; відміна контролю над цінами і заробіт­ною платою; вільний допуск на внутрішній ринок і конкуренція з боку імпортних товарів.

8. Структурна перебудова економіки як основа довгостроко­вого розвитку через роздержавлення промислових підприємств і переведення їх з бюджетного на кредитне фінансування; розви­ток експортних галузей за рахунок як податкових стимулів, так і девальвації, сприяння припливу прямих іноземних інвестицій за­вдяки зниженню рівня оподаткування і наданню гарантій на ви­везення прибутків.

9. Забезпечення стабільності політичної влади. Країни-члени повинні надавати МВФ інформацію про офіцій­ні золоті запаси і валютні резерви, стан економіки, платіжного

балансу, грошового обігу, закордонні інвестиції.

Свої рекомендації країнам-членам МВФ базує на монетарист-

ській концепції, яка враховує взаємозалежність між величиною

грошової маси в країні, обсягу сукупного попиту, з одного боку, і

станом платіжного балансу — з іншого.

7.2.8. Проблеми в діяльності МВФ

Комплекс проблем, які існують у діяльності Фонду, пов'яза­ний з методами та інструментами реалізації цією міжнародною організацією своєї стратегії. На початку 80-х років постало пи­тання подальшого існування МВФ, пов'язане з проектами ре­формування світової валютної системи в цілому. Були пропозиції замінити МВФ більш демократичним та конструктивним міжна­родним фінансовим інститутом. З часом актуальність цієї пробле­ми зменшилася, але певна загроза існуванню МВФ залишилася.

Сучасні проблеми діяльності Фонду випливають з наслідків реа­лізації його стратегії в різних країнах. Найчастіше МВФ звинува­чують у стандартних підходах, неефективності коригувальних про­грам, негативних наслідках у соціальній сфері тощо. Проти кожного зі звинувачень МВФ висуває контраргументи, пояснюючи позиції Фонду з цього питання. Найпоширенішими є звинувачення на адре­су МВФ та захисні аргументи Фонду, подані в табл. 7.4.

Таб:іиі{я 7.4