Організація економічного співробітництва і розвитку —

ОЕСР (Organization for Economic Cooperation and Development — OECD) була створена в 1961 p. на основі Конвенції про її ство­рення і в політичному, організаційному та юридичному відно­шеннях стала наступницею Організації європейського економіч­ного співробітництва, заснованої в 1948 р. для реалізації «плану Маршалла». Нині ОЕСР — єдина офіційна міжнародна економіч­на організація широкого профілю, яка об'єднує не тільки кількіс­но значну й відносно однорідну групу держав, а й практично всі індустріальне розвинуті країни.

Згідно з Конвенцією щодо створення ОЕСР її основними ці­лями є: сприяння розвиткові світової економіки забезпеченням оптимального економічного розвитку, зростання зайнятості і під­вищення рівня життя за збереження фінансової стабільності дер­жав-членів; сприяння економічному та соціальному добробуту в регіоні ОЕСР шляхом координації політики держав-членів; коор­динація допомоги держав ОЕСР країнам, що розвиваються.

До складу організації входять 29 країн: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспа­нія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччи­на, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Ко­рея, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція, Швейцарія і Японія.

У роботі ОЕСР беруть участь Комісія ЄС (згідно з протоко­лом, підписаним одночасно з Конвенцією про створення ОЕСР), а також представники ЄАВТ, ЄОВС і Євроатому.

За роки існування ОЕСР перетворилась в один із основних цент­рів розробки погодженої економічної стратегії держав-членів щодо широкого кола як внутрішніх, так і зовнішніх проблем господарсь­кого розвитку. Це відбилося у розгалуженій організаційній структу­рі, яка складається з ради, виконавчого комітету, комітетів, робочих груп та експертних комісій, міжнародного секретаріату, департа­ментів, центру зі співробітництва з європейськими перехідними економіками, інших автономних і напівавтономних органів.

Вищим органом ОЕСР є Рада, до складу якої входить по од­ному представникові від кожної країни. Раз на рік відбувається сесія Ради на рівні міністрів іноземних справ і фінансів (зовніш­ньої торгівлі) країн-учасниць. Рішення Ради приймаються кон­сенсусом і, як правило, мають характер рекомендацій. Безпосере­дньо Раді підпорядковані виконавчий та бюджетний комітети. Постійними членами виконавчого комітету, що складається з 14 членів, є представники держав «Великої сімки» (США, Кана­да, Франція, Німеччина, Великобританія, Італія, Японія), решта сім членів щорічно призначаються на ротаційній основі. Він кон­тролює діяльність ОЕСР і готує засідання Ради.

Понад 150 комітетів, робочих груп та експертних комісій за­ймаються широким колом економічних та соціальних проблем. Умовно їх можна поділити на кілька груп:

— комітети та комісії, що займаються розробкою загально­економічної політики на чолі з відповідним комітетом, який здій­снює моніторинг країн—учасниць ОЕСР за загальноекономічним та фінансовим станом;

— комітети, що в тісному контакті з ГАТТ—ВТО, ЮНКТАД та іншими організаціями розглядають питання світової торгівлі та торговельної політики;

— органи керування розвитком самих країн-членів (промис­ловість, сільське господарство, підготовка кадрів та ін.);

— комітети та комісії з координації діяльності ОЕСР для на­дання допомоги країнам, що розвиваються, та європейським країнам з перехідною економікою.

Важливу роль у діяльності ОЕСР відіграє Комітет сприяння розвиткові, який є спеціалізованим комітетом і займається розг­лядом питань і політики надання допомоги державам-членам; за­безпечення необхідного обсягу ресурсів, які можуть бути надані країнам, що розвиваються; надання підтримки країнам з метою забезпечення їхнього стабільного розвитку. В 1993 р. до списку країн, що отримують офіційну допомогу розвиткові, були вклю­чені країни Центральної і Східної Європи. В 1995 р. був прийня-

тий документ «Партнерство в галузі розвитку в світі, що змінив­ся», в якому визначені основні напрями зусиль держав-членів з підтримки стабільного економічного розвитку.

У 1990 р. в структурі секретаріату ОЕСР було створено новий підрозділ — центр зі співробітництва з європейськими перехідними економіками, яким керує директор у ранзі помічника Генерального секретаря. Центр створено з метою розв'язання таких проблем:

— планування і координація діяльності ОЕСР для підтримки еко­номічних реформ у країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ);

—організація діалогу між ОЕСР та країнами ЦСЄ, а також вивчення можливостей залучення їх до діяльності ОЕСР;

— стимулювання співробітництва ЦСЄ з міжнародними орга­нізаціями;

— підготовка керівних кадрів для країн ЦСЄ.

Діяльність Центру відбувається у двох основних напрямах:

1) загальна робоча програма для 13 країн (Албанія, Болгарія, Ес­тонія, Казахстан, Латвія, Литва, Монголія, Росія, Румунія, Слова-кія, Словенія, Угорщина, Україна); 2) спеціальна програма, що пропонує рамочні умови співробітництва з ОЕСР країнам, які ус­пішно здійснюють ринкові реформи.

Центр організовує і проводить семінари з таких питань: економіч­ний розвиток і структурна перебудова; конкуренція; ринок праці;

банки і соціальна політика; банківська справа і фінансова система;

оподаткування, торгівля, інвестиції, промисловість, сільське госпо­дарство; енергетика, освіта; навколишнє середовище; статистика.

Секретаріат очолює Генеральний секретар, який призначаєть­ся Радою на п'ять років. У його складі працюють 13 директорів, які за своєю спеціалізацією відповідають основним комітетам з економіки, статистики, охорони навколишнього середовища, спів­робітництва в галузі розвитку, торгівлі, фінансів тощо.

Фінансування організації здійснюється за рахунок внесків її членів.

ОЕСР має офіційні відносини з багатьма міжнародними орга­нізаціями, зокрема з МОП, ЮНЕСКО, МВФ, ВТО, ЮНКТАД.

У рамках ОЕСР створено кілька автономних організацій: Між­народне енергетичне агентство (1974 р.), Агентство з ядерної енергії (1972 р.), Центр досліджень і нововведень у галузі освіти (1968 р.). Центр розвитку ОЕСР (1962 р.).

ОЕСР регулярно розповсюджує аналітичні та статистичні ма­теріали (в тому числі на електронних носіях), спеціальні моно­графії, журнали, серійні видання, економічні звіти та прогнози, технічні та статистичні бюлетені, матеріали конференцій тощо.

За час існування організації обсяг зовнішньої торгівлі її країн-членів збільшився більше ніж у 40 разів (див. табл. 3.2). Як видно з таблиці, сукупний імпорт постійно перевищував сукупний екс­порт, причому найбільша величина сальдо припадає на 80-ті ро-^>і(и, після чого спостерігається тенденція до його зменшення.

~~^ Таблиця 3.2

ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ КРАЇН ОЕСР'

(млрд дол.; у поточних цінах)

Показник	Роки	Коефіцієнт зростання 1960 р. =1,0
Оборот	179,3	474,3	2799,3	5206,0	7726,7	43,1
Експорт (фоб)	87,7	230,6	1311,3	2534,1	3835,9	43,7
Імпорт (сиф)	91,6	243,7	1488,0	2671,9	3890,8	42,5
Сальдо	-3,9	-13,1	-176,7	-137,8	-54,9
Коефіцієнт по­криття імпорту експортом,%	95,7	94,6	88,1	94,8	98,6

Європейський Союз (ЄС) 3.5.2.1. Історія і цілі створення ЄС

Договір про створення Європейського Союзу (European Union — EU) було підписано в 1992 р. в Маастрихт! (Нідерланди) керівника­ми держав і урядів 12 держав — членів Європейського співтоварис­тва. 1 листопада 1993 р. договір набрав чинності. 2 жовтня 1997 р. була підписана Амстердамська угода, яку можна розглядати як удо­сконалений варіант раніше підписаної Маастрихтської угоди. Під­писанню угод про ЄС передував досить тривалий процес побудови європейської інтеграційної моделі (див. табл. 3.3) і відповідних ін­ститутів Європейського Союзу, тобто органів управління самою наднаціональною організацією. У 1946 р. в своїй історичній промові у Цюриху (Швейцарія) прем'єр-міністр Великобританії у роки вій­ни Уінстон Черчілль заявив про необхідність створення «свого роду Сполучених Штатів Європи». Влітку 1947 р. почав діяти американ­ський «план Маршалла» для відбудови економіки Європи. Надання допомоги пропонувалося всім державам континенту, але прийняли її тільки країни Західної Європи.

' Устинов И. Н. Мировая торговля: Статистико-аналит. справочник. — М.: Эконо­мика, 2000. — С. 141.

Таблиг^я 3.3