Створення економічного і валютного союзу

Перехід до економічного і валютного союзу (ЕВС), передба­чений Угодою про Європейський Союз, є заключним етапом формування цілісної господарської системи в ЄС. Загальними ці­лями ЕВС є:

—реалізація жорстко скоординованої, тобто спільної еконо­мічної політики держав-членів, що передбачає визначення основ­них орієнтирів і ряду кількісних макроекономічних показників, якими повинні керуватися національні уряди, а також контроль з боку органів ЄС за дотриманням цих показників і застосування санкцій до держав-порушниць;

—забезпечення ефективного функціонування єдиного внут­рішнього ринку і проведення загальної економічної політики в ЄС за допомогою єдиної грошово-кредитної системи, ключовими елементами якої повинні стати євро і Європейський центральний банк, який має ті самі функції, які раніше виконувалися націо­нальними центральними банками;

—зміцнення валютної стабільності в міжнародному плані, покликане нейтралізувати негативний вплив на ЄС зовнішніх ва­лютних потрясінь; перетворення євро в одну з найважливіших резервних валют і зміцнення її позицій відносно долара.

У ЄВС з 31 грудня 1992 р. усунуті практично всі обмеження на пересування факторів виробництва, здійснена гармонізація економічної політики країн-членів і створений спільний ринок.

Основними напрямами діяльності економічного союзу в рам­ках ЄС є такі:

—повна ліквідація внутрішніх обмежень на пересування то­варів, капіталу, послуг і трудових ресурсів; створення спільного ринку, економічного і валютного союзів; створення єдиного вну­трішнього ринку;

—проведення спільної торгової політики; встановлення єди­них зовнішніх тарифів;

—здійснення спільної політики в галузі риболовства, сільсь­кого господарства і транспорту; розробка і проведення єдиної аг­рарної політики;

—гармонізація систем правового забезпечення; зближення за­конодавств країн-членів;

—розробка і проведення єдиної антимонопольно'!' політики;

забезпечення режиму захисту від недобросовісної конкуренції;

—проведення єдиної промислової політики; сприяння прове­денню наукових досліджень, удосконаленню технологій, ство -

ренню транс'європейських мереж; сприяння підвищенню конку­рентоспроможності країн-членів;

—розробка і здійснення єдиної політики в галузі енергетики, туризму, транспорту;

—гармонізація національних валют, створення єдиної валюти;

—проведення єдиної політики в галузі охорони навколишньо­го середовища;

—здійснення єдиної політики в соціальній сфері; сприяння високому рівню зайнятості і соціального захисту, розвитку охо­рони здоров'я;

—сприяння забезпеченню високого рівня освіти і професійної підготовки;

—забезпечення правового захисту виробників і споживачів товарів.

У межах ЄС створений розгалужений механізм узгодження економічної політики. Він включає: зустрічі голів урядів і держав (тричі на рік); щорічне проведення понад 60 сесій Ради міністрів у складі керівників зовнішньополітичних та інших відомств;

постійне функціонування Комісії ЄС та інших комісій. Інстру­ментами реалізації економічної політики є: індикативне плану­вання; встановлення єдиних цін; квотування виробництва, субси­дування тощо. \j Формування валютного союзу передбачало три етапи:

1) 1 липня 1990 p. — 31 грудня 1993 p. — лібералізація ринків капіталів і посилення координації і співробітництва в рамках Ко­мітету управляючих центральних банків; досягнення стабільності цін і валютних курсів; посилення координації економічної полі­тики держав-членів.

2) 1 січня 1994 p. — 1 січня 1999 p. — створення Європейського валютного інституту на базі Комітету керуючих центральних бан­ків, підготовка до створення Європейського центрального банку.

3) з 1 січня 1999 p. — введення в обіг єдиної грошової одини­ці — євро:

—1 січня 1999 p. — 31 грудня 2001 p. євро повинна обслуго­вувати лише безготівкові розрахунки;

—з 1 січня 2002 p. євро вводиться як готівкові гроші;

—з 1 липня 2002 p. євро повинна стати єдиним законним пла­тіжним і розрахунковим засобом.

Для приєднання до валютного союзу згідно з вимогами Маас­трихтської угоди країни-члени повинні задовольняти певні вимо­ги (критерії конвергенції), а саме:

—національні законодавства мають відповідати Угоді про ЄС;

—рівень інфляції не повинен перевищувати показники трьох найбільш стабільних держав ЄС більше ніж на 1,5 %;

—державна заборгованість може становити не більш як 60 % ВВП;

—дефіцит державного бюджету не може перевищувати 3 % ВВП;

—відсоткові ставки по банківських кредитах можуть переви­щувати показники трьох найбільш стабільних країн лише на 2 відсоткових пункти;

—кандидати на вступ до ЄВС мають підтримувати стабіль­ність національних грошових одиниць і не повинні протягом двох років за власною ініціативою здійснювати девальвацію.

До середини 1998 р. 11 країн з 15 членів ЄС виконали вимоги Угоди про ЄС і стали членами валютного союзу, запровадивши єдину європейську валюту — євро. Великобританія, Данія, Шве­ція і Греція не увійшли до складу ЄВС. Великобританія і Данія не увійшли за власним бажанням; Швеція повинна привести своє законодавство у відповідність з Угодою про ЄС і виконати умову про підтримку стабільності курсу національної валюти; Греція спочатку не відповідала декільком вимогам, а саме: рівню інфля­ції, бюджетного дефіциту і відсоткових ставок. Вона стала чле­ном валютного союзу з 1 січня 2001 р. У 1998 р. було засновано Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ) на чолі з Євро­пейським центральним банком (ЄЦБ).

Перехід до ЄВС завершує етап формування цілісної господар­ської системи в ЄС. ЄВС покликаний стимулювати зростання і структурну перебудову європейської економіки, підняти її кон­курентоспроможність на світових ринках, що повинно сприяти скороченню безробіття і розв'язанню інших гострих соціальних проблем. (технічнй регламент) Про надзвичайну важливість цих проблем свідчить ди­наміка темпів зростання ВВП та промислового виробництва в ЄС. Тенденція до зниження темпів економічного зростання у найрозвинутіших країнах сучасного світу, яка виявилася в 70-ті та 80-ті роки, продовжувала діяти і в останньому десятиріччі XX століття. За цими показниками ЄС збільшив відставання від США. В останнє десятиріччя в економіці ЄС спостерігалися еле­менти стагнації, зниження її конкурентоспроможності на світо­вих ринках, технологічне відставання від США та Японії. Як ви­дно з таблиці 3.4, середньорічні темпи приросту зовнішньої торгівлі ЄС також мали негативну тенденцію.

Проте на тлі негативних явищ є і певні позитивні моменти. По-перше, стійке зближення рівнів економічного розвитку країн,

55

що входять у ЄС. У 1960р. найвищий і найнижчий показники виробництва ВВП на душу населення (відповідно Швеції і Пор­тугалії) відносились як 3,1: 1; у 1970 р. (ті самі держави) — як 2,4: 1; у 1980 р. (ФРГ і Португалія) — як 2,1: 1; і в 1997 р. (Данія і Греція) — як 1,75: 1. По-друге, абсолютні загальні обсяги зов­нішньої торгівлі та обсяги торгівлі на душу населення ЄС у пері­од з 1960 р. зростали (див. табл. 3.5, 3.6).

Таблиця 3.4

СЕРЕДНЬОРІЧНІ ТЕМПИ ПРИРОСТУ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ ЄС¹

(у поточних цінах, %)

^^~^^^ Роки	1960—1970	1970—1980	1980—1990	1990—1995	1995—1997
Показниїс^^^
Оборот	10,3	19,7	6,6	3,1	1,6
Експорт(фоб)	10,3	19,4	7,0	3,5	1,7
Імпорт (сіф)	10,2	19,19	6,1	2,6	1,4

Таблш^я 3.5

ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ ЄС

(млрд дол.; у поточних цінах)

^~~~~~~-~-^^ Рік						Коефіцієнт зростання 1960 р. =1,0
Показник ^~~~~----^^
Оборот	100,6	266,4	1603,7	3015,6	4068,9	40,4
Експорт(фоб)	48,2	128,4	753,9	1479,1	2090,8	43,4
Імпорт (сіф)	52,4	138,0	849,8	1536,5	1978,1	37,8
Сальдо	-^,2	-9,6	-95,9	-57,4	112,7
Коефіцієнт покриття імпорту експортом, %	92,0	93,0	88,7	96,3	105,7

Таблиі^я 3.6

ОБСЯГ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ ЄС

(дол.; у поточних цінах)

""^-'--^^ Рік						Коефіцієнт зростання 1960 р. =1,0
Показник ^~^~~~^^
Оборот	338,6	824,4	4734,6	8252,0	10901,3	32,2
Експорт (фоб)	162,2	397,3	2225,7	4047,4	5601,6	34,5
Імпорт (сіф)	176,4	427,0	2508,9	4204,5	5299,7	30,0

' Устинов И. Н. Мировая торговля: Статистико-аналит. справочник. — М.: Эконо­мика, 2000. — С. 141.

Основні органи ЄС

Основними органами Європейського Союзу є Європейська рада, Європейська комісія. Європейська рада міністрів, Європей­ський парламент. Європейський суд, Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів та Рахункова палата, Європейський ін­вестиційний банк (ЄІБ).

Європейська рада — керівний політичний орган, що існує з 1974р. і вкл ючає глав держав або урядів, міністрів закордонних справ, а також голову Європейської комісії разом з одним зі своїх заступників. На засіданнях ЄР головує глава держави або уряду країни, яка на цей час користується правом головування у раді міністрів • (раді Європейського Союзу). Рішення ЄР не мають обов'язкового характеру, але вони дають потужні політичні ім­пульси та накреслюють магістральні напрями подальшого розвит­ку. Маастрихтська угода проголошує, що «Європейська рада ви­ступатиме рушійною силою Союзу і віднині визначатиме пріо­ритети загальної політики Європейського Союзу». Сесії Євро­пейської ради проводяться, як мінімум, двічі на рік.

Європейська комісія — Комісія ЄС (КЄС) — є виконавчим органом ЄС. Вона складається із 20 членів, незалежних від урядів своїх держав. До складу комісії входять по два представники від Франції, Німеччини, Італії, Великобританії, Іспанії і по одному від кожної з решти країн. Члени Комісії призначаються на п'ятирічний термін, мандат кожної Комісії збігається з виборчим терміном Європейського парламенту. Головними робочими мо­вами Комісії є англійська, французька та німецька. Проте всі офі­ційні документи повинні бути перекладені й надруковані 11 офі­ційними мовами. Як член колективного органу, кожен член комі­сії керує одним або кількома напрямами діяльності (аналогічно міністру уряду) і відповідає за роботу певного адміністративного департаменту — генерального директорату, що працює з відповід­ною галуззю. Роль комісії полягає у забезпеченні виконання по­ложень договорів про ЄС, підготовці законодавчих ініціатив (пі­сля прийняття вони стають постановами та директивами), необ­хідних для досягнення певних цілей, і гарантії виконання зат­верджених законопроектів.

Завдання КЄС стисло можна сформулювати так: ініціатива, контроль і виконання. У тих випадках, коли держави не викону­ють затверджені законодавчі акти, комісія може вжити санкцій, аж до вчинення справи у Європейському суді.

Голова Європейської комісії — Романо Проді.