Хронологія утворення Європейського союзу — ЄС (european Union — eu)

Дата	Подія
1947 p.	План Маршалла для економічного відродження Європи після Другої світової війни
1948р.	Створення митного союзу Бенілюкс
1948р.	Створення Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) для керівництва виконанням плану Маршалла
1949 p.	Створення Ради Європи в Страсбурзі.
18 квітня 1951 p.	Підписання в Парижі Договору про заснування Євро­пейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС)
25 березня 1957 p.	Підписання в Римі угод про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом)
1967р.	Злиття ЄОВС, ЄЕС і Євратом у Європейське співтова­риство — ЄС (European Community — EC)
1968 p.	Завершення створення митного союзу
1 січня 1973 p.	Вступ до Європейського співтовариства Данії, Ірландії і Сполученого Королівства Великобританії
червень 1979р.	Перші вибори Європейського парламенту прямим за­гальним голосуванням
Січень 1981 p.	Вступ до Європейського співтовариства Греції
Січень 1986 p.	Вступ до Європейського співтовариства Португалії і Іспанії
3 жовтня 1990 p.	Об'єднання Німеччини
7 лютого 1992 p.	Підписання Маастрихтської угоди про створення Євро­пейського Союзу — ЄС (European Union — EU)
Травень 1992 p.	Підписання Угоди про Європейський економічний про­стір між Європейським співтовариством і Європейсь­кою асоціацією вільної торгівлі
1 листопада 1993 p.	Набрання чинності Маастрихтської угоди про створен­ня Європейського Союзу
1 січня 1995 p.	Вступ до Європейського Союзу Австрії, Фінляндії та Швеції
2 жовтня 1997 p.	Підписання Амстердамської.угоди про Європейський Союз
1 січня 1999 p.	Початок завершальної стадії створення Економічного і валютного союзу (ЕВС). В 11 країнах ЄС введено в обіг єдину грошову одиницю — євро, в якій до 2002 p. здій­снюватимуться безготівкові розрахунки

У період з 1945 до 1950 р. були створені: Організація євро­пейського економічного співробітництва (1948 р.) для керівниц­тва виконанням «плану Маршалла» (пізніше перетворена в ОЕСР — Організацію економічного співробітництва і розвитку) і Рада Європи (1949 р.). Починаючи з 1948 р., як модель нового виду економічного співробітництва між країнами почав діяти митний союз Бенілюксу, який об'єднав Бельгію, Нідерланди та Люксембург.

Перші конкретні кроки на шляху до нового союзу були зроб­лені з ініціативи міністра національного планування Франції Жа-на Моне, який запропонував передати керівництво виробництвом вугілля та сталі єдиному наднаціональному органу. План ство­рення Європейського об'єднання вугілля та сталі, оприлюднений 9 травня 1950 р. міністром закордонних справ Франції Робером Шуманом, полягав у переведенні ключових для військової індус­трії галузей під міжнародний контроль за допомогою договору, який мав би з погляду міжнародного права обов'язковий харак­тер. Італія і країни Бенілюксу одразу підтримали цю ідею, і 18 квітня 1951 р. було підписано Паризький договір між Францією, Німеччиною, Італією, Бельгією, Нідерландами та Люксембургом. Автор проекту Робер Шуман запропонував, щоб промисловість кожної країни-члена була передана під спільну Верховну адміні­страцію, дев'ять членів якої були б повністю незалежними від країн—членів договору у виконанні своїх функцій. Парламентсь­ка асамблея ЄОВС почала функціонувати 10 серпня 1952р. на чолі з французьким державним діячем Жаном Моне — першим президентом вищого керівництва Європейського об'єднання ву­гілля і сталі. До її складу входило 78 делегатів, які призначалися парламентами країн-членів. Повноваження Парламентської асам­блеї полягали в нагляді за діяльністю Верховної адміністрації че­рез заслуховування річних звітів і у випадку необхідності від­правки її у відставку. На пропозицію Нідерландів і Бельгії була заснована Рада міністрів, яка складалася з шести членів шістьох країн-членів і призначалася для гармонізування національних ін­тересів країн і дій Верховної адміністрації. Для нагляду за закон­ністю розпоряджень Верховної адміністрації створювався Суд справедливості. Для консультування органів ЄОВС у їхній по­всякденній роботі був створений Консультативний комітет, до складу якого входили управлінці, наймані працівники, спожива­чі, дилери тощо, які призначалися Радою міністрів на дворічний термін. Структура управління ЄОВС стала прообразом структури управління Європейського Союзу.

Шість країн — засновників ЄОВС продовжили свою діяль­ність і схвалили 29 травня 1956 р. доповідь бельгійського дер­жавного діяча Поля Генрі Спаака з проблем всеохоплюючого економічного союзу і союзу в галузі мирного використання ядерної енергії. Це привело до підписання «шісткою» 25 бере­зня 1957р. Римських угод, які заснували Європейське еконо­мічне співтовариство (ЄЕС) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом). Спочатку всі ці співтовариства мали окремі органи управління. Із злиттям вищого керівництва ЄОВС і Комісії ЄЕС було створено у 1967 р. інституційний прообраз сучасного Європейського співтовариства, відомого якЄС.

Наступне розширення співробітництва пов'язане як зі вступом нових членів, так і зі співробітництвом з іншими міжнародними організаціями: вступ Данії, Ірландії, Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії в ЄЕС (січень 1973 р.); Греції (січень 1981 р.); Іспанії і Португалії (січень 1986 р.), Австрії, Фін­ляндії, Швеції (січень 1995 р.); підписання угоди (травень 1992 р.) про спільний економічний простір між ЄЕС і Європейською асо­ціацією вільної торгівлі (ЄАВТ), яка формує найбільший у світі ринок (380 млн споживачів).

1 листопада 1993 р. набрала чинності Угода про Європейський Союз. Відповідно до цієї Угоди засновується політичний і еко­номічний союз, який означає проведення спільної економічної і зовнішньої політики, а також політики в галузі безпеки і співро­бітництва у соціальній сфері. Крім того, запроваджується єдине європейське громадянство, підвищується роль Європейського парламенту, розширюються повноваження органів ЄС. Положен­ня Маастрихтської угоди були розвинуті й доповнені Амстердам­ською одно іменною угодою (1997 р.). Доповнення стосувалися питань принципів демократії, прав людини, соціальної політики, міждержавного співробітництва в сфері внутрішніх справ і юсти­ції, боротьби із злочинністю, тероризмом, наркобізнесом, коруп­цією, расизмом. Розширені повноваження Європейського парла­менту в прийнятті законодавчих актів ЄС. Амстердамський саміт затвердив Пакт стабільності й зростання, який наголошував на першочерговості створення сприятливих умов для економічного зростання і нових робочих місць.

На сьогодні ЄС являє собою найвищий ступінь європейської економічної і політичної інтеграції. До його складу входять 15 держав: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірлан­дія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Порту-

галія, Фінляндія, Франція, Швеція. Населення Європейського Союзу становить 325 млн. чоловік, ВНП — 4414 млрд дол., ВНП на душу населення — 13 594 дол., частка в світовій торгів­лі—21 %.

Європейський Союз базується на трьох засадах:

1) Європейське співтовариство (ЄОВС, ЄЕС, Євратом) з допов­неннями та формами співробітництва, передбаченими угодою про Європейський Союз (Маастрихтська й Амстердамська угоди);

2) спільна зовнішня політика і політика у сфері міжнародної безпеки;

3) співробітництво у внутрішній та правовій політиці. Якщо європейські договори 50-х років укладалися для спри­яння економічному зростанню, підвищенню життєвого рівня з метою запобігти війні, зміцнити мир і свободу, то цілями Євро­пейського Союзу стали:

— утворення тісного союзу народів Європи;

— сприяння збалансованому та довгостроковому економічно­му прогресу, особливо завдяки створенню простору без внутріш­ніх кордонів;

— посилення економічного та соціального співробітництва;

— утворення економічного та валютного союзу і створення в перспективі єдиної валюти; утвердження власної ідентичності в міжнародній сфері, особливо шляхом проведення спільної зовні­шньої політики і політики в сфері безпеки, а в перспективі — спільної оборонної політики;

—розвиток співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ;

—збереження та примноження спільних надбань. Європейський Союз планує своє подальше розширення. Число його членів намічається довести з 15 до 26. На приєднання до ЄС претендують Болгарія, Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словакія, Словенія, Чехія, Естонія. Але, за оцінками Комісії Євросоюзу, з усіх перелічених держав виставленим кри­теріям (стабільності функціонування національних інститутів, наявності ринкової економіки, конкурентоспроможності на внут­рішньому ринку Євросоюзу, готовності прийняти на себе в пов­ному обсязі зобов'язання, пов'язані з членством в ЄС) поки що жодна не відповідає повністю. У грудні 1997 р. Європейська рада остаточно затвердила список першочергових кандидатів, до яко­го увійшли Кіпр, Угорщина, Польща, Словенія, Чехія і Естонія. За оцінкою експертів, перші кандидати вступлять у ЄС не раніше 2005 року.