Правові акти Європейського Союзу у Договорі про запровадження Конституції для Європи

Повнішу характеристику й чіткішу класифікацію отримали майбутні правові акти Європейського Союзу у Договорі про запро­вадження Конституції для Європи. Питання, пов'язані з ухваленням правових актів ЄС, особливостями їх юридичної сили, оприлюд­нення, набрання чинності тощо урегульовано в Розділі V Частини І Договору про КЄ "Здійснення компетенції Союзу".

Згідно статті 1-33 Договору про КЄ правовими актами Євро­пейського Союзу є:

• європейські закони;

• європейські рамкові закони;

• європейські постанови (регламенти);

• європейські рішення;

• рекомендації та висновки.

Договір про КЄ передбачає три групи правових актів Євро­пейського Союзу:

• законодавчі акти;

• незаконодавчі акти;

• виконавчі акти.

За допомогою цих правових інструментів Союз здійснює компетенції інституцій, використовуючи їх згідно з положення­ми Частини Ш Договору про КЄ.

Законодавчими актами ЄС є європейські закони та європей­ські рамкові закони.

Європейський закон - це законодавчий акт загального засто­сування. Він є обов'язковим у всіх своїх елементах і має пряме застосування в усіх державах-членах.

Європейський рамковий закон - це законодавчий акт, обо­в'язковий для кожної держави-члена, якій його адресовано, що­до результатів, що їх треба досягти, однак залишає національним органам влади цілковиту свободу вибирати форму та методи до­сягнення цих результатів.

Незаконодавчими актами є європейські постанови, європей­ські рішення і рекомендації та висновки.

Європейська постанова - це незаконодавчий акт загального застосування, спрямований на виконання законодавчих актів та окремих положень конституції. Він може бути обов'язковим у всіх своїх елементах і мати пряме застосування в усіх державах-членах, чи бути обов'язковим для кожної держави-члена, якій його адресовано, щодо результатів, що їх треба досягти, однак може залишати національним органам влади цілковиту свободу вибирати форму та методи досягнення цих результатів.

Європейське рішення - це незаконодавчий акт, обов'язковий в усіх своїх елементах. Рішення, яке точно визначає тих, кому воно адресовано, є обов'язковим лише для них.

Рекомендації та висновки інституцій не є юридично обов'язковими.

Третя група правових актів ЄС - виконавчі акти Союзу - ма­ють форму європейських виконавчих постанов чи європейських виконавчих рішень (частина 4 статті 1-37 Договору про КЄ). Ці правові акти ухвалює Комісія чи Рада Міністрів за таких умов.

Ш:

Право та інституції Європейського Союзу

Право Європейського Союзу

 

Спочатку держави-члени ухвалюють усі заходи національ­ного права, що їх потребує виконання юридично обов'язкових актів Союзу.

У разі, коли потрібні одноманітні умови виконання обов'яз­кових актів Союзу, ці акти можуть надавати виконавчих повноважень Комісії чи, в належним чином обґрунтованих окре­мих випадках та у випадках, обумовлених у статті 1-40, Раді Міністрів. З метою дотримання цих положень європейські зако­ни мають закладати загальні правила та засадничі принципи що­до механізмів контролю з боку держав-членів використання Ко­місією виконавчих повноважень.

Договір про КЄ закріплює певні процедури ухвалення пра­вових актів ЄС. Згідно статті 34 законодавчі акти, тобто євро­пейські закони та європейські рамкові закони ухвалюються на підставі пропозицій Комісії спільно Європейським Парламентом та Радою Міністрів згідно зі звичайною законодавчою процеду­рою, сформульованою в статті ІП-396. Якщо ці дві інституції не можуть дійти згоди, акт не є ухваленим.

В окремих випадках, обумовлених у конституції, європейсь­кі закони та європейські рамкові закони можуть бути ухвалені Європейським Парламентом з участю Ради Міністрів, чи остан­ньою з участю Європейського Парламенту згідно із спеціальни­ми законодавчими процедурами.

В окремих випадках, обумовлених у конституції, європейсь­кі закони та європейські рамкові закони можуть бути ухвалені з ініціативи групи держав-членів або Європейського Парламенту, за рекомендацією Суду ЄС чи Європейського інвестиційного банку.

Договір про КЄ містить застережливу конституційну норму щодо законодавчої діяльності Європарламенту та Ради Мініст­рів, яка передбачає, що, розглядаючи пропозиції щодо законода­вчих актів, цим інституціям належить утримуватися від ухвален­ня правових актів у сфері певних проблем, не обумовлених зако­нодавчою процедурою.

Незаконодавчі акти (європейські постанови і європейські рішення) ухвалюють Рада Міністрів та Комісія, зокрема у випад­ках, зазначених у статтях 1-36 та 1-37, а Європейський централь­ний банк - у окремо обумовлених конституцією випадках. Євро­пейські рішення ухвалює також Європейська Рада у випадках, передбачених Конституцією.

Договір про КЄ виділяє серед європейських постанов деле­говані європейські постанови (стаття 1-36), що доповнюють чи змінюють певні несуттєві елементи європейського закону чи єв­ропейського рамкового закону. Право ухвалювати делеговані європейські постанови можуть надавати Комісії європейські за­кони та європейські рамкові закони. Цілі, зміст, обсяг та трива­лість делегування повноважень належить чітко визначати в єв­ропейських законах та європейських рамкових законах. Суттєві елементи лишаються в площині європейського закону чи євро­пейського рамкового закону і таким чином не є предметом деле­гування повноважень. Європейські закони і європейські рамкові закони мають чітко визначати умови, за яких делегування є предметом; ці умови мають бути такими:

(а) Європейський Парламент чи Рада Міністрів можуть ви­
рішити скасувати делегування;

(б) делегована європейська постанова може набрати чин­
ності, лише якщо протягом строку, установленого
європейським законом чи європейським рамковим зако­
ном, не надійде жодних заперечень від Європейського
Парламенту чи Ради Міністрів.

З метою дотримання цих умов Європейському Парламентові належить ухвалювати рішення більшістю голосів своїх членів, а Раді Міністрів - кваліфікованою більшістю.

Рекомендації, які також належать до незаконодавчих актів, ухвалює Рада Міністрів. Вона діє за пропозицією Комісії в усіх випадках, передбачених конституцією. Вона діє одностайно у тих сферах, в яких одностайність необхідна для ухвалення дій Союзу. Рекомендації ухвалює також Комісія, а в окремих випадках, пе­редбачених конституцією, Європейський центральний банк.

Право та інституції Європейського Союзу

 

Стаття 38 Договору про КЄ містить спільні принципи щодо правових актів Союзу. Сутність першого з них полягає в тому, що у разі, якщо конституція не містить окремого застереження, інституції, дотримуючись відповідних процедур і у відповідності до сформульованих у статті 1-11 положень принципу пропорцій­ності, вирішують, якого типу правовий акт належить ухвалити в цьому випадку.

Другий принцип полягає в тому, що правові акти установ­люють підстави, на яких вони ґрунтуються, і стосуються будь-яких пропозицій, ініціатив, рекомендацій, вимог чи висновків, що є необхідними згідно конституції.

Договір про КЄ передбачає певну процедуру оприлюднення та набрання чинності правових актів ЄС. Як передбачено поло­женнями статті 1-39, європейські закони та європейські рамкові закони, ухвалені згідно зі звичайною законодавчою процедурою, підписує Голова Європейського Парламенту та Голова Ради Мі­ністрів. В інших випадках їх підписує голова інституції, яка їх ухвалює.

Європейські закони та європейські рамкові закони дістають оприлюднення друком в Офіційному віснику Європейського Со­юзу й набирають чинності від дати, вказаної в них, чи, в разі її браку, на двадцятий день після оприлюднення.

Європейські постанови та європейські рішення, в яких не за­значено, кому саме їх адресовано, підписує голова інституції, що їх ухвалила.

Європейські постанови і європейські рішення, коли в остан­ніх не зазначено, кому саме їх адресовано, дістають оприлюд­нення друком в Офіційному віснику Європейського Союзу й на­бирають чинності від дати, вказаної в них, чи, в разі її браку, на двадцятий день після оприлюднення.

Інші європейські рішення, що не зазначені у частині 2 цієї статті, належить сповіщати лише тим, кому їх адресовано і на­бирають чинності від моменту сповіщення.

Частина третя Інституції Європейського Союзу

У цій частині йдеться про основні та допоміжні інституції Європейського Союзу, їх структурно-функціональну природу. Поділ інституцій ЄС на основні і допоміжні зумовлений потре­бою спрощення і зручності при науково-практичному вживанні численних назв європейських інституцій, органів, установ, аген­цій, відомств і т.п., які є досить складними і незвичними для на­шого сприйняття елементами не менш складної і громіздкої ін-ституційної системи Євросоюзу.

Частину доповнено положеннями Договору про запрова­дження Конституції для Європи, що містяться зокрема в підроз­ділах про інституційну систему ЄС: "Інституційна структура", "Інші інституції та органи", "Керівні інституційні положення".

Розділ І. Основні інституції Європейського Союзу