Примусове здійснення обов'язків держав-членів

Унікальність правопорядку Співтовариства полягає в конт­ролі та примусовому дотриманні законності, яким підпорядко­вуються суверенні держави разом з інституціями й індивідуума­ми. Держави-члени мають брати на себе незаперечний обов'язок підкорятися відмінностям, що є результатом тлумачення й засто­сування договорів.

Підкоряючись обов'язковому рішенню Суду ЄС, вони також делегували Комісії повноваження стосовно переслідування в су­довому порядку. Цей захід довіри й інтеграції Суд ЄС проголосив як певне перевищення правил, раніше визнаних у класичному міжнародному праві, і який є процедурою як останнім аргумен­том, що дозволяє інтересам Співтовариства, відбитим у договорі, переважати над інерцією й опором держав-членів. Однак індиві­дууми не підпорядковуються Комісії в своїй діяльності.

Право та інституції Європейського Союзу

Процедура, встановлена в статті 226 Договору про ЄСпв, складається з адміністративної та судової стадій. Тому Комісія повинна брати участь у діалозі із зацікавленою державою для встановлення фактів і там, де це виправдано, робити аргументо­ваний висновок, що дає звинуваченій державі можливість висло­вити свої зауваження. Мета передпозової процедури полягає в тому, щоб надати державі можливість пояснити свою позицію стосовно розглядуваного питання й дати їй змогу спробувати відбити звинувачення.

Відмова з боку Комісії приймати зауваження, представлені державою, без пояснень, є неприпустимою. Висновок про те, що проти держави є справа (prima facie case), сам по собі не може бути оскаржений задля забезпечення його скасування, бо дер­жава може захищати свою позицію за процедурою судової стадії слухань. Однак, якщо Комісія не зможе доводити свої звинува­чення в адміністративній стадії, справа не перейде до судової.

Установивши порушення (prima facie breach), Комісія має повідомити державі про заходи, які вона вважає за необхідне вжити для його усунення. Якщо ці заходи запроваджені на конк­ретно визначений час, діяльність має бути припинена, проте по­ступливість після крайнього терміну не перешкоджає Комісії діяти й надалі. Після того як порушення підтверджує Суд ЄС, судове рішення може мати самостійне значення як підстава для відповідальності, яку держава-член може нести в результаті не­виконання своїх зобов'язань, що стосуються інших держав-чле-нів, Співтовариства загалом чи приватних осіб.

Функція судового процесу в справах проти держав-членів повинна показати правову позицію і в такий спосіб спрямувати державу, що допускає правопорушення, в лоно законності. Пе­редбачається, що заохочені владою закону держави виконувати­муть рішення. Якщо вони не зможуть так вчинити, Комісія може вдатися до інших дій, цього разу подати позовну заяву про те, що відповідні держави-члени не зуміли виконати зобов'язання відповідно до договору, але такі випадки, як правило, виняткові.

______ Концепції та статус Європейських Співтовариств і Є С 41

Якщо Комісія думає, що відповідна держава-член не вжила необхідних заходів, вона, після надання цій державі можливості представити свої зауваження, дасть аргументований висновок, де зазначено пункти, за якими держава не виконала рішення Суду ЄС. Якщо держава не зможе вжити необхідних заходів у межах терміну, встановленого Комісією, остання може передати справу до Суду ЄС. При цьому вона має визначити грошову суму, що сплачується одноразово, або суму штрафу, що заплатить держава за невиконання зобов'язань і в разі незгоди з судовим рішенням. Суд ЄС може присудити одноразово сплатити загальну суму або штраф. Санкція була впроваджена Договором про ЄС, і її ефек­тивність оцінюється як пережиток минулого.

Право та інституції Європейського Союзу

Концепції та статус Європейських Співтовариств і ЄС

 

Розділ III. Європейський Союз за Договором про запровадження Конституції для Європи

1. Головні події, що передували розробці проекту Європейської конституції

В грудні 2001 у Лаакені (Бельгія) Європейська Рада на своє­му черговому саміті прийняла ініційоване Європейським Парла­ментом рішення про скликання Європейського Конвенту (тобто робочої групи з підготовки проекту рішення) для розроблення нового акту конституційного характеру, текст якого упорядкував би положення засновницьких договорів відповідно до сучасних реалій та став би основою радикальних реформ в Європейському Союзі у зв'язку з його майбутнім розширенням у 2004 році.

Лаакенська Декларація, таким чином, стала політико-правовою основою "запуску" Договору про запровадження Конституції для Європи, фактично спричинивши новий засновницький процес, який, з одного боку, безпосередньо "торкається" коренів європейської інтеграції, а з іншого, здатний поновити всю систему Європей­ського Співтовариства. Прийняття Конституції для Європи фак­тично означатиме визначення в питаннях, які складають стратегічну природу самого існування Європейського Союзу.

По-перше, безпрецедентне розширення ЄЄ засвідчує реалі­зацію одного з найпотужніших європейських проектів, для якого Європейська Конституція стане формально-логічною основою, що не передбачає інституційних чи будь-яких інших глибинних інтеграційних перетворень на довгострокову перспективу.

По-друге, основне політичне кредо "єврофедералістів" про те, що саме існування ЄС має на увазі постійний рух до єдиної супер­держави, в разі прийняття Конституції ЄС буде означати тільки од­не - Євросоюз стане радше конфедерацією, аніж федерацією.

¹ Прийнятим Договір про запровадження Конституції для Європи буде вважа­тися після ратифікації його тексту національними парламентами або референ­думами держав-членів.

До складу Європейського Конвенту, який почав роботу 28 лютого 2002 року під головуванням В.Жискар д'Естена, ввійшло 105 членів, які представляли уряди, парламенти держав-членів і держав-кандидатів, Європейський Парламент і Комісію. Засі­дання Конвенту також спостерігали 13 представників Комітету регіонів, Економічного і соціального комітету, Європейських соціальних партнерів і Європейського уповноваженого з прав людини (Омбудсмена).

Всі сесії Конвенту були відкритими. Друкувалися, зокрема в Інтернеті, всі офіційні документи. Для опрацювання проекту Конституції були створені численні робочі групи. Конвент орга­нізовував широкі обговорення й великі консультації за участі організацій, що представляють громадянське суспільство (проф­спілки, організації підприємців, неурядові організації, академічні кола тощо).

Окреслюючи загальні предметні параметри проекту Догово­ру про запровадження Конституції для Європи, Конвент керу­вався положеннями Лаакенської декларації стосовно завдань і реформ в оновленому Союзі, який має стати демократичнішим, прозорішим та ефективнішим. Суть цих завдань зводилася до наступного:

• як наблизити громадян, і в першу чергу молодь, до євро­пейського будівництва і європейських інституцій;

• як організувати політичне життя і політичний простір у розширеному Союзі;

• як зробити з Союзу стабілізаційний фактор та орієнтир у новому, багатополюсному світі.

Для вирішення цих завдань Конвент у розробленому проекті запропонував:

• досконаліше розмежування повноважень між Союзом і
державами-членами; рекомендував об'єднання всіх чин­
них засновницьких договорів (Співтовариств і ЄС) і на­
дання Союзу прав юридичної особи;

Право та інституції Європейського Союзу

• спрощену систему правових актів Союзу та цілий ряд захо­дів, спрямованих на розширення демократичності, про­зорості і дієвості Європейського Союзу шляхом підне­сення ролі національних парламентів у вирішенні євро­пейських проблем, спрощену процедуру прийняття рі­шень з тим, щоб функціонування європейських інсти­тутів стало прозорішим і розбірливішим;

• установив заходи, необхідні для поліпшення структури і зміцнення ролі кожного з інститутів Союзу, враховуючи, зокрема, наслідки його розширення тощо.