Європейський центральний банк

Після того як голови держав та урядів Союзу прийняли рі­шення про перехід до третього етапу Економічного та валютного союзу, 1 червня 1998 року було офіційно створено Європейський центральний банк. Він прийшов на зміну Європейському валют­ному інституту, який підготував запровадження спільної валюти на другому етапі Економічного валютного союзу.

Органами Європейського центрального банку, які ухва­люють рішення, є Рада директорів банку, Рада Європейського центрального банку та Генеральна рада банку.

Правовими актами банку є постанови, рішення, директиви та заходи, висновки. Європейський центральний банк розташова­ний у Франкфурті-на-Майні.

Європейський центральний банк разом із національними центральними банками двадцяти п'яти країн-членів ЄС складає Європейську систему центральних банків.

На сьогодні лише 12 держав-членів ЄС входить у так звану зону євро, тобто ці держави відмовилися від власних національ­них грошей на користь спільного євро.

Договір про запровадження Конституції для Європи перед­бачає, що Європейський центральний банк та національні

Право та інституції Європейського Союзу

центральні банки є складниками Європейської системи центра­льних банків і разом з національними центральними банками держав-членів, що запровадили грошову одиницю Союзу - евро, провадять монетарну політику Союзу.

Європейською системою центральних банків керують органи Європейського центрального банку, уповноважені ухва­лювати рішення. Головною метою ЄСЦБ є підтримувати цінову стабільність. Без порушення прагнення до цінової стабільності, ЄСЦБ підтримує спільні економічні політики в Союзі, щоб сприяти досягненню мети Союзу.

Європейський центральний банк є інституцією, що є суб'єктом права. Лише він може давати дозвіл на емісію євро. Він є незалежним у здійсненні своїх повноважень та фінансах. Інституції та органи Союзу і уряди держав-членів беруть на се­бе зобов'язання шанувати цей принцип.

Договір про КЄ містить положення про те, що стосовно будь-яких пропонованих актів Союзу та будь-яких пропозицій щодо регулювання на національному рівні належить отримати консультації від Європейського Центрального Банку в межах його компетенції; він може також надавати свої висновки. Дане конституційне положення свідчить про необхідність фінансо­вого обґрунтування законопроектів ЄС.

5.3. Європейська система центральних банків

Оскільки ЄС просувався протягом 1990-их років з будівни­цтвом Економічного і грошово-кредитного Союзу, засновано інституційну структуру для управління цим союзом. Якою має бути природа цієї структури - було широко обговорено, а особ­ливо настійливо обговорювалися дві проблеми. По-перше, з огляду на те, що єдина валюта - яка називатиметься євро згідно з рішенням, прийнятим у грудні 1995 року Європейською Радою на засіданні в Мадриді - вимагатиме спільної валютної політики, що має бути балансом між політичними діячами та банкірами у визначенні цієї політики? По-друге, з огляду на те, що єдина ва­люта вимагала б певної гармонізації макроекономічної політики, - хоча ступінь цього обговорено, - гармонізація й інші політичні

Інституції Європейського Союзу

проблеми, пов'язані з Економічним і грошово-кредитним сою­зом, повинні розглядати і визначати представники всіх урядів ЄС чи тільки представники окремих членів валютного союзу?

Перше з цих питань погодили всі національні уряди на ран­ній стадії: в Маастрихтському договорі було визначено, що бан­кіри повинні відповідати за щоденне управління спільною валют­ною політикою. Однак було також погоджено, - з набагато біль­шим ентузіазмом, ніж деякі інші, - що у виконанні їхньої управ­лінської ролі банкіри не повинні мати цілком вільні руки: вони мають бути підлеглими, хоча б на загальному рівні, якомусь по­літичному напрямку і відповідальності.

З другого питання досягти згоди було важко. Ті країни, що не мали бути частиною першої хвилі спільної валюти, - Данія, Греція, Швеція, і Велика Британія, - були стурбовані, що вони могли б бути не допущені до важливих форумів ухвалення рі­шень. Велика Британія у специфічній формі вимагала, що окремі члени валютного союзу не повинні збирати форуми, куди були залучені не члени. З глухого кута вийшли лише відхиленням справи, у якій було узгоджено, що окремі міністри держав-чле­нів валютного союзу іноді зустрічатимуться як група, але їхні збори матимуть на меті радше консультації та співробітництво, ніж ухвалення рішень.

У результаті цих дебатів і угод основні компоненти інститу-ційної структури Економічного та грошово-кредитного союзу такі:

Економічно-фінансова рада міністрів. Складається з націо­нальних міністрів фінансів від усіх держав-членів ЄС, вона від­повідає за широкі аспекти макроекономічної політики Євро­пейського Союзу. Економічно-фінансова рада також має безліч специфічних пов'язаних із Економічним і грошово-кредитним союзом повноважень, зокрема й право ухвалювати рішення про те, чи вжити заходів проти держав зони євро з надмірними уря­довими дефіцитами й розв'язувати низку проблем, зумовлених зовнішніми грошово-кредитними питаннями та питаннями обмі­ну іноземної валюти.

Право та інституції Європейського Союзу

Інституції Європейського Союзу

 

Євро II "Рада". Складається з міністрів фінансів тільки від держав-членів єдиного валютного союзу, роль Євро П "Ради" чітко не визначена. Британський уряд - який, як не держава зони євро, не є членом Євро II - був стурбований тим, що Євро II "Ра­да" могла певною мірою розвиватися, до створення Економічно-фінансової ради, поки французький уряд визначався, чи хотів би він, щоб Євро II було політичною противагою Європейському центральному банкові.

Європейський центральний банк, чиї завдання та структура докладніше досліджені нижче, працює в межах структури Євро­пейської системи центральних банків. Ця система складається з Європейського центрального банку і національних центральних банків Європейського Союзу. Національні центральні банки держав-членів, що не є частиною зони євро, мають окремий ста­тус у межах Європейської системи центральних банків, тому що вони дотепер мають свою власну національну валютну політику, вони не беруть участі в ухваленні рішень стосовно єдиної ва­лютної політики зони євро.

На цю систему банків покладено відповідальність за спільну монетарну політику країн-членів єврозони; здійснення валютних операцій; управління та підтримання валютних резервів; забез­печення безперебійного функціонування платіжної системи. Єв­ропейська центральна система банків сприяє здійсненню заходів, змістом яких є зміцнення стабільності фінансової системи, має виняткове право емісії євробанкнот у межах Співтовариства. Крім того, Європейський центральний банк має право: а) на ви­словлення своєї думки стосовно всіх пропозицій про ухвалення всіх правових актів Співтовариства та щодо всіх проектів зако­нів національних офіційних органів влади, які стосуються його сфери повноважень; б) на звернення із запитами про надання статистичних даних, необхідних для його роботи, представницт­во у сфері міжнародного співробітництва, участь у діяльності міжнародних валютних установ.

Керівництво Європейською системою центральних банків здійснюють органи Європейського центрального банку, що ух-

валюють рішення. До Ради директорів входять Голова, заступ­ник голови та ще чотири члени. Рада директорів банку відпові­дає за провадження грошової політики відповідно до директив і рішень. Членів Ради директорів призначають терміном на вісім років голови держав та урядів після консультацій з Радою банку та Європейським Парламентом. До складу Ради банку входять члени Ради директорів банку, голови національних центральних банків тих країн-членів, які увійшли до зони євро, а також, без права голосу, Голова Ради ЄС з питань економіки й фінансів та член Комісії. Рада Європейського центрального банку є найви­щим органом Європейської системи банків, уповноваженим ух­валювати рішення. Вона видає важливі директиви та постанови, ухвалює рішення і вживає необхідних заходів задля виконання завдань, покладених на ЄСЦБ договором. На відміну від Ради ЄЦБ, до складу Розширеної ради ЄЦБ входять усі голови націо­нальних центральних банків і члени Ради директорів, які, що­правда, крім Голови та його заступника, не мають права голосу. Розширена рада займається насамперед питаннями стосовно то­го, що не всі члени Співтовариства увійшли до зони євро.

Стаття 105 також закріплює, що основні завдання, які пла­нується виконати через посередництво ЄСЦБ, полягають у "ви­значенні та здійсненні валютної політики Співтовариства", "про­веденні операцій з іноземною валютою", "підтримці та регулю­ванні офіційних іноземних валютних резервів держав-членів" і "сприянні злагодженому функціонуванню системи платежів". Крім того, Європейська система центральних банків відповідає за консультування Співтовариства та національної влади з пи­тань, що належать до її компетенції, особливо передбачених за­конодавством, і сприяє безперешкодному здійсненню політики, яку провадять компетентні органи влади, з питань, що сто­суються розсудливого управління банківськими установами.

Капітал Європейської системи центральних банків (5 міль­ярдів євро) та іноземний запасний актив (50 мільярдів євро) має своїм джерелом національні банківські системи держав зони єв­ро згідно з критеріями, що ґрунтуються на розмірі національного валового продукту та населення.

Право та інституції Європейського Союзу

Інституції Європейського Союзу

 

ЄСЦБ складається з ЄЦБ і національних центральних банків.

Керівництво ЄСЦБ покладено на уповноважені ухвалювати рішення органи ЄЦБ, в ролі яких виступають Рада керівників та Виконавче правління (стаття 107 Договору про ЄСпв).

Рада керівників

Головні обов'язки Ради керівників ЄЦБ:

• приймати керівні принципи й ухвалювати необхідні рішення для забезпечення виконання завдань, доручених ЄСЦБ;

• виробляти валютну політику Співтовариства, зокрема й відповідні рішення, що стосуються проміжних грошово-кредитних цілей, основних норм відсотків і постачання резервів ЄСЦБ та встановлювати необхідні керівні принципи для їхнього виконання.

Рада керівників складається із членів Виконавчого комітету та управлінців національних центральних банків держав-членів, що входять до зони євро. Голова Ради ЄС і член Комісії можуть відві­дувати засідання Ради керівників, але не мають права голосу.

Виконавче правління

Головні обов'язки Виконавчого комітету ЄСБ:

• здійснювати валютну політику відповідно до керівних принципів і рішень, установлених Радою керівників, і для такого виконання давати потрібні інструкції національним центральним банкам;

• дотримуватися курсу, встановленого Радою керівників.

Виконавче правління складається з Голови ЄЦБ, віце-голови й чотирьох інших членів. Сюди призначають лише тих осіб, що мають визнану репутацію та професійний досвід у фінансових і банківських справах, за спільною згодою урядів держав-членів на рівні глав держав або урядів і за рекомендацією Ради після консультацій останньої з Європейським Парламентом і Радою керівників ЄЦБ (стаття 112 Договору про ЄСпв). Час перебу­вання на посаді - вісім років, і його не можна подовжити.

Крім Ради керівників і Виконавчого правління, ЄЦБ також має Генеральну раду. До її складу входить Голова і віце-голова та керівники всіх національних центральних банків (тобто і від дер­жав, що входять до зони євро, і від таких, що до неї не входять). Чотири інших члени Виконавчого правління ЄЦБ можуть брати участь у засіданнях Ради керівників, але не мають права голосу.

Рада керівників має виконувати численні завдання, зокрема й нагляд за функціонуванням єдиного механізму норм валютного обміну, розгляд фінансової та обмінної політики держав-членів, що не входять до зони євро, і здійсненні різноманітних консуль­тацій, обов'язків адміністративного й технічного характеру.

В управлінських органах Європейського центрального банку працює близько 550 службовців.

Європейська система центральних банків є надзвичайно важ­ливим компонентом Економічного і монетарного союзу. її рі­шення і діяльність роблять багато для того, щоб визначити, чи справді Економічний і монетарний має успіх.