Назва міждержавного утворення

Європейське Співтовариство є результатом міжнародної со­лідарності, зміцнілої в контексті післявоєнних (ІІ-Ї світової вій­ни) подій у міждержавних відносинах та усвідомлених зусиль створити своєрідну єдність у Західній Європі. Коли прагнення політичного об'єднання виявилося передчасним, архітектори Співтовариства скористалися економічними елементами міжде­ржавних відносин і "вмонтували" їх у три співтовариства - Єв­ропейське співтовариство вугілля та сталі (ЄСВС), Європейське співтовариство атомної енергії (Євратом) і Європейське еконо­мічне співтовариство (ЄЕС). Це вмонтування зробили так міцно, що в межах невизначеного поняття політичного співтовариства виявилися три юридично визначені на основі договорів Євро­пейські співтовариства.

Єдиний європейський акт 1986 року, одночасно доповню­ючи три Договори про заснування ЄСВС, ЄЕС і Євратому, вніс вклад у поняття єдиного Європейського Співтовариства. В 1992 році на підставі статті 1 Договору про Європейський Союз Ви­сокі договірні сторони заснували Європейське Співтовариство. Тому правомірно вважати, що ці три співтовариства дістали спі­льну назву "Європейське Співтовариство", а Договори про за­снування ЄСВС, ЄЕС та Євратому слід цитувати тільки в істори­чному контексті. Європейське Співтовариство стало основою Європейського Союзу, що випливає із частини 3 статті 1 Дого­вору про ЄС, згідно з якою Союз засновується на базі Євро­пейського Співтовариства, доповненого сферами політики та

Право та інституції Європейського Союзу

формами співробітництва відповідно до договору. У такий спо­сіб триєдину концепцію Співтовариства реконструйовано за­вдяки розширенню його компетенції та створенню нової компе­тенції, що переважує економічну спрямованість Співтовариства і підпорядкована Союзові. Отож Співтовариство і Союз співіс­нують у своєрідному процесі європейської інтеграції.

Договір про ЄС позначає нову стадію в процесі створення дедалі міцнішого союзу народів Європи, у якому рішення ухва­люють якомога відкритіше і вони зрозумілі кожному громадяни­нові. В контексті статті 1 Договору про ЄС Союз не означає ви­никнення держави, однак слово "союз" надає особливого зна­чення об'єднанню чи співробітництву народів Європи. У кон­тексті Співтовариства процес ухвалення рішень випливає з між-інституційного співробітництва, регульованого відповідно до Договору про ЄСпв, проте в контексті Союзу рішення прийма­ються міжурядовим засіданням, а також врегульовуються Дого­вором про ЄС.

Відносини між Співтовариством і Союзом були визначені Договором про ЄС, який передбачає, що Союз послуговувати­меться єдиною інституційною структурою, яка має гарантувати послідовність і безперервність дій, здійснюваних для досягнення його цілей з урахуванням і на основі acquis communautaire. Ма­ється на увазі концепція Співтовариства та Союзу, яка розви­вається і приводить врешті-решт до перетворення та консолідації Союзу як завершеної форми європейської інтеграції.

Генерал де Ґолль говорив про "Європу держав", а президент Помпіду, коментуючи сумніви стосовно розширення Співтова­риства, стримано говорив про конфедерацію. Моне, один із ду­ховних батьків Співтовариства, хоча й федераліст за переконан­нями, був обережнішим у своїх пророкуваннях, обмежуючи свій оптимізм природним еволюційним процесом. Якби кожен із цих державних діячів поквапився означити своє бачення Європи, во­ни, ймовірно, уникнули б тонкого зауваження, приписаного На­полеону, що конституція має бути стисла, але двозначна.

 

Концепції та статус Європейських Співтовариств і ЄС

Іноді Європейське Співтовариство описують як федерацію. Проте прикметник "федеральний" був вилучений із проектів Маастрихтського договору про ЄС. Положення Амстердамсько­го договору містять просту формулу про те, що Союз має пова­жати національну самовизначеність своїх держав-членів, у такий спосіб невиразно пояснюючи, що таке "Європа держав". Така самовизначеність лише силувано може бути узгоджена з конце­пцією федерації.

Завдання та діяльність Співтовариства

Статті 2 і 3 Договору про Європейський Союз в амстердам­ській версії повторно сформулювали й розширили завдання та дії Співтовариства, спочатку викладені у відповідних положен­нях Договору про ЄЕС. Стаття 2 Амстердамського договору про ЄС додає до основи спільного ринку:

1) економічний і валютний союз;

2) впровадження спільної політики або діяльності, передбачених статтями 3 і 4;

3) сприяння гармонійному, збалансованому та життєздатному розвитку економічної діяльності;

4) високий рівень зайнятості та соціального захисту;

5) рівноправність чоловіків і жінок;

6) життєздатний і неінфляційний економічний ріст;

7) високий ступінь конкурентності та конвергенції, економічної продуктивності;

8) високий рівень захисту й поліпшення стану довкілля;

9) зростання рівня і якості життя;

10) економічна й соціальна єдність та солідарність держав-членів.

Стаття 3 Договору про ЄСпв повторює й суттєво розширює дії Співтовариства для забезпечення:

a) заборони для держав-учасниць міждержавних митних зборів і кількісних обмежень на імпортні й експортні товари та всіх інших подібних заходів;

b) спільної торговельної політики

Право та інституції Європейського Союзу

c) єдиного внутрішнього ринку, що передбачає усунення перешкод вільному рухові товарів, людей, послуг і капіталу;

d) заходів щодо в'їзду та пересування осіб відповідно до положень розділу IV;

є) спільної політики в сферах сільського господарства та рибальства;

f) спільної політики в транспортній сфері;

g) системи гарантій конкуренції на внутрішньому ринку; h) адаптації національного законодавства до законодавства ЄС; і) сприяння узгодженню з політикою зайнятості держав-

членів задля підвищення її ефективності при вдосконаленні скоординованої стратегії зайнятості; j) політики в соціальній сфері, що передбачає створення

Європейського соціального фонду; к) зміцнення економічної та соціальної єдності; 1) політики в сфері довкілля;

т) зміцнення конкурентності промисловості Співтовариства; п) сприяння дослідженням і технологічному розвитку; о) підтримки створення й розвитку транс'європейської мережі; р) внеску в досягнення високого рівня охорони здоров'я; q) внеску в освіту та в якість навчання, в розквіт культур

держав-членів; г) політики в сфері розвитку співробітництва; s) взаємовідносини заморських країн і територій для

розширення торгівлі та сприяння спільному економічному і соціальному розвитку; t) внеску в посилення захисту прав споживачів; и) заходів у сферах енергії, цивільного захисту та туризму. Договір доповнює статтю 3 таким змістом, що у всіх перелі­чених діях Співтовариство намагатиметься усувати нерівноправ­ність і прагнутиме рівноправ'я чоловіків та жінок. Нова стаття 6 Договору про ЄС передбачає, що вимоги захисту довкілля слід об'єднати, визначаючи й здійснюючи політику Співтовариства, особливо з метою сприяння стабільному розвитку.

 

Концепції та статус Європейських Співтовариств і ЄС

Більшість цих дій уже впроваджує Співтовариство в своїй політиці, але нову й заохочувальну економічну та валютну полі­тику треба здійснювати відповідно до розкладу, встановленому в статті 4 Договору про ЄС.

Федерація чи конфедерація?

Історія людства знає кілька конфедерацій: Швейцарська -1291-1848 pp., Нідерландська- 1581-1795 pp., США - 1776-1788, Німецька - 1815-1866. Відтоді ці конфедерації розвинулися або в унітарні держави, або у федерації. Тому варто порівняти конфе­деративний тип устрою з федеративним.

У федеративній державі найвища влада поділена між центральним урядом та урядами держав-членів, що входять до її складу. Переважають дві моделі владного розташування: від ос­нови до центру та від центру до основи (доцентрові та відцент­рові). Наприклад, устрій США так улаштований, що влада "тече" від штатів до федерального уряду, який не має жодних інших повноважень, крім делегованих йому штатами.

Важче знайти показовий протилежний приклад, хоча Канаду часом вважали такою, де влада "тече" від уряду домініону до провінцій. Це була схема, зручна для колоніального правління й деяких із батьків канадської держави, але конституційний розви­ток, забезпечуючи федеральний мир, порядок та ефективний уряд, підтвердив, що провінції створив Британський парламент з первинними та найвищими повноваженнями. Тому Канада лише частково відповідає моделі централізованої федерації.

У міжнародних відносинах федеральну державу представляє центральний уряд. Законодавчий орган, суд, адміністрація та правова система внутрішньо можуть бути розділені на рівні фе­дерації та штату.

У конфедерації суверенітет, який мають індивідуальні дер-жави-члени, є, як вважають, повним, або майже повним. Конфе­дерація передбачає відносини суверенних держав, за яких кожна держава-член зберігає свій статус як предмет міжнародного пра­ва. У федерації, навпаки, суверенітет індивідуальних держав-

Право та інституції Європейського Союзу

членів зливається в один федеральний суверенітет. У конфеде­рації центральний уряд діє не безпосередньо на індивідуумів у державах-членах, а тільки через уряди держав-членів. З цього випливає, що зовні кожен член конфедерації може вступати в окремі відносини з іншими державами і, звичайно, може за своїм власним правом бути членом Організації Об'єднаних Націй, тоді як члени федерації, як правило, не можуть мати подібних відно­син. Члени конфедерації підтримують всередині цього міждер­жавного утворення свою незалежну й самостійну форму уряду, законодавчого органу, суду, адміністрації та правової системи, а їхнє ставлення до центрального уряду є радше договірним, ніж органічним. Конфедерація не має жодного окремого правового устрою для цього, а є, скоріше, політичною асоціацією держав, ніж одним складним державним утворенням.

Зіставляючи утворений Європейський Союз у контексті До­говору Європейського економічного співтовариства, який був доповнений Договором про ЄЄ, видно, що він поєднує елементи і федерації, і конфедерації.

Відтоді з цих трьох співтовариств Європейське економічне співтовариство є початковою формою юридичної структури Єв­ропейського Союзу і становить сутність для дослідження його юридичного статусу, оскільки вона відбиває відносини між дер­жавами-членами, відносини держав-членів стосовно Співтовари­ства та Співтовариства щодо зовнішнього світу.

Статус Союзу ґрунтується на його основоположному право­вому акті конституційного характеру, тобто на положеннях Рим­ського договору, який доповнено Маастрихтським і Амстердам­ським договорами та відповідними нормами міжнародного пра­ва, а також конституційними законами держав-членів.

Очевидно, що ні Співтовариство, ні Союз не є державою в класичному її розумінні, оскільки,

• по-перше, це міждержавне утворення не має своєї влас­ної території, крім умовно визначеної в договорах задля їх застосування;

______ Концепції та статус Європейських Співтовариств і ЄС 21

• по-друге, ні Співтовариство, ні Європейський Союз не мають власне громадян, попри те, що частина 1 статті 17 Договору про ЄСпв проголошує, що кожна людина-гро-мадянин держави-члена буде й громадянином Союзу;

• по-третє, уряд міждержавного утворення не має жодних інших повноважень, крім визначених Договором про ЄС.

Однак було б досить неадекватно визначати Європейське Співтовариство або Європейський Союз як асоціацію держав, погоджену Маастрихтським договором, тому що договір є під­ґрунтям не лише для вільного об'єднання держав, яке передбачає спільну економічну діяльність. Договір є не просто звичайною договірною угодою, а інституційною платформою європейської згуртованості.

Співтовариство/Союз попри те складається із суверенних держав, є окремим, хоча й наднаціональним, суб'єктом, і керу­ється як правом міжнародних інституцій, так і своїм власним законодавством. У цьому контексті право міжнародних інститу­цій, яке є відгалуженням міжнародного публічного права, засто­совується у Співтоваристві/Союзі як регіональна домовленість.

Цілком законною для суверенних держав є їхня здатність, як творців міжнародного права, діяти спільно (за домовленістю) зі створеними установами й організаціями, що сприяють інтересам людства. Найдійовішим попередником у цьому сенсі є ООН, яка, хоч за природою й метою є універсальною, не заперечує регіона­льної організації. Справді, вона мала звернути увагу на те, що труднощі розвитку установ у світовому масштабі підвищили на­дію на більший успіх у сфері регіональних організацій. На від­міну від свого попередника, Ліги Націй, що була задумана про­сто як асоціація, Організація Об'єднаних Націй має статус юри­дичної особи, тобто є носієм прав і обов'язків, що належать до правосуб'єктності, тому що цього прагнули держави-засновниці.

Такою ж самою є позиція Європейського Співтовариства. У короткому твердженні про те, що Співтовариству необхідна пра-восуб'єктність, держави-засновниці вочевидь створювали новий міжнародний суб'єкт, незалежно від його складників, і надали

Право та інституції Європейського Союзу

Концепції та статус Європейських Співтовариств і ЄС

 

йому статус та ознаки юридичної особи. Проте договори не на­діляють Союз правосуб'єктністю, хоча де в чому Союз може бу­ти ідентифікований зі Співтовариством і навпаки.

На підставі загальноприйнятого міжнародного права дві ознаки - договірна правоздатність і здатність посилати й при­ймати посланників - засвідчують юридичну особу як вищий ор­ган і предмет міжнародного права. Папський престол був класи­чним прикладом цієї доктрини з 1870 року, втративши територі­альний суверенітет до 1929 року й відновивши символічну тери­торію відповідно до Лютеранського договору.

Потреба Європейського Співтовариства не є звертанням до традиції підтримати передбачену договором його вимогу право-суб'єктності та договірної правоздатності. Здатність налагод­жувати дипломатичні стосунки походить взагалі від право-суб'єктності Європейського Співтовариства, конкретно від стат­ті 17 Протоколу про переваги та недоторканість Європейських співтовариств від 1965 року. До кінця 1990 року Європейське економічне співтовариство, як юридична особа, відділена від своїх членів, встановило дипломатичні стосунки з понад 130 кра­їнами, серед яких Папський престол, Китай і СРСР, і має делега­цію в ООН. Німецька Демократична Республіка також в останні дні свого існування призначила посла, але, оскільки відбулось возз'єднання Німеччини, це призначення не дійсне.

Європейське економічне співтовариство було засновано від­повідно до Договору на необмежений період (стаття 312 Договору про ЄСпв). Так само було з Євратомом (стаття 208), однак Євро­пейське співтовариство вугілля та сталі засновано тільки на п'ятдесят років. Відповідно до свого проекту Європейське Співто­вариство прагне безперервного прогресу, за своєю суттю воно має бути незмінним. Для держави-члена теоретично можна вийти з утворення, поки вона залишається суверенною, поки не відбулося політичної інтеграції або перетворення економічного співтоварис­тва в гомогеннішу державу. Однак насправді економічна структу­ра держав-членів і їхні національні інтереси можуть згодом стати настільки переплетеними, що вийти буде неможливо.

З іншого боку, завжди можна проголосити статус-кво і в та­кий спосіб спричинити в Союзі політичний застій. Саме Співто­вариство/Союз має таку вибудувану систему, яка може або роз­вивати його політичну й інституційну інтеграцію, або зберігати замкнутими частини суверенних держав, поки розвивається еко­номіка та створюються багатства в межах наявних інституцій. Це залежить від того, чи інституції Співтовариства/Союзу міцні­шають за рахунок суверенітету, чи суверенність обмежує інсти­туції рабською роллю функціональної бюрократії.

Стаття 236 Договору про ЄСпв, що передбачала ревізію До­говору про ЄЕС, була замінена статтею 48 Договору про ЄС (те­пер стаття 309 Договору про ЄСпв), яка встановлює складну процедуру. У такий спосіб ініціатива залишається за урядами держав-членів або за Комісією, яка може подавати на розгляд Раді пропозиції про поправки до засновницьких договорів. Якщо Рада, після консультації з Європейським Парламентом і, відпо­відно, з Комісією, представляє висновок на користь конференції або представників урядів держав-членів, Голова Ради має скли­кати конференцію задля визначення спільних узгоджених попра­вок, що будуть внесені до цих договорів. З Європейським центральним банком також консультуватимуться в разі інститу-ційних змін у грошово-кредитній сфері.

Розширення Союзу також є предметом одностайного рішен­ня держав-членів, яке випливає з поправки Договору про ЄС, належним чином ратифікованої всіма договірними державами відповідно до положень їхніх конституцій.

Держави-члени Союзу є державами-членами трьох Європей­ських співтовариств. Не може країна бути членом Союзу без од­ночасного членства в Європейському Співтоваристві, тобто в усіх трьох первісних співтовариствах. Стаття 49 Договору про ЄС встановлює умови членства в Союзі, згідно з якими будь-яка європейська держава, що визнає й поважає принципи, визначені в статті 6(1), може звернутися з проханням прийняти її до скла­ду Союзу відповідно до встановленої процедури.

Право та інституції Європейського Союзу

Отже, право внесення поправок до Договору про ЄС і пи­тання побудови Союзу мають залишитися в компетенції держав-членів, переговорів і одностайності в класичній формі міжнаро­дного права, які гарантують їхні суверенні права.

Подальший розвиток Співтовариства через розширення ком­петенції в економічній сфері та єдину валюту, через розширення компетенції Союзу в сфері зовнішньої й безпекової політики, а також у сфері внутрішніх справ і кримінального правосуддя не дав суттєвих аргументів на користь федеральної системи.

Конструкція, що об'єднує 25 держав-членів на європейсь­кому континенті, і сьогодні за своїм устроєм залишається особ­ливим утворенням у формі Співтовариства/Союзу, в основі якого поєднується два різних, і водночас взаємодоповняльних, типи міжнародного співробітництва - міжнародної організації та між­державного об'єднання з цілим комплексом цілей і завдань та надзвичайно складним масивом компетенцій і функціональних повноважень. Тому, напевно, визначаючи форми устрою сучас­ного Європейського Союзу, одні вчені вбачають у ньому еле­менти федерації, інші - конфедерації.

Договір про КЄ засвідчує завершення еволюції європейської конструкції до високоінтегрованої конфедерації держав. Новий Союз розглядають як міжнародне об'єднання держав, які, збері­гаючи свою незалежність, задля досягнення наперед узгоджених цілей передають у колективне розпорядження Союзу частину своїх суверенних прав, зокрема й тих, що стосуються внутрішніх справ, а саме питань економіки, ресурсів, монетарно-фінансової політики тощо. Згідно з новітніми науковими підходами таке міжнародне об'єднання держав каліфікується як сучасна конфе­дерація держав.

Європейський Союз

Відповідно до статті 1 Договору про ЄС Союз засновується на базі Європейського Співтовариства, доповненого сферами по­літики та формами співробітництва згідно з цим договором. Дого­вір про ЄЕСпв, доповнений Єдиним європейським актом, став ос­новою Співтовариства, а Співтовариство просто змінило свою на-

 

Концепції та статус Європейських Співтовариств і ЄС

зву, пропустивши прикметник "економічне". Однак, попри те, що головною частиною, згідно з Договором про ЄС, є Європейське економічне співтовариство, два секторних співтовариства існують окремо, хоч і як невідокремні компоненти Союзу.

Цілі Союзу, сформульовані в статті 2 Договору про ЄС, які відбивають підтверджену різними "стовпами" діяльність, перед­бачають acquis communautaire, яке може бути зображене як до­сягнуті на основі договорів здобутки, зокрема й законодавство та прецедентне право. Передбачений положеннями конференції представників держав-членів у 1996 році динамічний розвиток перевірив, по-перше, ті положення договору, перегляд яких за­безпечується відповідно до цілей, викладених у статтях А і Б Маастрихтського договору, а по-друге, графік для досягнення цілей і гарантії того, що Союз забезпечить себе коштами, необ­хідними для досягнення своїх цілей і впровадження власної по­літики. До того ж Рада може передати Європейському Співтова­риству питання, що належать до поліцейської і судової спів­праці, хоча таке рішення, що знаходиться в компетенції міжуря­дової конференції, матиме потребу в пристосуванні державами-членами у відповідності до їхніх конституцій.

Зокрема, Союз поставив перед собою такі цілі:

1) сприяти економічному й соціальному прогресу та висо­кому рівню зайнятості шляхом зміцнення економічної й соціальної єдності і валютного союзу, врешті-решт, че­рез єдину валюту;

2) стверджувати свою рівноцінність на міжнародній арені, осо­бливо втілюючи спільну зовнішню та безпекову політику;

3) посилити захист прав та інтересів громадян держав-чле­нів через надання громадянства Союзу;

4) зміцнювати й розвивати Союз у сфері свободи, безпеки та правосуддя, за яких вільний рух людей забезпечується поєднанням відповідних заходів прикордонного конт­ролю, притулку, імміграції та запобіганням і боротьбою зі злочинами;

Право та інституції Європейського Союзу

5) цілком підтримувати acquis communautaire і творити за його допомогою з метою розгЛяду питання про те, якою мірою форми співробітництва та політики, представлені цим договором, слід переглянути для забезпечення ефек­тивності механізмів і установ Співтовариства. Такі цілі треба досягти відповідно до договору, дотримую­чись принципу субсидіарності, як це визначено в статті 5 Дого­вору про ЄСпв.

Природа Союзу відбита в статті 6 Договору про ЄС, яка пе­редбачає, що Союз засновано на принципах волі, демократії, по­ваги до прав людини й основних свобод, правових нормах, спі­льних для держав-членів принципах. Союз має поважати основні права, гарантовані Європейською Конвенцією, як основні прин­ципи закону Співтовариства, та національну самобутність своїх держав-членів.

Стаття 7 Договору про ЄС визначає окрему процедуру в разі серйозних постійних порушень державою-членом основополож­них принципів Союзу. У таких випадках Європейська Рада має розглянути пропозиції третини держав-членів або Комісії і, за зго­ди Європейського Парламенту, здобутої двома третинами голосів, представлених більшістю його членів, повинна одностайно конс­татувати таке порушення. Зацікавлену державу-члена запрошують представити свої зауваження. Ухвалюючи рішення, Рада, що діє кваліфікованою більшістю відповідно до частини 2 статті 205 До­говору про ЄСпв, щоб врахувати голосування представника роз­глянутої держави, може призупинити деякі права, зумовлені за­стосуванням цього Договору щодо зазначеної держави, зокрема й права голосу цієї держави в Раді. Рада, діючи кваліфікованою бі­льшістю (можливо, без голосування розглянутої держави), може вирішити змінити або скасувати вжиті заходи.

При цьому не зрозуміло, чи Рада має діяти сама, чи за згоди Європейського Парламенту і яких специфічних прав це стосува­тиметься. Ця процедура вочевидь відрізняється від процедури щодо порушень Договору про ЄСпв, бо такі порушення визна­чають політичні установи, а не Суд ЄС, а також тому, що мож-

______ Концепції та статус Європейських Співтовариств і ЄС ____ 27

ливе застосовування санкцій, хоча припинення діяльності дер­жав-членів Європейського Співтовариства або скасування їхніх прав не було передбачено в засновницьких договорах.

Новий розділ VII про Європейський Союз, доповнений Амс­тердамським договором, містить загальні положення, що дають змогу державам-членам, які мають намір налагодити тіснішу співпрацю між собою, використовувати інституції, процедури й механізми, встановлені відповідно до договорів, що засновують Співтовариство та Союз.

Ця співпраця має сприяти цілям Союзу і захищати його ін­тереси, її слід застосовувати як дієвий спосіб, за якого цілі дого­ворів можна досягти при використанні належних процедур, за­кріплених у договорах. Вона не має впливати на acquis com­munautaire і на заходи, прийняті відповідно до інших положень договорів або компетенцій, прав, зобов'язань та інтересів тих держав-членів, які не беруть участі в цьому процесі. Держави-члени повинні відстежувати (наскільки їх це стосується) дії й рішення, прийняті задля співробітництва, у якому вони беруть участь. Ті держави-члени, котрі не беруть участі в такому спів­робітництві, не повинні перешкоджати іншим.

Для прийняття рішень і вибору форм діяльності, яких потре­бує передбачене вище співробітництво, треба застосувати відпо­відні інституційні положення Договору про ЄС. Однак тоді як усі члени Ради мають бути спроможними брати участь в обгово­ренні, тільки ті держави-члени, що представлені як учасниці, по­винні взяти участь у процесі ухвалення рішення. Кваліфіковану більшість слід визначати як ту ж саму пропорцію голосів, як це встановлено в частині 2 статті 205 Договору про ЄСпв, а одно­стайність застосовуватимуть тільки зацікавлені члени Ради.

Ці положення якнайліпше посилюють принцип солідарності, закріплений у статті 10 Договору про ЄСпв, але водночас закла­дають підґрунтя для поділу держав-членів у межах Союзу на дві групи: на тих, що продовжують процес інтеграції на рівні своїх договірних зобов'язань, і на тих, що мають намір формувати елі­ту, тісно пов'язану з попередниками Євросоюзу.

Право та інституції Європейського Союзу

Концепції та статус Європейських Співтовариств і ЄС

 

Громадянство Союзу

Розвиваючи поняття "народна Європа", Договір про ЄСпв започаткував громадянство Союзу, згідно з яким кожна особа, що є громадянином держави-члена, має право на громадянство Союзу. Амстердамський договір додає, що громадянство Союзу доповнюватиме, а не замінюватиме національне громадянство, і що громадянин Союзу матиме й користуватиметься правами, наділеними цим Договором, і буде підпорядкований обов'язкам, накладеним внаслідок цього.

Громадянство Союзу зумовлює право вільно переміщува­тися та проживати в межах території держав-членів, право голо­сувати й бути кандидатом на муніципальних виборах, а також право голосування й участі у виборах до Європейського Парла­менту в країні, де живе громадянин. Ці принципи має викону­вати Рада, що діє за пропозицією від Комісії після консультації з Європейським Парламентом.

Кожен громадянин Союзу має право письмово звертатися до будь-якої інституції Співтовариства однією з офіційних мов і отримувати відповідь тією ж мовою.

Кожен громадянин Союзу має право подавати прохання Єв­ропейському Парламентові та звертатися до Омбудсмена, при­значеного відповідно до статті 195 Договору про ЄСпв.

Кожен громадянин Союзу має право на дипломатичний і консульський захист будь-якої держави-члена на таких же умо­вах, як і громадяни цієї країни.

Розділ II. Відносини Співтовариства, Союзу та держав-членів