ТОП 10:

Політичні групи та парламентські комітети



Європейський Парламент функціонує за допомогою своїх політичних груп і постійних комітетів. Завдання й цілі політич­них угруповань виражені в статті 191 Договору про ЄСпв, згідно з якою політичні партії на європейському рівні є важливим фак­тором інтеграції в рамках Співтовариства. Вони сприяють фор­муванню європейської ідентичності та вираженню політичної волі громадян Союзу.

У палаті члени не засідають у національних групах, однак у багатонаціональних групах представляють подібну політичну філософію, що виходить за межі національних кордонів. Розмі­щення, влаштоване нарадою голів, є більш ніж символічне.

Порядок формування політичних груп закріплений у регла­менті. В політичну групу мають входити члени від більше ніж однієї держави-члена, і вона має складатися принаймні із 23 чле­нів, якщо до неї входять представники від двох держав-членів,


18 - від трьох держав-членів і 14 - від чотирьох або більше дер­жав-членів. Один парламентар не може входити до кількох груп. Про формування групи повідомляють Голову Парламенту. По­відомлення про це публікується в Офіційному журналі, де по­дається назва групи, список її членів та керівників. Членів, які не приєднані до будь-якої групи, забезпечують секретаріатом і де­тальною регламентацією, встановленою керівництвом, що ви­значає статус і парламентські права таких членів.

Після виборів 1999 року, в результаті яких було обрано 626 депутатів, розподіл місць серед політичних партій був таким: Європейська народна партія і Європейські демократи (EPP/ED) -233; Партія європейських соціалістів (PES) - 180; Європейська ліберально-демократична партія реформ (ELDR) - 50; Зе­лені/Європейський вільний союз (Greens/EFA) - 48; Конфедера­тивна група європейського об'єднання лівих/Скандинавська зе­лена ліва група (EUL/NGL) - 42; Союз для європейських націй (UEN) - 30; Європа демократій і різноманітних груп (EDD) - 16; Незалежні члени бельгійського і французького національного фронту, італійські радикали, регіональні члени від партії Свобо­ди в Австрії, один іспанський регіоналіст - 27. Склад і наймену­вання політичних груп можуть змінюватися.

Після виборів у червні 2004 року, в результаті яких було об­рано 732 депутати, розподіл місць серед політичних партій був таким: Європейська народна партія (християнські демократи) і Європейські демократи (EPP/ED) - 267; Партія європейських соціалістів (PES) - 201; Союз лібералів і демократів для Європи (ALDE) - 89; Зелені/Європейський вільний союз (Greens/EFA) -42; Конфедеративна група європейського об'єднання лівих/ Скандинавська зелена ліва група (GUE/NGL) - 41; Партія „Неза­лежність/Демократія" (IND/DEM ) - 36; Союз для європейських націй (UEN) - 27; Незалежні (N1) - 29.

Наразі Європарламент складається з 20 постійних комітетів, які спеціалізуються в конкретній сфері політики Союзу та Спів­товариства:

1) Комітет з питань закордонних справ;

2) Комітет з питань розвитку;


Право та інституції Європейського Союзу

3) Комітет з питань міжнародної торгівлі;

4) Комітет з питань бюджету;

5) Комітет з питань бюджетного контролю;

'6) Комітет з питань економіки та грошово-кредитних справ;

7) Комітет з питань зайнятості та соціальної сфери;

8) Комітет з питань екології, охорони здоров'я та споживчої політики;

9) Комітет з питань промисловості, досліджень та енергетики;

10) Комітет з питань внутрішнього ринку та захисту споживачів;

 

11) Комітет з питань транспорту і туризму;

12) Комітет з питань регіонального розвитку;

13) Комітет з питань сільського господарства та розвитку села;

14) Комітет з питань рибальства;

15) Комітет з питань культури і освіти;

16) Комітет з питань правової сфери;

17) Комітет з питань прав і свобод громадян, юстиції та внутрішніх справ;

18) Комітет з питань конституційної сфери;

 

19) Комітет з питань прав жінок і тендерної рівності;

20) Комітет з питань розвитку та співробітництва;

21) Комітет з питань звернень.

Комітети включають від 25 до 78 членів і засідають 1-2 рази щомісяця у Брюсселі.

Назви комітетів загалом відбивають їхні специфічні інте­реси, але подальший короткий коментар може визначити спів­відношення їхніх обов'язків відповідно до положень договорів і міжінституційних відносин, тобто:

1. Моніторинг переговорів стосовно прав людини та демо­кратії в країнах - не членах Співтовариства; координу­вання роботи міжпарламентських делегацій і об'єднаних парламентських комітетів.


 

Інституції Європейського Союзу

2. Здійснення Європарламентом бюджетних повноважень; обговорення проекту бюджету з витрат; співробітництво з Комітетом бюджетного контролю; бюджетне вико­нання, управління та контроль.

3. Зобов'язання щодо контролю за фінансовими, бюджет­ними й адміністративними заходами здійснення, сто­совно Загального бюджету; фінансові інструкції; за­криття, презентація та перевірка рахунків і балансових звітів Співтовариств; контроль виконання поточних бю­джетів; підготування законодавчих пропозицій щодо ре­гулювання бюджетної процедури, перевірка випадків шахрайства і порушень; розгляд повідомлень і пропо­зицій Суду аудиторів і виконання цих обов'язків у спів­робітництві з Комітетом з бюджетних питань.

4. Відповідальність за питання, що стосуються прав грома^ дян Союзу, підтримки та розвитку в сфері свободи, без­пеки й правосуддя.

5. Контроль щодо утворення внутрішнього ринку; питання монетарної політики, платіжного балансу руху капіталу, реформи світової грошово-кредитної системи;

6. Відповідальність за питання, що стосуються творення, тлумачення й застосування права Співтовариства, узгод­ження на рівні Співтовариства національного законодав­ства в сфері внутрішнього ринку, інструкцій службового персоналу, захист прав і пріоритетів Європарламенту.

7. Індустріальна політика; контроль за спільною комер­ційною політикою; дослідження програм і енергетичної політики.

8. Зайнятість і соціальна політика, Європейський соціальний фонд, професійне навчання та вільний рух працівників.

9. Контроль виконання політики Співтовариства щодо на­вколишнього середовища, охорони здоров'я та захисту споживачів.

10. Розв'язання питань, що стосуються спільної сільсько­
господарської політики; пропозиції, що виникають у


Право та інституції Європейського Союзу

сферах охорони здоров'я, економічної політики, зов­нішніх економічних відносин з країнами-членами ЄС та іншими асоційованими країнами.

11. Відповідальність за здійснення і розвиток спільної полі­тики рибальства, зокрема й фінансовий іструмен-тарій у веденні справ рибальства.

12. Відповідальність за розвиток регіональної політики, вплив інших політик Співтовариства в регіонах і вплив будь-якого розширення Союзу й угод про асоціації в ре­гіональній політиці, транспортній політиці, туризмі та поштових послугах.

13. Розгляд пропозицій, що стосуються культурних установ Співтовариства, освітньої політики, розвитку політики спорту та дозвілля.

 

14. Перевірка і контроль політики Співтовариства, зокрема стосовно північно-південного діалогу, гуманітарна та про­довольча допомога; індустріальний, сільськогосподарський і сільський розвиток; технічний, фінансовий і освітній роз­виток та відносини з міжнародними організаціями.

15. Відповідальність за питання, що стосуються політичного союзу та виробленням відповідних актів; розвиток євро­пейської інтеграції; діяльність інституційної структури; виконання й оцінювання дії Договору про Європейський Союз; розроблення одноманітної виборчої процедури.

16. Зобов'язання щодо визначення і розвиток прав жінок у Союзі, заснованому на рішеннях Європарламенту в цьо­му питанні; виконання директив ЄС, розгляд статусу жі-нок-мігрантів і партнерів працівників-мігрантів; проб­леми, що стосуються професійної діяльності жінок і ролі їхніх сімей; жінки в установах ЄС.

17. Відповідальність за питання, що стосуються звернень, і
за відносини з Омбудсменом.

Основне призначення комітетів полягає в дослідженні пи­тань, що належать до їх відання, і складанні звітів, перекладених всіма офіційними мовами Співтовариства, відповідно до конти-


 

Інституції Європейського Союзу

нентальної парламентської практики, що становить основу для дебатів. Однак тільки резолюції, що випливають зі звітів, є пред­метом голосування. На практиці комітети не тільки складають звіти для парламентських дебатів, але також і взаємодіють з Ко­місією та Радою, саме так гарантуючи згуртованість Співто­вариства і тривалість інтеграційного процесу, потік інформації, а також ефективність парламентського контролю. ЄП прийняв відповідальність за контроль і нагляд за діями інституцій Спів­товариства і за виконання зобов'язань держав-членів.

Як постійні допоміжні підрозділи, комітети можуть збиратися на засідання будь-коли на вимогу їхніх голів або Голови Парла­менту, що означає, що Парламент може бути завжди пильним.

Повноваження та функції

Європейський Парламент не є точною копією національних законодавчих органів. Насправді він був задуманий як такий, однак його дорадчі й контрольні функції тільки згодом були до­дані в законодавчий процес Співтовариства та до бюджетної процедури, де він діє разом з іншими інституціями.

Поки Європарламент є господарем своєї власної процедури, його дії, що мають зовнішній ефект, відповідно до принципу за­конності, становлять предмет судового контролю. Тому, напри­клад, створення парламентської слідчої комісії або рішення що­до засобів обслуговування засідання та роботи Парламенту не стали предметом судового контролю, тому що такі рішення були прийняті в межах поняття парламентської процедури.

Проте такі рішення, як розподіл штатного персоналу або на­дання фінансової допомоги політичним партіям, що борються у виборах до ЄП, були оголошені поза компетенцією ЄП, оскільки такі витрати, що є винятково в межах повноважень держав-чле­нів, не могли бути передбачені бюджетом Співтовариства.

Відповідно до Договору про ЄСпв, Європейський Парламент не мав жодної можливості прямо оскаржувати дії інституцій на підставі частини 1 статті 230, як спочатку передбачалося, але він не був усунутий від вжиття заходів для встановлення порушень



Право та інституції Європейського Союзу


Інституції Європейського Союзу



 


Договору, якщо Рада або Комісія, у порушення свого обов'язку, не зуміли діяти. Однак навіть при тому, що Європарламент не здат­ний пред'являти позов для анулювання акта Співтовариства, коли інші юридичні засоби, інституції або індивідууми знаходяться в руках держав-членів, Суд може вважати дії ЄП прийнятними за умови, що вони гарантуються парламентською прерогативою. Суд постановив, якщо в договорах нема будь-якої умови для анулю­вання, це може становити процедурну прогалину, однак це не мо­же переважати над головним інтересом в обслуговуванні й дотри­манні інституційного балансу, встановленого в договорах, що за­сновують Європейські співтовариства.

Поправки Договору ЄС заповнили прогалину, передбачивши, що Суд повинен розглянути законність актів, прийнятих спільно Європейським Парламентом і Радою, актів Ради, Комісії та Єв­ропейського центрального банку, які не належать до рекомен­дацій, висновків та актів Європейського Парламенту, і мають правові наслідки для третіх осіб.

Вони також доповнили, що Суд, на тих самих умовах, має юрисдикцію щодо позовів, з якими до нього звертаються Євро­пейський Парламент, Палата аудиторів і Європейський централь­ний банк з метою захисту їхніх виняткових прав.

Вдосконалюючи колишню статтю 175 Договору про ЄСпв, Європарламент вніс поправку, згідно з якою держави-члени та інші інституції Співтовариства можуть встановлювати пору­шення договору. Ці доповнення підняли статус Європейського Парламенту як потенційної сторони в справі.

Доповнення Договору ЄС розширили повноваження Євро­пейського Парламенту. Стаття 193 Договору про ЄСпв надає право ЄП утворювати тимчасовий слідчий комітет для розсліду­вання можливих порушень чи недоліків у впровадженні права Співтовариства. Такий комітет може бути утворений на вимогу однієї чверті парламентського складу. Він діє без шкоди для по­вноважень, якими відповідно наділені договором інші інституції, крім тих випадків, коли заяви досліджує суд і поки справа є під­судною. Комітет припиняє існування після подання свого звіту.


Склад і спосіб дії слідчого комітету визначається регламентом і рішенням ЄП, Ради та Комісії.

Попри те, що повноваження слідчих комітетів обмежуються письмовим звітом, вони передбачають розслідування, оскільки і факт такого розслідування, і його оприлюднення з охопленням найважливішого дозволяє Європарламенту критикувати роботу інституцій Співтовариства. Із найрезонансніших розслідувань можна навести для прикладу відоме розслідування, ініційоване Європейським Парламентом у формі Комітету незалежних екс­пертів, скликаних спільно ЄП і Комісією в січні 1999 року для розслідування шахрайства, недолугого керівництва та кумівства в Комісії. Публікація першого повідомлення Комітету в березні 1999 року спричинила відставку Комісії в повному складі.

Ще одна риса Європарламенту - розглядати звернення. Такі звернення може сформулювати будь-який громадянин Союзу і будь-яка фізична або юридична особа, що живе або належно заре­єстрована в державі-члені. Звернення може бути сформульоване індивідуально або разом з іншими громадянами чи особами з пи­тань, що належать до сфери діяльності Співтовариства і водночас безпосередньо стосуються цих громадян. Регламент підсилює по­ложення договору. Звернення не можуть бути анонімними. В них мають бути вказані ім'я, заняття, національність і постійна адреса подавача. Вони мають бути написані однією з офіційних мов Сою­зу, їх реєструє і відправляє Голова до відповідного комітету, який спочатку має встановити, чи належать питання, викладені у звер­ненні, до сфери діяльності Європейського Союзу. Якщо вони ви­знані неприйнятними, подавач звернення має про це знати. У та­ких випадках комітет може пропонувати, щоб подавач звернувся до компетентного органу влади держави-члена або Союзу. Як вважає комітет, це свідчить про те, що подавач може адресувати справу Омбудсмену.

Звернення осіб, які не є громадянами Союзу, не живуть, не мають належної реєстрації в державі-члені, реєструють в окре­мому реєстрі, і розглядає їх відповідний комітет.


Право та інституції Європейського Союзу

Відповідний комітет може вирішити скласти звіт або інакше висловити свою думку щодо звернення, визнаючи його не­прийнятним. При розгляді звернень комітет може організовувати слухання або посилати членів, щоб досконало вивчити ситуацію. Він може також просити Комісію представити документи, що можуть стосуватися справи, надати інформацію і доступ до її засобів. Наприкінці слухань він представляє пропозиції для при­йняття рішень і повідомляє Парламентові кожні шість місяців результати свого обговорення. Він повідомляє Парламентові про заходи, прийняті Радою або Комісією стосовно звернень.

Європейський Парламент також має право призначати Ом-будсмена, який уповноважений розглядати скарги від будь-якого громадянина Союзу або будь-якої фізичної чи юридичної особи, що живе або належно зареєстрована в державі-члені, щодо фак­тів поганого управління в діяльності інституцій Співтовариства, за винятком судових органів Співтовариства, що здійснюють свої судові функції. 3.6. Політичне управління, бюджет і законодавство

Європейський Парламент тепер безпосередньо залучений до призначення членів Комісії і консультує з питань призначення членів Палати аудиторів, яка є відповідальною перед Радою. Це свідчить про дедалі більший вплив парламентської демократії на розвиток інституційної структури Союзу. Крім того, Європарла-мент розвиває ступінь політичного управління завдяки нагляду за Комісією та Радою.

Положення договору передбачають, що Парламент має обго­ворити на відкритій сесії щорічний основний звіт Комісії. Звіт - це не просто підсумки роботи Комісії, а загальний синтез життя Спів­товариств, їхніх досягнень і невдач, їхніх рекордів і перспектив.

Починаючи із заснування Союзу, основний звіт про діяль­ність Європейського Союзу містить також звіт Європейської Ра­ди після кожної з її зустрічей і щорічний звіт щодо прогресу, до­сягнутого Союзом. Комісія також повідомляє щорічно про прак­тичне застосування права Співтовариства в державах-членах. Ці


 

Інституції Європейського Союзу

звіти передаються на розгляд до парламентських комітетів, які можуть передати на пленарне засідання конкретні й суттєві пи­тання. Комітети можуть також запрошувати членів Комісії роз­робляти частини звіту, за який вони відповідальні, і давати від­повіді на питання.

Основний звіт має бути виданий не тільки як офіційний звіт, але також і як інформаційна публікація держав-членів Союзу. Його мають обговорити на відкритій сесії Парламенту. Це до­зволяє ЄП обговорювати й коментувати повний діапазон діяль­ності Співтовариства. Комісія також представляє Європарламен-тові свою щорічну законодавчу програму. Після дебатів Комісія та ЄП складають спільний план, який точно визначає пріоритети в законодавчій сфері і фіксує розклад для подання Комісією усіх її пропозицій. Такий механізм передбачає як особливий тиск на міжінституційне співробітництво і підвищення ефективності, так і швидкість законодавчої процедури. Початковий досвід був по­зитивним, і практика триває.

У своїй наглядовій здатності Європейський Парламент во­лодіє повноваженням осуду стосовно Комісії. Відповідно до до­говірних положень такі пропозиції можуть бути представлені на розгляд будь-коли у загальних штрихах про ведення справ Спів­товариства Комісією. Договори приписують не ставити умови для пропозицій. Однак, відповідно до регламенту, пропозиції можуть бути представлені на розгляд принаймні однією десятою від загального складу Парламенту, в письмовій формі під назвою "пропозиція осуду" і мають бути обґрунтованими. Вони мають бути спрямовані проти всієї Комісії.

Голосування пропозиції має проводитися публічно, не раніше 48 годин після початку дебатів; пропозицію підтримують дві тре­тини від повного складу Парламенту, і в результаті Комісія в пов­ному складі мусить піти у відставку як орган і бути заміненою. Комісія повинна розглядати щоденні справи доти, поки не буде заміненою відповідно до статті 214 Договору про ЄСпв. У такому разі термін повноважень нової Комісії закінчуватиметься датою, якою закінчувався б термін повноважень заміненої Комісії. Попри те, що пропозиції про недовіру представляли на розгляд декілька


Право та інституції Європейського юзу

разів, жодної все ще не підтримали. Проте і новаження щодо

висловлення недовіри видається ефективним.

Європейський Парламент має засоби для '. іійснення нагляду за щоденною діяльністю Комісії та Ради через своє право з'ясовувати питання. Письмові питання можуть бути направлені в Комісію й Раду, які разом з відповідями публікуються в Офі­ційному журналі. Усні питання можуть також бути направлені в Комісію протягом пленарного засідання й стати предметом деба­тів. До того ж у кожній частині сесійного періоду є відрізок часу для запитань, протягом якого можуть ставитися усні питання. Це забезпечує можливість для коротких питань, що направляються як додаткові, у такий спосіб ведучи до діалогу між членами Пар­ламенту та Комісії і Ради. Протягом 1998 року Європарламент адресував 5 573 питання до Комісії і Ради, тобто 4 114 письмо­вих питань (3 737 до Комісії і 377 до Ради), 204 - усних з обго­воренням (125 до Комісії і 79 до Ради), і 1 255 - протягом часу для запитань (788 до Комісії і 467 до Ради).

Право ставити питання дає змогу наочно захищати ви­конання й розвиток політики Співтовариства як загалом, так і щодо специфічних тем, зокрема й питання політичного співробі­тництва, обговореного міністрами закордонних справ держав-членів. Договір ЄС явно втягував Європейський Парламент в обговорення проблем як у сфері міжнародної та безпекової полі­тики, так і в сфері внутрішніх справ і кримінального правосуддя. Тому держава-член, яка головує, має консультуватися з Євро­пейським Парламентом про першочергові питання та основні альтернативи спільної зовнішньої й безпекової політики. Вона також має гарантувати, що погляди Європейського Парламенту будуть належним чином вивчені та враховані. Європейський Пар­ламент мусять регулярно інформувати держава-член, що го­ловує, та Комісія про шляхи розвитку зовнішньої й безпекової політики Союзу. Європейський Парламент може звертатися з пи­таннями до Ради, а також давати їй відповідні рекомендації. Він організовує щорічні дискусії про стан справ у сфері спільної зо­внішньої й безпекової політики.


 

Інституції Європейського Союзу

Подібні процедури в сфері діяльності поліції та правової спів­праці щодо кримінальних справ. Регламент відбиває ці положення.

Кожен парламентар може подавати пропозицію для розв'я­зання питання, що належить до сфери діяльності Європейського Союзу. Такі пропозиції адресуються відповідному комітетові, який вирішує, чи приймати її, і результат подає у звіті, який є потім предметом для обговорення.

Пропозицію про рекомендації Раді щодо питань у сфері зов­нішніх відносин і безпеки та діяльності поліції й правової спів­праці в кримінальних справах можуть подавати до відповідного комітету не менше 32 членів Парламенту або політична група. У тих випадках, коли комітет представляє звіт, він подає Парла­ментові пропозицію для обговорення.

Положення регламенту передбачають консультації з Комі­сією й Радою в згаданих вище сферах. Консультаційний процес може відбуватися в одній з двох або обох стадіях процесу ухва­лення рішення; Рада може консультуватися з Парламентом після того, як вона отримує пропозицію від Комісії; сама Комісія може консультуватися з Парламентом, коли вона якраз складає свої пропозиції.

Рішення, пропозиції для рекомендації та консультації відби­вають консультативну функцію Європарламенту. Право консуль­тації не є правом ухвалення рішення, але принаймні в законо­давчому процесі воно формує важливий елемент рішення. Там, де договори вимагають, щоб Рада консультувалася з Парламен­том перед прийняттям акта, треба враховувати думку парла­ментарів; інакше розглядуваний акт може бути скасований, тому що обов'язкову процедурну вимогу порушено.

Практично вплив Парламенту залежить від предмета наявної справи та процесу стосовно ліквідації так званого "демократич­ного дефіциту" Співтовариства, який засвідчують Єдиний євро­пейський акт 1986 і Договори про Європейський Союз 1993 і 1997 років. У результаті Європейський Парламент не тільки по­силив свою позицію в сферах виняткової компетенції, описаної вище, але також і в сферах об'єднаної компетенції, особливо в законодавчій сфері та бюджетній процедурі, де він діє в межах


Право та інституції Європейського Союзу

структури міжінституційних процедур. Зважаючи на зміст фор­мулювань регламенту, Європарламент розглядає себе як інсти­туцію Союзу, а не просто Співтовариства. 3.7. Європейський Парламент у Договорі про запровадження Конституції для Європи.

Те, що Парламент займає перше місце в інституційній стру­ктурі, закріпленій Договором про запровадження Конституції для Європи, не є випадковим, оскільки він разом з Радою Мініс­трів ухвалює законодавство та виконує бюджетну функ­цію, а також здійснює функції політичного контролю та консультаційну. Парламент обирає Голову Комісії.

За попередніми договірними положеннями функції Парла­менту були іншими, хоча законодавчою він був наділений. В ці­лому ЄП був причетний до формування виконавчої влади в ЄС (функція обрання та формування виконавчих органів співтова­риства), контролю за їх діяльністю та здійснював інформаційно-просвітницьку функцію щодо громадян Союзу, інтереси яких представляв.

Договором про КЄ передбачено, що Парламент обирають строком на п'ять років європейські громадяни на засадах прямо­го загального виборчого права, шляхом вільного таємного голо­сування. Кількість його членів не може перевищувати сімсот тридцять шість. Представництво європейських громадян у ЄП є дегресивно пропорційним, але не менше, ніж чотири представ­ники від однієї держави-члена. Це означає, що перед європейсь­кими парламентськими виборами 2009 року і, в разі потреби, перед кожними наступними виборами, Європейська Рада заздалегідь, на засадах цих принципів, одностайно ухвалює рішення про склад Європарламенту на підставі його пропозиції і за його згоди.

Згідно з Договором про КЄ, Європарламент обирає із своїх членів свій керівний орган, яким є Голова та члени президії. Складові Європарламенту нинішнього скликання, тобто скли­кання на 2004-2009 pp. належить бути, згідно з конституційними положеннями, таким, як сформульовано в Протоколі про


 

Інституції Європейського Союзу

представництво громадян в Європейському Парламенті. В по­дальшому європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів буде запроваджувати необхідні заходи для об­рання членів Парламенту прямим загальним голосуванням за однаковою процедурою в усіх державах-членах чи згідно з принципами, спільними для всіх держав-членів. Правила та за­гальні умови, що регулюють виконання обов'язків членів Па­рламенту, передбачає європейський закон ЄП.

Під час виконання своїх обов'язків Парламент може, на вимо­гу чверті членів свого складу, створити тимчасовий Слідчий комі­тет без порушення повноважень, що їх Конституція надає іншим інституціям чи органам, щоб перевірити інкриміновані порушення чи неефективне управління (адміністрування) у застосуванні права Союзу, крім випадків, коли факти підозри розглядає суд та поки справа є предметом судового провадження.

Парламент призначає з власної ініціативи Європейського Омбудсмена, який має повноваження приймати від будь-якого громадянина Союзу чи будь-якої фізичної чи юридичної особи, що перебуває на території держави - члена чи має місце пере­бування, зазначене в засновницьких документах, скарги щодо випадків неефективного управління в діяльності інституцій, ор­ганів чи агенцій Союзу, за винятком Суду, коли останній здійс­нює свої судові повноваження.

Форма роботи Парламенту - сесійна, він збирається дру­гого вівторка березня, без окремого скликання. ЄП може збира­тися на позачергові сесії на вимогу більшості членів його складу чи на вимогу Ради чи Комісії. Якщо в Конституції не обумов­лено інакше, Парламент діє більшістю поданих голосів. Кво­рум визначають Правила процедури, які він ухвалює більшістю голосів членів свого складу. Протоколи своїх засідань Парла­мент оприлюднює у спосіб, закладений в Договорі про запрова­дження Конституції для Європи та в Правилах процедури.



Право та інституції Європейського Союзу


Інституції Європейського Союзу



 


Рада Європейського Союзу

Рада Європейського Союзу, яку ще називають просто Радою або Радою міністрів, є головним органом ухвалення рішень у Європейському Союзі, що характеризується двома основними рисами:

1) її засідання відбуваються не на постійній основі;

2) склад Ради змінюється залежно від порядку денного її роботи, із залученням різних представників урядів дер-жав-членів (на рівні міністрів), відповідальних за той чи інший предмет (іноземні справи, фінанси, соціальні спра­ви, транспорт, сільське господарство, і т.д.), до участі в засіданнях.

Така кількість спеціалізованих складів Ради порушує питан­ня координування цих засідань. З самого початку цей "уряд рад" функціонує з певним переважанням Ради з загальних питань, до складу якої входять міністри закордонних справ і на яку покла­дається здійснення координаційної ролі через частість її засі­дань. Відповіддю на цей брак координування є виникнення Єв­ропейської Ради.

Для реалізації положень засновницьких договорів Рада:

• координує загальну економічну політику держав-членів;

• схвалює й здійснює ЄС спільну міжнародну і безпекову політику, засновану на керівних принципах, установлених Європейською Радою;

• заключає, від імені Співтовариства й Союзу, міжнародні угоди між ЄС і однією або кількома державами або міжнародними організаціями;

• координує дії держав-членів і вживає заходів, спрямованих на поліцейське й судове співробітництва у сфері злочинів.

Рада спільно з Європейським Парламентом здійснює бю­джетну владу, приймаючи бюджет Співтовариства.


Організація Ради

До складу Ради входить по одному представникові від кожної держави-члена на рівні міністрів, які мають повноваження брати зобов'язання від імені свого уряду (стаття 203 Договору про ЄСпв). Таке формулювання дозволяє федеративним державам бу­ти представленими урядовцями від федеральних органів вико­навчої влади, коли питання, що розглядається в рамках Ради, сто­сується сфери компетенції, яка в національних державно-правових системах не входить до повноважень федеральних органів влади, на які, однак, покладене представництво цієї держави в міжнарод­них відносинах (Німеччина, Австрія, Бельгія, Іспанія).

Головування здійснює почергово кожен член Ради протягом шести місяців відповідно до алфавітного переліку держав-чле­нів. Голова Ради, як "перший серед рівних", не має вищої юри­дичної влади над іншими представниками. Це не заважає йому суттєво впливати на хід діяльності Співтовариства. Управління процесом обговорення дає змогу впливати на рішення. Залежно від визначення моменту надання слова, часу, відведеного для обговорення питання перед голосуванням, інтенсивності, з якою прагнуть досягти компромісу між позиціями держав-членів, ре­зультат засідання може бути зовсім іншим. Як свідчить практи­ка, Радою керували і добрі управлінці, і такі, що лише гальмува­ли життя Співтовариств.

Залучення до головування накладає на державу-члена обо­в'язки та обмеження, оскільки треба не лише перейти від ролі сторони до ролі арбітра, а й мати необхідні адміністративні та політичні можливості для виконання цієї другої ролі.

Держава-член, що головує, виконує адміністративну, ініціа­тивну, координаційну та представницьку функції.

В рамках адміністративної функції ця держава складає гра­фік і порядок денний численних засідань, що відбуваються про­тягом головування не лише на рівні Ради, а й на рівні Комітету постійних представників і значної кількості робочих груп, що функціонують під її егідою, не кажучи вже про засідання Євро­пейської Ради. Головуючи, держава може з власної ініціативи


 
 

Право та інституції Європейського Союзу

розпочати голосування. Мало того, вона зобов'язана це зробити, якщо за ініціативи члена Ради або Комісії Рада більшістю голо­сів ухвалить відповідне рішення. На державу, що головує, також покладаються ведення протоколу та підбивання підсумків цих засідань, готування прескомюніке, які за потреби опублікову­ють. Ця держава підписує ухвалені Радою акти.

Функція ініціативи передбачає організаційні дії держави-члена, що головує, спрямовані на створення умов для досягнення консенсусу, оскільки вона не може здійснювати жодного примусу стосовно урядових делегацій інших держав-членів. Успіх програ­ми діяльності цієї держави залежить від того, як вона зможе поєд­нувати різні пріоритети держав-членів і визначати лінії компромі­су з важливих питань. В рамках співробітництва в сфері зовніш­ньої й безпекової політики та співпраці поліції й судів у криміна­льно-правовій сфері держава, що головує, з дозволу Ради розпо­чинає переговори щодо укладання угод з однією чи багатьма державами-членами або міжнародними організаціями.

Координаційну функцію здійснює насамперед голова Ради, який має бути здатним відігравати роль фільтра між важливими та побічними питаннями, оперувати термінами й часом, збільшуючи або зменшуючи їх, повинен загалом діяти так, щоби підвищити ймовірність досягнення компромісу з найскладніших питань.

Функцію представництва забезпечує чинний голова Ради та здійснює її в двох напрямках:

• з одного боку, голова представляє Раду як інституцію у відносинах з іншими інституціями Співтовариства, зокре­ма у відносинах з Європарламентом та його комітетами в рамках першого стовпа. В рамках другого та третього сто­впів держава, що головує, консультується з Європейським Парламентом з найважливіших аспектів і напрямків спі­льної зовнішньої та безпекової політики, для того щоб за­безпечити належне врахування думки Європейського Па­рламенту. Крім того, вона регулярно інформує Євро­пейський Парламент про хід роботи в сфері співробітниц­тва поліцій і кримінального правосуддя;


 

Інституції Європейського Союзу

• з другого боку, ця держава виражає позицію Європейсь­кого Союзу у відносинах з третіми країнами, зокрема в рамках політичного співробітництва. Розвиток зовнішніх повноважень Європейських Співтовариств неодноразово змушував Раду наділяти голову компетенцією діяти від імені держав-членів під час зустрічей на міжнародних конференціях.

Підготування роботи Ради

4.2.1. Комітет постійних представників (КОРЕПЕР)

КОРЕПЕР заснований внутрішнім регламентом Ради в 1958 році відповідно до моделі Координаційної комісії, створеної 7 грудня 1953 року, яка складалася з найвищих посадовців держав-учасниць. Постійні представники розглядають у рамках цього Комітету питання, що передаються на розгляд міністрів під час засідань Ради.

Напрямки, визначені КОРЕПЕРом, завжди може перегляну­ти Рада, бо лише вона має повноваження ухвалювати рішення. КОРЕПЕР не є інституцією Європейського Союзу, а лише струк­турним підрозділом Ради, що займається підготовчою роботою і який не має власних повноважень та не наділений правом ухва­лювати рішення.

КОРЕПЕР складається з постійних представників держав-чле­нів ЄС, що працюють у Брюсселі, та їх помічників. Діяльність цього комітету забезпечують приблизно 250 комітетів і робочих груп, до складу яких входять делегати від держав-членів. У рамках структу­ри Співтовариства КОРЕПЕР відіграє важливу роль на стику націо­нальних інтересів і вимог Співтовариства. Проте постійні представ­ники є схильнішими до необхідності компромісу, порівняно з поса­довцями центральних органів влади, настільки, що склалася навіть гра слів з німецької назви представників цього комітету, який і діс­тав назву КОРЕПЕР.

Провідна роль КОРЕПЕРу в підготовчій роботі для успішно­го ухвалювання рішень Радою засвідчується тим, що всі пункти, внесені до порядку денного Ради, має обов'язково попередньо


 
 

Право та інституції Європейського Союзу

розглянути КОРЕПЕР, крім невідкладних випадків, коли Рада одностайно вирішує обговорювати питання без такого розгляду, або якщо сам КОРЕПЕР одностайно вирішив відмовитися від цього попереднього розгляду.

З 1962 року КОРЕПЕР поділений на дві частини:

• в рамках КОРЕПЕРу "перша частина" (КОРЕПЕР І) зби­раються заступники постійних представників, його засі­дання відбуваються зазвичай по середах, іноді - по п'ятницях;







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.200.226.179 (0.024 с.)