Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Політичні групи та парламентські комітетиСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Європейський Парламент функціонує за допомогою своїх політичних груп і постійних комітетів. Завдання й цілі політичних угруповань виражені в статті 191 Договору про ЄСпв, згідно з якою політичні партії на європейському рівні є важливим фактором інтеграції в рамках Співтовариства. Вони сприяють формуванню європейської ідентичності та вираженню політичної волі громадян Союзу. У палаті члени не засідають у національних групах, однак у багатонаціональних групах представляють подібну політичну філософію, що виходить за межі національних кордонів. Розміщення, влаштоване нарадою голів, є більш ніж символічне. Порядок формування політичних груп закріплений у регламенті. В політичну групу мають входити члени від більше ніж однієї держави-члена, і вона має складатися принаймні із 23 членів, якщо до неї входять представники від двох держав-членів, 18 - від трьох держав-членів і 14 - від чотирьох або більше держав-членів. Один парламентар не може входити до кількох груп. Про формування групи повідомляють Голову Парламенту. Повідомлення про це публікується в Офіційному журналі, де подається назва групи, список її членів та керівників. Членів, які не приєднані до будь-якої групи, забезпечують секретаріатом і детальною регламентацією, встановленою керівництвом, що визначає статус і парламентські права таких членів. Після виборів 1999 року, в результаті яких було обрано 626 депутатів, розподіл місць серед політичних партій був таким: Європейська народна партія і Європейські демократи (EPP/ED) -233; Партія європейських соціалістів (PES) - 180; Європейська ліберально-демократична партія реформ (ELDR) - 50; Зелені/Європейський вільний союз (Greens/EFA) - 48; Конфедеративна група європейського об'єднання лівих/Скандинавська зелена ліва група (EUL/NGL) - 42; Союз для європейських націй (UEN) - 30; Європа демократій і різноманітних груп (EDD) - 16; Незалежні члени бельгійського і французького національного фронту, італійські радикали, регіональні члени від партії Свободи в Австрії, один іспанський регіоналіст - 27. Склад і найменування політичних груп можуть змінюватися. Після виборів у червні 2004 року, в результаті яких було обрано 732 депутати, розподіл місць серед політичних партій був таким: Європейська народна партія (християнські демократи) і Європейські демократи (EPP/ED) - 267; Партія європейських соціалістів (PES) - 201; Союз лібералів і демократів для Європи (ALDE) - 89; Зелені/Європейський вільний союз (Greens/EFA) -42; Конфедеративна група європейського об'єднання лівих/ Скандинавська зелена ліва група (GUE/NGL) - 41; Партія „Незалежність/Демократія" (IND/DEM) - 36; Союз для європейських націй (UEN) - 27; Незалежні (N1) - 29. Наразі Європарламент складається з 20 постійних комітетів, які спеціалізуються в конкретній сфері політики Союзу та Співтовариства: 1) Комітет з питань закордонних справ; 2) Комітет з питань розвитку; Право т а інституції Європейського Союзу 3) Комітет з питань міжнародної торгівлі; 4) Комітет з питань бюджету; 5) Комітет з питань бюджетного контролю; '6) Комітет з питань економіки та грошово-кредитних справ; 7) Комітет з питань зайнятості та соціальної сфери; 8) Комітет з питань екології, охорони здоров'я та споживчої політики; 9) Комітет з питань промисловості, досліджень та енергетики; 10) Комітет з питань внутрішнього ринку та захисту споживачів;
11) Комітет з питань транспорту і туризму; 12) Комітет з питань регіонального розвитку; 13) Комітет з питань сільського господарства та розвитку села; 14) Комітет з питань рибальства; 15) Комітет з питань культури і освіти; 16) Комітет з питань правової сфери; 17) Комітет з питань прав і свобод громадян, юстиції та внутрішніх справ; 18) Комітет з питань конституційної сфери;
19) Комітет з питань прав жінок і тендерної рівності; 20) Комітет з питань розвитку та співробітництва; 21) Комітет з питань звернень. Комітети включають від 25 до 78 членів і засідають 1-2 рази щомісяця у Брюсселі. Назви комітетів загалом відбивають їхні специфічні інтереси, але подальший короткий коментар може визначити співвідношення їхніх обов'язків відповідно до положень договорів і міжінституційних відносин, тобто: 1. Моніторинг переговорів стосовно прав людини та демократії в країнах - не членах Співтовариства; координування роботи міжпарламентських делегацій і об'єднаних парламентських комітетів.
Інституції Європейського Союзу 2. Здійснення Європарламентом бюджетних повноважень; обговорення проекту бюджету з витрат; співробітництво з Комітетом бюджетного контролю; бюджетне виконання, управління та контроль. 3. Зобов'язання щодо контролю за фінансовими, бюджетними й адміністративними заходами здійснення, стосовно Загального бюджету; фінансові інструкції; закриття, презентація та перевірка рахунків і балансових звітів Співтовариств; контроль виконання поточних бюджетів; підготування законодавчих пропозицій щодо регулювання бюджетної процедури, перевірка випадків шахрайства і порушень; розгляд повідомлень і пропозицій Суду аудиторів і виконання цих обов'язків у співробітництві з Комітетом з бюджетних питань. 4. Відповідальність за питання, що стосуються прав грома^ дян Союзу, підтримки та розвитку в сфері свободи, безпеки й правосуддя. 5. Контроль щодо утворення внутрішнього ринку; питання монетарної політики, платіжного балансу руху капіталу, реформи світової грошово-кредитної системи; 6. Відповідальність за питання, що стосуються творення, тлумачення й застосування права Співтовариства, узгодження на рівні Співтовариства національного законодавства в сфері внутрішнього ринку, інструкцій службового персоналу, захист прав і пріоритетів Європарламенту. 7. Індустріальна політика; контроль за спільною комерційною політикою; дослідження програм і енергетичної політики. 8. Зайнятість і соціальна політика, Європейський соціальний фонд, професійне навчання та вільний рух працівників. 9. Контроль виконання політики Співтовариства щодо навколишнього середовища, охорони здоров'я та захисту споживачів. 10. Розв'язання питань, що стосуються спільної сільсько Право та інституції Європейського Союзу сферах охорони здоров'я, економічної політики, зовнішніх економічних відносин з країнами-членами ЄС та іншими асоційованими країнами. 11. Відповідальність за здійснення і розвиток спільної політики рибальства, зокрема й фінансовий іструмен-тарій у веденні справ рибальства. 12. Відповідальність за розвиток регіональної політики, вплив інших політик Співтовариства в регіонах і вплив будь-якого розширення Союзу й угод про асоціації в регіональній політиці, транспортній політиці, туризмі та поштових послугах. 13. Розгляд пропозицій, що стосуються культурних установ Співтовариства, освітньої політики, розвитку політики спорту та дозвілля.
14. Перевірка і контроль політики Співтовариства, зокрема стосовно північно-південного діалогу, гуманітарна та продовольча допомога; індустріальний, сільськогосподарський і сільський розвиток; технічний, фінансовий і освітній розвиток та відносини з міжнародними організаціями. 15. Відповідальність за питання, що стосуються політичного союзу та виробленням відповідних актів; розвиток європейської інтеграції; діяльність інституційної структури; виконання й оцінювання дії Договору про Європейський Союз; розроблення одноманітної виборчої процедури. 16. Зобов'язання щодо визначення і розвиток прав жінок у Союзі, заснованому на рішеннях Європарламенту в цьому питанні; виконання директив ЄС, розгляд статусу жі-нок-мігрантів і партнерів працівників-мігрантів; проблеми, що стосуються професійної діяльності жінок і ролі їхніх сімей; жінки в установах ЄС. 17. Відповідальність за питання, що стосуються звернень, і Основне призначення комітетів полягає в дослідженні питань, що належать до їх відання, і складанні звітів, перекладених всіма офіційними мовами Співтовариства, відповідно до конти-
Інституції Європейського Союзу нентальної парламентської практики, що становить основу для дебатів. Однак тільки резолюції, що випливають зі звітів, є предметом голосування. На практиці комітети не тільки складають звіти для парламентських дебатів, але також і взаємодіють з Комісією та Радою, саме так гарантуючи згуртованість Співтовариства і тривалість інтеграційного процесу, потік інформації, а також ефективність парламентського контролю. ЄП прийняв відповідальність за контроль і нагляд за діями інституцій Співтовариства і за виконання зобов'язань держав-членів. Як постійні допоміжні підрозділи, комітети можуть збиратися на засідання будь-коли на вимогу їхніх голів або Голови Парламенту, що означає, що Парламент може бути завжди пильним. Повноваження та функції Європейський Парламент не є точною копією національних законодавчих органів. Насправді він був задуманий як такий, однак його дорадчі й контрольні функції тільки згодом були додані в законодавчий процес Співтовариства та до бюджетної процедури, де він діє разом з іншими інституціями. Поки Європарламент є господарем своєї власної процедури, його дії, що мають зовнішній ефект, відповідно до принципу законності, становлять предмет судового контролю. Тому, наприклад, створення парламентської слідчої комісії або рішення щодо засобів обслуговування засідання та роботи Парламенту не стали предметом судового контролю, тому що такі рішення були прийняті в межах поняття парламентської процедури. Проте такі рішення, як розподіл штатного персоналу або надання фінансової допомоги політичним партіям, що борються у виборах до ЄП, були оголошені поза компетенцією ЄП, оскільки такі витрати, що є винятково в межах повноважень держав-членів, не могли бути передбачені бюджетом Співтовариства. Відповідно до Договору про ЄСпв, Європейський Парламент не мав жодної можливості прямо оскаржувати дії інституцій на підставі частини 1 статті 230, як спочатку передбачалося, але він не був усунутий від вжиття заходів для встановлення порушень Право та інституції Європейського Союзу Інституції Європейського Союзу
Договору, якщо Рада або Комісія, у порушення свого обов'язку, не зуміли діяти. Однак навіть при тому, що Європарламент не здатний пред'являти позов для анулювання акта Співтовариства, коли інші юридичні засоби, інституції або індивідууми знаходяться в руках держав-членів, Суд може вважати дії ЄП прийнятними за умови, що вони гарантуються парламентською прерогативою. Суд постановив, якщо в договорах нема будь-якої умови для анулювання, це може становити процедурну прогалину, однак це не може переважати над головним інтересом в обслуговуванні й дотриманні інституційного балансу, встановленого в договорах, що засновують Європейські співтовариства. Поправки Договору ЄС заповнили прогалину, передбачивши, що Суд повинен розглянути законність актів, прийнятих спільно Європейським Парламентом і Радою, актів Ради, Комісії та Європейського центрального банку, які не належать до рекомендацій, висновків та актів Європейського Парламенту, і мають правові наслідки для третіх осіб. Вони також доповнили, що Суд, на тих самих умовах, має юрисдикцію щодо позовів, з якими до нього звертаються Європейський Парламент, Палата аудиторів і Європейський центральний банк з метою захисту їхніх виняткових прав. Вдосконалюючи колишню статтю 175 Договору про ЄСпв, Європарламент вніс поправку, згідно з якою держави-члени та інші інституції Співтовариства можуть встановлювати порушення договору. Ці доповнення підняли статус Європейського Парламенту як потенційної сторони в справі. Доповнення Договору ЄС розширили повноваження Європейського Парламенту. Стаття 193 Договору про ЄСпв надає право ЄП утворювати тимчасовий слідчий комітет для розслідування можливих порушень чи недоліків у впровадженні права Співтовариства. Такий комітет може бути утворений на вимогу однієї чверті парламентського складу. Він діє без шкоди для повноважень, якими відповідно наділені договором інші інституції, крім тих випадків, коли заяви досліджує суд і поки справа є підсудною. Комітет припиняє існування після подання свого звіту. Склад і спосіб дії слідчого комітету визначається регламентом і рішенням ЄП, Ради та Комісії. Попри те, що повноваження слідчих комітетів обмежуються письмовим звітом, вони передбачають розслідування, оскільки і факт такого розслідування, і його оприлюднення з охопленням найважливішого дозволяє Європарламенту критикувати роботу інституцій Співтовариства. Із найрезонансніших розслідувань можна навести для прикладу відоме розслідування, ініційоване Європейським Парламентом у формі Комітету незалежних експертів, скликаних спільно ЄП і Комісією в січні 1999 року для розслідування шахрайства, недолугого керівництва та кумівства в Комісії. Публікація першого повідомлення Комітету в березні 1999 року спричинила відставку Комісії в повному складі. Ще одна риса Європарламенту - розглядати звернення. Такі звернення може сформулювати будь-який громадянин Союзу і будь-яка фізична або юридична особа, що живе або належно зареєстрована в державі-члені. Звернення може бути сформульоване індивідуально або разом з іншими громадянами чи особами з питань, що належать до сфери діяльності Співтовариства і водночас безпосередньо стосуються цих громадян. Регламент підсилює положення договору. Звернення не можуть бути анонімними. В них мають бути вказані ім'я, заняття, національність і постійна адреса подавача. Вони мають бути написані однією з офіційних мов Союзу, їх реєструє і відправляє Голова до відповідного комітету, який спочатку має встановити, чи належать питання, викладені у зверненні, до сфери діяльності Європейського Союзу. Якщо вони визнані неприйнятними, подавач звернення має про це знати. У таких випадках комітет може пропонувати, щоб подавач звернувся до компетентного органу влади держави-члена або Союзу. Як вважає комітет, це свідчить про те, що подавач може адресувати справу Омбудсмену. Звернення осіб, які не є громадянами Союзу, не живуть, не мають належної реєстрації в державі-члені, реєструють в окремому реєстрі, і розглядає їх відповідний комітет. Право та інституції Європейського Союзу Відповідний комітет може вирішити скласти звіт або інакше висловити свою думку щодо звернення, визнаючи його неприйнятним. При розгляді звернень комітет може організовувати слухання або посилати членів, щоб досконало вивчити ситуацію. Він може також просити Комісію представити документи, що можуть стосуватися справи, надати інформацію і доступ до її засобів. Наприкінці слухань він представляє пропозиції для прийняття рішень і повідомляє Парламентові кожні шість місяців результати свого обговорення. Він повідомляє Парламентові про заходи, прийняті Радою або Комісією стосовно звернень. Європейський Парламент також має право призначати Ом-будсмена, який уповноважений розглядати скарги від будь-якого громадянина Союзу або будь-якої фізичної чи юридичної особи, що живе або належно зареєстрована в державі-члені, щодо фактів поганого управління в діяльності інституцій Співтовариства, за винятком судових органів Співтовариства, що здійснюють свої судові функції. 3.6. Політичне управління, бюджет і законодавство Європейський Парламент тепер безпосередньо залучений до призначення членів Комісії і консультує з питань призначення членів Палати аудиторів, яка є відповідальною перед Радою. Це свідчить про дедалі більший вплив парламентської демократії на розвиток інституційної структури Союзу. Крім того, Європарла-мент розвиває ступінь політичного управління завдяки нагляду за Комісією та Радою. Положення договору передбачають, що Парламент має обговорити на відкритій сесії щорічний основний звіт Комісії. Звіт - це не просто підсумки роботи Комісії, а загальний синтез життя Співтовариств, їхніх досягнень і невдач, їхніх рекордів і перспектив. Починаючи із заснування Союзу, основний звіт про діяльність Європейського Союзу містить також звіт Європейської Ради після кожної з її зустрічей і щорічний звіт щодо прогресу, досягнутого Союзом. Комісія також повідомляє щорічно про практичне застосування права Співтовариства в державах-членах. Ці
Інституції Європейського Союзу звіти передаються на розгляд до парламентських комітетів, які можуть передати на пленарне засідання конкретні й суттєві питання. Комітети можуть також запрошувати членів Комісії розробляти частини звіту, за який вони відповідальні, і давати відповіді на питання. Основний звіт має бути виданий не тільки як офіційний звіт, але також і як інформаційна публікація держав-членів Союзу. Його мають обговорити на відкритій сесії Парламенту. Це дозволяє ЄП обговорювати й коментувати повний діапазон діяльності Співтовариства. Комісія також представляє Європарламен-тові свою щорічну законодавчу програму. Після дебатів Комісія та ЄП складають спільний план, який точно визначає пріоритети в законодавчій сфері і фіксує розклад для подання Комісією усіх її пропозицій. Такий механізм передбачає як особливий тиск на міжінституційне співробітництво і підвищення ефективності, так і швидкість законодавчої процедури. Початковий досвід був позитивним, і практика триває. У своїй наглядовій здатності Європейський Парламент володіє повноваженням осуду стосовно Комісії. Відповідно до договірних положень такі пропозиції можуть бути представлені на розгляд будь-коли у загальних штрихах про ведення справ Співтовариства Комісією. Договори приписують не ставити умови для пропозицій. Однак, відповідно до регламенту, пропозиції можуть бути представлені на розгляд принаймні однією десятою від загального складу Парламенту, в письмовій формі під назвою "пропозиція осуду" і мають бути обґрунтованими. Вони мають бути спрямовані проти всієї Комісії. Голосування пропозиції має проводитися публічно, не раніше 48 годин після початку дебатів; пропозицію підтримують дві третини від повного складу Парламенту, і в результаті Комісія в повному складі мусить піти у відставку як орган і бути заміненою. Комісія повинна розглядати щоденні справи доти, поки не буде заміненою відповідно до статті 214 Договору про ЄСпв. У такому разі термін повноважень нової Комісії закінчуватиметься датою, якою закінчувався б термін повноважень заміненої Комісії. Попри те, що пропозиції про недовіру представляли на розгляд декілька П раво та інституції Європейського юзу разів, жодної все ще не підтримали. Проте і новаження щодо висловлення недовіри видається ефективним. Європейський Парламент має засоби для '. іійснення нагляду за щоденною діяльністю Комісії та Ради через своє право з'ясовувати питання. Письмові питання можуть бути направлені в Комісію й Раду, які разом з відповідями публікуються в Офіційному журналі. Усні питання можуть також бути направлені в Комісію протягом пленарного засідання й стати предметом дебатів. До того ж у кожній частині сесійного періоду є відрізок часу для запитань, протягом якого можуть ставитися усні питання. Це забезпечує можливість для коротких питань, що направляються як додаткові, у такий спосіб ведучи до діалогу між членами Парламенту та Комісії і Ради. Протягом 1998 року Європарламент адресував 5 573 питання до Комісії і Ради, тобто 4 114 письмових питань (3 737 до Комісії і 377 до Ради), 204 - усних з обговоренням (125 до Комісії і 79 до Ради), і 1 255 - протягом часу для запитань (788 до Комісії і 467 до Ради). Право ставити питання дає змогу наочно захищати виконання й розвиток політики Співтовариства як загалом, так і щодо специфічних тем, зокрема й питання політичного співробітництва, обговореного міністрами закордонних справ держав-членів. Договір ЄС явно втягував Європейський Парламент в обговорення проблем як у сфері міжнародної та безпекової політики, так і в сфері внутрішніх справ і кримінального правосуддя. Тому держава-член, яка головує, має консультуватися з Європейським Парламентом про першочергові питання та основні альтернативи спільної зовнішньої й безпекової політики. Вона також має гарантувати, що погляди Європейського Парламенту будуть належним чином вивчені та враховані. Європейський Парламент мусять регулярно інформувати держава-член, що головує, та Комісія про шляхи розвитку зовнішньої й безпекової політики Союзу. Європейський Парламент може звертатися з питаннями до Ради, а також давати їй відповідні рекомендації. Він організовує щорічні дискусії про стан справ у сфері спільної зовнішньої й безпекової політики.
Інституції Європейського Союзу Подібні процедури в сфері діяльності поліції та правової співпраці щодо кримінальних справ. Регламент відбиває ці положення. Кожен парламентар може подавати пропозицію для розв'язання питання, що належить до сфери діяльності Європейського Союзу. Такі пропозиції адресуються відповідному комітетові, який вирішує, чи приймати її, і результат подає у звіті, який є потім предметом для обговорення. Пропозицію про рекомендації Раді щодо питань у сфері зовнішніх відносин і безпеки та діяльності поліції й правової співпраці в кримінальних справах можуть подавати до відповідного комітету не менше 32 членів Парламенту або політична група. У тих випадках, коли комітет представляє звіт, він подає Парламентові пропозицію для обговорення. Положення регламенту передбачають консультації з Комісією й Радою в згаданих вище сферах. Консультаційний процес може відбуватися в одній з двох або обох стадіях процесу ухвалення рішення; Рада може консультуватися з Парламентом після того, як вона отримує пропозицію від Комісії; сама Комісія може консультуватися з Парламентом, коли вона якраз складає свої пропозиції. Рішення, пропозиції для рекомендації та консультації відбивають консультативну функцію Європарламенту. Право консультації не є правом ухвалення рішення, але принаймні в законодавчому процесі воно формує важливий елемент рішення. Там, де договори вимагають, щоб Рада консультувалася з Парламентом перед прийняттям акта, треба враховувати думку парламентарів; інакше розглядуваний акт може бути скасований, тому що обов'язкову процедурну вимогу порушено. Практично вплив Парламенту залежить від предмета наявної справи та процесу стосовно ліквідації так званого "демократичного дефіциту" Співтовариства, який засвідчують Єдиний європейський акт 1986 і Договори про Європейський Союз 1993 і 1997 років. У результаті Європейський Парламент не тільки посилив свою позицію в сферах виняткової компетенції, описаної вище, але також і в сферах об'єднаної компетенції, особливо в законодавчій сфері та бюджетній процедурі, де він діє в межах Право та інституції Європейського Союзу структури міжінституційних процедур. Зважаючи на зміст формулювань регламенту, Європарламент розглядає себе як інституцію Союзу, а не просто Співтовариства. 3.7. Європейський Парламент у Договорі про запровадження Конституції для Європи. Те, що Парламент займає перше місце в інституційній структурі, закріпленій Договором про запровадження Конституції для Європи, не є випадковим, оскільки він разом з Радою Міністрів ухвалює законодавство та виконує бюджетну функцію, а також здійснює функції політичного контролю та консультаційну. Парламент обирає Голову Комісії. За попередніми договірними положеннями функції Парламенту були іншими, хоча законодавчою він був наділений. В цілому ЄП був причетний до формування виконавчої влади в ЄС (функція обрання та формування виконавчих органів співтовариства), контролю за їх діяльністю та здійснював інформаційно-просвітницьку функцію щодо громадян Союзу, інтереси яких представляв. Договором про КЄ передбачено, що Парламент обирають строком на п'ять років європейські громадяни на засадах прямого загального виборчого права, шляхом вільного таємного голосування. Кількість його членів не може перевищувати сімсот тридцять шість. Представництво європейських громадян у ЄП є дегресивно пропорційним, але не менше, ніж чотири представники від однієї держави-члена. Це означає, що перед європейськими парламентськими виборами 2009 року і, в разі потреби, перед кожними наступними виборами, Європейська Рада заздалегідь, на засадах цих принципів, одностайно ухвалює рішення про склад Європарламенту на підставі його пропозиції і за його згоди. Згідно з Договором про КЄ, Європарламент обирає із своїх членів свій керівний орган, яким є Голова та члени президії. Складові Європарламенту нинішнього скликання, тобто скликання на 2004-2009 pp. належить бути, згідно з конституційними положеннями, таким, як сформульовано в Протоколі про
Інституції Європейського Союзу представництво громадян в Європейському Парламенті. В подальшому європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів буде запроваджувати необхідні заходи для обрання членів Парламенту прямим загальним голосуванням за однаковою процедурою в усіх державах-членах чи згідно з принципами, спільними для всіх держав-членів. Правила та загальні умови, що регулюють виконання обов'язків членів Парламенту, передбачає європейський закон ЄП. Під час виконання своїх обов'язків Парламент може, на вимогу чверті членів свого складу, створити тимчасовий Слідчий комітет без порушення повноважень, що їх Конституція надає іншим інституціям чи органам, щоб перевірити інкриміновані порушення чи неефективне управління (адміністрування) у застосуванні права Союзу, крім випадків, коли факти підозри розглядає суд та поки справа є предметом судового провадження. Парламент призначає з власної ініціативи Європейського Омбудсмена, який має повноваження приймати від будь-якого громадянина Союзу чи будь-якої фізичної чи юридичної особи, що перебуває на території держави - члена чи має місце перебування, зазначене в засновницьких документах, скарги щодо випадків неефективного управління в діяльності інституцій, органів чи агенцій Союзу, за винятком Суду, коли останній здійснює свої судові повноваження. Форма роботи Парламенту - сесійна, він збирається другого вівторка березня, без окремого скликання. ЄП може збиратися на позачергові сесії на вимогу більшості членів його складу чи на вимогу Ради чи Комісії. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, Парламент діє більшістю поданих голосів. Кворум визначають Правила процедури, які він ухвалює більшістю голосів членів свого складу. Протоколи своїх засідань Парламент оприлюднює у спосіб, закладений в Договорі про запровадження Конституції для Європи та в Правилах процедури. Право та інституції Європейського Союзу Інституції Європейського Союзу
Рада Європейського Союзу Рада Європейського Союзу, яку ще називають просто Радою або Радою міністрів, є головним органом ухвалення рішень у Європейському Союзі, що характеризується двома основними рисами: 1) її засідання відбуваються не на постійній основі; 2) склад Ради змінюється залежно від порядку денного її роботи, із залученням різних представників урядів дер-жав-членів (на рівні міністрів), відповідальних за той чи інший предмет (іноземні справи, фінанси, соціальні справи, транспорт, сільське господарство, і т.д.), до участі в засіданнях. Така кількість спеціалізованих складів Ради порушує питання координування цих засідань. З самого початку цей "уряд рад" функціонує з певним переважанням Ради з загальних питань, до складу якої входять міністри закордонних справ і на яку покладається здійснення координаційної ролі через частість її засідань. Відповіддю на цей брак координування є виникнення Європейської Ради. Для реалізації положень засновницьких договорів Рада: • координує загальну економічну політику держав-членів; • схвалює й здійснює ЄС спільну міжнародну і безпекову політику, засновану на керівних принципах, установлених Європейською Радою; • заключає, від імені Співтовариства й Союзу, міжнародні угоди між ЄС і однією або кількома державами або міжнародними організаціями; • координує дії держав-членів і вживає заходів, спрямованих на поліцейське й судове співробітництва у сфері злочинів. Рада спільно з Європейським Парламентом здійснює бюджетну владу, приймаючи бюджет Співтовариства. Організація Ради До складу Ради входить по одному представникові від кожної держави-члена на рівні міністрів, які мають повноваження брати зобов'язання від імені свого уряду (стаття 203 Договору про ЄСпв). Таке формулювання дозволяє федеративним державам бути представленими урядовцями від федеральних органів виконавчої влади, коли питання, що розглядається в рамках Ради, стосується сфери компетенції, яка в національних державно-правових системах не входить до повноважень федеральних органів влади, на які, однак, покладене представництво цієї держави в міжнародних відносинах (Німеччина, Австрія, Бельгія, Іспанія). Головування здійснює почергово кожен член Ради протягом шести місяців відповідно до алфавітного переліку держав-членів. Голова Ради, як "перший серед рівних", не має вищої юридичної влади над іншими представниками. Це не заважає йому суттєво впливати на хід діяльності Співтовариства. Управління процесом обговорення дає змогу впливати на рішення. Залежно від визначення моменту надання слова, часу, відведеного для обговорення питання перед голосуванням, інтенсивності, з якою прагнуть досягти компромісу між позиціями держав-членів, результат засідання може бути зовсім іншим. Як свідчить практика, Радою керували і добрі управлінці, і такі, що лише гальмували життя Співтовариств. Залучення до головування накладає на державу-члена обов'язки та обмеження, оскільки треба не лише перейти від ролі сторони до ролі арбітра, а й мати необхідні адміністративні та політичні можливості для виконання цієї другої ролі. Держава-член, що головує, виконує адміністративну, ініціативну, координаційну та представницьку функції. В рамках адміністративної функції ця держава складає графік і порядок денний численних засідань, що відбуваються протягом головування не лише на рівні Ради, а й на рівні Комітету постійних представників і значної кількості робочих груп, що функціонують під її егідою, не кажучи вже про засідання Європейської Ради. Головуючи, держава може з власної ініціативи Право та інституції Європейського Союзу розпочати голосування. Мало того, вона зобов'язана це зробити, якщо за ініціативи члена Ради або Комісії Рада більшістю голосів ухвалить відповідне рішення. На державу, що головує, також покладаються ведення протоколу та підбивання підсумків цих засідань, готування прескомюніке, які за потреби опубліковують. Ця держава підписує ухвалені Радою акти. Функція ініціативи передбачає організаційні дії держави-члена, що головує, спрямовані на створення умов для досягнення консенсусу, оскільки вона не може здійснювати жодного примусу стосовно урядових делегацій інших держав-членів. Успіх програми діяльності цієї держави залежить від того, як вона зможе поєднувати різні пріоритети держав-членів і визначати лінії компромісу з важливих питань. В рамках співробітництва в сфері зовнішньої й безпекової політики та співпраці поліції й судів у кримінально-правовій сфері держава, що головує, з дозволу Ради розпочинає переговори щодо укладання угод з однією чи багатьма державами-членами або міжнародними організаціями. Координаційну функцію здійснює насамперед голова Ради, який має бути здатним відігравати роль фільтра між важливими та побічними питаннями, оперувати термінами й часом, збільшуючи або зменшуючи їх, повинен загалом діяти так, щоби підвищити ймовірність досягнення компромісу з найскладніших питань. Функцію представництва забезпечує чинний голова Ради та здійснює її в двох напрямках: • з одного боку, голова представляє Раду як інституцію у відносинах з іншими інституціями Співтовариства, зокрема у відносинах з Європарламентом та його комітетами в рамках першого стовпа. В рамках другого та третього стовпів держава, що головує, консультується з Європейським Парламентом з найважливіших аспектів і напрямків спільної зовнішньої та безпекової політики, для того щоб забезпечити належне врахування думки Європейського Парламенту. Крім того, вона регулярно інформує Європейський Парламент про хід роботи в сфері співробітництва поліцій і кримінального правосуддя;
Інституції Європейського Союзу • з другого боку, ця держава виражає позицію Європейського Союзу у відносинах з третіми країнами, зокрема в рамках політичного співробітництва. Розвиток зовнішніх повноважень Європейських Співтовариств неодноразово змушував Раду наділяти голову компетенцією діяти від імені держав-членів під час зустрічей на міжнародних конференціях. Підготування роботи Ради 4.2.1. Комітет постійних представників (КОРЕПЕР) КОРЕПЕР заснований внутрішнім регламентом Ради в 1958 році відповідно до моделі Координаційної комісії, створеної 7 грудня 1953 року, яка складалася з найвищих посадовців держав-учасниць. Постійні представники розглядають у рамках цього Комітету питання, що передаються на розгляд міністрів під час засідань Ради. Напрямки, визначені КОРЕПЕРом, завжди може переглянути Рада, бо лише вона має повноваження ухвалювати рішення. КОРЕПЕР не є інституцією Європейського Союзу, а лише структурним підрозділом Ради, що займається підготовчою роботою і який не має власних повноважень та не наділений правом ухвалювати рішення. КОРЕПЕР складається з постійних представників держав-членів ЄС, що працюють у Брюсселі, та їх помічників. Діяльність цього комітету забезпечують приблизно 250 комітетів і робочих груп, до складу яких входять делегати від держав-членів. У рамках структури Співтовариства КОРЕПЕР відіграє важливу роль на стику національних інтересів і вимог Співтовариства. Проте постійні представники є схильнішими до необхідності компромісу, порівняно з посадовцями центральних органів влади, настільки, що склалася навіть гра слів з німецької назви представників цього комітету, який і дістав назву КОРЕПЕР. Провідна роль КОРЕПЕРу в підготовчій роботі для успішного ухвалювання рішень Радою засвідчується тим, що всі пункти, внесені до порядку денного Ради, має обов'язково попередньо Право та інституції Європейського Союзу розглянути КОРЕПЕР, крім невідкладних випадків, коли Рада одностайно вирішує обговорювати питання без такого розгляду, або якщо сам КОРЕПЕР одностайно вирішив відмовитися від цього попереднього розгляду. З 1962 року КОРЕПЕР поділений на дві частини: • в рамках КОРЕПЕРу "перша частина" (КОРЕПЕР І) збираються заступники постійних представників, його засідання відбуваються зазвичай по середах, іноді - по п'ятницях; |
||||||||||||||||||||
| Поделиться: |
Познавательные статьи:
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 268; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!
infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.16.40 (0.015 с.)