ТОП 10:

Спільна зовнішня та безпекова політика



Компетенція Союзу у сфері спільної зовнішньої та безпеко­вої політики (стаття 1-16 Договору про КЄ) охоплює всі сфери зовнішньої політики та всі питання безпеки Союзу, включно з поступовим формуванням спільної оборонної політики, що, мо­жливо, приведе до спільної оборони.

Держави-члени активно й беззастережно сприяють спільній зовнішній та безпековій політиці Союзу в дусі лояльності та вза­ємної солідарності й дотримуються актів, що їх ухвалив Союз у цій сфері. Вони утримуються від дій, що суперечать інтересам Союзу чи можуть зашкодити його ефективності.


Окремі положення про здійснення спільної зовнішньої та безпекової політики (стаття 1-40) урегульовують особливості цієї важливої сфери життєдіяльності Європейського Союзу.

Зокрема, положення статті приписують Союзу здійснювати спільну зовнішню та безпекову політику на засадах взаємної по­літичної солідарності держав-членів, визначення питань загаль­ного інтересу й досягання дедалі вищого ступеня збіжності дій держав-членів.

Обов'язок окреслювати стратегічні інтереси Союзу та ви­значати цілі його спільної зовнішньої та безпекової політики по­кладено на Європейську Раду. В рамках стратегічних настанов Європейської Ради та згідно з положеннями Частини III Консти­туції формує цю політику Рада Міністрів. Європейська Рада та Рада Міністрів ухвалюють з цих питань такий правовий акт, як європейське рішення.

Спільну зовнішню та безпекову політику здійснює Міністр закордонних справ Союзу та держави-члени, застосовуючи наці­ональні засоби та засоби Союзу.

Держави-члени, щоб визначити спільний підхід, провадять між собою, в рамках Європейської Ради та Ради Міністрів, кон­сультації з усіх питань зовнішньої та безпекової політики, що становлять загальний інтерес. Перш ніж чинити будь-які дії на міжнародній арені чи перебирати на себе будь-які зобов'язання, що можуть вплинути на інтереси Союзу, кожній державі-членові належить провести консультації з іншими державами-членами в рамках Європейської Ради чи Ради Міністрів. Держави-члени збіжністю своїх дій забезпечують спроможність Союзу ствер­джувати свої інтереси та цінності на міжнародній арені. Держа­ви-члени виявляють взаємну солідарність.

Європейські рішення щодо спільної зовнішньої та безпеко­вої політики ухвалюють Європейська Рада та Рада Міністрів од­ностайно, крім випадків, зазначених у Частині ПІ. Європейська Рада та Рада Міністрів діють за ініціативою держави-члена, на пропозицію Міністра закордонних справ Союзу, чи на пропози­цію цього ж Міністра за підтримки Комісії. Європейські закони та європейські рамкові закони вилучено.


Право та інституції Європейського Союзу

Європейська Рада може одностайно ухвалити європейське рішення про те, що Раді Міністрів належить діяти кваліфікова­ною більшістю в інших випадках, крім зазначених у Частині Ш.

Регулярні консультації щодо головних аспектів та пріорите­тів у галузі спільної зовнішньої та безпекової політики належить провадити з Європейським Парламентом. Його належить по­стійно інформувати про її розвиток.

Важливе місце відведено у Договорі про КЄ питанням здій­снення спільної безпекової та оборонної політики (стаття 1-41). Йдеться, зокрема, про те, що спільна безпекова та оборонна по­літика є невідокремною частиною спільної зовнішньої та безпе­кової політики. Вона забезпечує Союзові оперативну спромож­ність, що спирається на цивільні та військові засоби. Союз може використовувати їх у місіях поза межами Союзу, щоб підтриму­вати мир, запобігати конфліктам та зміцнювати міжнародну без­пеку згідно з принципами Статуту Організації Об'єднаних На­цій. Ці завдання належить виконувати, використовуючи ресурси, що їх надають держави-члени.

Спільна безпекова та оборонна політика охоплює поступове формування спільної оборонної політики Союзу. Це приведе до спільної оборони, якщо так одностайно вирішить Європейська Рада. У такому разі Європейська Рада рекомендує державам-членам ухвалити це рішення згідно з відповідними їхніми кон­ституційними вимогами. Політика Союзу згідно з цією статтею не порушує особливого характеру безпекової та оборонної полі­тики окремих держав-членів та шанує зобов'язання окремих держав-членів, що вважають свою спільну оборону зреалізова­ною в Організації Північноатлантичного договору згідно з по­ложеннями Північноатлантичного договору та узгодженою в цих рамках з спільною безпековою та оборонною політикою.

Держави-члени передають до ведення Союзу цивільні та військові ресурси для здійснення спільної безпекової та оборон­ної політики, сприяючи досягненню цілей, що їх визначає Рада Міністрів. Ті держави-члени, що разом створюють багатонаціо­нальні сили, також можуть надавати їх до ведення спільної без­пекової та оборонної політики.


______ Концепції та статус Європейських Співтовариств і ЄС 55

Держави-члени беруть зобов'язання поступово підвищувати свій військовий потенціал. Щоб визначати оперативні потреби, сприяти заходам, спрямованим на задоволення цих потреб, окре­слюванню та, в разі потреби, здійснюванню будь-яких заходів, що зміцнюють промислову та технологічну базу оборонного се­ктору, брати участь у формуванні європейської політики у сфері військового потенціалу та озброєння, та допомагати Раді Мініст­рів оцінювати рівень удосконалення військового потенціалу, створено Європейську агенцію з озброєння, досліджень та війсь­кового потенціалу (Агенцію європейської оборони).

Європейські рішення про реалізацію спільної безпекової та оборонної політики, зокрема рішення про започаткування місії згідно з цією статтею, ухвалює одностайно Рада Міністрів на пропозицію Міністра закордонних справ Союзу чи з ініціативи держави-члена. Міністр закордонних справ Союзу, у відповідних випадках разом із Комісією, може пропонувати використовувати і національні засоби, і інструменти Союзу.

Рада Міністрів може доручити виконання завдань в рамках Союзу групі держав-членів заради захисту цінностей Союзу та служіння його інтересам. Виконання таких завдань регулює стаття ІЇЇ-310.

Держави-члени, чий військовий потенціал задовольняє вищі критерії, та які взяли одна щодо одної більші взаємні зо­бов'язання в цій сфері з огляду на найвимогливіші місії, запро­ваджують постійну структурну співпрацю в рамках Союзу. Така співпраця урегульована положеннями статті ІЇЇ-312. На неї не поширюються положення статті ІП-309.

Якщо одна з держав-членів зазнає збройної агресії на своїй території, іншим державам-членам належить усіма можливими військовими та іншими засобами допомагати та сприяти їй згід­но зі статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй. Це не виключає особливого характеру безпекової та оборонної політи­ки окремих держав-членів.


Право та інституції Європейського Союзу

Зобов'язання та співпраця у цій сфері пов'язуються із зобо­в'язаннями Організації Північноатлантичного договору (НАТО), яка для тих держав, що є її членами, залишається основою їх ко­лективної оборони і форумом її здійснення.

З Європейським Парламентом належить провадити регуляр­ні консультації щодо головних аспектів та основного вибору в галузі спільної безпекової та оборонної політики. Його належить постійно інформувати про її розвиток.

5.2. Спільна політика у сфері поліційної та судової співпраці з кримінальних справ (внутрішня політика)

Належне регулювання в рамках Договору про КЄ отримали питання "третього стовпа" Європейського Союзу, відповідні правові норми про які містяться у статті 1-42 "Окремі положення про запровадження простору свободи, безпеки та справедливос­ті". Частина перша статті передбачає, що Союз становить прос­тір свободи, безпеки та справедливості:

• ухвалюючи європейські закони та європейські рамкові за­кони, спрямовані, в разі потреби, на зближення законодав­ства держав-членів у сферах, перелічених у Частині Ш;

• сприяючи взаємній довірі між компетентними органами влади держав-членів, зокрема на основі взаємного ви­знання судових та позасудових рішень;

• через оперативну співпрацю між компетентними органа­ми влади держав-членів, зокрема поліцією, митними службами та іншими службами, спеціалізованими у сфе­рі запобігання та розкривання кримінальних злочинів.

У межах простору свободи, безпеки та справедливості наці­ональні парламенти можуть брати участь у механізмах оціню­вання, передбачених статтею ПІ-260. Вони беруть участь у полі­тичному контролі за Європолом та оцінюванні діяльності Євро-юсту згідно зі статтями Ш-276 та Ш-273 Конституції.

Держави-члени згідно зі статтею ГД-264 Конституції мають право ініціативи у сфері поліційної та судової співпраці з кримі­нальних справ.


______ Концепції та статус Європейських Співтовариств і ЄС 57

Особливу увагу Договір про КЄ надає солідарній співпраці у Європейському Союзі. Стаття 1-43 "Застереження щодо солідар­ності" своїми приписами орієнтує Союз та держави-члени на те, що вони мають діяти разом в дусі солідарності, якщо держава-член є об'єктом терористичного нападу або жертвою стихійного чи антропогенного лиха. Союз у таких випадках мобілізує всі засоби, що є в його розпорядженні, зокрема військові ресурси, що їх держави-члени надають, щоб:

• запобігти терористичній загрозі на території держав-членів;

• захистити демократичні інституції та цивільне населення від будь-яких терористичних нападів;

• підтримати державу-члена на її території на прохання її політичних органів влади у разі терористичного нападу;

• підтримати державу-члена на її території на прохання її політичних органів влади у разі стихійного чи антропо­генного лиха.

Докладні умови реалізації положень цієї статті передбачені статтею ІП-329.

Конституційним нововведенням можна вважати положення статті 1-17 "Сфери підтримувальних, координувальних чи допо-внювальних заходів", згідно з якими Союз наділений компетен­цією щодо здійснення підтримувальних, координувальних чи доповнювальних заходів. Сферами цих заходів на європейсько­му рівні є:

• охорона та зміцнення здоров'я людини;

• промисловість;

• культура;

• туризм;

• освіта, молодь, спорт і професійне навчання;

• цивільний захист;

• управлінська співпраця.


Право та інституції Європейського Союзу

6. Інституції Європейського Союзу

Згідно зі статтею 1-19 Договору про КЄ, Союз має інститу-ційну структуру, спрямовану на те, щоб:

• поширювати його цінності;

• досягати його цілей;

• служити його інтересам, інтересам його громадян та інтересам держав-членів;

• забезпечувати сумісність, ефективність і послідовність політик Союзу та заходів для досягнення його цілей .

Складниками інституційної структури є:

• Європейський Парламент;

• Європейська Рада;

• Рада Міністрів;

• Європейська Комісія;

• СудЄС.

Кожна інституція діє в межах повноважень, що їй надає Конституція, та згідно зі сформульованими в ній процедурами та умовами. Інституції взаємодіють на засадах сумлінної співпраці.

Стаття 1-50 Договору про КЄ приписує інституціям ЄС діяти прозоро. З цією метою, а також щоб сприяти належному вряду-ванню та забезпечити участь громадянського суспільства, інсти­туції, органи, установи та агенції Союзу мають працювати у най-відкритіший спосіб.

Європейський Парламент, так само як і Рада Міністрів, про­водить свої засідання прилюдно, коли розглядає та ухвалює про­екти законодавчих актів.

Кожен громадянин Союзу, кожна фізична чи юридична осо­ба, що перебуває чи має свою зареєстровану в державі-члені установу, згідно з умовами, передбаченими Частиною Ш Кон­ституції, має право доступу до документів інституцій, органів, установ та агенцій Союзу, виконаних у будь-якій формі.


Концепції та статус Європейських Співтовариств і ЄС 59

Європейський закон має передбачати загальні принципи та межі здійснення права на доступ до таких документів з огляду на суспільні чи приватні інтереси.

Кожній інституції, органові, установі чи агенції належить визначити у своїх правилах процедури окремі положення про доступ до своїх документів згідно з європейським законом, за­значеним у частині третій цієї статті.

В інституційну систему Європейського Союзу вперше вве­дено дві нові посади - Голови Європейської Ради та Міністра закордонних справ Союзу (статті 1-22 та 1-28 Договору про КЄ відповідно).

Європейська Рада обирає свого Голову кваліфікованою бі­льшістю на строк два з половиною роки з правом переобрання на один строк. У разі постання нездоланних перешкод чи тяжкого переступу, Європейська Рада може припинити повноваження Голови згідно з тією самою процедурою.

Голова Європейської Ради:

• очолює Європейську Раду та керує її роботою;

• забезпечує належну підготовку й послідовність роботи Європейської Ради у співпраці з Головою Комісії, на підставі роботи Ради з загальних питань;

• докладає зусиль, що сприяють гуртуванню та досягненню консенсусу в Європейській Раді;

• доповідає Європейському Парламентові після кожного засідання Європейської Ради.

Голова Європейської Ради як такий забезпечує на своєму рі­вні зовнішнє представництво Союзу в питаннях спільної зовніш­ньої та безпекової політики без порушення обов'язків Міністра закордонних справ Союзу.

Голова Європейської Ради не може мати національного мандата.

Міністра закордонних справ Союзу призначає Європейська Рада кваліфікованою більшістю і за згодою Голови Комісії. При­пинити його повноваження може також Європейська Рада за ті­єю самою процедурою.


Право та інституції Європейського Союзу

Міністр закордонних справ Союзу провадить спільну зовні­шню та безпекову політику Союзу. Своїми пропозиціями він сприяє розвиткові цієї політики та провадить її згідно з манда­том Ради Міністрів. Те саме стосується спільної безпекової та оборонної політики.

Міністр закордонних справ Союзу керує Радою з питань за­кордонних справ.

Міністр закордонних справ Союзу є одним із заступників Голови Комісії. Він забезпечує постійність зовнішніх дій Союзу. Він відповідає в межах обов'язків Комісії за зовнішні відносини та координацію інших аспектів зовнішніх дій Союзу. Виконуючи ці обов'язки в Комісії, і лише стосовно цих обов'язків, Міністро­ві закордонних справ Союзу належить дотримуватися процедур Комісії в межах того, що передбачено частинами другою і тре­тьою цієї статті.







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.186.116 (0.012 с.)