Право Європейського Союзу 62

Розділ І. Джерела права Європейського Союзу 63

Розділ П. Дія норм права Європейського Союзу 114

Частина третя

Інституції Європейського Союзу 163

Розділ І. Основні інституції Європейського Союзу 163

Розділ П. Допоміжні інституції Європейського Союзу 251

 

ISBN 966-7048-56-X

ББК 67.312.Ія73+66.4(0)я73

© Грицяк І.А., 2004

© Дизайн, макет, "К.І.С.", 2004

ЗМІСТ

Передмова 9

Частина перша

Концепція та статус Європейських Співтовариств і

Європейського Союзу 15

Розділ І. Європейське Співтовариство та Європейський Союз 15

1. Назва міждержавного утворення 15

2. Завдання та діяльність Співтовариства 17

3. Федерація чи конфедерація? 19

4. Європейський Союз 24

5. Громадянство Союзу 28

Розділ П. Відносини Співтовариства, Союзу та держав-членів 29

1. Закріплені повноваження та зайняті сфери діяльності 29

2. Субсидіарність 31

3. Обов'язки держав-членів щодо Співтовариства 36

4. Примусове здійснення обов'язків держав-членів 39

Розділ Ш. Європейський Союз за Договором про запровадження

Конституції для Європи 42

1. Головні події, що передували розробці проекту Європейської конституції 42

2. Загальна характеристика Договору про запровадження Конституції для Європи 44

3. Поняття і цілі Європейського Союзу 45

4. Засадничі права та громадянство Союзу 48

5. Компетенції Європейського Союзу 49

 

5.1. Спільна зовнішня та безпекова політика 52

5.2. Спільна політика у сфері поліційноїта судової співпраці з кримінальних справ (внутрішня політика) 56

 

6. Інституції Європейського Союзу 58

7. Європейський Союз та його сусіди. Членство у Союзі 60

Зміст 5

Частина друга

Право Європейського Союзу 62

Розділ І. Джерела права Європейського Союзу 63

1. Основні джерела 63

1.1. Первинне законодавство 63

1.1.1. Визначення первинних джерел 63

1.1.2. Координування первинних джерел 65

1.1.3. Юридична сила первинного законодавства 67

1.2. Похідне законодавство 69

1.2.1.Постанова 73

1.2.2. Директива 76 А) Ознаки директиви 77 Б) Транспозиція директив 79

1.2.3. Рішення 83

1.2.4.Необов'язкові акти 84

2. Похідні джерела 84

2.1. Нетипові акти 85

2.1.1.Односторонні акти 85

2.1.2.Договірні акти 87

2.1.3.Акти, ухвалені в рамках стовпів, не пов'язаних

із Європейськими співтовариствами 89

2.2. Додаткове законодавство 90

2.2.1. Офіційні угоди 90

2.2.2.Акти, які ухвалюють держави-члени за спільною згодою 92

2.3. Зовнішні джерела 93

2.3.1.Угоди, укладені Співтовариством 93

2.3.2.Угоди, що "пов'язують" Співтовариство 94

2.3.3.Загальне міжнародне право 98

3. Неписані джерела 100
3.1. Загальні принципи права ЄС 100

3.1.1.Матеріальне походження загальних принципів права ЄС 100

3.1.2.Типологія основних принципів права ЄС 104

3.1.3. Застосування основних принципів права ЄС 108
3.2. Судова практика 112

6_________ Право та інституції Європейського Союзу _____

Розділ II. Дія норм права Європейського Союзу 114

1. Теоретичне утвердження дії норм права ЄС 114

1.1. Теорія прямої дії права Європейського Союзу 116

1.1.1. Принципи 116

1.1.2.Типологія правових норм Європейського Союзу 119

 

A) Первинне законодавство 119 Б) Постанови 120

B) Директиви 121 Г) Рішення 127 Д) Міжнародні угоди Співтовариства 128

1.2. Теорія верховенства права ЄС 130

1.2.1.Принципи 130

1.2.2.Умови верховенства права ЄС 134 2. Юридична сила дії правових норм ЄС 136

2.1. Наслідки верховенства 136

2.1.1.Судовий захист 137

2.1.2.Адекватне відшкодування 142

 

A) Повернення неправомірно отриманого 142

B) Відповідальність держави в разі порушення права ЄС 144

2.2. Наслідки підсудності 150

2.2.1. Мінімальна підсудність 151

2.2.2. Посилена підсудність 156 3. Правові акти Європейського Союзу у Договорі про

запровадження Конституції для Європи 158

Частина третя

Інституції Європейського Союзу 163

Розділ І. Основні інституції Європейського Союзу 163

1. Загальна характеристика інституцій ЄС 163

2. Європейська Рада 166

3. Європейський Парламент 176

 

3.1. Еволюція Європейського Парламенту 176

3.2. Вибори та членство Європейського Парламенту 176

3.3. Спосіб дії 179

Зміст

3.4. Політичні групи та парламентські комітети 182

3.5. Повноваження та функції 187

3.6. Політичне управління, бюджет і законодавство 190

3.7. Європейський Парламент у Договорі про запровадження Конституції для Європи 194

4. Рада Європейського Союзу 196

4.1. Організація Ради 197

4.2. Підготування роботи Ради 199

 

4.2.1. Комітет постійних представників (КОРЕПЕР) 199

4.2.2. Генеральний секретаріат Ради 202

 

4.3. Функції Ради 203

4.4. Сесії та засідання Ради 204

4.5. Акти Ради 206

 

4.5.1.Прийняття актів у рамках Європейського Співтовариства (або першого стовпа ЄС) 206

4.5.2.Прийняття актів у рамках спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП, або другого стовпа ЄС) 211

4.5.3.Прийняття актів у рамках співробітництва в сфері охорони порядку та кримінального правосуддя (або третього стовпа ЄС) 213

4.6. Рада ЄС у Договорі про запровадження Конституції
для Європи. 215

5. Європейська Комісія 218

5.1. Склад і призначення 218

5.2. Статус членів Комісії 220

5.3. Організація 223

 

5.3.1.Колегіальність 223

5.3.2.Засідання Комісії 223

5.3.3.Модель "уряду" 224

5.4. Функції та повноваження 228

5.4.1.Договірні положення 228

5.4.2.Законодавчі повноваження Комісії 231

5.4.3.Делегування функцій Ради та принципи

роботи 232

Право та інституції Європейського Союзу

 

5.5. Реформування Комісії 235

5.6. Європейська Комісія в Договорі про запровадження Конституції для Європи 236

6. Судові органи Європейського Союзу: Суд ЄС, Суд

першої інстанції та національні суди держав-членів 239

6.1. Судові органи Європейського Союзу 239

6.2. Суд ЄС 240

6.3. Суд першої інстанції 247

6.4. Договір про запровадження Конституції для

Європи про судову систему Союзу 248

Розділ П. Допоміжні інституції Європейського Союзу 251

1. Економічний і соціальний комітет 251

2. Комітет регіонів 255

3. Інші консультативні комітети 260 (^ 3.1. Науково-технічний комітет Євратому 260

 

3.2. Економічний і фінансовий комітет 261

3.3. Комітет митного кодексу 261

3.4. Транспортний комітет 262

3.5. Комітет зайнятості 262

3.6. Функції комітетів 262

 

4. Управлінські та регуляційні комітети 263

5. Банківська система ЄС 266

 

5.1. Європейський інвестиційний банк 266

5.2. Європейський центральний банк 273

5.3. Європейська система центральних банків 274

5.4. Європейський банк реконструкції та розвитку 279

 

6. Суд аудиторів 280

7. Омбудсмен 284

8. Європол 289

Рекомендована література 293

Додатки 295

Передмова

Початок XXI століття наша країна розпочала активними діями практично в усіх напрямках суспільної сфери. Розуміння на держа­вному рівні того, що проблеми внутрішньої та зовнішньої політики легше розв'язувати в союзі з успішними й доброзичливими держа-вами-сусідами, дедалі частіше підкріплюється реальними кроками. Зокрема, Україна все активніше залучається до інтеграційних процесів, що вже понад півстоліття досить успішно розвиваються між державами на європейському континенті.

Європейська інтеграція є еволюційним процесом, що зумов­лює обов'язок держави-претендента на вступ у ЄС достатньою мірою продемонструвати свій прогрес, свої досягнення порів­няно з середніми показниками держав-членів ЄС. Обравши курс на інтеграцію в Європейський Союз, Україна фактично зо­бов'язалася перед своїм народом і європейською спільнотою до­корінно реформувати всі сфери суспільного життя, зокрема й власну систему державного управління, відповідно до наявних у ЄС стандартів.

Особливістю європейської інтеграції в сфері державного управління є проникнення права Європейського Союзу, і насам­перед адміністративного права, як основного регулятора відносин у державному управлінні, в систему національного права. Основна причина такого явища полягає в тому, що кожній окремій державі-членові Європейського Союзу досить важко дотримуватися різних стандартів і процедур, одних - для національного законодавства, інших - для законодавства ЄС. Тому з часом національні інститу­ції щораз більше спираються на стандарти ЄС і запроваджують позитивний досвід у реалізації, тобто використанні, дотриманні, виконанні й застосуванні національного законодавства та законо­давства Європейського Союзу, пристосовуючи його до своїх умов. Пояснення цьому просте: більшість аспектів роботи урядів дер­жав-членів ЄС підпадають під acquis communautaire (надбання Співтовариства, яке ще називають зводом правил і вимог (або за­конодавства) Співтовариства). Поширене в науково-практичному вжитку словосполучення acquis communautaire охоплює все, що Європейський Союз набув у правовому і політичному розумінні та

Право та інституції Європейського Союзу

Передмова

 

зафіксував документально приблизно на 80000 сторінках. Над­бання Співтовариства є набагато більшим, ніж сума договорів, по­станов і директив. Воно є загальнішим, ширшим і набагато різно­манітнішим зводом документів, ніж часто собі уявляють.

З огляду на перспективи для нашої країни стати спочатку асоційованим, а потім і повноцінним членом Європейського Со­юзу, перед українськими науковцями, політиками, державними службовцями, всіма, кому не байдуже майбутнє Вітчизни, дедалі гостріше постає необхідність розв'язанння завдань, пов'язаних із європейською інтеграцією.

Особлива роль у цій роботі відведена юристам - науковцям і практикам, оскільки саме право, як найважливіший засіб юри­дичного обґрунтування, нормативної підтримки та забезпечення політики інтеграції, може максимально наблизити українське законодавство до законодавства Європейського Союзу для ство­рення міцних правових засад майбутнього об'єднання. Засто­сування методологічного інструментарію юридичної науки дає змогу здобути чіткі знання про право й інституції Європейського Союзу, їх структуру та принципи діяльності, особливості функ­ціонування правового й інституційного механізмів тощо, чого неможливо досягти без ґрунтовного й усебічного вивчення. Дос­лідження інституційно-правової системи та її компонентів, як одного з фундаментальних інститутів Європейського Союзу, є досить складним через причини, в основі яких лежать передусім історичні, ідеологічні, соціально-психологічні, культурні й інші чинники. Однак найголовнішою з цих причин є досить складна власна природа Європейського Союзу як цілком нового типу публічно-правового інтеграційного міждержавного утворення, в основі побудови якого залишаються Європейські співтовариства.

З багатьох вагомих мотивів вивчати право та інституції ЄС наведемо тут два найважливіші. Перший, і найпрагматичніший, полягає в тому, що ЄС, маючи найбільший у світі єдиний ринок і межуючи з Україною, може стати передусім найголовнішим партнером як у сфері капіталовкладень, так і в усіх інших важ­ливих сферах суспільного життя. Для українських юристів, а особливо адвокатів-міжнародників та інших адвокатів, на цьому етапі важливо мати хоча б початкові знання про структуру ЄС,

правову та інституційну систему, процеси законотворчості. Ціл­ком очевидно, що таких знань не досить, позаяк Євросоюз сьо­годні - це гармонія благополуччя безпеки та технічних стандар­тів, банківського права і права компаній, екологічних заходів і захисту прав споживачів, діяльності у сфері сільського госпо­дарства та соціальної політики, що в найближчому майбутньому матиме практичне значення для українських підприємців і юрис­тів. Надзвичайно важливими є досягнення ЄС у розвитку еконо­міки та монетарного союзу, в напрямку створення міжнародної комерційної діяльності і правового суспільства.

Суть другого мотиву полягає в тому, що право ЄС надає вели­кий простір і можливості для порівняльного вивчення національ­них правових систем держав-членів. Особливої ваги ці обставини набувають з огляду на тривалу адаптацію законодавства України до законодавства ЄС у рамках виконання відповідних угод між Україною та ЄС, що є необхідною передумовою членства в ЄС.

Не менш важлива роль у виконанні завдань, пов'язаних із європейською інтеграцією, належить державним службовцям системи органів державного управління всіх рівнів, на яких покладено прямий обов'язок реалізувати державну політику в цій сфері. Поряд з деякими досягненнями в організаційно-кадровому забезпеченні процесу європейської інтеграції гостро­проблемними залишаються сьогодні питання передусім підго­товки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців відповідно до загальних та специфічних європей­ських вимог і стандартів.

Аналіз європейського досвіду в цій сфері показує, що без розв'язання ширшої проблеми, а саме здійснення в цілому "європеїзації'" державного управління, що передбачає вдоскона­лення системи державного управління з позицій європейського виміру, досягти належного рівня підготування державних служ­бовців з питань євроінтеграції буде надзвичайно складно. Такий підхід сприятиме здобуттю державними службовцями комплекс­ної міждисциплінарної освіти, розвитку в них управлінської культури, дозволить їм освоїти практику держав-членів ЄС щодо процесу ухвалення рішень у їх національних політико-адмі-ністративних системах та наднаціональній інституційній системі

Право та інституції Європейського Союзу

Європейського Союзу. Крім того, теоретична підготовка стосов­но особливостей становлення й розвитку інституцій ЄС, право­вої системи ЄС, правових актів у різних сферах внутрішнього ринку ЄС та практична здатність проводити системний аналіз з урахуванням досвіду розв'язання подібних питань у державах-членах Євросоюзу дасть змогу державним службовцям, неза­лежно від їх місця роботи й посади, швидко й ефективно розв'я­зувати питання, що стосуються реалізації політики європейської інтеграції, знаходити шляхи й альтернативні варіанти розв'я­зання можливих спірних питань.

Інтеграція України до об'єднаної Європи вимагає виконання величезної кількості зобов'язань, що відбиті в базовому документі, яким наразі залишається Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, що визначає засади культурно-освітньої й нау­ково-технічної інтеграції України в ЄС. На сьогодні є ціла низка правових актів різної юридичної сили і дії, метою яких є забезпе­чення реалізації державної політики в сфері європейської інтеграції. Проте лише в грудні 2003 року Президент України своїм Указом Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 роки затвердив Державну програму підготування, перепідготування та підвищення кваліфікації фахів­ців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 роки. Прийняття цієї Програми зумовлене необхідністю створення цілісної ефективної системи підготовки висококваліфі­кованих управлінців, удосконалення професійного підготування фахівців з метою формування кадрового потенціалу для забезпе­чення реалізації державної політики в сфері європейської та євро­атлантичної інтеграції, створення передумов для членства України в ЄСіНАТО.

Фактично цю Програму розробив уряд і затвердив Президент України на виконання пункту 2.15 Рекомендацій парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з Євро­пейським Союзом, затверджених Постановою Верховної Ради України 28 листопада 2002 року. Зокрема, цим пунктом Рекомен­дацій доручено Кабінету Міністрів України розробити й запрова­дити систему навчання та підвищення кваліфікації державних службовців з питань європейської інтеграції.

 

Передмова

Отже, розширення Євросоюзу ставить нові складні завдання перед державними службовцями по всій Європі, зокрема й в Украї­ні, тому їх відповідне фахове навчання є нагальною справою держа­ви. Це, в свою чергу, зобов'язує до мобілізації весь вітчизняний нау­ково-викладацький потенціал, насамперед науково-педагогічних працівників Національної академії державного управління при Пре­зидентові України, на яку вищезгаданою державною Програмою покладено виконання цілого комплексу відповідних заходів.

Однак цілком очевидним є той факт, що без наявності відпо­відної навчально-методичної літератури навчання, перепідготу­вання та підвищення кваліфікації кадрів з питань європейської інтеграції є абсолютно нездійсненними. Вакуум, вже дещо запов­нений останнім часом літературою переважно науково-популяр­ного змісту, потребує подальшого поповнення як виданнями нау­ково-прикладного, навчально-методичного та спеціалізованого характеру, так і суто теоретичних розробок.

Зберігши попередню структуру навчального посібника, ав­тор доповнив його зміст розділом III "Договір про запрова­дження Конституції для Європи про Європейський Союз" час­тини першої, підрозділом 3 "Правові акти Європейського Союзу у Договорі про запровадження Конституції для Європи" частини другої, пунктом 3.7. "Європейський Парламент у Договорі про запровадження Конституції для Європи" розділу І частини тре­тьої. Також внесено деяке текстуальне оновлення з окремих пи­тань, що знайшли своє висвітлення в навчальному посібнику.

Перша частина присвячена характеристиці суті концепції Європейських співтовариств і Європейського Союзу, що містить з'ясування назви міждержавного утворення, завдань і діяльності Співтовариства і Союзу, форми устрою, проблем громадянства, відносин Співтовариства, Союзу та держав-членів, принципу субсидіарності тощо.

Право та інституції Європейського Союзу

 

У другій частині детально охарактеризовані джерела права Європейського Союзу з їх класифікацією на основні, похідні та неписані. Також розглянуті питання дії норм права ЄС, зокрема розкривається зміст теорії прямої дії та верховенства права Єв­ропейського Союзу, юридична сила дії норм права Європейсь­кого Союзу, наслідки верховенства та підсудності.

У третій частині характеризуються структури, функції, ком­петенції, повноваження тощо таких основних інституцій Євро­пейського Союзу, як Європейська Рада, Європейський Парла­мент, Рада ЄС, Європейська Комісія, судові органи ЄС та допо­міжні інституції ЄС, а саме Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, інші консультаційні комітети, управлінські та регуляційні комітети, банківська система ЄС, Суд аудиторів, ом-будсмен та Європол.

Умовні скорочення

ЄСВС - Європейське співтовариство з вугілля та сталі

ЄЕС - Європейське економічне співтовариство

Євратом - Європейське співтовариство атомної енергії

ЄСпв - Європейське Співтовариство

ЄС - Європейський Союз

ЄЄА - Єдиний європейський акт

Договір про КЄ - Договір про запровадження Конституції для

Європи

Суд ЄС - Суд Європейського Союзу

ООН - Організація Об'єднаних Націй

ЄП, Європарламент - Європейський Парламент

ЄЦБ - Європейський центральний банк

Сфера СЗБП - сфера спільної зовнішньої та безпекової політики

Сфера ВСКП - сфера внутрішніх справ та кримінального правосуддя

Європол - Європейське поліційне відомство

Частина перша

Концепція та статус Європейських

Співтовариств і Європейського Союзу

Розділ І. Європейське Співтовариство та Європейський Союз