Економічний і соціальний комітет



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Економічний і соціальний комітет



До складу Економічного і соціального комітету, заснованого в 1958 році, входять 350 представників з 25 країн-членів.

Членів комітету пропонують національні уряди і формально призначає Рада міністрів. Термін повноважень - чотири роки, який можна поновлювати. Комітет обирає зі свого складу Голову та Президію (24 члени) терміном на два роки.

Такий склад має забезпечити належне представництво всіх держав-членів різних груп, які діють в економічній і соціальній сферах суспільного життя. На практиці для забезпечення широ­кого спектра представлених інтересів члени комітету розді­ляються на три групи, що є приблизно однаковими за чисельніс­тю. Кожен національний штат членів, як передбачається, відби­ває цей тристоронній поділ. Місця розподіляються так:

• третину становлять підприємці (І група), з яких лише мен­ше половини представляють промисловість; інші - пере­важно від державних підприємств, комерційних органі­зацій, банків, страхування тощо;

• ще одну третину (II група) становлять наймані працівни­ки; переважна більшість у цій групі є членами національ­них профсцілок;

• останню третину (III група) становлять різноманітні орга­нізації, що здійснюють представництво за інтересами (спілки споживачів, торгові палати, об'єднання сільсько­господарських виробників тощо).



Право та інституції Європейського Союзу

Усіх членів призначають за персональною компетентністю, а не як представників організацій. Однак, оскільки більшість членів тісно пов'язані або є службовцями національних впливо­вих організацій (організації, що в багатьох випадках приєднані до євро-організацій), неминучим є те, що вони діятимуть як представники і делегати.

Адміністративну підтримку Економічного і соціального ко­мітету організовує його генеральний секретаріат.

Після змін, внесених у Договір у 1993 році, якими було ска­совано обов'язкове надання дозволу на ухвалення регламенту комітету з боку Ради, він самостійно розв'язує питання, що сто­суються організації роботи та процедури. Комітет ухвалює рі­шення на пленарному засіданні. В складі Комітету працюють чимало експертних груп, які готують його висновки відповідно до свого фахового напрямку.

Завдання Економічного і соціального комітету полягає у фо­рмуванні та представництві позицій зацікавлених сторін на єв­ропейському рівні за підготування рішень, обов'язкових для ви­конання. Нині Комітет є не лише трибуною для висловлення по­зицій економічних і соціальних партнерів, а насамперед органом представництва й організованого громадянського суспільства в Європейському Союзі.

Економічний і соціальний комітет є інституцією представ­ництва інтересів держав-членів ЄС в економічній і соціальній сфе­рах, він здійснює дорадчі функції. Функція комітету полягає в на­данні Комісії та Раді своїх висновків щодо запланованих до ухва­лення правових актів у випадках, передбачених договором, тобто тоді, коли консультації з ним є необхідною передумовою законності ухваленого правового акта, але не мають обов'язкової юридичної сили. Крім того, Комісія й Рада можуть ухвалювати рішення про додаткові консультації з Економічним і соціальним комітетом, що виходять за межі потреб, зазначених у Договорі. Європейський Па­рламент теж може консультуватись із комітетом. Крім цього, Еко­номічний і соціальний комітет має повноваження надавати виснов­ки з власної ініціативи, які, проте, не можуть набувати правової


Інституції Європейського Союзу

чинності. З погляду договірних положень і станом на сьогодні Ко­мітет не є повновартісним органом Співтовариства, в ньому вбача­ють допоміжний або консультативний орган. Зокрема він не має права звертатись із позовом до Суду ЄС.

Право Економічного і соціального комітету брати участь у різноманітних сферах політики Співтовариства поетапно розши­рювалось шляхом внесення змін до чинних договорів, насампе­ред після ухвалення Єдиного європейського акта, Маастрихтсь­кого і Амстердамського договорів. Нині комітет долучається до процесу консультацій у багатьох сферах політики Співтоварист­ва, зокрема при розв'язанні питань про свободу пересування най­маних працівників; свободу заснування підприємств і здійснення економічної діяльності, у сферах соціальної, промислової, еко­логічної політик, а також політики в галузях охорони здоров'я, освіти, наукових досліджень і зайнятості.

Як вище зазначалося, кожні два роки комітет обирає Голову, двох віце-голів і бюро з-поміж своїх членів. Головування змі­нюється по черзі в середовищі вищезгаданих трьох груп; у двох групах, що не охоплені головуванням, керівництво здійснюють віце-голови. Є 27 членів бюро: голова, два віце-голови і 24 чле­ни, представлені від цих трьох груп порівну.

Головна роль Голови полягає в забезпеченні організованого управління справами Комітету і представленні його у відносинах з іншими інституціями ЄС, державами-членами та зовнішніми органами. Головні завдання бюро полягають у тому, щоб забез­печити керівні принципи роботи Комітету, координувати цю ро­боту та допомагати в зовнішньому представництві.

Групи працюють дещо подібно до політичних груп у Євро-парламенті. Вони зустрічаються регулярно: приблизно 90 засі­дань груп відбувається щорічно, на яких розглядаються питання спільних інтересів, обговорюється щоденна робота Комітету і (особливо в пов'язаніших між собою групах І і П) для пого­дження позиції під час голосування стосовно пропозицій і про­блем, що мають розглядатися на пленарних засіданнях. Групи представників у секціях і групах з вивчення також іноді зустрі­чаються разом, щоб координувати свої дії.


Право та інституції Європейського Союзу

Основна робота Комітету зводиться до надання фахових ви­сновків з питань, пов'язаних з Європейським Союзом. У подіб­ний спосіб, яким детально опрацьовуються висновки фахівців у комітетах Європарламенту, діють і секції Економічного і со­ціального комітету, кожна з яких представляє членство від груп. Є шість секцій:

1) сільського господарства, сільського розвитку та регіонів;

2) економічного і грошово-кредитного об'єднання й еконо-мічної та соціальної єдності;

3) зайнятості, соціальних справ і громадянства;

4) зовнішніх відносин;

5) єдиного ринку, виробництва та споживання;

6) транспорту, енергетики, інфраструктури й інформаційного суспільства.

Секції призначають доповідачів для підготування проекту висновків від їх імені. Як доповідачі справляються з цим, зале­жить від обставин і переваг. Звичайне застосування здійснюють підкомісія або група з вивчення; для допомоги можна залучити секретаріат Комітету, хоча ресурси для цієї мети не значні. Зага­лом поширеною є допомога, запропонована європейськими чи національними групами інтересів. Секції намагаються, як прави­ло, розробити спільні позиції стосовно висновків, хоча зі спірних проблем цього не завжди можна досягти. В середньому за рік, як правило, відбувається близько 80 засідань секції та приблизно 300 засідань підкомісій і груп з вивчення. Крім того, відбуваєть­ся близько 300-400 різноманітних засідань, а також підтриманих цими трьома групами. Багато хто з членів цих груп зайняті в той чи інший спосіб готуванням висновків.

Пленарні засідання проводяться в Брюсселі протягом двох днів, приблизно дев'ять або десять разів на рік. Порядок денний формується під час обговорення повідомлень від секцій. Стан­дартну процедуру для розгляду повідомлень використовує також кожен доповідач для проведення дебатів і під час голосування. Безспірні пункти можуть бути проголосовані без обговорення або дебатів.


Інституції Європейського Союзу

Договір про запровадження Конституції для Європи перед­бачає, що до складу Економіко-соціального комітету входять представники організацій працедавців та працівників, а також інших представників громадянського суспільства, особливо со­ціально-економічної, громадської, фахової та культурної сфер.

Кількість членів ЕСК також не перевищує 350, його склад і процедура призначення є аналогічними з Комітетом регіонів. Різ­ниця полягає в тому, що Рада Міністрів діє після консультацій з Комісією, а також може отримати висновки європейських орга­нів, що є представниками різних економічних та соціальних сек­торів та громадянського суспільства, яких стосується діяльність Союзу.

ЕСК скликає голова на вимогу Європейського Парламенту, Ради Міністрів чи Європейської Комісії. Він може також збира­тися з власної ініціативи. ЕСК консультує ці органи, коли це обумовлено в Договорі про КЄ, та в інших випадках. Він може також видавати висновки з власної ініціативи.

Комітет регіонів

Створення в 1993 році в рамках Маастрихтського договору Комітету регіонів є фактично відповіддю на виникнення за останні десятки років кількох міжнаціональних організацій, що об'єднують субнаціональні управління деяких європейських дер-жав-членів і які були засновані для того, щоб просунути спільні інтереси та, за потреби, представляти їх і лобіювати їх врахуван­ня на рівні ЄС. До цих організацій належать Асоціація європей­ських прикордонних регіонів, Збори європейських регіонів, Асоціація регіонів традиційної промисловості й Асоціація при­кордонних регіонів.

У відповідь на такий ріст обсягу регіональних справ Співто­вариства Комісія у 1988 році створила Консультативну раду ре­гіональних і місцевих влад. Проте члени Консультативної ради не дуже переймалися проблемами деяких регіональних урядів, особ­ливо в Німеччині та Бельгії. Скориставшись перевагою з 1990 ро­ку в рамках Міжурядової конференції на рівні політичного союзу,



Право та інституції Європейського Союзу


Інституції Європейського Союзу



 


представники цих та інших держав-членів зробили все необхідне для створення сильнішого органу, аніж Консультативна рада. Різ­ниця в поглядах щодо створення нового органу спричинювала на Міжурядовій конференції з боку Франції, Іспанії та Великої Бри­танії певний опір, однак врешті-решт було погоджено створити Комітет регіонів як інституцію Європейського Союзу.

Завдяки створенню Комітету регіонів регіональні та місцеві органи зі статусом правосуб'єктності здобули можливість брати участь у діяльності Європейського Союзу у формі власної са­мостійної інституції, якою і є цей комітет. Комітет регіонів, що є за своєю суттю дорадчою інституцією, здійснює систематизацію та концентроване представництво регіональних і місцевих інте­ресів у законотворчому процесі Співтовариства.

При цьому, з одного боку, вже на ранній стадії має бути за­безпечений аналіз наслідків запланованого до ухвалення право­вого акта для громадян ЄС, територіальних громад і регіонів, а з іншого боку - максимальне наближення європейського процесу інтеграції до інтересів і запитів пересічних громадян та їх ін­формування задля досягнення якомога ширшого консенсусу що­до рішень, ухвалюваних на рівні ЄС.

Комітет регіонів функціонує як допоміжна інституція, з якою мають консультуватись Рада, Комісія та Європейський Парламент у випадках, передбачених договором, і насамперед у тих галузях політики, які безпосередньо зачіпають інтереси регіонів. Такими галузями, зокрема, є освіта, культура, охорона здоров'я, розвиток транс'європейських мереж, а також економічне та соціальне згур­тування, сюди ж належить і діяльність структурних фондів. Крім того, в разі, коли Економічний і соціальний комітет долучається до консультацій, Рада чи Комісія звертаються до Комітету регіонів з проханням про надання висновків. Рада чи Комісія мають консу­льтуватися з Комітетом регіонів, якщо положення договору вима­гають цього, та в усіх інших випадках, зокрема й стосовно транс­кордонного співробітництва, коли одна з цих двох інституцій вва­жатиме це за доцільне.


Комітет має також право надавати висновки за власною іні­ціативою, що забезпечує організаціям-представникам регіональ­них і місцевих інтересів можливість висловити свою позицію з усіх питань європейської інтеграції.

Консультативні повноваження Комітету регіонів було по­ширено на подальші напрямки політики Співтовариства, зокрема питання, пов'язані з забезпеченням зайнятості, а також на соціаль­ну й екологічну політику після укладення Амстердамського до­говору. Крім того, передбачена можливість консультацій Ко­мітету з Європейським Парламентом. Однак, як і раніше, Комі­тет регіонів не наділений правом вимагати реалізації його ви­сновків і можливості звернутись із позовом про порушення своїх прав до Суду ЄС.

Комітет регіонів розташований у Брюсселі. До його складу входять 350 представників регіональних і місцевих органів зі статусом правосуб'єктності, що не пов'язані будь-якими зобов'я­зальними інструкціями. Членів комітету призначає Рада мініст­рів на підставі пропозицій від держав-членів на чотирирічний поновлюваний термін.

Щодо якостей і характеристик членів Комітету регіонів, то Договір про Європейські співтовариства просто констатує, що Комітет має складатися з представників регіональних і місцевих органів (стаття 263, колишня ст. 198а). Те, що в договорі не ска­зано про обрання членів представниками регіональних і місце­вих органів, призвело до значних дебатів у деяких державах-членах, коли Комітет регіонів був заснований, але в результаті фактично всіх тих, кого висували до його складу, обирали пред­ставники субнаціональних рівнів управління. Країни з чіткими регіональними структурами - Бельгія, Франція, Німеччина, Іта­лія, Нідерланди й Іспанія - зайняли принаймні половину своїх місць регіональним представниками. Централізованіші країни направили переважно представників від місцевих органів влади.

Після заснування Комітету регіонів у багатьох державах-членах точились гострі суперечки щодо розподілу місць у ньому, зумовлені насамперед проблемою точного визначення поняття "регіон", а також напругою в стосунках між регіональними й



Право та інституції Європейського Союзу


Інституції Європейського Союзу



 


місцевими органами. До складу Комітету регіонів другого скли­кання, термін службових повноважень якого розпочався в люто­му 1998 року, увійшли 92 представники регіональних та 130 представників місцевих органів зі статусом правосуб'єктності.

Організаційна структура Комітету регіонів подібна до струк­тури Економічного і соціального комітету. Організаційними під­розділами Ради регіонів є бюро, фахові комісії та пленум. Як і інші інституції ЄС, Комітет регіонів має власний генеральний секретаріат, що займається щоденною адміністративною діяль­ністю. Він також може опиратись на підтримку 88 працівників адміністративного апарату та на діяльність ще 516 службовців організаційного апарату, які працюють у різних структурних під­розділах, що надають допомогу йому та Економічному і со­ціальному комітетові в повсякденній роботі.

На бюро покладені обов'язки планування й опікування ро­ботою Комітету, бюро складається з Голови, першого віце-голови і 34 інших членів. Члени бюро обрані на дворічний тер­мін, по три члени від кожної з великих держав і по два - від ко­жної з менших.

Основна робота Комітету регіонів здійснюється у восьми спеціалізованих комісіях і чотирьох підкомісіях:

Комісія 1: Регіональний розвиток, економічний розвиток, місцеві та регіональні фінанси.

Підкомісія 1: Місцеві та регіональні фінанси. Комісія 2: Просторове планування, сільське господарство, полю­вання, рибальство, лісництво, морське навколишнє середовище та гірські райони.

Підкомісія 2: Туризм і сільські райони.

Комісія 3: Транспорт і системи комунікацій. Підкомісія 3: Телезв'язок.

Комісія 4: Міська політика.

Комісія 5: Планування використання землі, довкілля й енергетики.

Комісія 6: Навчання й виховання.


Комісія 7: Громадянство Європи, дослідження, культура, молодь і споживачі.

Підкомісія 7: Молодь і спорт. Комісія 8: Економічна і соціальна єдність, соціальна політика й охорона здоров'я.

Комісії повідомляють Комітет регіонів про пленарні засі­дання, яких, як правило, є п'ять на рік.

Адміністративну підтримку Комітету регіонів організовує його генеральний секретаріат. Багато чого зі звичайної роботи (переклад, інформаційна технологія, друкування) беруть на себе служби, спільні з Економічним і соціальним комітетом.

Висновки Комітету обговорюються на засіданнях вказаних восьми фахових комісій, після чого виносяться на засідання пле­нуму для їх остаточного ухвалення. Довготривала стратегія Ко­мітету регіонів, а також розподіл комісій за принциповими галу­зями, які охоплюються рамками дії Договору, розробляє бюро, яке обирає пленум терміном на два роки.

Формування позиції Комітету регіонів не лише формально, а й насправді відбувається через діяльність політичних фракцій. Як і в Європейському Парламенті, обидві найбільші фракції тіс­но співпрацюють між собою. Проте розмежування за фракціями є не єдиною лінією поділу в пошуку й ухваленні рішень. Проти­стояння між окремими національними депутатськими групами -між північно- та південнонімецькими регіонами або між терито­ріальними громадами та регіонами - час від часу теж можуть відігравати неабияку роль, не зумовлюючи при цьому якихось постійних чи стабільних ліній конфлікту.

Наприкінці першого терміну своїх офіційних повноважень Комітет регіонів зміг лише певною мірою виправдати ті дещо завищені сподівання, які покладались на нього регіональними органами зі статусом правосуб'єктності в межах певної тери­торії. Питання про те, чи зміг Комітет регіонів насправді стати переконливим кроком у напрямку до створення "Європи регіо­нів", так само як і про його роль як "об'єднувальної ланки" між громадянами й інституціями ЄС, поки що відкрите й досі.



Право та інституції Європейського Союзу


Інституції Європейського Союзу



 


Договір про запровадження Конституції для Європи перед­бачає, що до складу Комітету регіонів входять представники ре­гіональних та місцевих органів, які або обіймають виборну по­саду в регіональних чи місцевих органах влади, або політично підзвітні виборним зборам. Склад КР визначає Рада Міністрів, яка одностайно ухвалює про це європейське рішення. Кількість членів Комітету регіонів не перевищує 350; вони призначаються строком на п'ять років, їх можна перепризначати. Жоден член Комітету не може одночасно бути членом Європейського Пар­ламенту. Комітет обирає свого голову та посадовців зі свого складу строком на два з половиною роки.

Комітет регіонів консультує Європейський Парламент, Раду Міністрів чи Європейську Комісію, коли це обумовлено в Договір про КЄ та в усіх інших випадках, зокрема стосовно транскордон­ної співпраці, коли одна з цих інституцій вважає це за доцільне.

Члени КР та ЕСК не пов'язані жодними примусовими вказі­вками. Вони цілком незалежні у виконанні своїх обов'язків, за­ради загальних інтересів Союзу.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 296; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.207.230.188 (0.008 с.)