Теоретичні джерела концепції соціальної відповідальності бізнесу

Розвиток концепції соціальної відповідальності бізнесу (КСВ) розглядається у контексті розвитку теорії підприємництва та інтересів суб’єктів суспільства. Підвалини цієї концепції у розгорненому вигляді сформовані в 30-х роках ХХ ст., однак теоретичні її витоки містяться у працях А. Сміта, Д. Рікардо, інших засновників економічної теорії

Ендрю Карнегі видатний підприємець-філантроп (кінець ХІХ ст.) послідовно доводить, що корпоративний сектор має приносити користь усьому суспільству, не тільки створюючи ро­бочі місця і збільшуючи доходи найманих працівників, а й за до­помогою доброчинної діяльності — вкладаючи кошти у розвиток освіти, культури, у соціальний захист нужденних. Зазначимо при цьому, що бізнес-середовище доволі прохолодно сприйняло ідеї Карнегі, але в суспільстві в цілому вони набули популярності

Жвава дискусія навколо корпоративної соціальної відповіда­льності розгорнулась у 1970-х рр. після публікації в газеті «Нью- Йорк Таймс» статті Мілтона Фрідмана «Соціальна відповідаль­ність бізнесу полягає у зростанні його прибутків»1, яка набула широкого розголосу. У ній корпоративну соціальну відповідаль­ність М. Фрідман визначив принципово шкідливою доктриною, оскільки, на його думку, бізнес є бізнес, і відповідальність ком­панії стосується лише доходів, що їх мають одержувати акціоне­ри.

Отже, існують три основні інтерпретації концепції соціально відповідального бізнесу. Перша і найбільш традиційна підкреслює, що єдина відповідальність бізнесу — збільшення прибутку для своїх акціонерів. Ця позиція була сформульована Мілтоном Фрід- маном у 1971 р. і може бути названа теорією корпоративного егоїз­му. Другий погляд прямо протилежний теорії Фрідмана. Це теорія корпоративного альтруїзму. З’явилася вона одночасно з першою і належала Комітету з економічного розвитку США. У рекомендаціях Комітету підкреслювалося, що корпорації повинні робити значний внесок у поліпшення якості американського життя. Третю позицію репрезентує одна з найсильніших центристських теорій — теорія розумного егоїзму. У ній акцент ставиться на тому, що соціальна відповідальність бізнесу — це вже «хороший бізнес», оскільки ско­рочує довгострокові ризики втрати прибутку. Витрачаючи гроші на соціальні та філантропічні програми, корпорація скорочує свої по­точні прибутки, але в довгостроковій перспективі створює сприят­ливе соціальне оточення, а отже, надійні прибутки. Соціально від­повідальна поведінка — це можливість для корпорації реалізувати свої основні потреби у виживанні, безпеці і стратегічній стійкості

Основні положення: СВБ — орієнтація на ефективне використання ресурсів, максимізацію прибутків за умови до­держання чинних пра­вових норм; ефективна реалізація операційної функції організації

Ретроспектива розвитку соціальної відповідальності

Активний процес зародження різноманітних моделей соціаль­ної відповідальності та її імплементації у світову бізнес-практи- ку, як уже зазначалося, припадає на кінець ХІХ — початок ХХ ст. Це пов’язане з низкою причин, серед яких виокремимо такі:

— загострення соціально-трудових відносин, які формувалися виключно на користь роботодавців;

— злам соціальних, культурних, моральних опор, традицій та звичаїв, які протягом багатьох століть цементували розвиток су­спільства;

необхідність виправдовування діяльності великого бізнесу сектору в очах громадськості.

Однією з перших спроб комплексної реалізації принципів со­ціальної відповідальності стала соціальна програма Генрі Форда, яку він провадив у США в 1914—1920 рр. Основним пунктом програми було встановлення найвищої на той час оплати праці промислових робітників за додержання ними певних умов, а та­кож будівництво малих підприємств у сільській місцевості.

За даними експертів, загальна сума бла­годійних внесків Дж. Рокфеллер досягла більш як 500 млн дол. Починаючи зі своєї першої роботи Дж. Рокфеллер 10 % свого доходу завжди жертвував церкві. Він залишився в історії, як один з найбільших філантропів. Благодійний фонд Джона Рокфеллера дотепер про­вадить доброчинну діяльність1.

Принципи благодійності в Україні успішно втілювались об­щинами, об’єднаними за віросповідною (національною) ознакою. На хвилі благодійної діяльності з’явилися справжні подвижники, відомі вітчизняні філантропи — Терещенки, Бродські, митропо­лит Андрій Шептицький та багато інших.На жаль, після 1917 р. благодійність була визнана соціальним явищем класового, перш за все буржуазного, суспільства. У СРСР благодійна діяльність стала вважатися непотрібною, її змінила державна система охорони здоров’я та соціального забезпечення.
На межі ХІХ і ХХ ст. серед пред-ставників підприємницьких структур утверджувалася й інша по-зиція щодо соціального служіння бізнесу, яка зводила останнє лише до економічної діяльності як такої. У 60-ті роки ХХ ст. розвиток теорії і практики соціальної від­повідальності відбувся на тлі загострення екологічних проблем Людство усвідомило, що технічний прогрес супроводжується не­гативним впливом на довкілля. Майбутнє планети в екологічно­му вимірі ставало все песимістичнішим.
Світовий і передусім американський досвід переконує, що іні­ціатором соціальної відповідальності спочатку був не стільки біз­нес, скільки органи державної влади. Так, у 1977 р. Конгрес США ухвалив нормативний акт, який зобов’язує американські банки здійснювати інвестиції в ті території, на яких вони розмі­щені та здійснюють основні операції. Цей документ і нині зали­шається одним з основних інструментів соціального залучення до розв’язання нагальних проблем соціального й екологічного ха­рактеру на місцевому рівні

Корпоративна соціальна відповідальність як система

корпоративна соціальна відповідаль­ність — це система економічних, соціальних, екологічних захо­дів, а також етичних норм і цінностей компанії, які реалізовують­ся на основі постійної взаємодії з заінтересованими сторонами (стейкхолдерами) і спрямовані на зменшення нефінансових ризи­ків, довгострокове поліпшення іміджу і ділової репутації компа­нії, а також на зростання капіталізації, набуття конкурентних пе­реваг та стратегічної стійкості бізнес-структури.

Корпоративна соціальна відповідальність, що розглядається як система, містить як мінімум такі компоненти: суб ’єкт відповіда­льності, об ’єкт відповідальності, інстанцію відповідальності.
Суб ’єкт корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) ре­презентований бізнесменами і компаніями, якими вони володі­ють і на яких працюють, тобто бізнесом.

— підприємці-власники,

— бізнес-менеджери

— менеджери-співвласники

— власники компаній різних форм власності, які відрізняють­ся від підприємців тим, що їхній бізнес, як правило, має більший розмір і високі доходи, а самі власники можуть бути не причетними особисто до управління компанією або групою компаній.

Як об ’єкт корпоративної соціальної відповідальності слід розглядати різноманітні соціальні спільноти, структури і проце­си, на які спрямовуються соціально відповідальні дії з боку біз­несу, а саме інститутів, що його уособлюють.

— Зростаюча конкуренція між суб’єктами господарювання, по­треба набуття конкурентних переваг змушує бізнес-структури звертатися до концепції корпоративної соціальної відповідально­сті та імплементувати її в систему корпоративного управління.

Основних складових СВ

Відповідальний виробник

Компанія виробляє якісну, нешкідливу для споживачів продукцію, не завищує ціну на неї, надає про неї правдиву інформацію споживачам, діє згідно з нормами екологічного права.

Відповідальний роботодавець

Компанія діє згідно з нормами трудового права (найчастіше перевищує їх, надаючи працівникам додаткові соціальні блага), дбає про умови праці та соціальний добробут своїх працівників