Державно-приватне партнерство. Соціальна відповідальність бізнесу

Важливим інструментом для досягнення стратегічних цілей соціально-економічного розвитку України та підвищення ефективності державного управління розвитком реального сектору економіки є державно-приватне партнерство.

Відносини держави та бізнесу є вкрай важливими для розвитку країни. В сучасних умовах підприємницький сектор набуває статусу рівноправного партнера у розв'язанні стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.

Взаємодія держави і бізнесу здійснюється шляхом застосування різних форм і методів: забезпечення суб'єктам господарювання захисту прав власності на землю, майно та результати своєї праці; стимулювання розвитку підприємницької діяльності; державна підтримка наукових досліджень у пріоритетних сферах; пряме державне фінансування суб'єктів підприємництва; дотування і субсидування окремих видів продукції і виробництв; часткова компенсація відсоткових ставок за банківськими кредитами; часткова компенсація сум страхових платежів; формування партнерських відносин в сфері оподаткування; державне гарантування кредитів для суб'єктів підприємництва та ін.

Відповідно до визначення Європейської комісії державно-приватне партнерство зводиться до передання приватному сектору частини повноважень, відповідальності та ризиків щодо реалізації інвестиційних проектів, які фінансувалися публічним сектором.

Державно-приватне партнерство передбачає використання механізму розподілу ризиків та відповідальності за результати господарської діяльності між державою та підприємницькими структурами. Впровадження таких проектів здійснюється з дотриманням наступних принципів:

- пріоритетність інтересів держави (державні органи влади виступають замовником проекту і визначають основні правила співпраці з бізнесом);

- розподіл ризиків між сторонами (ризики повинні передаватися тій стороні, яка може забезпечити їх більш ефективне управління);

- прозорість (суспільство має достатній доступ до інформації відносно діяльності партнерів);

- рівноправний характер відносин між сторонами.

У "Зеленій книзі про державно-приватне партнерство" 2004 року, що була прийнята в рамках Євросоюзу, було визначено два типи такого партнерства:

- Договірного характеру. Відповідно до нього приватній особі за виконану роботу, чи надані послуги, гарантується винагорода від публічної організації або/чи безпосередніх користувачів, і це регулюється директивами ЄЄ щодо проведення публічних тендерів.

- Інституційного характеру. В його межах можливе формування нової юридичної особи, співзасновниками якої є публічна і приватна організації.

В більшості випадків, механізм державно-приватного партнерства використовувався в країнах Європи саме для створення інфраструктурних об'єктів. Наприклад в Фінляндії, таким чином були побудовані центральні автошляхи, в Португалії - реконструйовані аеропорти та регіональні шляхи, у Франції - оновлено мережі водопостачання та побудовані швидкісні автомагістралі. Але досвід не завжди був позитивним. З певними труднощами зіштовхнулися країни Центральної та Східної Європи, де економіка та політична система знаходилась на стадії становлення [39].

Згідно із Законом України "Про державно-приватне партнерство", державно-приватне партнерство - це співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами - підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору. До ознак державно-приватного партнерства належать:

- забезпечення вищих техніко-економічних показників ефективності діяльності, ніж у разі здійснення такої діяльності державним партнером без залучення приватного партнера;

- довготривалість відносин (від 5 до 50 років);

- передача приватному партнеру частини ризиків у процесі здійснення державно-приватного партнерства;

- внесення приватним партнером інвестицій в об'єкти партнерства із джерел, не заборонених законодавством.

У рамках здійснення державно-приватного партнерства можуть укладатися договори про:

- концесію;

- спільну діяльність;

- розподіл продукції;

- інші договори.

Договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) з метою задоволення громадських потреб. Концесійний договір укладається на строк, визначений у договорі, який має бути не менше 10 років та не більше 50 років. Концесіонер вносить плату, обумовлену в договорі - концесійні платежі.

Державно-приватне партнерство застосовується в таких сферах: пошук, розвідка родовищ корисних копалин та їх видобування; виробництво, транспортування і постачання тепла та розподіл і постачання природного газу; будівництво та/або експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітно-посадкових смуг на аеродромах, мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури; машинобудування; збір, очищення та розподілення води; охорона здоров'я; туризм, відпочинок, рекреація, культура та спорт; забезпечення функціонування зрошувальних і осушувальних систем; оброблення відходів; виробництво, розподілення та постачання електричної енергії; управління нерухомістю.

Держава має можливість забезпечення сприятливих для приватного сектора умов для розвитку інфраструктурних проектів, наприклад, відведенням земельних ділянок для спорудження об'єктів інфраструктури, видачею ліцензій, надання державних гарантій, субсидій, пільгових кредитів та ін. З іншого боку, приватний бізнес має значні фінансові ресурси, які є мобільнішими ніж державні; він часто випереджає державний сектор у технічних і технологічних нововведеннях. Однак, для нього часто ускладнений доступ до тих сфер, які традиційно вважаються державними, або ризики діяльності виявляються дуже високими.

Незважаючи на існування окремих форм співпраці держави і приватного сектора, українська економіка знаходиться тільки на початку складного процесу створення необхідної системи управління такими проектами. Основним мотивом, який спонукає уряд до співпраці з бізнесом, є обмежені бюджетні кошти і, в той же час, нагальна необхідність розширення інвестиційної діяльності, зокрема залучення інвестицій на капіталізацію державного сектора економіки, що є поштовхом до економічного розвитку. Інвестиційний потенціал державно-приватного партнерства в Україні реалізується недостатньою мірою, про що свідчать показники реалізації інфраструктурних проектів на засадах державно-приватного партнерства в Україні та інших країнах, що розвиваються. Слід відзначити швидкий розвиток державно-приватного партнерства у Китаї, де лише у 2008 році започатковано 59 інфраструктурних проектів (27,3% від загальної кількості інфраструктурних проектів країн, що розвиваються). Натомість, загальні обсяги інвестицій в інфраструктурні проекти на основі форм державно-приватного партнерства в Україні протягом 1990-2008 років становили лише 8,2 млрд. дол. США (1,6% загального підсумку), з яких 97,5% припадало на телекомунікаційний сектор [39].

Інструмент державно-приватного партнерства є альтернативою приватизації, так як не передбачає переходу права власності від держави до приватного інвестора на весь термін реалізації проекту. Після завершення дії угоди та виконання всіх зобов'язань об'єкт переходить у власність держави або громади.

Відносини державно-приватного партнерства, регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про державно-приватне партнерство", "Про концесії", "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг", "Про угоди про розподіл продукції", "Про фінансовий лізинг", "Про оренду державного та комунального майна", "Про управління об'єктами державної власності" та іншими законодавчими актами, які регулюють окремі види договірних відносин. На початку 2011 р. уряд України затвердив положення про координаційну раду у справах розвитку малого і середнього підприємництва при Кабміні, який складається з представників малого і середнього бізнесу.

Стратегічними пріоритетами у сфері розвитку партнерства держави і підприємництва є:

- нормативно-правове врегулювання механізму контролю з боку всеукраїнських об'єднань роботодавців і підприємців, об'єднань підприємців та громадських об'єднань над розробкою, прийняттям та виконанням рішень органів державної влади усіх рівнів, обов'язкового систематичного залучення цих об'єднань органами законодавчої та виконавчої влади до вироблення рішень, які знаходяться в рамках їхньої компетенції;

- запровадження державного контролю за неухильним дотриманням вимог законодавства щодо забезпечення інформаційної відкритості органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- розширення саморегулювання бізнесу; делегування окремих повноважень органів державної влади саморегулюючим організаціям у підприємницькому секторі;

- створення нормативно-правової бази для реалізації механізму цивілізованого лобіювання бізнесом власних інтересів.

Формування дієздатного механізму державно-приватного партнерства в Україні неможливе без посилення соціальної відповідальності бізнесу. Соціальна відповідальність бізнесу - відповідальне ставлення будь-якої компанії до свого продукту або послуги, до споживачів, працівників, партнерів; активна соціальна позиція компанії, що полягає в гармонійному співіснуванні, взаємодії та постійному діалозі із суспільством, участі у вирішенні найгостріших соціальних проблем.

Соціальна відповідальність бізнесу (корпоративна соціальна відповідальність) є процесом управління підприємством з інтеграцією заходів соціальної та екологічної спрямованості до основної діяльності, що виходять за межі створення прибутку та законодавчо встановлених соціальних стандартів у контексті підвищення добробуту суспільства та локальної громади зокрема, а також забезпечення сталого розвитку.

Світовий досвід сформував наступні критерії, відповідність яким дозволяє визначити окрему організацію як соціально відповідальну:

- добросовісна сплата податків, виконання вимог міжнародного, державного, регіонального законодавств;

- виробництво та реалізація якісної продукції;

- реалізація корпоративних програм підвищення фаховості співробітників;

- реалізація корпоративних програм з охорони та зміцнення здоров'я співробітників;

- реалізація корпоративних програм морального стимулювання персоналу;

- реалізація благодійних і спонсорських проектів;

- участь у формуванні позитивної суспільної думки про бізнес [39].

Згідно з визначенням "Концепції національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні" соціальна відповідальність - відповідальність організації за вплив рішень і дій на суспільство, довкілля шляхом прозорої та етичної поведінки, яка:

- сприяє сталому розвиткові, у т.ч. здоров'ю і добробуту суспільства;

- зважає на очікування заінтересованих сторін;

- відповідає чинному законодавству і міжнародним нормам поведінки;

- інтегрована у діяльність організації та практикується в її відносинах. В Україні розвиток соціальної відповідальності бізнесу, за останні

роки в цілому формується в контексті загальносвітових тенденцій поступової інтеграції принципів соціальної відповідальності в корпоративні стратегії бізнесу, а також перехід від разових акцій благодійності та утримання створеної раніше громіздкої соціальної сфери до гнучкої системи соціальних інвестицій, що відповідають довгостроковим інтересам бізнесу, локальних соціальних громад, суспільства. За результатами опитування, проведеного ООН, три чверті українських компаній вже практикують соціально відповідальну діяльність в тій або іншій формі. Форми впровадження соціальної відповідальності українськими підприємцями:

- Впровадження соціальних програм поліпшення умов праці власного персоналу

- Навчання /розвиток персоналу

- Благодійна допомога

- Застосування в політиці компанії принципів етичного та відповідального становища до споживачів

- Участь в регіональних програмах розвитку

- Реалізація екологічних програм

- Відповідальність перед партнерами

- Відкрите подання інформації про діяльності компанії

- Дотримання законодавства, в першу чергу, законодавства про працю Традиційними сферами соціально відповідальної діяльності бізнесу

є розвиток внутрішніх програм для свого персоналу, участь в екологічних проектах, участь в регіональних і локальних програмах розвитку при співпраці з місцевими органами влади, добродійність.

В Україні діє Центр розвитку корпоративної соціальної відповідальності та Спільнота Соціально Відповідальний Бізнес. Приклади соціального підприємництва вже працюють в Україні. В жовтні 2011 р. в Україні відбулась друга виставка соціальних та екологічних проектів організацій. Більше 40 українських компаній великого бізнесу підписали Глобальний Договір ООН, ініціативи, спрямованої на поширення відповідального корпоративного громадянства і на те, щоб комерційні компанії брали участь у вирішенні проблем, які постають і зв'язку з глобалізацією. Чотири базові групи принципів Глобального договору: принципи захисту прав людини, принципи дискримінаційного забезпечення трудових відносин, принципи захисту екології та боротьби з корупцією.

Соціальне партнерство в екологічній сфері набуває особливого значення. Сьогодні проблема високого рівня забруднення навколишнього середовища в Україні накладається на проблему енергетичної залежності і енергетичної неефективності України, що підвищує ризики техногенних катастроф. У сучасній ситуації як ніколи важлива участь бізнесу в розробці і застосуванні технологій енерго- та ресурсозбереження, відновленні природного місця існування людства.

Однак, незважаючи на зазначені позитивні кроки, сучасний етап впровадження принципів соціальної відповідальності бізнесу в Україні можна охарактеризувати як початковий. Роль бізнесу тут не повинна обмежуватися лише тимчасовими благодійними заходами чи одиничними доброчинними проектами. Для ефективного партнерства бізнесу з державою у вирішенні соціальних проблем необхідно створити культуру такої взаємодії та механізм його реалізації. З боку бізнесу потрібне підвищення соціальної відповідальності виходячи з того, що соціально відповідальна компанія повинна відповідати наступним критеріям: як цивільна особа вона повинна дотримуватися законів, норм громадянського життя; як виробник - виробляти безпечні, надійні товари, встановлювати справедливі ціни; як роботодавець - піклуватися про матеріальне становище працівників, недопущення їх дискримінації; як суб'єкт управління ресурсами - ефективно використовувати ресурси і опікуватися тими земельними ділянками, на яких розташовано підприємство; як об'єкт інвестування - захищати інтереси інвесторів і надавати правдиву інформацію про своє положення; як учасник соціального розвитку - стимулювати і підтримувати інновації і визнавати відповідальність за вплив на якість життя оточуючих; як конкурент - не повинна брати участь у нечесній конкуренції і необґрунтованому обмеженні конкуренції [39].

Вироблення взаємовигідної політики можливе лише у процесі конструктивного відкритого діалогу між державою, бізнесом та організаціями громадянського суспільства