Еволюція Європейського Парламенту

Жодна з інституцій ЄС не змінилася так, як Європейський Парламент. Від скромної ролі спостерігача за органами найви­щої влади, закладеної Договорами про ЄОВС, ЄЕС і Євратом, та поступово змінюваної до наглядової й дорадчої функцій, Євро-парламент з часом здобував все більше влади, що засвідчує роз­виток Співтовариства. Нові повноваження передбачають участь у законодавчому процесі, бюджетні процедури, участь у виборах Комісії і в процесі вироблення й ухвалення рішень, зокрема й надання згоди на асоціацію чи приєднання нових держав. Зви­чайно, Європейський Парламент домагається статусу повноцін­ного парламенту демократичної держави.

Первинна назва "збори" відбивала його невибагливий статус і французький вплив. Без сумніву, для збільшення свого пре­стижу збори спочатку дістали назву Європейські парламентські збори, а потім були перейменовані в Європейський Парламент. Незважаючи на те, що остання назва фігурувала в його робочих документах і документах Ради, первинну назву використовували офіційно, поки вона не була формально замінена статтею 3 Єди­ного європейського акта. 3.2. Вибори та членство Європейського Парламенту

Засновницькими договорами передбачено, в ідентичних ви­раженнях, що збори представлені народами держав, об'єднаних у Співтовариство. Формулу збережено в поправках до Мааст­рихтського, Амстердамського та Ніццького договорів, хоча останній розширив кількість членів Європейського Парламенту до 732, що передбачає збільшення нинішнього складу ЄП в разі подальшого розширення Співтовариства.

Спочатку ці представники були делегатами відповідних на­ціональних парламентів, призначених згідно з національними процедурами, у встановленій відповідно до Договорів кількості. Договори також передбачали, що збори мали подати пропозиції щодо прямого загального виборчого права за однаковою проце-

 

Інституції Європейського Союзу

дурою у всіх державах-членах Раді міністрів, що встановлює відповідні умови для прийняття державами-членами.

У 1975 році Європарламент представив їм на розгляд пропо­зиції для прямих виборів і їх прийняли держави-члени. Тому в 1976 році Рада прийняла рішення щодо Акта про прямі вибори, відповідно до якого перші прямі вибори мають бути проведені в 1979 році. Відповідно до рішення національні процедури мають використовуватися до набрання чинності однорідної виборчої процедури. Тому вибори в 1984, 1989 і 1994 проведено за націо­нальними правилами.

Договір про ЄС, з поправкою, повторив принцип, згідно з яким Європейський Парламент відповідає за розроблення пропо­зиції про вибори за загальним виборчим правом згідно з однако­вою процедурою у всіх державах-членах або відповідно до принципів, спільних для всіх держав-членів. Рада, відгукуючись на пропозицію, за яку проголосувала більшість членів ЄП, має встановити відповідні умови та рекомендувати їх державам-чле­нам для прийняття у відповідності до їх конституцій. Враховую­чи розмаїття виборчих систем, завдання перед Європарламентом досить непросте.

Парламент також має встановити правила внутрішнього розпорядку та загальні умови управління діяльністю своїх чле­нів, для чого йому треба дізнатися думку Комісії й одержати од­ностайне схвалення Ради.

Вибори проводяться кожні п'ять років, з участю кожного зареє­строваного належним чином громадянина ЄС. Парламент у такий спосіб виражає демократичне бажання громадян Союзу (сьогодні -це понад 457 мільйонів чоловік) і представляє їхні інтереси в обго­вореннях проектів відповідних рішень з іншими інституціями ЄС.

Нині діючий Європейський парламент був обраний у червні 2004 року, налічує 732 депутати від всіх 25 держав-членів. Май­же третина з них (222) - жінки.

Держави-члени ЄС представлені в Європейському парламе­нті такою чисельністю депутатів: Німеччина - 99; Великобрита­нія, Італія, Франція - по 78; Іспанія, Польща - по 54; Нідерланди

Право та інституції Європейського Союзу

Інституції Європейського Союзу

 

- 27; Бельгія, Греція, Португалія, Угорщина, Чеська республіка -по 24; Швеція - 19; Австрія - 18; Данія, Словаччина, Фінляндія -по 14; Ірландія, Литва - по 13; Латвія - 9; Словенія - 7; Естонія, Кіпр, Люксембург - по 6; Мальта - 5.

Відповідно до Договору про ЄС громадяни Союзу, які є ре­зидентами, тобто мешкають на території держави-члена, не бу­дучи її громадянином, мають право брати участь у голосуванні й балотуватися як кандидати на виборах у ЄП на тих же умовах, що й громадяни цієї держави. Однак наразі держави-члени ви­значають виборчу процедуру, поділ своїх територій на виборчі округи, право на голосування й порядок оскарження списків ви­борців і підрахунку голосів. Наприклад, за Британською систе­мою особи, дискваліфіковані для членства в Палаті громад і Па­латі лордів за простим оскарженням, не можуть бути обраними. Попри це, лорди, посвячені в духовний сан, і священики мають право висувати свої кандидатури до Європейського Парламенту. Незважаючи на те, що точну дату виборів встановлює кожна держава-член, її мають підтримати в межах того ж таки чотири­денного періоду між четвергом і неділею, але підрахунок голосів не можна починати до завершення голосування останнього ви­борця у межах запропонованого періоду в державі.

Члени Європарламенту є справжніми представниками, а не просто делегатами виборчого корпусу, і тому вони виконують свої обов'язки незалежно і не можуть бути обмежені інструкція­ми або актом стосовно імперативного мандата.

Подвійний мандат, який передбачає одночасне членство в національному парламенті, є сумісний із членством в ЄП, однак несумісним є членство в національному уряді, а також зі служ­бою в Співтоваристві як члена Комісії, Суду аудиторів, Еконо­мічного і соціального комітету та інших комітетів, судді, гене­рального адвоката або чиновника Суду, деяких посадовців Єв­ропейського інвестиційного банку чи будь-якого діючого поса­довця або службовця інституцій Співтовариства чи спеціалізо­ваних органів, створених у них.

За виконання службових обов'язків члени ЄП мають право на привілеї й недоторканність, що відповідає статусу їхньої ін-

ституції. Отож протягом парламентських сесій вони користу­ються недоторканністю, наданою членам національного парла­менту, на території своєї власної держави і на території будь-якої іншої держави-члена, щодо будь-якої форми затримання та судового переслідування за висловлені думки або подані голоси під час виконання своїх обов'язків.

Недоторканність забезпечуються також тоді, коли члени ЄП подорожують і зустрічаються в інтересах Європарламенту, проте на неї не можна претендувати, коли парламентаря піймано на злочині. Оскільки недоторканність пов'язана з ЄП, парламентар має право добровільно відмовитися від неї згідно зі встанов­леною регламентом процедурою.

Спосіб дії

Європейський Парламент, який є автономним органом у ме­жах інституційної структури Співтовариства, визначає свою внут­рішню структуру і способи дії регламентом. Щодо цього Євро-парламент успішно затвердив свою незалежність, заявляючи, що за браку відповідних положень договору він вільно вибиратиме місця своїх слухань. Врешті-решт питання було погоджено від­повідно до Протоколу про місце розташування інституцій, дода­ного до Амстердамського договору, що закріплювало ЄП як пе­ресувний цирк, оскільки він має своє місце в Страсбурзі (Фран­ція), де проводиться 12 циклів щомісячних пленарних сесій, зок­рема й бюджетна. Цикли додаткових сесій та засідання парламе­нтських комітетів проводяться в Брюсселі (Бельгія), а Гене­ральний секретаріат Європарламенту та його відділи розташо­вані в Люксембурзі, що, зрештою, є дорогою й затратною в часі процедурою.

Договір про ЄС містить лише кілька загальних правил, що впливають на Європейський Парламент, його власну структуру та чинний порядок, встановлений регламентом. ЄП повинен про­вести щорічну сесію, яка має зібратися на другий вівторок березня. Він може зібратися на позачерговій сесії на вимогу бі­льшості його членів або на вимогу члена Комісії. Вважається, що Європарламент працює в сесійному режимі (навіть якщо фак­тично не засідає) до закриття щорічної або надзвичайної сесій.

Право та інституції Європейського Союзу

Європейський Парламент, на основі більшості, вибирає свого Голову та посадовців з числа своїх членів і ухвалює свій власний регламент. Крім інших випадків, передбачених у договорі, Євро-парламент діє абсолютною більшістю голосів, але кворум визна­чається регламентом. Кворум був встановлений в одну третину від повного складу Парламенту. Якщо присутніх менше ніж 32 члени, Голова може постановити, що кворуму немає.

Регламент стосується таких питань, як привілеї і недоторкан­ність; обслуговування членів ЄП; оплата витрат і кошти забезпе­чення; перевірка мандату; термін повноважень членів; кодекс пра­вил поведінки; скликання Парламенту; місця засідань і зборів по­садовців Парламенту, парламентських структурних підрозділів, політичних груп; стосунки з іншими інституціями, що передба­чають призначення Президента Комісії та голосування стосовно розглянутих Комісією питань; спонукання до осудження на Комі­сії; призначення членів Суду аудиторів; призначення членів Євро­пейського центрального банку; звіти Комісії, Ради та Європей­ської Ради; звіти Суду аудиторів; звіти Європейського централь­ного банку; питання, що стосуються Ради й Комісії; щорічна ос­новна доповідь Комісії; рішення і рекомендації; відносини з на­ціональними парламентами; законодавчі процедури; діалог між адміністрацією та працівником; наглядові повноваження; бюд­жетні процедури; договори та міжнародні угоди; спільна зовнішня й безпекова політика; співробітництво в сфері юстиції та внутрі­шніх справ; встановлення порушення державою-членом спільних для держав-членів принципів; порядок здійснення підприємниц­тва; правила проведення засідань; кворум і голосування; процеду­рні пропозиції; протоколи громадських засідань; парламентські комітети; міжпарламентські делегації; звернення; омбудсмен; по­правки до регламенту і його застосування; секретаріат Парламен­ту; звітність і недосконалий бізнес.

Ці всебічні правила відбивають парламентську практику держав-членів, що пристосовуються до функції Європейського Парламенту, вони підсилюють і доповнюють недосконалі поло­ження засновницьких договорів.

Інституції Європейського Союзу

Органи управління Європарламенту складаються з Бюро Парламенту, до складу якого входить Голова і 14 віце-голів, п'ять квесторів, наради голів і наради голів комітетів, зокрема й Генеральний секретар, і Секретаріату, призначеного в грудні 1998, 3489 постійних і 603 тимчасових посад.

При обранні Голови Парламенту головує найстаріший член парламенту. Голову, віце-голів та квесторів обирають шляхом таємного голосування терміном на два з половиною роки. Голова представляє Європарламент у міжнародних відносинах, у цере­моніальних і в адміністративних подіях, юридичних і фінансо­вих питаннях. Він спрямовує всю діяльність Парламенту та його органів. Голова Парламенту відкриває, припиняє і закриває засі­дання, підтримує порядок і головує на засіданнях Парламенту, забезпечуючи дотримання правил.

Віце-голови заміщають голову на час його відсутності або за його нездатності виконувати свої обов'язки.

Квестори є членами Бюро як консультанти. Вони є відпові­дальними за адміністративні та фінансові питання безпосередньо щодо членів у відповідності з основними принципами, встанов­леними Бюро. Бюро ухвалює рішення більшістю голосів, але в разі рівної кількості голосів Голова має право переважального голосу.

Бюро Парламенту виконує обов'язки, закріплені за ним рег­ламентом, зокрема при ухваленні рішень фінансового, організа­ційного й адміністративного характеру щодо членів і внутрішньої організації Парламенту, його Секретаріату та органів. Воно скла­дає попередній проект кошторису для Парламенту, призначає ге­нерального секретаря, вибирає генеральну лінію для квесторів і приймає рішення, що стосуються проведення засідань.

Нарада голів складається з Голови Парламенту і голів полі­тичних угруповань. Ті, що не приєднались до жодного угрупо­вання, делегують двох своїх членів для присутності на Нараді голів без права голосу. Нарада голів намагається дійти згоди стосовно згаданих питань, але там, де згоди не можна досягти, питання, як особливо важливе, ставиться на голосування відпо­відною кількістю членів у кожній політичній групі. Нарада голів приймає рішення щодо організації парламентської роботи та за-

Право та інституції Європейського Союзу

Інституції Європейського Союзу

 

конодавчого планування, а також розподілу місць у палаті серед політичних груп, неприєднаних членів та інституцій Європей­ського Союзу. Вона відповідальна за відносини з іншими інсти­туціями Союзу і з національними парламентами, а також за від­носини з країнами - не членами та з інституціями й органі­заціями, що не належать до Союзу. Нарада голів також відпові­дає за склад і компетентність комітетів і тимчасових слідчих ко­місій та об'єднаних парламентських комітетів, постійних і спе­ціальних делегацій. Вона складає порядок денний частини сесії Парламенту та представляє на розгляд пропозиції щодо політич­них груп до Бюро з адміністративних і фінансових питань.

Нарада голів комітетів складається з голів усіх постійних або тимчасових комітетів і обирає свого голову. Вона може дава­ти рекомендації Нараді голів щодо роботи комітетів і складання порядку денного частини сесій.

Нарада делегації голів складається з голів усіх постійних міжпарламентських делегацій і обирає свого голову. Вона може давати рекомендації Нараді голів щодо роботи делегацій.