ТОП 10:

Міжнародна економічна інтеграція в Європі. Європейський Союз



 

Найбільшої зрілості інтеграційні процеси досягли в Західній Європі, де в другій половині ХХ сторіччя починає формуватися єдиний господарський простір цілого регіону, у рамках якого складаються спiльні умови відтворення і механізм його регулювання.

Найбільш відоме інтеграційне угруповання в Європі - Європейський Союз - бере свій початок з 1951 року, коли з ініціативи Франції був підписаний договір про утворення Європейського об'єднання вугілля і сталi (ЄОВС) у складі 6 держав: Франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Голландії і Люксембургу. Це була своєрідна передiсторiя європейської інтеграції. Реальний її відлік починається з 1957 р., коли ці країни підписали Римський договір про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), а також договір про створення Європейського співтовариства по атомній енергії (Євратом).

Поряд з офіційною назвою ЄЕС вживалися інші найменування: Європейське співтовариство (ЄС) чи просте Співтовариство. З 1 листопада 1993 р., після вступу в силу Маастрихтских угод (1991-1992 рр.), офіційна назва цього угруповання - Європейський Союз.

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов ряд етапів, що характеризуються як її поглибленням, переходом від нижчих форм (зона вільної торгівлі, митний союз, спiльний ринок) до вищих - економічний і валютний союз, так і збільшенням числа учасників.

На сьогоднi в ЄС практично завершилося створення основ єдиного ринку, системи міждержавного управлiння, і країни впритул підійшли до остаточного оформлення економічного, валютного і політичного союзів. У ЄС як повноправні члени Союзу входять 15 країн: з 1957 р. - Франція, Бельгія, Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди; з 1973 р. - Великобританія, Данія, Ірландія; з 1981 р. - Греція; з 1986 р. - Іспанія, Португалія; і з 1995 р. - Швеція, Фінляндія, Австрія. На черзі найближчим часом прийом до ЄС ще 6 держав - Польщі, Чехії, Угорщини, Словенії, Естонії і Кіпру. У період з 1991 по 1995 рр. були укладені угоди про партнерство і співробітництво з країнами колишнього СРСР. Зокрема між Україною і ЄС така угода діє з 1993 р. Угоди передбачають поступове включення цих держав у єдиний європейський економічний простір.

У ЄС існує система спiльних наднаціональних або міждержавних органів управлiння. До основних з них відносяться:

* Рада міністрів (Рада) - міжурядовий законодавчий орган ЄС, що грає головну роль у системі влади. На його рівні приймаються рішення по реалізації єдиної політики ЄС, укладаються договори з іноземними державами і спiльно з Парламентом приймається бюджет. Рада складається з представників держав - членів ЄС, кожна держава представлена міністром уряду, уповноваженим представляти свій уряд.Під час обговорення спiльних питань держави-члени звичайно представлені міністрами закордонних справ, однак для обговорення питань, що мають особливий інтерес, держави направляють інших міністрів: сільського господарства, фінансів тощо. Засідання проводяться в міру необхідності на рівні відповідних обговорюваній проблемі міністрів (іноземних справ, сільського господарства, енергетики і т.д.). Засідання проходять конфіденційно й інформація про них не публікується. Існує ротація Голови Ради через 6 місяців. Голоси різних країн зважені по їхній економічній силі (Німеччина, Франція, Італія і Великобританія - по 10 голосів; Іспанія - 8; Бельгія, Греція, Нідерланди і Португалія - по 5; Австрія і Швеція - по 4; Данія, Фінляндія й Ірландія - по 3; Люксембург - 2. Таки чином загальне число голосів - вісімдесят сім) і рішення на Раді приймаються кваліфікованою більшістю в 62 голоси (на практиці намагаються домагатися одноголосності). Оскільки міністри можуть знаходитися в Брюсселі тільки нетривалий час, для забезпечення безперервності і підготовки роботи Ради створений Комітет постійних представників держав-членів. Постійними представниками є посли держав-членів у Співтоваристві;

* Європейська рада - директивний політичний орган ЄС, до складу якого входять глави держав і урядів країн-членів ЄС. Тут обговорюються питання принципового характеру і рішення приймаються на основі консенсусу.;

* Комісія Європейських співтовариств (Комісія) - виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді міністрів проекти законів. У складі Комісії повинний бути принаймні один громадянин від кожної держави-члена, але не може бути більш двох членів, що мають громадянство однієї держави. Голова і члени Комісії пропонуються урядами держав-членів і підлягають затвердженню в Європейському парламенті. З 1995 р. Комiсiю обирають на п”ять рокiв i вона складається з 20 комiсарiв. Дуже важливо відзначити, що члени Комісії не є представниками своїх країн і зобов'язані бути незалежними. Між членами Комісії розподіляються сфери діяльності, кожен з них відповідає за одне або декілька питань. Розподіл відбувається за згодою між самими членами Комісії, при участі Голови, що відіграє провiдну роль. Засідання Комісії відбуваються при закритих дверях, а рішення приймаються простою більшістю голосів.

Сфера її діяльності дуже велика і різноманітна. Так, Комісія здійснює контроль за дотриманням митного режиму, діяльністю аграрного ринку, за податковою політикою тощо. Вона виконує ще цілий ряд функцій, у тому числі займається фінансуванням з фондів, що знаходяться в її розпорядженні (соціального, регіонального, аграрного). Комісія самостійно веде переговори з третіми країнами, їй належить право розпоряджатися спiльним бюджетом. Одним з найважливіших напрямків її діяльності є приведення у відповідність національних законодавств, стандартів і норм;

* Європейський парламент(Європарламент) - представницький, консультативний і контролюючий орган. Обирається з 1979 р. загальним прямим голосуванням на 5 років, складається з 626 депутатів (Німеччина - 99 чол., Франція , Італія і Великобританія - по 87; Іспанія - 64; Бельгія, Португалія і Греція - по 25; Нідерланди - 31; Швеція - 22; Австрія - 21; Данія і Фінляндія - по 16; Ірландія - 15; Люксембург - 6). Стежить за діяльністю Комісії і затверджує бюджет, приймає нових членів ЄС і рішення про співробітництво з країнами, що розвиваються, а також країнами з перехідною економікою. Взаємодіє з Радою міністрів і Комiсiєю. З 1993 р. приймає рішення з питань законодавства. Має право iнiцюювати відставку Комісії через вотум недовіри;

* Суд Європейських співтовариств(Суд) - вищий судовий орган, покликаний забезпечувати виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС. Суд складається з 15 суддів, якi обираються на 6 рокiв з наступними перевиборами. Судді зі свого складу на трирічний термін обирають голову Суду.

Вище місце в ієрархії права ЄС займають міждержавні угоди, що торкаються функціонування Союзу. Вони підлягають однаковому тлумаченню і застосуванню для всіх країн-учасниць ЄС і підпадають під юрисдикцію Суду ЄС. Це первинне законодавство утворить щось подiбне до конституції ЄС. У рамках ЄС сформований єдиний правовий простір. Право ЄС стало невід'ємною частиною національного права його учасників. В сфері зовнішньоторговельної й аграрної політики, торгового і цивільного права (свобода конкуренції, монополії), податкового права (зближення систем податків на прибуток, встановлення рівня податку з обороту і прямі внески в бюджет ЄС) законодавчі акти Європейського Союзу заміняють національні закони. Однак на нинішньому етапі в сфері зовнішньоекономічної політики національні уряди мають можливість:

- вводити імпортні квоти по товарах із третіх країн;

- укладати договори про "добровільні обмеження експорту", і насамперед з тими країнами, де дуже низькі ціни на продукцію текстильної й електронної промисловості (наприклад, Японія, Південна Корея);

- зберігати особливі торгові відносини з колишніми колоніями.

Крім перерахованих вище існують і інші владні і консультативні органи, а також різні допоміжні установи - комітети, комісії, підкомісії, фонди фінансового регулювання. До основних, наприклад, фінансових інститутiв ЄС відносяться:

- Європейський центральний банк;

- Європейський інвестиційний банк;

- Європейський банк реконструкції і розвитку;

- Європейський соціальний фонд;

- Європейський фонд орієнтації і гарантування сільського господарства;

- Європейський фонд регіонального розвитку.

Європейський Союз має власнi фінансовi кошти незалежно від бюджетів країн-учасниць. Розмір бюджету ЄС визначається Радою і Парламентом ЄС і затверджується останнім.

Надходження до бюджету складаються:

1) із власних коштів, до яких входять:

- ввізнi мита, що компенсують різницю в цінах на сільськогосподарські продукти в країні, що імпортує, і на зовнішньому ринку;

- митнi збори по спiльному митному тарифу, крім митних зборiв ЄОВС;

- певної частини відрахувань від податку на добавлену вартість і інші кошти;

2) з відрахувань у розмірі 1,15 - 1,20 % ВВП усіх держав-членiв.

За останнi два десятилiття ПДВ становив понад половину доходiв i був головним їх джерелом. За цей час вiн вирiс з 1 до 1,8 %.

Що стосується видаткової частини бюджету ЄС, то вона розподіляється в останні роки приблизно таким чином (%):

Адміністративно-господарські витрати. 4,5

На проведення політики:

єдиної сільськогосподарської 66,5

регіональної 7,5

соціальної 6,6

енергетичної 0,3

промислової 0,1

науково-технічної 3,5

в області інформації й охорони навколишнього середовища 0,08

"допомоги" країнам, що розвиваються 2,1

На компенсаційні виплати державам-членам ЄС 8,4

У грудні 1991 р. і лютому 1992 р. були підписані договори про формування економічного і валютного союзів (Маастрихтскi угоди), у результаті чого в даний час у ЄС введена єдина грошова одиниця і створений єдиний центр формування валютної і грошово-кредитної політики - Центральний банк і Європейська система центральних банків на зразок Федеральной резервної системи США.

Крім ЄС у Європі існують і інші інтеграційні об'єднання. Найбільш відомі з них:

* Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Вона виникла в 1960 р. на основі підписаної в Стокгольмі відповідної конвенції. У цю організацію увійшли Австрія, Великобританія, Данія, Португалія, Норвегія, Швеція і Швейцарія. Склад цієї організації постійно змінювався і в даний час членами ЄАВТ є: Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн. ЄАВТ являє собою зону вільної торгівлі. Причому режим вільного безмитного товарообігу в рамках ЄАВТ діє тільки у по відношенню до промислових товарів і не поширюється на сільськогосподарську продукцію. На відміну від ЄС тут за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, єдиного митного тарифу не існує. Рада, куди входять представники всіх країн-членів ЄАВТ, не є наднаціональним органом і може приймати рішення лише на основі одноголосності. У 1977 р. у результаті підписаної угоди між ЄС і ЄАВТ утворилася зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, у рамках якої ліквідованi мита і зменшена кiлькiсть нетарифних обмежень взаємної торгівлі. У 1991 р. була підписана угода між цими країнами про створення єдиного європейського економічного простору. Відповідно до цієї угоди країни-члени ЄАВТ із 1993 р. включають у свої законодавства сотні правових актів ЄС, що стосуються вільного руху товарів, капіталів i послуг, а також політики в сфері конкуренції. Подальша доля ЄАВТ як самостійного угруповання знаходиться під питанням;

* Центрально-європейська угода про вільну торгівлю (СЕФТА). Ця організація створена в 1993 р. у складі Польщі, Угорщини, Чехії і Словаччині і передбачає поступове взаємне зниження митних зборiв країнами-кандидатами на вступ у ЄС. На сьогоднішній день крім вищезгаданих країн у це угруповання вступили Словенія, Румунія і Болгарія;

* Балтійська зона вільної торгівлі (БФТА). Заснована в 1993 р. Естонією, Латвією і Литвою для створення вільної економічної зони в регіоні;

* Центрально-європейська ініціатива. Організація виникла в 1989 р. у складі Австрії, Італії, Угорщині і Югославії з метою налагодити багатобічне співробітництво в політично й економічно нестабільному регіоні Європи, а також підготовки країн-учасниць до вступу в ЄС. Сьогодні до складу організації входять 16 держав: Австрія, Албанія, Бєларусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Італія, Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна (стала членом ЦЄІ в 1996 р.), Хорватія, Чехія. На сьогодні в угрупованні реалізуються спільні проекти в сфері розвитку транспортних систем, боротьби з організованою злочинністю. Проводяться регулярні політичні консультації;

* Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Об'єднання створене в 1992 р. з ініціативи Туреччини. В даний час в ньому 11 держав: Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина й Україна. Передбачається створення зони вільної торгівлі в регіоні, проводяться регулярні політичні консультації, діє міжпарламентська асамблея, відкритий Чорноморський банк торгівлі і розвитку.

 

3. Особливості регіональної економічної інтеграції в Америці, Азії й Африці

 

Крім Європи інтеграційні тенденції розвиваються й в інших регіонах світу.

Північна Америка.

Тут діє Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА). Угода набрала силу з 1.01.1994 р. Учасниками її є США, Канада і Мексика. Тривалий час інтеграційні процеси в цьому регіоні протікали переважно на корпорацiйому і галузевому рівні і не були пов'язані з міждержавним регулюванням. Незважаючи на це досягнутий рівень взаємодії був дуже високим. На початку 90-х рр. у США направлялось близько 75-80% канадського експорту. Для США канадський ринок теж самий великий із закордонних (близько 25% експорту США ). Частка США в іноземних прямих інвестиціях у Канаді - понад 75% і 9% - частка Канади - в США.

Життєво важливе значення мають економічні зв'язки зі США для Мексики. У США на початку 90-х рр.направлялось близько 70% мексиканського експорту, а в протилежному напрямку надійшло 65% мексиканського імпорту. Одночасно швидко зростала торгівля, розвивалися фінансові й інші зв'язки Мексики з Канадою.

Спочатку в 1988 р. була підписана угода про створення зони вільної торгівлі між США і Канадою, яка передбачала повну ліквідацію торгових бар'єрів, а також значні послаблення на американські інвестиції в Канаді. Потім у 1992 р. до цієї угоди приєдналася Мексика.

Угода про вільну торгівлю НАФТА передбачає:

- поступову протягом 15 років ліквідацію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі. Понад 80% мексиканського експорту було звільнено від обмежень США і Канадою; Мексика лібералізувала ввіз 40% товарів союзників;

- лібералізацію інвестиційного режиму; здiйснення заходів, що полегшують взаємні капіталовкладення;

- вільний рух професійно підготовленої робочої сили;

- забезпечення високого рівня захисту інтелектуальної власності;

- спільне рішення соціальних проблем, включаючи розробку спільної програми по боротьбі з забрудненням навколишнього середовища.

На сьогоднішній день НАФТА - одне з найбільших регіональних об'єднань. Чисельність населення 373 млн. чол., у ЄС - близько 345 млн. Сумарний обсяг ВВП НАФТА бiля 7 трлн. дол, а в ЄС - 6.3 трлн. На долю країн-членів приходиться близько 20% світової торгівлі.

Особливості НАФТА:

1. створення цього угруповання в значній мірі продиктовано крім економічних причин і політичними задачами. Зміцнення економічної сили ЄС , а також створення в Азії АТЕС (Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва) при особливiй активності Японії не могли не насторожити США, якi оформленням НАФТА здiйснили відповідні міри;

2. домінуюче положення однієї держави (у даному випадку США) в угрупованні. На США приходиться близько 85% ВВП і промислового виробництва трьох країн. Якщо порівняти економічний потенціал учасників НАФТА, то він виглядає на середину 90-х рр. таким чином:

а) ВВП США - 100%, ВВП Канади - 9.4%, ВВП Мексики - 5.5%;

б) ВВП на душу населення США - 100.0%, Канада- 87.7%, Мексика -15.8%;

3. асиметрія рівнів розвитку між високорозвиненими країнами (США і Канада) і Мексикою, що розвивається;

4. асиметрія інтенсивності двосторонніх економічних відносин (США - Канада, США - Мексика), слабка інтеграційна взаємодія Канади і Мексики;

5. відсутність жорсткої організаційної структури, розвинутої наднаціональної структури регулювання. У цьому відношенні НАФТА - протилежна ЄС.

Оскільки далі будуть розглянуті інтеграційні процеси в країнах, що розвиваються, відзначимо деякі особливості, характерні для цієї групи держав. По-перше, для більшості країн, що розвиваються, інтеграція є засобом, за допомогою якого вони намагаються прискорити темпи економічного зростання, полегшити проведення індустріалізації, створити оптимальну структуру господарства. По-друге, створення угруповань розглядається як один з основних методiв диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків і послаблення залежності від промислово розвинутих держав. По-третє, у країнах, що розвиваються, політична інтеграція часто випереджає економічну. Тобто тут мають місце спроби підвести економічний фундамент під спочатку сформований політичний союз. В результаті інтеграція часто носить нестiйкий характер. І, нарешті, інтеграція в в країнах, що розвиваються, йде значно повільніше нiж у розвинутих країнах. Серед причин такого характеру інтеграції низький рівень розвитку продуктивних сил; недостатній розвиток інфраструктури, особливо транспорту; дефіцит фінансових ресурсів; перешкоди з боку ТНК і політична нестабільність.

Активні центри інтеграції у світі, що розвивається - це Латинська Америка, Африка, Близький Схід і країни Азії. Інтеграція тут активно розвивається з 50-60-х рокiв.

Латинська Америка

У 50-ті роки в Латинській Америці виникла теорія "периферійного капіталізму". Автор цієї теорії - відомий аргентинський економіст Рауль Пребiш - доводив, що відстала економіка експлуатується промислово розвинутими країнами через механізм цін на сировину і готову продукцію. Звідси випливає найважливіший аспект політики країн, що розвиваються - проведення індустріалізації, при цьому індустріалізація повинна здійснюватися в першу чергу в галузях, здатних замінити імпорт (iмпортозамiщающа модель індустріалізації). Важлива роль у цьому процесі вiдводилася регіональнiй інтеграції. З її допомогою передбачалося:

1. за рахунок регіонального заміщення імпорту скоротити залежність від індустріально розвинутих держав і тим самим у меншiй мiрі брати участь у нееквівалентному обміні;

2. перебороти вузькість національних ринків і розширити ринковий простір до оптимальних розмірів;

3. збільшити інвестиційні можливості індустрії за рахунок залучення іноземного капіталу.

Широке визнання в Латинській Америці одержав принцип договірної спеціалізації, тобто пiдписання міждержавних угод про промислове доповнення. В результаті країни регіону одними з перших серед держав, що розвиваються, стали на шлях інтеграції. Уже протягом 60-70-х років тут було створено близько 20 регіональних об'єднань. Тоді ж був заснований Латиноамериканський інститут інтеграції, який розпочав пiдготовку професійних кадри для цієї сфери.

Разом з тим для розвитку інтеграції в Латинській Америці були серйозні перешкоди. У силу історичних і географічних причин економіка цих країн протягом десятиліть розвивалася переважно на узбережжя. В результаті майже вiдсутнi транспортні мережі між країнами. Це істотно ускладнює внутрішньоконтинентальну торгівлю. Заважають інтеграції також природні умови (екваторіальні ліси і гірські системи). Крім того перешкоджають інтеграції на цьому континенті перiодичнi політичні кризи.

На сьогоднішній день основними регіональними інтеграційними об'єднаннями є:

* МЕРКОСУР (Спiльний ринок Півдня) - інтеграційне угруповання, створене в 1991 р. Аргентиною, Бразилією, Уругваєм і Парагваєм, яке перетворилося в короткий термін в одне з найбільш розвинутих угруповань регіону. В даний час МЕРКОСУР - це найбільший ринок Латинської Америки, де зосереджено 45% населення (більш 200 млн.чол.). Сумарний ВВП - більш 1 трлн.дол. (50% сукупного ВВП регіону). На угруповання приходиться 33% зовнішньої торгівлі і 40% прямих iноземних інвестицій Південної Америки. При цьому частка Бразилії - 80% населення, 43% торгівлі, близько 60% експорту і 30% імпорту.

Угодою про створення МЕРКОСУР передбачалося:

1. забезпечити вільний рух товарів, капіталу і робочої сили;

2. проведення єдиної митної політики стосовно третіх країн;

3. координація макроекономічної політики, політики в сфері сільського господарства, у податковій і грошовій системах;

4.координація й уніфікація законодавства в сфері економічної політики;

5. істотне підвищення конкурентноздатність країн-учасниць.

В МЕРКОСУР створені спiльні інституціональні структури (наднаціональні органи):

- Рада спiльного ринку - законодавчий і консультативний орган у складі міністрів закордонних справ;

- Група спiльного ринку - виконавчий орган, що функціонує постійно зі штаб-квартирою в Монтевідео;

- Арбітражний суд;

- Технічні комісії з питань торгівлі, митного регулювання, технічних норм, валютно-фінансової політики, транспорту, промисловості, сільського господарства й енергетики.

МЕРКОСУР відрізняється великим динамізмом розвитку. Як і було домовлено, з 1.01.1995 р. на зовнішніх границях блоку стали діяти спiльні митні тарифи, що охоплюють близько 85% товарів, практично скасовані мита у взаємній торгівлі, активізувалася внутрішня і зовнішня торгівля, покращилися економічні показники країн-членів угруповання.

Значні успіхи інтеграції не означають відсутності в об'єднанні безлічі серйозних проблем. До них належать: різнорідна політична структура країн-учасниць, часта зміна політичних режимів, недостатній розвиток транспортної інфраструктури, різна потужність національних економік тощо. Усе це заважає нормальному ходу процесу інтеграції.

* АЛАДИ (ЛАI) - Латиноамериканська асоціація інтеграції - велике інтеграційне угруповання, створене в 1980 році, що замінило Латиноамериканську асоцiацiю вільної торгівлі (ЛАВТ), яка до цього проіснувала з 1961 по 1980 рік. Ціль ЛАI: створення латиноамериканського спiльного ринку на базі вже сформованої в роки існування ЛАВТ зони вільної торгівлі.

Членами організації є 11 країн, що піділяються на 3 угруповання:

1. більш розвинуті (Аргентина, Бразилія, Мексика);

2. середнього рiвня (Венесуела, Колумбія, Перу, Уругвай, Чилі);

3. найменш розвинуті (Болівія, Парагвай, Еквадор).

Члени ЛАI уклали між собою угоду про преференційну торгівлю, менш розвинутим країнам з боку більш розвинутих надаються преференції.

Вищим органом ЛАI є Рад міністрів закордонних справ, виконавчим органом - Комітет представників. Штаб-квартира - у Монтевідео (Уругвай).

* Андський пакт - субрегiональне угруповання, створене в 1969 році. Угода має на метi сприяти гармонічному розвитку країн-учасниць. Учасники: Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу, Еквадор. Місцеперебування управлiнських органiв - м. Ліма (Перу). Вищим органом є Комісія, що складається з представників держав. Фінансовим органом є Андская корпорація розвитку.

Основні задачі:

- лібералізація торгівлі і запровадження єдиного митного тарифу;

- узгодження економічної політики;

- реалізація спільних галузевих програм економічного розвитку і сприяння індустріалізації;

- створення спiльного режиму для іноземного капіталу.

Найбільші успіхи досягнуті в сфері екології. Створена андська система екологічної інформації. Досягнуто деякі позитивні результати в узгодженнi економічної політики, промислового співробітництва і лібералізації зовнішньої торгівлі. У 1997 р. угруповання трансформувалося в Андську систему інтеграції, передбачено прискорити інтеграційні процеси.

* КАРИКОМ (Carribbean Community) - одне з найбільш стійких угруповань Південної Америки. Створене в 1973 році, на основі договору, підписаного в Тринідад і Тобаго. Включає 14 англомовних країн Карибського басейну (Барбадос, Беліз, Гайана, Гренада, Ямайка, Тринідад, Сент-Вiсент і ін.) і на відміну від всіх інших інтеграційних угруповань поєднує не тільки незалежні держави, але і залежні території. Місцезнаходження штаб-квартири - м. Джорджтаун (Гайана). Вищий орган - Конференція глав урядів. У рамках КАРИКОМ діють Карибський банк розвитку і Карибська інвестиційна корпорація.

КАРИКОМ заснований на базi раніше створеної зони вiльної торгiвлi. У ньому існують різні субрегiональнi союзи; найбільш просунутими з погляду регіональної інтеграції є:

- Карибський спiльний ринок у рамках КАРИКОМ, де цілком ліквідовані торгові обмеження між Барбадосом, Тринідадом і Тобаго, Гайаною, Ямайкою й Антигуа. Ці країни схвалили єдиний митний тариф стосовно товарів третіх країн, тобто це фактично митний союз, в основі якого лежать промислово-сировинні товари. Третину взаємної торгівлі складають нафтопродукти;

- Східно-карибський спiльний ринок, що включає в себе найменш розвинуті країни; у ньому спостерігається тенденція до створення спiльної валюти і спільного ЦБ.

У 1970-80-ті роки КАРИКОМ переживав кризові явища, пов'язані з нафтовою і загальноекономічною кризами, що збільшили зовнішню заборгованість. В даний момент відбуваються позитивні зміни. З 1992 року в угрупованні відбулося різке падіння митних зборiв (приблизно на 70%), особливо вдало йде інтеграція в сфері регулювання сільськогосподарського виробництва (документ "Час діяти"). Була запропонована нова модель інтеграції на основі тенденції до ослаблення державного втручання. З 1995 року забезпечується вільне переміщення громадян, відбулося скасування паспортного контролю.

* Центрально- Американський спiльний ринок (ЦАСР) - інтеграційне угруповання, створене в 1961 р. у складі Гватемали, Гондурасу, Коста-Рiки, Нікарагуа, Сальвадору. Місцеперебування керівних органів - Гватемала. Вищим органом є Центрально-американська Рада на рівні міністрів економіки. У складі ЦАСР діють Центрально-американський банк економічної інтеграції, Валютний стабілізаційний фонд, використовується єдина розрахункова валюта - центрально-американський песо.

На сьогодні сформована зона вільної торгівлі, передбачається введення спiльного митного тарифу по відношенню до третіх країн.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон.

В останні 15-20 років цей регіон привертає до себе увагу як зона найбільш динамічного економічного зростання. Однак з інтеграційними процесами це пов'язано мало, оскільки в тому вигляді, у якому інтеграція присутня в ЄС чи МЕРКОСУР, в Азії вона вiдсутня.

Особливості інтеграції в АТР:

1. Країни значно диференційовані в економічному, культурному, релігійному і політичному плані (як у жодному іншому регіоні світу). Це породжує відцентрові фактори, що сповільнюють інтеграційні процеси;

2. Історично країни АТР прагнули зберегти взаємини з країнами поза регіоном, що пов'язано з їх минулою колоніальною залежністю від європейських країн, а також з географічною спрямованістю експорту на ринок США;

3. Сильні позиції займають у регіоні США, Японія, КНР. Вони можуть у найближчому майбутньому стати ініціаторами створення економічного угруповання, у тому числі і на загальрегіональному рівні. Поки ж, з огляду на географічні умови й економіко-політичні фактори, інтеграція розвивається на субрегiональному рівні;

4. Інтеграція в регіоні розвивається найбільше активно на мiжфiрмовому, корпорацiйному мікрорівні, а не на міждержавному. Із середини 1980-х років відбувається інтенсифікація внутрішніх потоків товарів і капіталів (інтернаціоналізація господарського життя). Частка внутрішнього експорту в сукупному експорті країн АТР зросла з 28% у 1970 році до 45% у 1992. Відповідно імпорт за той же період збільшився з 29% до 53%. Прогнозується, що внутрішня торгівля зросте до 55% у 2000 роцi. Частка внутрішніх інвестицій зросла з 39% у 1985 році до 56% у 1990 (по окремих країнах останній показник складає 60-70%). Подібні зміни говорять про зростання доцентрових сил.

Серед інституціональних об'єднань регіону виділяються:

* АСЕАН (Association of South East Asian Nations) - Асоціація країн Південно-Східної Азії. Організація створена в 1967 р. у складі 5 країн - Сінгапур, Малайзiя, Таїланд, Філіппіни, Індонезія. У 1984 р. в організацію вступив Бруней, у 1995 р. - В'єтнам, у 1997 р. Лаос та М”янма, у 1998 р. - Камбоджа. Місцеперебування керівних органів - Джакарта.

Головними задачами в момент створення були проголошені:

1. Сприяння економічному, культурному і соціальному прогресу;

2. Взаємодопомога в проведенні наукових досліджень, розвитку освiти, підготовці кадрів;

3. Ефективне співробітництво в промисловості, сільському господарстві, будівництві великих об'єктів;

4. Надання взаємних преференцiй у торгівлі.

Керівним органом АСЕАН є щорічна сесія міністрів закордонних справ, поточна робота здійснюється Постійним комітетом. Діє ряд робочих комітетів із сільського і лісового господарства, торгівлі і промисловості, енергетики і видобутку корисних копалин, фінансiв, туризму і зв'язку, що розробляють конкретні проекти в зазначених галузях.

Економічне співробітництво почало розвиватися з 1976 року (прийнята Декларація згоди і програма дій, де визначені 4 сфери взаємного економічного співробітництва:

- преференційний доступ товарів у рамах взаємної торгівлі паливом і продовольством;

- співробітництво в сфері торгівлі (при спільному виході на зовнішні ринки і ринки третіх країн);

- виробниче співробітництво;

- узгодження позицій по економічним проблемам, що представляють взаємний інтерес для всіх членів).

Співробітництво однак розвивалося повільно. Головним чином через розбіжність у поглядах на перспективи інтеграції. Більш розвинуті країни угруповання, зокрема Сінгапур, виступали за створення в регіоні зони вільної торгівлі. Індонезія і Філіппіни висловлювалися за те, щоб інтеграційному процесу і лібералізації митних режимів передувала індустріалізація всіх членів об'єднання і формування компенсаційних механізмів. Деякі країни пропонували реалізацію окремих проектів і виступали проти комплексних схем господарювання.

Відсутність єдності в планах інтеграції природно не сприяло її розвитку. У результаті з 7 об'єктів по програмі виробничого співробітництва був здійснений тільки один - будівництво заводу з виробництва хімічних добрив.

У 1977 році для стимулювання взаємного товарообігу був підписаний Договір про взаємнi торговi преференцiї, що поширювався на товари, у яких частка іноземних компонентів не перевищувала 50%. Спочатку - це було 20 товарів, через рік - 70. Розмір преференцiй у середньому - 20-25%. Після 1989 року преференції доведені до 50% на 12700 товарних позицій. У 1981 р. була створена Фінансова Корпорація АСЕАН з капіталом 100 млн. сінгапурських доларів.

Якщо розглядати підсумки розвитку АСЕАН за минулі десятиліття, то організація зарекомендувала себе як зріле політичне угруповання, при цьому в економічному плані інтеграційні процеси просунулися мало. Значна частина зовнішньої торгівлі країн-учасниць припадає на держави, що не входять в АСЕАН - США і Японію.

У 1992 році на Сінгапурському самміті країн АСЕАН для активізації інтеграційних процесів була прийнято програма створення зони вільної торгівлі на протязі 10 років (до 2003 року). Передбачається, що безмитна торгівля буде поширюватися на 15 товарних груп (88% взаємної торгівлі країн АСЕАН). Виключення складають продукція нафтохімії, металургії й автомобілебудування. Планується усунути кількіснi обмеження у торгівлі, забезпечити гармонізацію національних стандартів, взаємне визнання сертифікатів якості, ліквідувати обмеження на мiграцiю капіталу, проводити консультації по макроекономічній політиці з метою координації останньої. На сьогоднi Малайзiя скоротила або скасувала мита на 2600 товарів взаємної торгівлі (у т.ч. і на сільськогосподарську продукцію). Індонезія і Філіппіни зняли обмеження на іноземні капіталовкладення в енергетику і телекомунікаційні послуги. Таїланд зняв обмеження на ввіз автомобілів.

* АТЕС (Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво). Організація створена в1989 році. Спочатку в складі 12 країн: США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія, Республіка Корея і 6 країн, членів АСЕАН . У 1991 році до АТЕС приєдналися КНР, Гонконг, Тайвань; у 1993 - Мексика, Папуа-Нова Гвінея; у 1994 році - Чилі; у 1998 р. - В'єтнам, Перу і Росія. Усього у форумі бере участь у даний час 21 країна.

По своєму складу організація є досить нетиповою для сьогоднішніх інтеграційних процесів. Вона охоплює країни з різним рівнем економічного розвитку, різними соціально-політичними системами і носить міжрегіональний характер. У ній поєднуються такі великі держави як США, Японія, Китай і Росія. Це едине інтеграційне угруповання, у якому бере участь Японія.

На долю країн цього угруповання припадає: 55% світового ВВП, близько 50% світового експорту товарів, 64% експорту технологій, 40% населення і 31% території Землі.

У рамках цієї угоди було проведено більш десяти зустрічей. Перші 4 зустрічі проходили на рівні міністрів економіки й іноземних справ. У 1993 році (зустріч у Сиетлi) переговори велися на двох рівнях: як і раніш на рівні міністрів, так і на рівні глав держав. У 1994 р. на нараді в Багорi (Індонезія) прийнято рішення про створення тихоокеанської зони вільної торгівлі: до 2010 року - для промислово розвинутих країн (для Японії термін може бути продовжений до 2020 року); до 2015 р. - для НIС і до 2020 р. - для інших країн. У 1995 році на самміті в Осаці була прийнята програма створення ЗВТ у Тихому Океані. У 1997 році визначені основні напрямки роботи по створенню ЗВТ:

1. зниження мит;

2. лібералізація торгівлі послугами;

3. гармонізація промислових стандартів.

З 1992 року проводиться структуризація діяльності форуму. В структуру органів АТЕС входять:

1. Секретаріат (15 чоловік);

2. Комітет з торгівлі й інвестицій;

3. Група високих представників (17 членів, у числі яких економісти і політики від усіх держав);

4. Робочі групи (всього 10 груп по різних галузях діяльності: енергетика, транспорт, інвестиції тощо).

З 1995 року формується бюджет організації на основі внесків на загальну суму 2 млн. доларів (хоча для нормального функціонування необхідно мінімум 38 млн.$). В даний час в АТЕС реалізується 10 спільних проектів, серед яких:

1. створення технопарків (для передачі технологій країнам, що розвиваються,);

2. підготовка кадрів;

3. обмін інформацією в сфері торгівлі й інвестицій;

4. скасування кількісних обмежень у сфері текстильної промисловості протягом 10 років;

5. розробка інвестиційного кодексу - з метою надання гарантій по вкладеннях для інвесторів і залучення капіталів із третіх країн.

Усі проекти здійснюються на приватному рівні, тобто за рахунок самих підприємців.

Поки що АТЕС формально має консультативний статус, є відкритою економічною асоціацією, однак у рамках його робочих органів визначаються регіональні правила ведення торгівлі, інвестиційної і фінансової діяльності. У перспективі на базі АТЕС може виникнути найбільша у світі ЗВТ. Високі темпи економічного розвитку, наростаючi внутрішньорегіональні потоки товарів, послуг і капіталів дають підставу для висновку про те, що в ХХІ столітті це угруповання може стати стрижнем світового економічного зростання.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.55.168 (0.023 с.)