ТЕМА 5. Мiжнародна мiграцiя капiталу

 

1. Мiжнародний рух капіталу, як форма МЕВ. Причини і форми міжнародної міграції капіталу.

2. Світовий фінансовий ринок і його структура.

3. Міжнародний кредит і його роль у світовій економіці.

4. Сучасні особливості міжнародної міграції капіталу. Основні параметри інвестиційного клімату.

 

ЛIТЕРАТУРА:

1. Закон України "Про режим iноземного iнвестування". "ВВР", 1996, N19

2. Губський Б.В. Iнвестицiйнi процеси в глобальному середовищi. К.,1998

3. Зрушення до ринкової економiки. За ред. Гоффмана Л., Зиденберга А. К.,1997

4. Лицукова Д.В.Прямые зарубежные инвестиции. СПб.,1996

5. Мертенс А.В. Инвестиции: курс лекций. К.,1997

6. Мировой рынок ссудного капитала. Учебное пособие под ред. Жукова Е.Ф. М., 1992

7. Общая теория денег и кредита. Учебник. Под ред. Жукова Е.Ф. 1995

8. Рут Френкейн Ф., Фiлiпенко А. Мiжнародна торгiвля та iнвестицiї. К.,1998

9. Андрющенко I. Особливостi зарубiжних iнвестицiй в умовах лiбералiзацiї економiки України з точки зору безпеки - "Економiка, фiнанси, право", 2000, №2

10. Вахненко Т. Проблема обслуговування державного боргу - "Банкiвська справа", 1999, №6

11. Ермошенко М. Питання стратегiчного управлiння зовнiшнiм державним боргом - “Економiст”, 2000,№2

12. Мар"єнко А. Проблеми залучення iноземних iнвестицiй в економiку України- "ФУ", 1999,№7

13. Руденко В. Перспективи портфельних iнвестицiй в Українi - "ФУ",1999,№7

14. Чебанов С. Иностранные инвестиции: тенденции 90-х - “МЭиМО”,1997,№3

15. Шапран В. Портфельное инвестирование:мировой опыт и возможности Украины - "Фондовый рынок", 2000,№16

16. Ширмер Я. Прямi зовнiшнi iнвестицiї та економiчне зростання - “Економiст”, 2000,№3

17. Шовкалюк В. Iнвестицiйний клiмат: сучасний стан та перспективи, “МIД”, 2000,№1

 

 

1. Мiжнародний рух капіталу, як форма МЕВ. Причини і форми міжнародної міграції капіталу

 

Однією з основних форм міжнародних економічних вiдносин, якi найбільш динамічно розвиваються у сучасних умовах, є міжнародний рух капіталу. Капітал - це той фактор, без якого неможливе створення товарів та послуг. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формах приводить до формування іноземної власності чи інших форм зобов'язань, що надають право на систематичне одержання прибутку.

Вивозом капіталу називається процес вилучення частини капіталу з національного обороту і переміщення його в товарній чи грошовій формі у виробничий процес та сферу обiгу іншої країни.

Основні причини вивозу капіталу:

1. відносне перенагромадження капіталу в країнах-експортерах (особливо в банківській системі та у інституціональних інвесторів);

2. невiдповiднiсть попиту та пропозиції на капітал в різних ланках світового господарства.

У сучасних умовах рух капіталу мiж країнами стає бiльш активним та динамiчним. Темпи його росту перевищують темпи зростання світового виробництва і світової торгівлі.

Основними факторами, що активізують міжнародний рух капіталу, є:

- розвиток світових продуктивних сил, збільшення валових продуктів і відповідно фінансових ресурсів;

- нерівномірний розвиток країн і регіонів, що стимулює перетiкання фінансових ресурсів;

- поглиблення міжнародного поділу праці, розвиток світової торгівлі, зростання взаємозалежності національних економік;

- політика індустріалізації країн, що розвиваються, створення там сприятливого інвестиційного клімату;

- ринкові реформи в колишніх соціалістичних державах;

- економічна політика розвинутих країн, спрямована на залучення іноземних інвестицій для підтримки темпів економічного зростання, розвитку передових галузей, підтримки рівня зайнятості;

- екологічні фактори;

- спроби провiдних держав вирішити за рахунок вивозу капіталу свої міжнародні політичні проблеми.

Форми міжнародних інвестицій (вивозу капіталу):

1. по джерелах походження (формам власності):

а) державні;

б) офіційні (вивіз капіталу міжнародними фінансовими організаціями);

в) приватнi;

2. по характеру використання:

а) підприємницька форма вивозу (капітал вкладається в організацію процесу виробництва

за кордоном);

б) позичкова форма вивозу капіталу (кредит, наданий з різних іноземних джерел)

3. по термінах надання капіталу:

а) короткострокові iнвестицiї;

б) середньострокові iнвестицiї;

в) довгострокові iнвестицiї;

4. по цілям:

а) прямі інвестиції (надають право на контроль і управлiння підприємством, у яке інвестовані кошти. Звичайно це інвестиції в підприємницькій формі, що мають довгостроковий характер).

Відповідно до національного законодавства частка іноземної власності в акціонерному капіталі фірми, що забезпечує можливість такого контролю, прийнята в США в розмірі 10%, у Німеччині -25%, в Австралії і Канаді -50%;

б) портфельні інвестиції (права контролю не дають. Звичайно це інвестиції в цінні папери з метою одержання швидких доходів).

Міжнародний рух капіталу може бути охарактеризований кiлькiсними показниками. Вони вiдбивають рівень економічного розвитку країни, а також ступінь її участі в свiтогосподарських зв'язках. До деяких з них можна віднести:

- обсяг iноземних інвестицій в країнi і його співвідношення з її національним багатством;

- обсяг закордонних інвестицій країни і його співвідношення з її національним багатством;

- співвідношення обсягу прямих закордонних інвестицій даної країни з обсягом іноземних прямих інвестицій на її території;

- обсяг залучених іноземних інвестицій у розрахунку на душу населення;

- зовнішній борг країни і його співвідношення з ВВП/ВНП.

Основними експортерами капіталу є розвинуті країни (США, Великобританія, Японія, Німеччина, Франція). Особливо високими темпами зростає вивіз капіталу з Японії і ЄС.

Провiдними імпортерами капіталу також стали розвинуті країни. На них припадає 85 -87 % світового імпорту капіталу, у тому числі 60% прямих закордонних інвестицій. Лідирують тут США, у яких із середини 80-х років імпорт капіталу став перевищувати експорт.

Серед держав, що розвиваються, найбільш успішно прямі іноземні інвестиції як фактор розвитку використовують азіатські країни. Наприкінці 90-х років із сукупних прямих іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, 65% припадало на Азію (провіднi імпортери - Китай, Сінгапур, Індонезія, Малайзiя, Гонконг, Тайвань, Республiка Корея); 27% на Латинську Америку (Мексика, Бразилія, Аргентина, Чилі) і тільки 8% на Африку (Єгипет, Нігерія, Туніс).

У країни Центральної і Східної Європи за даними ЮНКТАД (Конференція ООН по торгівлі і розвитку) до кінця 90-х років було інвестовано близько 70 млрд.долл. прямих iноземних інвестицій. Майже 90% з них вкладено в 7 країн: Польща (бiля 22 млрд.), Угорщина (17 млрд.), Росія (13 млрд.), Чехія (7 млрд.), Румунія, Словенія й Україна (у кожну більш 2-х млрд.). По показнику “інвестиції в розрахунку на душу населення” картина розподілу інвестицій у регіоні дещо інша. Тут лідирує Угорщина (1700 дол.). Далі iдуть Естонiя (800 дол.), Чехія (600 дол.), Латвія (517 дол.), Словенія, Польща, Хорватія і Словаччина. В усіх цих країнах інвестиції в розрахунку на душу населення перевищують середній показник для цього регіону (151 дол.).

На Україні цей показник значно нижчий - близько 65 дол. на душу населення в 2000 р. Загальна накопичена сума прямих інвестицій в Україну склала на 1.1.2001 р. - 3,8 млрд.дол. Основними інвесторами є США - 589 млн., Нідерланди - 301 млн., Росія, Великобританія, Німеччина. Іноземні інвестиції одержували 7, 4 тис. підприємств, у тому числі в харчову промисловість інвестовано 662 млн., внутрішню торгівлю - 558 млн., машинобудування - 355, фінанси - 199 і паливну промисловість - 190 млн.дол.(Див. також Додаток 1).

 

2. Світовий фінансовий ринок і його структура

 

Інтернаціоналізація господарського життя сприяла формуванню в 70-ті роки ХХ століття єдиного ринку позичкових капіталів і створенню на його основі світового фінансового ринку. Основою його є національні фінансові ринки, однак він має інтернаціональний характер, оскільки суб'єктами фінансових угод виступають юридичні і фізичні особи іноземних держав, а самі угоди передбачають трансформацію грошово-кредитних ресурсів з однієї валюти в іншу. Переплетiння національних і міжнародних активів веде до формування єдиного універсального ринку, доступного, щоправда, у різному ступені, усім країнам. На цьому ринку здійснюється рух позичкового капіталу між державами. Таким чином, міжнародний фінансовий ринок - це система відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками різних країн на основі попиту та пропозиції на капітал.

Основними суб'єктами цього ринку є кредитори, позичальники і посередники. У якостi кредиторів виступають банки, приватні фірми, страхові компанії, пенсійні фонди, державнi органи, міжнародні валютно-фінансові організації. Позичальники представлені ТHК, урядовими, регіональними і міжнародними організаціями. Професійними посередниками на цьому ринку є транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, інші кредитно-фінансові інститути.

У залежності від економічного змісту операцій на світовому фінансовому ринку його можна поділити на два сектори: світовий грошовий ринок і світовий ринок капіталів.

Світовий грошовий ринок забезпечує рух міжнародних платіжних засобів; кредити на цьому ринку носять короткостроковий характер і обслуговують головним чином світову торгівлю. Цей ринок підрозділяється на обліковий ринок, міжбанківський ринок, ринок валюти і ринок золота.

На обліковому ринку основними інструментами є казначейські і комерційні векселі, а також інші види короткострокових зобов'язань.

На міжбанківському ринку тимчасово вільні грошові ресурси кредитних організацій залучаються і розміщаються банками, переважно у формі міжбанківських депозитів на терміни від декількох днів до 1-2-х років.

Валютні ринки обслуговують міжнародні розрахунки, пов'язані з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

Світовий ринок капіталів містить у собі середньо- і довгострокові кредити, а також операції з акціями й облігаціями. Запозичення тут відбуваються на тривалі терміни і використовуються для фінансування капітальних вкладень. Цей ринок підрозділяється на світовий ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів, а також ринок цінних паперів (середньо- і довгострокових).

Крім функціональної структури світовий фінансовий ринок має також географічну локалізацію (структуру). Він вкллючає ряд міжнародних фінансових центрів, що акумулюють і розподіляють по усьому світу фінансові ресурси. У фінансових центрах зосереджені численні фінансово-кредитні організації, що обслуговують міжнародну міграцію капіталу. Найбільшими світовими фінансовими центрами є Hью-Йорк, Лондон, Токіо, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майнi, Люксембург, Гонконг і ін.

Для виникнення міжнародного фінансового центра потрібно досить високий рівень розвитку економіки, вигідне географічне положення, розвиненість банківської системи, ліберальне податкове і валютне законодавство, політична стабільність.

Елементами географічної структури світового фінансового ринку є також регіональні ринки позичкових капіталів. В даний час у світовій економіці функціонують кілька таких регіональних ринків. Найстарiшим і найбiльш розвинутим з них є Євроринок. Він являє собою економічні відносини, що виникають із приводу сукупності коштів у доларах США, німецьких марках, франках, фунтах стерлінгів, ієнах; якi функціонують як позичковий капітал у Європі, за межами національних кордонiв. Ці кошти не підлягають контролю з боку національних державних органів, що у свій час їх емітували. Євроринок виник після другої світової війни і функціонував спочатку як ринок євродоларів.

У 60-ті роки сформувався ринок Латиноамериканських доларів, який головним чином зосереджений у фінансових центрах держав Каpибского моpя (Беpмуди, Багами, Каймановi острови і Панама), а також ринок Азіатських доларів у фінансових центрах Південно-Східної Азії (Сінгапур і Гонконг).

І нарешті в 70-ті роки склався ринок Близькосхідних доларів з центром у Бахpейнi.