Соціально-економічні наслідки міжнародної міграції робочої сили

 

Очевидно, що з погляду спричиняємих нею наслідків міжнародна міграція РС являє собою комплексне явище і, відповідно, вимагає комплексного підходу для своєї оцінки. Прийнято аналізувати соціально-економічні наслідки ММРС з позицій імпортерів і експортерів.

Для країни-імпортера основними вигодами iммiграцiї будуть наступні:

* підвищення конкурентноздатності виробленої в країні продукції внаслідок зменшення витрат виробництва. Це зокрема пов'язано з більш низькою заробітною платою іноземних робітників. Крім того залучення іноземної робочої сили приводить до росту конкуренції на внутрішньому ринку праці і, у певній мiрі, стимулює зростання продуктивності праці і ефективності виробництва в країні;

* формування економічного, науково-технічного, культурного потенціалу країни. Економіки цілого ряду промислово розвинутих держав у минулому створені за рахунок масового залучення робочої сили ззовні. Практично стовідсотковий внесок у створення і розвиток економік таких країн як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль внесли іммігранти. Неоціненний внесок останніх і в розвиток економік США, ПАР, Аргентини й інших країн;

* економія витрат на освiту і професійну підготовку спецiалiстiв. За сучасними оцiнками, чиста вигода для країн-iмпортерiв вiд залучення одного “середнього” вченого-гуманiтарiя становить 230 тис. дол., вченого в галузi суспiльних наук - 235 тис., iнженера - 253 тис., лiкаря - 646 тис.дол.;

* економiя витрат на закупку ліцензій, патентів і ноу-хау за кордоном у разi в”їзду “носiя” цих досягнень;

* формування додаткового попиту на товари і послуги з боку робітників-іммігрантів, що впливає на економічну кон'юнктуру;

* іноземні робітники виступають своєрідним амортизатором у випадку криз і безробіття. Вони першими можуть бути звільнені;

* позитивні демографічні наслідки. На думку фахівців Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), іммігранти сприяють поліпшенню демографічної структури розвинутих країн з низькою народжуваністю і високою часткою літнього населення. В Франції, Німеччині, Швеції 10% усіх немовлят з'являються в родинах переселенців. У Швейцарії ця цифра досягає 24%, а в Люксембурзі - майже 38%.

Основними негативними наслідками ММРС для країни-імпортера є наступні:

* потенційна погроза зростання безробіття;

* тенденцiя до зниження заробiтної плати;

* витрати адаптації представників чужих (а іноді і просто далеких культур);

* соціальна напруженість.

Для країни- експортера вигоди ММРС полягають у наступному:

* експорт РС є важливим джерелом притоку валюти в країну. Для деяких держав доходи, одержані від експорту трудових ресурсів, порівнянні з доходами від експорту товарів і послуг. Основною складовою цих доходів є грошові перекази працюючих за кордоном громадян родичам на батьківщину. Сьогодні більш 40 країн мають надходження від емігрантів більш 100 млн.дол. у рік, а 10 - більш 1 млрд. дол. Лідерами по цьому показнику є колишні республіки Югославії (у сумі більш 10 млрд.дол.на рік), Португалія (близько 5 млрд. дол.) і Єгипет (близько 5 млрд. дол.). До провiдних експортерiв також належать Індія, Пакистан, Туреччина, Греція, Іспанія, Канада, Польща, Китай, Марокко й ін. Для окремих країн ця стаття доходів є власне кажучи єдиним джерелом одержання іноземної валюти. Так, суми надходжень від грошових переказів громадян Ємену в окремі роки перевищували вартісні обсяги товарного експорту в 30 разів. Наприкінці 80-х рр. в АРЕ експлуатація Суецького каналу давала 970 млн. дол.на рік, туризм - 600 млн., а перекази емігрантів - більш трьох млрд. Крім зазначеної, країни-експортери одержують і іншу вигоду. Так, повертаючись додому з заробітків за кордоном, мігранти привозять із собою значні матеріальні цінності у вигляді грошей, автомобілів, товарів тривалого користування і т.п. За деякими оцінками, обсяги цих цінностей приблизно дорівнюють обсягам надходжень у країни- експортери робочої сили від грошових переказів;

* експорт РС пом'якшує проблему зайнятості і соціальну напругу у країні-експортері;

* з’являється тенденцiя до зростання заробiтної плати;

* РС підвищує свою кваліфікацію за кордоном, знайомиться з передовою організацією виробництва. Також слід зазначити, що мігранти, повернувшись на батьківщину, як правило, прагнуть використовувати накопичені за кордоном знання і досвід з метою організації виробництва й інших форм підприємницької діяльності у своїй країні.

У той же час країни-експортери робочої сили зіштовхуються і з рядом негативних наслідків. Серед них:

* прямi економічнi збитки, пов'язанi з "відпливом iнтелекту" і відповідно втратою частини національного доходу через відтік кваліфікованих, ініціативних і молодих працівників. У певному розумiнні, кваліфікована робоча сила являє собою особливий вид капіталу - так зиваний людський капітал. Його формування пов’язане зі значними витратами на навчання і підготовку. Відповідно, від'їзд таких працівників, наприклад із країни, що розвивається, у розвинуту, приводить до того, що загальний обсяг капіталу останньої збільшується за рахунок першої. Це, природно, обмежує і без того скромні можливості економічного прогресу для держави-експортера кваліфікованої робочої сили. Збиток від цього процесу важко піддається кількісному визначенню, однак, за деякими оцінками, він досягає в середньому 10% національного доходу країн-експортерів робочої сили (за оцінками російських фахівців щорічні прямі втрати цієї країни в результаті “відпливу умів” складають не менш нiж 3 млрд.дол., а сумарні, з урахуванням упущеної вигоди, - 50-60 млрд.дол.). Головним імпортером робочої сили вищої якості є США (американці оцінюють доход, що їм приносить залучення вчених-іммігрантів приблизно в 1 млрд.дол у рік). За ними - ФРН, Великобританія, Франція і деякі інші країни Західної Європи, а також Канада. "Відплив iнтелекту" здійснюється двома основними способами. По-перше, з числа найбільш обдарованих іноземних студентів коледжів і університетів у Північній Америці і Західній Європі відбувається добір найбiльш перспективних, котрим пропонується продовжити наукову чи виробничу діяльність у країні навчання; по-друге, відбувається фактичне переманювання вже підготовлених на батьківщині чи в третіх країнах фахівців, що одержують запрошення переїхати для роботи на Захід тимчасово або на постійній основі. Причина "відпливу умів" криється не тільки в гігантській різниці в оплаті праці спецiалiстiв вищої кваліфікації в розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, але й у кращій якості життя на Заході, у більш стабільній економічній і політичній обстановці. Крім того, іноді фахівцю з менш развинутої країни взагалі не вдається продовжувати чи дослідження іншу наукову працю у себе на батьківщині через відсутність відповідного устаткування, матеріалів, засобів, тощо. На жаль, проблема "відпливу інтелекту" дуже гостро повстала сьогодні перед Україною, Росією й іншими колишніми соціалістичними державами Східної Європи. За даними Ради Безпеки Росії в 90-ті роки з 100 всесвітньо відомих російських вчених 50 емігрували з Росії назавжди. Тільки з МДУ безповоротно виїхало більш 10% професорсько-викладацького складу. За деякими оцінками країну залишили 70-80% її математиків і 50% фізиків-теоретиків. Аналогічна ситуація складається і на Україні. За даними Мінстату України за останні 4 роки чисельність висококваліфікованих фахівців - докторів і кандидатів наук - скоротилася більш ніж на 15%, а в таких галузях як фармацевтика, хімія, біологія, архітектура - від 20 до 60%. Відтік кадрів з інститутів Національної академії наук України складає в середньому 8-12% у рік від їхньої загальної чисельності. Необхідна спеціально продумана державна політика в цій сфері, покликана зберегти фахівців вищої кваліфікації, хоча б у пріоритетних галузях;

* тенденція зростання споживання зароблених коштів за кордоном, бажання приховати одержані доходи, щоб уникнути оподатковування;

* іноді відбувається декваліфікація емігрантів (якщо вони працюють за кордоном не відповідно до наявної кваліфікації);

* серйозною є проблема реадаптацiї працiвникiв, що повертаються з роботи за кордоном;

* постійна орієнтація країни на експорт робочої сили породжує усередині суспільства, а особливо в молодого покоління, втрату віри в перспективи національної економіки, а отже, призводить, крiм соцiально-психологiчних проблем, до “втечі капіталу”(зниженню рівня інвестицій усередині країни).

Зробити загальний висновок про те, чи є експорт чи імпорт робочої сили чисто позитивним або чисто негативним явищем досить складно. Інша справа, що в кожній конкретній ситуації можлива досить об'єктивна оцінка цього явища для тієї чи іншої держави. Разом з тим є досить пiдстав стверджувати, що імпорт висококваліфікованої робочої сили більш вигідний, чим її експорт.

У силу викладеного вище цілком зрозуміло, що створення умов для нормального функціонування національних ринків праці традиційно виступає однією з важливих функцiй держави.