Валютні ринки і валютні операції

 

Валютні ринки - це офіційні центри, де відбуваються операції по купівлі-продажу валют на основі попиту та пропозиції за певним курсом. Вони є одiєю з найважливіших ланок світового господарства і виконують наступні функції:

- здійснення міжнародних розрахунків у процесі міжнародного обiгу товарів, послуг і капіталів;

- формування валютних курсів;

- поповнення і диверсифікацiя валютних резервів центральних і комерційних банків;

- хеджирування (страхування) від валютних ризиків;

- одержання прибутку за рахунок різниці курсів валют;

- проведення валютної політики центральними банками.

У залежності від сфери й обсягу торгівлі розрізняють національний, регіональний і світовий валютні ринки. Провiдними міжнародними валютними ринками є Лондон (близько 30% валютних операцій на міжнародних ринках), Hью-Йорк(16%) і Токіо (11%).

Основними суб'єктами валютних операцій сьогодні є банки (від 85 до 95% валютних операцій). У деяких країнах (Німеччина, Японія, Франція, Росія, Україна й ін.) у торгівлі валютою беруть участь валютні біржі. Однак роль останніх постійно знижується і валютний ринок в сучасних умовах має головним чином міжбанківський характер.

Під валютними операціями, що відбуваються на валютних ринках, розуміють дії, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності; з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу і обiгу, з передачею заборгованостей і інших зобов'язань; із ввозом, переказом і пересиланням на територію країни і вивозом,переказом і пересиланням за її межі валютних цінностей.

У валютній операції бере участь щонайменше дві сторони, одна з яких, як правило, банк. Оскільки банк несе витрати по цих операціях, при проведенні валютних операцій через банки необхідно розрізняти:

1. Курс покупця, по якому банк купує валюту у клієнта;

2. Курс продавця, по якому банк продає валюту клієнту.

Банк пропонує клієнту такий курс продажу чи купiвлi, який дозволяє йому покривати витрати і одержувати прибуток (маржу).

Історично склалися і використовуються у світовій практиці два методи котирування валют на міжбанківському ринку:

* прямий (пряме котирування), коли одна одиниця (чи кратне число одиниць - 10, 100, 1000) іноземної валюти прирівнюється до певної кількості національної валюти. Наприклад, на Україні 1 дол.США = 5, 5655 гр., у Німеччині 1 дол.США = 2, 4455 німецьких марок;

* непрямий (непряме котирування), коли одна одиниця (чи кратне число одиниць) національної валюти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти. Наприклад, в Англії 1 фунт стерлінгів = 1, 6745 дол.США чи в США 1 дол. = 5,2525 французьких франка.

При прямому котируваннi курс продавця вище курсу покупця, а при непрямій - навпаки. Отже, використовуючи або пряме, або непряме котирування, ми одержуємо в підсумку прямо

протилежний результат. Це особливо важливо мати на увазі, тому що в більшості країн використовується пряме котирування, але в ряді випадків (наприклад, Великобританія) - непряме.

Оскільки котирування валют здiйснюють як державні (національні), так і комерційні банки, розрізняють:

* офіційне котирування, по якому здійснюються усі валютні операції держави;

* вільне (ринкове) котирування, по якому вiдбувається міжбанківська торгівля валютою.

На міжбанківському валютному ринку використовується також крос-курс. Крос-курс - це котирування двох іноземних валют, жодна з яких не є національною валютою учасника угоди, чи співвідношення двох валют, що випливає з їхніх курсів стосовно якої-небудь третьої валюти (до долара США, до росiйського рубля). Наприклад, якщо курс долара США у Франкфурті дорівнює 2,40 німецькі марки, а курс долара в Цюріху - 1,92 швейцарських франка, то крос-курс швейцарського франка у Франкфурті складе: 1 фр.= 2,40:1,92 = 1,25 нiм. марки.

 

 

Усі валютні операції поділяються на двi групи:

1. Угоди з негайною поставкою (“касові” чи “spot” угоди). При здійсненні цих операцій валюта поставляється не пізніше, ніж протягом 2-х наступних банкiвських днiв після її укладання;

2. Термінові валютні операції, розрахунки по який здійснюються в терміни, що перевищують 2 робочих дня з моменту їх укладання. Термінові угоди відбуваються за курсом, зафіксованим в момент її пiдписання.

Різновиди термінових валютних операцій:

* прості форвардні угоди чи угоди "аутpайт" (outright). Використовують з метою зменшення валютного ризику. У момент укладання цих угод фіксується курс і сума, але розрахунки до настання терміну виконання контракту не здiйснюються. Обсяги простих форвардних операцій можуть бути будь-якими;

* опціонні угоди (option). У цьому випадку дата поставки валюти не фіксується. Клієнт, сплативши премію, має право купити чи продати валюту в будь-який момент встановленого періоду за курсом, зафіксованим при укладаннi угоди. Таким чином об'єктом цих угод є право купити чи продати валюту в майбутньому, яким можна і не скористатися, якщо на реальному ринку складається більш вигідний курс;

* ф'ючерсні угоди (futures). Це стандартні контракти, у яких регламентована сума, термін і спосіб розрахунку. Ф”ючерси передбачають здійснення контругоди, тобто якщо укладений контракт на продаж валюти, то він може бути виконаний шляхом пiдписання аналогічного контракту на купiвлю валюти і навпаки. Основна мета таких контрактів не купівля-продаж валюти, а хеджирування та валютні спекуляції;

* своп-угоди (swap). Це операції, що поєднують купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки (касову) з одночасною контругодою на певний строк (термінову) з тими ж валютами. Ці операції зручні банкам, тому що не створюють відкритої валютної позиції, а також забезпечується економія на маржі.

Особливим різновидом валютних операцій є валютний арбітраж. Це - валютна операція, що об” єднує купiвлю-продаж валюти з наступним здійсненням контpугоди з метою одержання прибутку за рахунок різниці в курсах валют. Існує кілька видів валютного арбітражу:

* просторовий арбітраж, коли прибуток утворюється за рахунок різниці в курсах на різних валютних ринках (наприклад, купiвля у Лондоні і продаж у Сингапурi);

* часовий арбітраж, коли доход формується за рахунок курсових коливань на протязi певного часу;

* простий арбітраж. У цьому випадку угоди відбуваються з двома валютами;

* складний арбітраж. Тут угоди здійснюються з трьома і більшою кiлькiстю валют.

Оскільки суть арбітражу - купити в одному місці дешевше, а в іншому - продати дорожче, наслідком цих операцій є збільшення попиту в місці купiвлi і збільшення пропозиції в місці продажу. У результаті арбітраж сприяє вирівнюванню валютних курсів.

 

4. Умови і форми міжнародних розрахунків

 

Міжнародні розрахунки (МP) - це платежі по грошовим вимогам і зобов'язанням, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Основні суб'єкти МР - експортери, імпортери і банки (які виступають у якості посередників). Міждержавний рух коштів здiйснюється через кореспондентські рахунки банків. Для переказу грошей із країни в країну банки використовують два види кореспондентських рахунків: “лоро”- рахунки, якi іноземні банки відкривають у вітчизняних, і “ностро”- рахунки, якi вітчизняні банки відкривають в іноземних.

Міжнародні розрахунки регулюються міжнародними правовими нормами. Основними міжнародними організаціями, що виробляють і уніфікують форми міжнародних розрахунків є: Комісія з права міжнародної торгівлі (ЮHIСТPАЛ), що діє при ООН, і Міжнародна торговельна палата. На правове регулювання міжнародних розрахунків впливають систематизовані звичаї і норми міжнародної банківської практики.

До основних валютно-фінансових умов МР, що встановлюються в контрактах, відносяться:

1. валюта ціни (угоди) - це валюта, у якій виражена ціна в контракті (звичайно це або валюта учасників угоди, або найбільш стабільна валюта в момент укладання контракту);

2. валюта платежу - це валюта, у якій відбувається оплата товару чи погашення кредиту. Валюта платежу може вiдрiзнятися від валюти ціни, особливо, коли контрактні ціни встановлені на біржах, аукціонах, де прийнято виражати ціну в одній певній валюті;

3. умови платежу (розрахунків). Платежі можуть бути готiвкові (оплата відбувається відразу за постачанням товару) і розрахунки з наданням кредиту. Умови платежу залежать від країн-учасників зовнішньоторговельного контракту, торговельних порядків, самого товару, кон'юнктури ринку, наявності міжурядових угод, банківських традицій тощо. Наприклад, сировинні і продовольчі товари продаються звичайно за готівку, а машини й устаткування - із застосуванням кредиту. Біржові товари - на основі типових умов, прийнятих у світовій біржовій практиці.

Міжнародні розрахунки, як правило, носять документаpний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів. До фінансових документів належать прості і перевiдні векселі, чеки, платіжні розписки. Основними комерційними документами є рахунки-фактури (інвойси); відвантажувальні документи, що підтверджують відвантаження, відправлення чи прийняття до навантаження товарiв (коносамент, різні товарно-транспортні накладні, поштовi квитанції тощо); страхові документи; сертифікати, що засвідчують вагу, якість, походження товарів.

Міжнародна практика торгових відносин виробила ряд форм розрахунків у залежності від переслідуваних цілей і ступеня довіри торгових партнерів один одному. Найчастiше в зовнішній торгівлі використовуються інкасова форма, акредитив, платежі по відкритому рахунку, передоплата, вексельна і чекова форми розрахунків.

При інкасовій формі розрахунків банк за дорученням свого клієнта (експортера) одержує платежі від імпортера після відвантаження товару чи надання послуг.

В операціях по інкасо беруть участь наступні суб'єкти:

1. експортер, що відвантажує товар і доручає інкасову операцію своєму банку;

2. банк експортера (банк-ремітент);

3. банк iмпортера (iнкасуючий банк), який одержує i переказує валютні кошти;

4. імпортер - платник.

Основні етапи розрахунків у формі інкасо:

1. укладення контракту між експортером і імпортером, у якому обмовляється форма розрахунку і вказуються банки, через якi будуть вiдбуватися розрахунки;

2. експортер відвантажує товар відповідно до умов контракту;

3. після одержання від перевізника транспортних документів експортер передає ці документи в банк експортера (банк-ремітент). Одночасно експортер передає в банк інкасове доручення, яке мiстить всі необхідні інструкції, на підставі яких діє банк;

4. банк, пiсля перевірки документiв, направляє їх у банк імпортера (iнкасуючий банк);

5. банк імпортера передає їх імпортеру для оплати (виставляє на інкасо);

6. імпортер проти документів оплачує необхідну суму;

7. iнкасуючий банк, переказує виручку в банк-ремітент;

8. банк експортера (ремітент) зараховує отриману суму на рахунок експортера.

Інкасова форма розрахунків у цілому більш вигідна імпортеру, тому що платежі здійснюються проти документів, що дають йому право на товар. До цього моменту імпортер може зберігати свої кошти в обігу. При цьому він не ризикує платити за ще невідвантажений товар. Мінуси цієї форми оплати стосуються експортера. Йому після відвантаження товару оплата не гарантована, тому що завжди є ризик відмовлення імпортера від оплати. Крім того одержання експортером належної йому суми валюти відбувається не відразу після відвантаження товару, а через деякий час, тим самим експортер фактично кредитує імпортера.

Більш вигідною для експортерів є акредитивна форма розрахунків. Акредитивом називається доручення банку провести на прохання клієнта(імпортера) оплату документів на користь експортера, при дотриманні ним певних умов.

В акредитивній формі розрахунків беруть участь такі суб'єкти:

1. імпортер, що дає наказ банку про відкриття акредитива;

2. банк імпортера (банк-емітент), що відкриває акредитив;

3. банк експортера (авiзуючий банк), що повідомляє експортеру про відкритий на його користь

акредитив;

3. експортер.

 

 

Основні етапи розрахунків у формі акредитива:

1. експортер і імпортер укладають контракт на поставку товару, де зазначено, що платежі будуть здiйснюватися у формі акредитива. Після пiдписання контракту експортер підготовлює товар до відвантаження, про що сповіщає iмпортера;

2. імпортер звертається у свій банк із заявою про відкриття акредитива на користь експортера. У заяві вказується сума, термін дії акредитива, його вид, умови виконання платежу;

3. банк-емітент направляє акредитив у банк експортера, в обов'язок якого входить повідомлення експортера про відкриття акредитиву;

4. після одержання акредитива від емітента, авiзуючий банк перевіряє його дійсність і передає експортеру;

5. експортер відвантажує товар і надає необхідні документи у свій банк;

6. банк експортера, пiсля перевірки документiв, пересилає їх у банк імпортера для оплати;

7. банк імпортера, перевіривши документи, здiйснює їхню оплату. Після переказу грошей в авiзуючий банк, банк імпортера передає товарні документи імпортеру;

8. банк експортера зараховує кошти, що надійшли від банку імпортера, на рахунок експортера;

Перевагою акредитива є гарантії експортеру платежів імпортера. Експортер має зобов'язання банка, що відкрив акредитив, згiдно з яким він одержить гроші, якщо всі документи будуть відповідати умовам контракту. Акредитив також вигідний і імпортеру, тому що банки ретельно перевіряють товарні документи експортера на предмет їхньої відповідності умовам контракту. Єдиний недолік цієї форми розрахунку полягає в тому, що акредитив веде до певного розпорошення капіталу імпортера (кошти заморожуються на деякий час на спеціальному рахунку).

Розрахунки за відкритим рахунком не містять надійних гарантій для експортерів, будучи для них найменш вигідною формою розрахунків. При використанні цієї форми розрахунків імпортер здійснює періодичні платежі експортеру після одержання товарів і товарних документів. Коли поставки завершенi здiйснюється остаточна перевірка і погашення заборгованості, що залишилась. Експортер при цьому не має твердої гарантії одержання оплати за відвантажені товари, тому платежі за відкритим рахунком використовуються між діловими партнерами, що пов'язані тривалими тісними господарськими відносинами і довіряють один одному.

Навпаки, авансові платежі (передоплата) найбільш вигідні експортеру, тому що попередньо (ще до відвантаження товару) оплачується вся чи частина вартості контракту. Ця форма розрахунків теж використовується між партнерами, що довіряють один одному, а також у тому випадку, коли імпортер вкрай зацікавлений в одержанні товарів. Аванс може надаватися в товарній чи грошовій формах. Аванс у товарній формі передбачає надання замовником-імпортером сировини чи комплектуючих, необхідних для виконання замовлення (наприклад, операції з давальницькою сировиною).

Важливими інструментами розрахунків, якi використовуються в міжнародній торгівлі, є векселі і чеки. Звичайно в міжнародних розрахунках застосовуються перевiдні вексели (тратти), що виставляються експортером на імпортера. Тратта - це документ, що містить безумовний наказ кредитора позичальнику про сплату в зазначений термін певної суми грошей названiй у векселі третiй особi чи пред'явнику. За оплату векселя відповідальність несе особа, яка підписала вексель (акцептант). У якостi акцептанта виступає імпортер чи його банк. Ця форма розрахунків регулюється мiжнародним вексельним законодавством.

Чек - це грошовий документ встановленої форми, що містить безумовний наказ чекодавця банку про виплату пред'явнику чека зазначеної в ньому суми. Чекодавець пересилає чек своєму партнеру за кордоном, який пред'являє його своєму банку для кредитування рахунка. Як засіб платежу в МР неторгового характеру використовуються дорожні чеки.