Основні різновиди вільних економічних зон

 

На сьогодні у світі існує більш 20 найбільш розповсюджених видів ВЕЗ. Якщо скористатися запропонованою Авдокушиним Е.Ф. ознакою господарської спеціалізації (по профілю діяльності більшості підприємств, що знаходяться в зоні), то таких різновидів буде 6.

Перша група ВЕЗ - торгові зони. Вони належать до зон першого покоління, що у деяких країнах існують ще з 16-17 ст. У ХХ ст. їхнє активне впровадження відбувалося в 30-ті роки. Основними різновидами торгових зон є:

- вільні порти;

- вільні митні території;

- вільні торгові зони;

- вільні безмитні зони;

- зони зовнішньої торгівлі;

- консигнаційні склади.

Ці зони являють собою обмежені дiлянки території, де розташованi складські приміщення для збереження, упакування, маркірування і незначної доробки товарів, призначених для експорту. Звичайно вони розмiщенi на території морських портів, аеропортів або у безпосередній близькості від них. Товари можуть бути реалізовані тільки оптом. Роздрібна торгівля допускається тільки для пасажирів чи екіпажів (наприклад, магазини “duty free”). Торгові зони звільняються від митних зборiв на ввіз і вивіз товарів. Вони не вимагають значних інвестицій і швидко окупаються, тому одержали велике поширення в багатьох країнах. Тільки в Європі існує близько 130 ВТЗ, а в США на основі спеціального закону 1934 р., прийнятого з приходом до влади президента Франкліна Рузвельта, функціонує більш 180 ВТЗ, якi там мають назву “зовнішньоторговельних зон”.

Друга група ВЕЗ - промислово-виробничі зони. Належать до зон другого покоління.Активно стали засновуватися в 50-60-ті рр.

Промислово-виробничі зони створюються на територіях зі спеціальним митним режимом, куди безмитно чи з пільгами завозяться машини, устаткування, комплектуючi, матеріали, потім виробляється продукція, що або експортується, або ввозиться на територію країни. Зони наділяються істотними податковими і фінансовими пільгами. Різновидами цих зон є:

- екпортно-виробничi зони;

- iмпортозамiщаючi зони;

- промислові парки;

- концесійні зони.

Сучасна модель цих зон бере свій початок від зони, створеної в 1959 р. в ірландському аеропорті Шеннон, коли над персоналом нависла погроза безробіття в результаті відкриття трансатлантичних авіаліній. Уряд пішов на застосування безмитного режиму для залучення іноземних інвесторів. Була виділена територія в 15 га для створення 300 робочих місць. Через 15 років число робочих місць там досягало 23 тисяч. Сьогоднi багато країн, що розвиваються, при проведеннi політики індустріалізації скористалися ірландським досвідом. Це стимулювало валютні надходження, підйом національного виробництва, одержання прогресивної техніки і технології, підвищення кваліфікації національних кадрів і зростання життєвого рівня населення. Прикладами таких зон є експортна зона Масан у Республіці Корея (більш 30 тис.зайнятих), експортна зона Катунаяке в Шрі-Ланці (близько 25 тис.зайнятих), експортна зона Шеньчжень у Китаї, ВЕЗ “Находка” у Росії. Остання є однією з найстарших у цій країні. На її території зареєстровано близько 3,5 тис. підприємств, більш 2 тис. з яких належать приватним особам. У зоні працює близько 400 підприємств з іноземними інвестиціями. Основні задачі зони: організація імпортозаміщення з використанням сучасних технологій; інвестування експортоспроможних виробництв (для цього на території ВЕЗ створюється російсько-американський промисловий парк); створення центра переробки вантажів країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Третя група ВЕЗ - технiко-впроваджувальнi зони. Є зонами третього покоління, що одержали розвиток у 70-80-ті роки в результаті науково-технічної революції. Вони створюються стихійно чи цілеспрямовано за допомогою держави навколо великих наукових центрів. У них сконцентровані національні та iноземні дослідницькі, науково-виробничі і проектні фірми, що користаються системою пільг і стимулів. Основна мета їхньої діяльності - нові технології. У різних країнах технiко-впроваджувальнi зони функціонують під різними назвами:

- технопарки (у США, Голландії, ФРН і ін.). У Голландії і Німеччині їх нараховується близько 50, а в США більше 100. Найбільш відомі американські технопарки Кремнієва долина (“Силікон веллi”) з центром у м.Санта-Клара (Каліфорнія), де зайнято близько 20 тис. науковців і ІТП і яка генерує до 20% світового виробництва засобів обчислювальної техніки і комп'ютерів; і “Дорога №128” з центром у м.Бостон (Масачусетский технологічний інститут і Гарвардський університет);

- технополiси (у Японії). Там їх більш 20. Найвідоміший з них Цикуба, що забезпечує роботою 145 тис.чоловік;

- зони розвитку нових і високих технологій (у Китаї). Тут їх створено більш 50;

- інноваційні центри (у багатьох країнах, що розвиваються).

Вважається, що одним з родоначальників технiко-впроваджувальних зон був СРСР, що у числі перших у світі став створювати т.зв. академмістечка (Дубно, Обнинськ, Арзамас-16, академмістечко під Новосибірськом і ін.). Досвід їхнього створення і функціонування ретельно вивчався японцями при розробці власної концепції технополiсiв.

Четверта група ВЕЗ - сервісні зони, що почали формуватися в 70-ті роки. Являють собою території, де створені сприятливі фіскальні умови для підприємств у сферi різного роду послуг. До числа сервісних зон належать:

- центри страхових і банківських послуг;

- зони туристичних послуг;

- зони рекреаційних послуг;

- зони інформаційних послуг.

Особливе місце серед сервісних зон займають офшорнi зони. Офшорними зонами (у перекладі з англійської “off shore” - “поза берегом”) називають ті країни чи території, де на державному рівні для окремих типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги з оподатковування. Вони виникли в 70-ті роки і вважаються винаходом англійських економістів. Для них характерний більш високий рівень пільг і стимулів, нiж у звичайних ВЕЗ. Головні вимоги, що пред'являються до компанії, яка зареєстрована в такій зоні, не бути резидентом країни, де розташована офшорна зона і не отримувати на її території прибутку. Різновидом офшорних зон є податкові гавані, на території яких, на відміну від класичних офшорiв, усі фірми (як іноземні, так і місцеві) користаються пільгами у певних видах діяльності.

Кількість існуючих сьогодні у світі офшорних зон варіюється від 40 до 400, що свідчить про неоднозначний підхід експертів до визначення офшорного статусу тієї чи іншої території. Крім того держава не обов'язкова повинна законодавчо повідомляти про себе як про офшорну зону - відповідні норми, що стосуються звільнення від податків, можуть просто міститися в податковому законодавстві тієї чи іншої країни. До числа країн, де вже давно функціонують такі зони належать Панама, Ліхтенштейн, Гибралтар, Ліберія, Ірландія, Швейцарія, Гонконг, Мадейра, Кіпр; англійські острови Мен, Гернсi, Джерсі; Антильські, Багамські, Бермудські і Віргінськi острови й ін.

Офіційні дані про кількість зареєстрованих офшорних компаній публікують бiля половини офшорiв, і сьогодні в них зареєстровано близько 1,5 млн. офшорних фірм. Якщо ж врахувати, що 40 провiдних офшорних центрів світу з причин конфіденційності таких даних не публікують, то не буде великим перебільшенням вважати, що сьогодні у світовій економіці функціонує близько 3 млн. офшорних компаній. Капітал цих фірм оцінюється в 6 трлн. дол.

Офшорнi структури використовуються, як правило, для одержання максимальної свободи при міграцiї капіталів, для зниження витрат (особливо невиробничих витрат) і підвищення конкурентноздатності на світових ринках. Офшорний бізнес концентрується в банківській і страховій справі, у трастовiй діяльності, операціях з нерухомістю, морському судноплавстві, торгівлі патентами і ліцензіями, інформаційному бізнесі, експортно-імпортних операціях, консалтингу, лізинговiй та інвестиційнiй діяльності.

Офшорнi зони надають їх суб'єктам наступні переваги:

* податкові пільги. При наданні таких пільг можливі варіанти. У більшості офшорiв податки сплачуються тільки при реєстрації підприємства. У деяких - встановлені низькі податкові ставки;

* анонімність, таємність фінансових операцій;

* відсутність валютного контролю, можливість проведення операцій з будь-якою валютою;

* спрощений механізм реєстрації підприємств. Вимагаються мінімальна кількість документів; реєструвати фірму можна без документів або на підставних осiб; у назві фірми можна без обґрунтування використовувати терміни “банк”, “інститут”; число акціонерів може дорівнювати одному; немає обмежень по мінімальному розміру статутного фонду АТ тощо;

* мінімальна звітність. У більшості випадків надається тільки щорiчний фінансовий звіт;

* відсутність митних зборiв.

Вигоди створення офшорної зони для приймаючої сторони - насамперед у можливості залучення іноземного капіталу в значних розмірах. Звичайно такі зони функціонують там, де не дуже розвинута економіка, і інших можливостей для залучення капіталу немає. Офшорна компанія, що займається комерційною діяльністю за межами держави, не обтяжує його додатковими витратами, а навпаки, забезпечує приплив фінансових ресурсів у її економіку за рахунок оплати послуг офісних службовців, внесення різних реєстраційних зборів, придбання майна чи нерухомості. Концентрація значної кількості офшорних компаній стимулює розвиток загальної інфраструктури, банківської системи, засобів зв'язку, готельного господарства і створення додаткових робочих місць.

П'ята група ВЕЗ - комплексні чи багатопрофiльнi зони. Вони з'явилися на початку 80-х років і носять багатоцільовий характер. Відмінність їх від інших форм ВЕЗ - у значних просторових масштабах (звичайно розміщуються на території окремих адміністративних утворень - штату, області, району) і більш широкiй сфері діяльності. У їхнi функції входить розвиток міжнародної торгівлі, iмпортозамiщующого виробництва, фінансової і банківської інфраструктури, комунікацій і туризму. До комплексних зон можна віднести: бразильську ВЕЗ “Манаус” (створена на території однойменного штату на площі в 3,6 млн.кв.км. Основною метою є стимулювання розвитку промислового виробництва. У зону вкладено близько 15 млрд.дол. інвестицій, організовано більш 600 підприємств із загальною чисельністю працюючих близько 100 тис.чол.; щорiчний продаж продукцiї сягає 7 млрд.дол.); малазійську ВЕЗ на острові Пiнанг (у даний час стала одним зі світових центрів електронної промисловості. Створено закінчений цикл виробництва телевізорів, аудио- і відеотехніки, комп'ютерів. У зоні функціонує близько 400 підприємств, що забезпечують роботою більш 50 тис.чол.); п'ять спеціальних економічних зон Китаю; територію “Вогненна Земля” в Аргентині, Сінгапур; Калінінградську область (ВЕЗ “Янтарь”) у Росії й ін.

І, нарешті, шоста група ВЕЗ - це т.зв. міжнародні зони. Ці зони почали формуватися в 90-ті роки в прикордонних районах ряду країн. Прикладом таких зон можуть бути єврорегiони, що створюються для розвитку прикордонного співробітництва на рівні органів місцевого самоврядування. Їх ціль - координація господарської і зовнішньоекономічної діяльності, створення сприятливих умов для інтеграції. У Європі нараховується сьогодні більш 20 таких єврорегiонiв (“Альпи-Адріатика”, “Регiо”, “Померанія”, “Карпати”, “Буг”). У функціонуванні останніх двох активну участь приймають Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Україна, Бiлорусь.