Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили

 

Перші закони, що регулюють міграцію робочої сили, з'явилися в Англії в ХVШ ст.з початком промислової революції. Вони забороняли виїзд із країни кваліфікованих фахівців з метою зберегти за Англією монопольне положення "майстерні світу". З XIX ст. положення, що регулюють міграцію робочої сили, поступово стають частиною законодавства більшості розвинутих держав. Крім того, на рубежі XIX - XX ст. окремі держави починають укладати двосторонні угоди в галузі взаємного експорту-імпорту робочої сили і пов'язаних з цим питань. З початку нинішнього сторіччя найбільш актуальними стають законодавчі акти, що визначають порядок iмпорту та становище іноземних робітників.

Процеси міжнародної трудової міграції регулюються як на національному (державному), так і на міжнародному рівнях. В основі регулювання цього процесу лежать дві протилежні тенденції. З одного боку, принципи відкритої економіки жадають від держави забезпечити вільне переміщення населення. З іншого боку - реальна обстановка в країні змушує застосовувати різні заборони й обмеження.

На національному рівні формами регулювання ММРС є імміграційна й еміграційна політика.

Основна мета імміграційної політики - захист національного ринку праці від неконтрольованого притоку іноземної робочої сили. Інструментами цієї політики є:

* регулювання чисельності прибуваючої робочої сили. Для цього в більшості розвинутих країн законодавчо встановлюється імміграційна квота. У США щорічна квота для всіх категорій іммігрантів сьогодні знаходиться на рівні 800 тис. чіл., у Канаді - 250 тис., в Австралії - близько 100 тис. У Греції квота не встановлюється, але на підприємствах необхідно витримувати співвідношення між греками й іммігрантами не нижче 10:1. (Механізм використання імміграційної квоти в США розглянутий у Додатку до теми);

* регулювання якісного складу іммігрантів (вікові обмеження; необхідність проходження процедури визнання документів про освiту і кваліфікацію; національність; гарний стан здоров'я; обмеження полiтичного характеру);

* регулювання тривалості перебування (у Німеччині - 3-5 років, у Норвегії - 1 рік);

* визначення юридичного статусу іммігрантів (їх соціально-економічних і юридичних прав). Звичайно статус іммігранта не дає права брати участь у політичній діяльності, обмежує участь у профспілках. Існують обмеження на переміну роботи і місця проживання. У країнах Ближнього і Середнього Сходу іммігрантам заборонено купувати нерухомість, їм не дозволяється служба в державних і муніципальних установах, документи іммігранта повинні зберігатися в підприємця, що його найняв;

* програми репатріації (повернення на батьківщину). Для цього використовуються різні засоби, починаючи від плати за наймання іноземної робочої сили і штрафів за використання праці нелегалів до надання іноземцям матеріальної допомоги за умови остаточного від'їзду з країни.

Основними цілями еміграційної політики є захист прав співвітчизників за кордоном і скорочення втрат від виїзду національної робочої сили. Для реалізації цих цілей використовуються наступні засоби:

* регулювання масштабів емiграцiї і якісного складу емiгрантiв;

* для захисту прав емiгрантiв за кордоном створюються різні представництва, призначаються спеціальні посадові особи для контролю за виконанням міжнародних угод, уклають двох- і багатосторонні угоди між країнами, розробляються спеціальні міждержавні програми. Так подальшiй лібералізації ринку робочої сили в Західній Європі буде сприяти набравша чиннiсть з 26 березня 1995р. Шенгенська угода, укладена Бельгією, Німеччиною, Іспанією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією (надалі до угоди приєднаються Італія і Греція і пізніше Австрія, Фiнляндiя). Відповідно до угоди, з 1 липня 1995 р. цілком ліквідовані системи контролю на внутрішніх кордонах країн "шенгенської сімки". Громадяни третіх країн, яким треба візи для в'їзду в кожну з держав-учасниць угоди, можуть отримати короткострокову візу (на термін до 90 днів), дійсну для всіх країн, підписавших угоду;

* надання соціальних гарантій трудящим- емігрантам;

* запроваджується порядок обов'язкового державного ліцензування діяльності фірм, що займаються працевлаштуванням за кордоном.

На міжнародному рівні регулювання ММРС здійснюється значним числом установ і організацій насамперед у рамках ООН, а також регіональних угруповань.

До числа таких організацій можна віднести Комісію ООН по народонаселенню, Міжнародну організацію праці (МОП), Міжнародну організацію по міграції (МОМ), ЮНЕСКО, Всесвітню організацію охорони здоров’я (ВООЗ). Країнами ОЕСР створена служба СОПЕМИ (Система постійного спостереження за міграцією). У Західній Європі функціонує Міжурядовий комітет з питань міграції (СИМЕ). Основна мета цих організацій - захист прав трудящих-мігрантів. Більшість держав використовує документи міжнародних організацій для формування національного законодавства.

Однієї з найбільш старих міжнародних організацій, що діє в цій сфері, є Міжнародна організація праці. Багато документів і угод (конвенцій), розроблених і прийнятих на конференціях МОТ, були спрямовані на ліквідацію різних форм дискримінації іноземної робочої сили. У цьому зв'язку треба насамперед згадати наступні документи: "Про інспекцію режиму перевезень емігрантів" (1926 р.), "Про соціальну політику на територіях поза метрополіями" (1955 р.), "Проти обмеження прав в сфері праці і зайнятостi" (1958 - 1960 р.), "Про працiвникiв на плантаціях " (1960 р.), "Про основнi цілi та норми соціальної політики" (1962 р.), "Про збереження прав мігрантів в галузі соціального забезпечення" (1981 - 1982 рр.) і ін. Відповідно до Конвенції МОТ “Про трудящих - мігрантiв” (1952-75, 1982 р.) захист прав трудящих - мігрантів забезпечується:

- організацією безкоштовних служб для допомоги мігрантам і забезпечення їх необхідною інформацією;

- заходами, що полегшують усі стадії міграції;

- організацією відповідних медичних служб;

- дозволом переказувати на батьківщину заощадження мігрантів;

- заходами проти недостовірної інформації і пропаганди у питаннях міграції;

- письмовим оформленням трудових контрактів.

Багато в чому, завдяки діяльності МОП, послабла дискримінація трудящих-мігрантів. Більшість держав світу в тій чи іншій формі включили у свої закони положення, що відповідають духу конвенцій МОП. Таким чином, у іноземних працiвникiв з'явилась юридична база для відстоювання своїх прав законним шляхом і боротьби з відвертою дискримінацією.

Звичайно, МОП не може вирішити всіх проблем, пов'язаних з міжнародною міграцією робочої сили. Так, якщо питання, праці і соціального забезпечення легальних мігрантів так чи інакше регулюються міжнародними і національними правовими нормами, те нелегальні мігранти, як правило, нічим не захищені і вiдчувають на собі весь комплекс різних форм дискримінації.

 

Ключові терміни:

міжнародна міграція робочої сили; еміграція; імміграція; легальна і нелегальна міграція; ротаційна міграція; етапи ММРС; напрямки ММРС; світові центри трудової міграції; “відплив умів”; еміграційна політика; імміграційна політика; імміграційна квота

Оглядові запитання:

1.Назвіть причини й економічні передумови міжнародної міграції робочої сили?

2.Охарактеризуйте основнi форми ММРС та їхнi особливостi?

3.Які основні етапи пройшла ММРС у своєму розвитку?

4.Які особливості характерні для сучасного етапу ММРС?

5.Назвіть головні центри тяжіння іноземної робочої сили в другій половині ХХ сторіччя?

6.Проаналізуйте економічні наслідки ММРС для країн-експортерів і країн-імпортерів?

7.Яким чином можна виміряти економічні втрати від “відпливу умів”?

8.Охарактеризуйте інструменти еміграційної й імміграційної політики?

9.У чому проявляється вплив ТНК на ММРС?

10.Чому необхідно міждержавне регулювання ММРС? Якими міжнародними організаціями здійснюється це регулювання?

11.Якi, на ваш погляд, iснують проблеми iнтеграцiї України в мiжнародний обмiн трудовими ресурсами?

 

Додаток

 

Американська корпорація "IMMbridge Corp.” про можливість еміграції в США.

Порівняно донедавна можна було спробувати щастя і подати заяву на імміграцію в США, просто звернувшись у Консульство Сполучених Штатів. Але після того, як у СНД зняті обмеження на виїзд, число заявок на імміграцію з цих країн різко збільшилося, перевершивши всі прогнози американських фахівців. Подані в американське посольство чи консульство заявки пересилаються до Вашингтона і там вивчаються. Більшості заявникiв доведеться чекати кілька років, щоб просто одержати запрошення на бесіду в посольство. У яких же фахівцях, по даним американських експертів, мають найбільшу потребу США? Шеф-кухар. Передбачається, що число робочих місць по цій професії зросте на 29 %. Розроблювачі програмного забезпечення. Це одна із самих перспективних професій в галузі сучасної технології. Фахівець з охорони навколишнього середовища. В даний час на одного фахівця в даній сфері приходиться 10 робочих місць. Фахівець з міжнародного маркетингу. Транснаціональні корпорації США, а також невеликі приватні компанії повні рішучості одержати зараз перевагу в новому економічному порядку, що створюється, у Східній Європі і СНД. Медсестра по догляду за літніми. Фахівець з переробки відходів. Проблема переробки відходів є однієї з першочергових задач федерального уряду.

У США існують три основні імміграційні категорії - це сімейна (більш 70% від імміграційної квоти), робоча (близько 20% від імміграційної квоти) і інша імміграція. Для одержання імміграційних документів по сімейному спонсорству родич у США повинен направити в офіс компанії "IMMbridge" у Нью-Йорку наступні документи:

1.Прохання за своїх родичів за спеціальною формою з необхідними документами.

2.Документи, що підтверджують, що прохач є громадянином чи постійним жителем США.

3.Документи, що підтверджують наявність родинних зв'язків.

4.Плату за розгляд документів.

Одержавши всі ці папери заявника, "IMMbridge" готує пакет документів для подачі в посольство, де їх розглядають від 8 до 24 місяців. Заявника викликають у консульство, де буде зважуватися питання про імміграційний статус. У випадку позитивного рішення іммігрант одержує дозвіл на в'їзд у США і запечатаний конверт, що здається в службу імміграції на кордоні. Тут же, у пункті в'їзду в країну, іммігранту в паспорт проставляється постійна віза, і через 2-3 місяця, після оформлення відповідних документів, він одержить Green Card - документ, що засвідчує статус постійного жителя США. Якщо кандидат на імміграцію легально знаходиться в США і не має обмежень для зміни статусу, усі документи оформляються на місці. Схема оформлення буде такою ж тільки інтерв'ю буде проводити працівник служби імміграції і натуралізації.

У групі професійної, чи робочої імміграції Конгрес США виділяє значно менше віз, і одержати ці візи досить важко, тому що кандидат повинен мати пропозицію про роботу від американського роботодавця і сертифікат для працевлаштування. Усі робочі візи можна поділити на п'ять переважних категорій. На першому місці - пріоритетні працівники, для яких передбачено 40 тисяч віз. Ця категорія включає іноземців з екстраординарними здібностями в мистецтві, науці, бізнесі, освітi, спорті, а також менеджерів і адміністраторів міжнародних компаній, яких переводять для постійної роботи в США. Як виняток, перерахованим фахівцям не потрібен сертифікат для працевлаштування і пропозиція про роботу від американського роботодавця. На другому місці (також 40 тисяч віз у рік) - фахівці, що мають вчені ступені, і люди з винятковими заслугами в науці, мистецтві і бізнесі. Сертифікат для працевлаштування і пропозиція про роботу для них необхідні. Третю категорію складають досвідчені працівники, що мають спеціальність, яка вимагає 2 років навчання та практики, фахівці з вищою освiтою. Число останніх не повинне перевищувати 10 тисяч з 40 тисяч віз даної категорії. Четверта категорія визначається як "спеціальні іммігранти". Це неповнолітні під судовим захистом і релігійнi діячi. Загальна кількість віз - 10 тис. поділяється між ними порівну. П'ята категорія - це інвестори. Для них виділено 10 тисяч віз, їм не потрібний сертифікат для працевлаштування. Вимоги до їхнього добору базуються на кількості iнвестованих коштiв та створених робочих місць у США. Імміграційний процес для професіоналів і фахівців починається з одержання сертифіката для працевлаштування. Його одержання - трудомісткий процес, що може бути успішно завершений тільки за підтримкою з боку юриста-консультанта - фахівця в імміграційному законодавстві. Після одержання сертифіката подальші події розгортаються в тій же послідовності, що була описана вище для категорії сімейного спонсорства. Різниця буде лише в тім, що спонсором виступає не родич, а роботодавець. Імміграційний порядок США дозволяє деяким групам фахівців подавати петицію самостійно чи через свого адвоката (представника) без надання так званого робочого гаранта. До цих груп належать люди з надзвичайними здібностями в науці, мистецтві, освiті, бізнесі, спорті. Регламентуючі документи досить лояльно визначають "надзвичайні здібності" як "приналежність даної особи до невеликого відсотка фахівців, що досягли самих вершин у своїй професії". При цьому їхній освітній рівень може бути різним. Наприклад, відомі позитивні рішення у випадках, коли заявники мали загальну середню чи спеціальну середню освiту. Для іноземних фахівців, що належать до названої категорії, розгляд імміграційних петицій займає, як правило, не більш 3 місяців.

США - країна іммігрантів і ця частина державного законодавства розроблена тут дуже докладно. Для в'їзду в США існує 42 рiзновидiв віз. Конгрес уважно стежить за виконанням імміграційної програми. Для цього існують спеціальні комісії, служби й установи. Тому для успішної імміграції в США необхідно детальне знання законів і скрупульозне виконання їхніх вимог. У цілому це вимагає певної кваліфікації, часу і, звичайно, грошей. (Із книги "США. Імміграція, візи, життя ").

 

 

ТЕМА 7. Мiжнародна торгiвля

 

1. Сутність і функції зовнішньої торгівлі. Вплив зовнішньої торгівлі на економічне зростання

2. Динаміка, товарна структура і географічні напрямки міжнародної торгівлі

3. Ціноутворення у світовій торгівлі

4. Форми і методи міжнародної торгівлі

5. Засоби регулювання зовнішньої торгівлі

 

ЛIТЕРАТУРА:

 

1.Закон України “Про єдиний митний тариф” - ВВР, 1992, N 19

2.Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело. М., 1996

3.Гринько И.С. Внешнеторговые сделки. Сумы, 1994

4.Дегтярева О.И. Организация и техника внешнеторговых операций. М.,1992.

5.Дюмулен И.И. Всемирная торговая организация. М., 1997

6.Левшин Ф.М. Мировой рынок: конъюнктура, цены и маркетинг. М.,1993

7.Новицкий В.Е. Внешнеэкономическая деятельность и международный маркетинг. К.,1994.

8.Рут Френкейн Ф., Фiлiпенко А. Мiжнародна торгiвля та iнвестицiї. К.,1998

9.Сиденко В.Р. Трансформация внешнеэкономической политики стран В.Европы. К.,1998

10.Томас В., Нэш Дж. Внешнеторговая политика: опыт реформ. М., 1996

11.Фомичев В.И. Международная торговля. СПб,1993

12.Шмиттгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. М., 1993

13.Экспортно-импортные операции. Под ред. Кредисова А.И. К.,1997

14.Баранова Е. Современная международная торговля - "РЭЖ", 1998,№6

15.Дюмулен И. Внешнеторговый режим ведущих зарубежных стран - “ВТ”, 1996, №№4,6

16.Загашвили В. Динамика и структура международной торговли - "МЭиМО",1998,№8

17.Никитин С., Глазов Е. Мировые цены: особенности формирования - “МЭиМО”, 1997, №3

18.Рубан А. О некоторых вопросах и тенденциях внешней торговли Украины - “ЭУ”, 2000,№7

19.Терехин С. Експорт-iмпорт в СНД- “Вiсник податкової служби України” - 2000,№24

20.Яновський О. Проблеми української зовнiшньої торгiвлi - "Науковий економiчний журнал"- 1999,№№3,4

 

1. Сутність і функції зовнішньої торгівлі. Вплив зовнішньої торгівлі на економічне зростання

 

Міжнародна торгівля (МТ) займає особливе місце в системі свiтогосподарських зв'язків. І історично, і логічно вона є вихідною формою міжнародних економічних відносин. Протягом тривалого часу зовнішньоекономічна діяльність практично цілком обмежувалася угодами купівлі-продажу. У сучасних умовах, коли виникають і бурхливими темпами розвиваються закордонне інвестування, міжнародна кооперація виробництва, процеси регіональної економічної інтеграції, міжнародна торгівля як і раніше зберігає винятково важливе мiсце, створюючи необхідні передумови для більш складних і зрілих форм зовнішньоекономічної діяльності.

МТ виникає на основі міжнародного поділу праці і виражає взаємну економічну залежність держав. У результаті розвитку МТ формується світовий ринок.

Міжнародна торгівля являє собою специфічну форму обміну продуктами праці (товарами і послугами) між продавцями і покупцями різних країн.

Поняття "міжнародна торгівля" варто відрізняти від близького йому за значенням, яке нерідко використовується як синонім, але разом з тим не тотожнього терміна "зовнішня торгівля". Основна відмінність у даному випадку полягає в тім, що, коли мова йде про зовнішню торгівлю, ми оцінюємо аналізоване явище з погляду окремої країни чи групи країн (зовнішня торгівля України, зовнішня торгівля Росії, зовнішня торгівля країн Балтії і т.п.). А коли мова йде про міжнародну торгівлю, то ми маємо на увазі діяльність, яка здійснюється в межах усього всесвітнього господарства.

Таким чином, виходить, що міжнародна торгівля являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу. При цьому зовнішня торгівля окремих держав і регіонів виступає складовими елементами міжнародної торгівлі.

Зовнішньоторговельні операції, якщо їх розглядати в узагальненому плані, являють собою або

вивіз виробленої продукції за межі національної території, або, навпаки, її ввіз через кордон. Тому під терміном “зовнішня торгівля ” (ЗТ) розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

В умовах відкритої економіки експорт і імпорт товарів впливають на основні макроекономічні показники. Експортовані товари споживають іноземні громадяни, але експорт дає iмпульс для розвитку національної економіки, стимулюючи зростання обсягів виробництва, доходів і зайнятості. Експорт діє як складова сукупних витрат, поряд зі споживанням, інвестиціями і державними витратами, тобто збільшує сукупний попит. Відома формула Кейнса з урахуванням експорту (Х) приймає наступний вигляд: ВHП=C+I+G+X. Оскільки більшому обсягу сукупних витрат відповідає більш високий обсяг виробництва, зростання експорту збільшує ВНП.

Hа імпорт навпаки треба витрачати частину виробленого національного доходу, стимулюючи тим самим виробничу активність в інших державах. Отже, імпорт, збільшуючи кількість товарів на внутрішньому ринку, приводить до скорочення витрат на виробництво усередині країни. Якщо ввести імпорт (М) у формулу, вона матиме наступний вигляд: ВHП=C+I+G+X-М.

Оскільки для позначення різниці між сукупним експортом і сукупним імпортом країни за рік використовують поняття “чистий експорт” (NX), формула буде мати наступний вигляд: ВHП=C+I+G+ NX, де чистий експорт може бути величиною додатною (якщо експорт перевищує імпорт) чи вiд”ємною (якщо імпорт перевищує експорт).

Загальний висновок: для забезпечення зростання економіки необхідно заохочувати експорт і стримувати імпорт, з огляду при цьому на наступні обставини:

1. можливості експортувати товари залежать не тільки вiд стану економіки країни-експортера, але й від збільшення чи скорочення національного доходу країни-імпортера;

2. державний контроль над імпортом може позбавити внутрішній ринок багатьох життєво необхідних товарів та ресурсів (у зв'язку з чим у багатьох країнах законодавчо встановлюється перелік товарів “критичного імпорту”, на якi росповсюджуюються митнi преференцiї).

Як і інші складові сукупних витрат експорт і імпорт діють з мультиплікаційним ефектом. Формула мультиплікатора експорту (Mx) має наступний вигляд:

 

, де:

 

MRS - гранична схильність до заощаджень;

МRС - гранична схильність до споживання

 

Приріст ВНП у результаті дії експортного мультиплікатора в цьому випадку визначається по формулі:

, де ΔХ - обсяги експортного замовлення.

Вплив зовнішньої торгівлі на розвиток національної економіки виявляється у функціях зовнішньої торгівлі. У числі цих функцій варто виділити:

* функцію заповнення відсутніх елементів національного виробництва. Це можуть бути ресурси, якими країна не володіє, чи складна, наукомістка продукція, яку вона поки не в змозі виробити,тощо;

* трансформаційну функцію. Зовнішня торгівля здатна видозмінювати структуру ВНП, пристосовувати її не тільки до внутрішніх, але й до міжнародних потреб;

* ефектостворююча функцію. Зовнішні фактори здатні максимізувати національний доход при зменшенні витрат на його виробництво (т.зв. вигоди міжнародного поділу праці);

* функцію економії від збільшення масштабів виробництва. Функція украй важлива для малих країн, з відносно невеликим внутрішнім ринком. Вона дає їм можливість розгортати масове виробництво;

* функцію підвищення конкурентноздатності національної продукції. МТ впливає на внутрішній і зовнішній ринки через міжнародну конкуренцію.

Крім того участь у МТ приносить і неекономічні вигоди (політичні, військові, соціальні, культурні тощо).

 

2. Динаміка, товарна структура і географічні напрямки міжнародної торгівлі

 

Міжнародну (і в однаковій мірі зовнішню) торгівлю характеризують три найважливіших аспекти:

* динаміка;

* товарна структура;

* географічні напрямки.

У свою чергу для аналізу динаміки МТ використовують наступні показники:

Показники обсягу МТ:

1. обсяг експорту (Х);

2. обсяг імпорту (М);

3. зовнішньоторговельний оборот - сукупний обсяг експорту й імпорту за певний час (ЗТоб = Х + М);

4. фізичний обсяг МТ - оцінка обсягу експорту й імпорту в незмiнних цінах

Обсяг свiтової торгiвлi визначається в натуральних i вартiсних показниках. Вартiснi показники переважно розраховуються у нацiональнiй валютi i перераховуються у долари США для їх порiвняння. Для вартiсної оцiнки експорту бiльшiсть країн використовує базу цiн FOB (Free on Board - “Вiльно на борту судна”), за якою продавець зобов”заний доставити товар у порт вiдвантаження i завантажити його на борт судна. Для оцiнки iмпорта найчастiше використовується цiна CIF (Cost, Insurance, Freight - “Вартiсть, страхування, фрахт”), за якою продавець повинен за свiй рахунок зафрахтувати судно, завантажити товар i застрахувати його вiд ризикiв. За таких умов вартiсть свiтового експорту завжди менша вiд вартостi свiтового iмпорту на розмiр витрат для перевезення i страхування вантажiв.

 

Показники динаміки МТ:

1. темпи зростання МТ: наприклад, темпи зростання експорту , де

Тзе – темпи зростання експорту;

Езр- обсяг експорту в звітному році; Ебр - обсяг експорту в базисному році.

 

2. темпи приросту МТ: наприклад, темпи приросту імпорту

, де

 

Тпр.i.- темпи приросту імпорту,

Т з.і.з.р. - темпи зростання імпорту в звітному році;

Т з.i.б.р. - темпи зростання імпорту в базисному році.

 

Показники результативності МТ:

 

1. сальдо торгового балансу - різниця між вартісними обсягами експорту й імпорту окремої країни. Якщо експорт перевищує імпорт, сальдо є позитивним, додатним (“+”), а торговий баланс - активним; якщо навпапки імпорт перевищує експорт, то сальдо є вiд”ємним (“ - ”), а торговий баланс - пасивним.

 

2. експорт на душу населення

, де

Е д.р. - обсяг експорту в даному році,

Е д.н. - експорт на душу населення.

 

3. імпорт на душу населення;

4. зовнішньоторговельний оборот на душу населення

5. експортна квота;

6. імпортна квота;

7. зовнішньоторговельна квота.

Для міжнародної торгівлі характерні високі темпи зростання, вони більш ніж 1,5 рази перевищують зростання світового виробництва. Сьогодні по каналах МТ реалізується більш 20% виробленої у світі продукції. Особливо швидко світовий товарообіг зростав у 50-60-ті роки

(7% щорічного зростання), у 70-ті роки темпи знизилися до 5%, а потім знову стали підвищуватися і досягли в другій половині 90-х - 7-9%. Основними факторами активізації МТ є:

* більш високі темпи економічного зростання, менша глибина циклічних криз;

* поглиблення міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва;

* HТР, що сприяє прискоренню відновлення основного капіталу, збільшує попит на сучасне устаткування;

* лібералізація МТ (зниження митних зборiв), створення вільних економічних зон і розвиток інтеграції;

* завоювання незалежності колишніми колоніями і проведення ними політики експортноорiентованої індустріалізації;

* трансформаційні процеси в колишніх соціалістичних країнах;

* загальна стабілізація міждержавних відносин.

Якщо в 1980 р.загальний обсяг світового експорту складав 2001 млрд.дол, а імпорту - 2059 млрд., то в 1997 -му він склав відповідно 5641 млрд. і 5850 млрд.дол. Частка розвинутих країн -

72-73%, країн, що розвиваються - 20-24 %, країн з перехiдною економiкою - 6-8%, у тому числі СНД - 2,3%.

У другій половині ХХ ст. відбулися істотні зрушення в співвідношенні сил між країнами на свiтовому ринку. Поступово втрачають свої провiдні позиції США. Експорт Німеччини майже досяг рівня США, а в окремі роки перевищував його. У 90-ті роки основним центром МТ стала Західна Європа, обсяг експоpта якої майже в 4 pази перевищив експорт США. У 70- 80-ті роки значний ривок у міжнародній торгівлі зробила Японія. У 1983р. вона вийшла на перше місце у світі по експорту машин і устаткування. Швидке зростання експорту характерне для нових індустріальних країн - Гонконгу, Сінгапуру, П.Кореї, Тайваню. До кінця 90-х перша десятка світових експортерів виглядала таким чином: США, Німеччина, Японія, Франція, Великобританія, Італія,Канада, Нідерланди, Гонконг, Бельгія і Люксембург, Сінгапур. Упритул наблизився до лідерів Китай. Росія займає місце в другому десятку. Що стосується України, то по офіційним даним її зовнішньоторговельний оборот складав на 1.01.2000 р. 28,1 млрд.дол. (експорт - 15,2 млрд., імпорт - 12,9 млрд.дол.)

Товарна структура міжнародної (зовнішньої) торгівлі показує співвідношення різних груп товарів у загальному обсязі відповідних операцій. У цьому контексті, особливо стосовно до зовнішньої торгівлі окремих країн, доцільно говорити про товарну структуру експорту і товарну структуру імпорту. Зіставлення цих показників дає можливiсть зробити цілий ряд висновків, що характеризують не тільки зовнішньоекономічну діяльність тієї чи іншої держави, але і загальне економічне становище країни.

Безсумнівну як наукову, так і практичну цінність дає також аналіз динаміки товарної структури зовнішньої торгівлі за певний період часу. Якщо доповнити його порiвнянням з виконаним на тій же часовій базі аналізом динаміки товарної структури міжнародної торгівлі, то ми одержимо можливість охарактеризувати зміну конкурентних позицій даної національної економіки в загальній системі всесвітнього господарства.

Основними товарними групами в МТ є:

* продукція обробної промисловості (у т.ч.машини й устаткування, електротехніка й електроніка, хімічні продукти, текстильні вироби тощо);

* продовольство;

* продукція видобувної промисловості (у т.ч. мінеральна сировина і мінеральне паливо);

* послуги.

Основні зміни в товарній структурі МТ:

1. головною тенденцією є збільшення питомої ваги продукції обробної промисловості і скорочення частки сировинних товарів. У порівнянні з довоєнним періодом частка цієї продукції збільшилася більш ніж у два рази і складає сьогодні 3/4 світового експорту;

2. майже 40% вартості світового експорту припадає на технічно складну, наукомістку продукцію - машини й устаткування. Збільшення експорту машинобудівної продукції супроводжується одночасним зростанням торгівлі компонентами, вузлами, деталями, напівфабрикатами;

3. швидко зросає експорт електротехніки й електроніки, а також хімічних товарів;

4. стійко скорочується частка торгівлі продовольством, що свідчить про прагнення країн до продовольчої самозабезпеченості;

5. з другої половини ХХ ст. спостерігається швидке зростання сфери послуг (оптова і роздрібна торгівля, страхування, транспортні послуги, туризм, операції з нерухомістю, банківські і страхові послуги). Основні причини зростання питомої ваги цієї сфери пов'язані з НТР, високим рівнем життя населення у провiдних країнах. Вищезгадана тенденція впливає на збільшення частки послуг на світовому ринку (близько 25% сьогодні). Провiдні країни-експортери послуг: США, Німеччина, Англія.

Географічні напрямки МТ характеризують частку окремих країн, груп країн і регіонів у загальному обсязі світової торгівлі.

Основні тенденції в географічній спрямованості міжнародної торгівлі:

1. поглиблення міжнародного поділу праці між розвинутими країнами призвело до збільшення питомої ваги їхньої взаємної торгівлі і відносному зменшенню частки країн, що розвиваються;

2. найбільшим світовим експортером і імпортером у 90-ті роки залишалися США. В експорті США скоротилася частка розвинутих країн, у т.ч. західноєвропейських. Торговий режим ЄС виявився для США несприятливим. У результаті збiльшився американський експорт у країни, що розвиваються, і Японію;

3. швидкими темпами розвивалася взаємна торгівля країн Західної Європи. Сьогодні частка цього регіону у світовій торгівлі близько 40%. Підвищується роль розвинутих країн в експорті Японії. Основним ринком збуту для японських товарів є США;

4. на відміну від більшості країн, що розвиваються, нові індустріальні країни, особливо Південно-Східної Азії, демонструють швидке зростання експорту. По оцінці МБРР на початку ХХI ст. більш 40% обсягу світової торгівлі буде зосереджено в басейні Тихого океану;

5. проблеми з доступом на ринки промислово розвинутих країн сприяють збільшенню взаємної торгівлі між країнами, що розвиваються. Цьому також сприяв розвиток інтеграційних процесів у цих країнах;

6. після розпаду соціалістичної системи відбулася переорієнтація колишніх соціалістичних країн Східної Європи на торгівлю з Європейським Союзом. Аналогічні процеси характерні і для України.