ТЕМА 8. Мiжнароднi науково-технiчнi вiдносини

 

1. Зміст міжнародних науково-технічних відносин. Основні форми міжнародного науково-технічного обміну.

2. Міжнародна торгівля ліцензіями. Особливості реалізації ліцензійних угод.

3. Міжнародний обмін інженерно-технічними послугами (інжиніринг).

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" - ВВР,1994,№ 7

2. Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" - ВВР,1994,№ 7

3. Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" - ВВР,1994,№ 7

4. Закон України "Про авторське право і суміжні права" - ВВР, 1994,№ 13

5. Артемьев И.Е. Рынки технологий в мировом хозяйстве. М.,1992

6. Ивашковская И.В. Обмен технологией: зависимость или сотрудничество? М., 1995

7. Медведев А.Г. Международная передача технологии. СПб,1992

8. Мухопад В.И. Международная торговля лицензиями. М., 1994

9. Опришко В.Ф. Международное экономическое право. К.,1995

10. Пiдопригора О.А., Пiдопригора О.О. Право iнтелектуальної власностi України. К.,1998

11. Пузакова Е.П. Международное производственное и научно-техническое сотрудничество. Р/Д,1995

12. Тимофiєнко Л.П. Iнтелектуальна власнiсть: проблеми правової охорони та використання. К.,1996

13. Фомичев В.И. Международная торговля. М., 1998

14. Андрощук Г. Товарные знаки и пресечение недобросовестной конкуренции - “Б-И", 1998,№№ 21-22

15. Белов А. Из мирового опыта защиты интеллектуальной собственности - "РЭЖ", 1997,№3

16. Белоконь Ю. Защита интеллектуальной собственности: международно-экономические аспекты -”МЭиМО", 1998, №6

17. Жаров В. Защита прав интеллектуальной собственности в Украине - "Право Украины",1999, №3

18. Караваев А.,Солнышкова О. Использование товарных знаков - "ЭКО", 1995, № 10

19. Подяковская А. Охрана объектов интеллектуальной собственности в международной торговле -

20. "Б-И", 1996, №22

21. Улыбышева Е. Научно-техническое сотрудничество западноевропейских фирм - "МЭиМО", 1994,№№8-9

22. Фирсов В. Международный рынок технологий - “Экономист”, 1994, №12

 

1. Зміст міжнародних науково-технічних відносин. Основні форми міжнародного науково-технічного обміну

 

Розвиток цієї форми міжнародного обміну обумовлений науково-технічною революцією. За даними ООН, в усьому світі щорічно видавалося більш 60 тис. технічних і наукових журналів, у яких було опубліковано більш 1,3 млн.наукових статей. У фундаментальних науках обсяг знань подвоюється менш нiж за 10 років, а в прикладних - кожне п'ятиліття. Один раз на 7-10 років відбувається подвоєння витрат на наукові розробки. Якщо в 1980 р. вони складали 1,85 % від світового ВВП, то в 1990 р. уже 2,55%. Темпи приросту витрат на НДДКР (наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки) випереджають темпи приросту світового ВВП. В індустріально розвинутих країнах частка витрат на НДДКР у 90-ті роки коливалася від 2,7 до 3,3%. При цьому найбільш дорогими є не стільки самі наукові дослідження, скільки доведення їхніх результатів до безпосереднього використання. Значно скоротилися період впровадження нововведень у виробництво, а також терміни морального старiння винаходів. Так відновлення комп'ютерної техніки відбувається практично кожні півроку. Такі зростаючі витрати на науково-дослiдницьки роботи непосильні навіть великій державі. У результаті виникає необхідність об'єднання зусиль світового співтовариства в сфері науки і техніки, формування міжнародних науково-технічних відносин.

Міжнародні науково-технічні відносини - це відносини з приводу спільного проведения й обміну результатами HДДКР; при цьому науково-технічні знання можуть відчужуватися (шляхом укладання торгової угоди) чи надаватися як послуги (шляхом пiдписання угод на їхнє використання на протязі певного часу).

Головна особливість сучасних МHТВ - комерційний характер. У результаті відбувається формування світового ринку науково-технічних знань. Сьогодні - це одна із самих прибуткових і закритих сфер підприємництва. Суб'єктами цього ринку виступають держави, фірми, університети, фонди і фізичні особи (вчені і фахівці). Об'є ктами є результати інтелектуальної діяльності в упредметненій і неупредметненій формах.

Економічна доцільність експорту технологій пояснюється наступними обставинами:

- можливістю одержання доходів;

- є формою боротьби за товарний ринок;

- дає можливість обійти проблеми експорту відповідного продукту;

- є способом встановлення контролю над закордонною фірмою через такі умови ліцензійної угоди як обсяг виробництва, участь у прибутку і т.п.;

- надає доступ до іншого нововведення через перехресне ліцензування;

- можливістю більш ефективного удосконалення об'єкта ліцензії за участю покупця.

Економічна доцільність імпорту технологій пояснюється тим, що:

- це доступ до нововведень високого технічного рівня;

- це засіб економії витрат на НДДКР;

- це засіб зменшення валютних витрат на товарний імпорт і одночасно забезпечення використання національного капіталу і робочої сили;

- це умова розширення національного експорту;

- це гарантія освоєння продукту чи процесу за допомогою продавця.

Основна частина ринку сучасних технологiй контролюється розвинутими країнами. Сiмка провiдних промислово розвинутих держав володiє 80% цього ринку. Як наслiдок США щорiчно заробляють на ньому вiд експорту наукоємної продукцiї бiльш 700 млрд.дол., ФРН бiля 550, Японiя бiльш 400 млрд. Про високу перспективнiсть цього ринку свiдчать данi наступної таблицi:

 

 

Таблиця 8.1

Перспективи мiжнародного ринку технологiй (млрд.дол.)

Технологiї	1996 р.	2015 р.
Авiацiйнi	4,0	28,0
Космiчнi	0,9	8,0
Ядернi	0,6	10,0
Кораблебудування	0,4	10,0
Автомобiлебудування	0,2	6-8
Транспортне машинобудування	0,6	8-12
Хiмiчне машинобудування	0,6	8-10
Новi матерiали	7,0	14-18
Нафтодобування i переробка	6,4	14-22
Газодобування i транспортування	0,6	21-28
Енергетичне машинобудування	0,5	12-14
Верстатобудування, промислове обладнання	0,2	23-27
Мiкро- и радiоелектронiка	0,05	7-9
Компьютери i iнформатика	0,05	7-8
Комунiкацiї, зв’язок	0,2
Бiотехнологiї	0,4
Всього	22,6	144-180

 

Технологічний розрив, що існує між різними групами країн, обумовлює багатоступінчасту структуру цього ринку: високі технології (унікальні і прогресивні) обертаються між розвинутими країнами (причому провiдні позиції тут належать США); низькі (морально застарілі) і середні (традиційні) технології продаються в країни, що розвиваються, і колишні соціалістичні країни.

Важливою особливістю МНТВ є високий рівень монополізації. Найбільші ТНК зосереджують дослідження у своїх руках. Так, рівень монополістичного контролю в сфері технологій досягає 80-90%, а витрати на НДДКР 300 провiдних ТНК світу складали наприкінці 90-х років біля половини світових витрат у цій галузі. Стратегія поведiнки ТНК на світовому ринку технологій стосовно незалежних фірм і країн визначається життєвим циклом технології: на першому етапі перевага віддається продажу готової продукції, у якій реалізовані нові ідеї; на 2-му - технологічний обмін здійснюється у формі прямих iноземних інвестицій; і тільки на 3-му етапі відбувається продаж ліцензії, тобто поступка прав власності на технологію. Таким чином, новітні технології використовуються насамперед у країні базування і тільки в міру їхнього старiння передаються за кордон.

Міжнародний науково-технічний обмін на практиці реалізується в різних формах і по різних каналах.

Основними формами МНТО є:

I МНТО на комерційній основі. До нього належать:

1.Обмін знаннями і досвідом, втіленими у форму винаходів, корисних моделей, промислових зразків, товарних знаків і інших об'єктів промислової власності, якi охороняються законом. (Винахід - це результат творчої діяльності людини в будь-якій області технології. Корисна модель - це конструктивне виконання пристрою. Промисловий зразок - це форма чи малюнок, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Товарний знак - це позначення, що вказує на виготовлювача продукції і служить насамперед рекламним цілям). До цієї форми обміну належить торгівля патентами, свідотцтвами і ліцензіями, за допомогою яких захищаються ці об'єкти промислової власності;

2. Обмін авторськими правами. Ці права законодавчо захищають наукові досягнення, а також твори літератури і мистецтва. Обмін ними також носить комерційний характер;

3. Обмін знаннями і досвідом науково-технічного, виробничого, управлінського і фінансового характеру, що мають економічну цінність, застосовуються в процесі виготовлення, експлуатації і реалізації продукції і не захищені спеціальним законодавством. Об'єктами цієї форми обміну є:

* надання “ноу-хау”. У залежності від змісту “ноу-хау” може бути конструкторське, технологічне, виробниче, управлінське, комерційне, фінансове. Передається ”ноу-хау” у формі документації, або у формі безпосереднього виробничого досвіду фахівців. У “ноу-хау”вiдсутнiй прямий захист як об'єктiв промислової власності. Вони захищаються тiльки комерційною таємницею;

* надання інжинірингових послуг (підготовка проектів будівництва, інвестиційний і технічний нагляд, консультаційні послуги, проведення випробувань);

II... МНТО на некомерційній основі. До нього належать:

* науково-технічні публікації. Це - найстарша форма поширення інформації про результати НДДКР, не пов'язаних із секретами виробництва і патентоспроможними винаходами;

* спільні дослідження вчених різних країн у різних міжнародних лабораторiях, НДІ, при реалізації спільних міжнародних проектів;

* особисті контакти вчених і фахівців на міжнародних конференціях, семінарах, симпозіумах, виставках; а також у процесі закордонних стажувань;

* міграція вчених і фахівців (“відплив інтелекту”).

Крім законних форм передачі науково-технічних знань мають місце і кримінальні форми передачі технологій. Це, наприклад, промислове шпигунство (передача, викрадення чи збір з метою передачі іноземній державі чи компанії iнформацiї у науково-технічній і виробничій сферах, що складають державну чи комерційну таємницю), а також технічне піратство (масовий випуск і продаж технологій чи товарів-імітацій тіньовими структурами під відомими торговими марками з порушенням патентних чи авторських прав). Обсяги такої торгівлі, за деякими оцінками, складають до 100 млрд.дол. на рік. За інформацією правоохоронних органів на Україні функціонує приблизно 500 фірм, що торгують персональними комп'ютерами і програмним забезпеченням. Обсяг продажів їх складає 10-15 тис.ПК щомісяця і більш 800 тис. одиниць програмного забезпечення в рік, з них тільки 5-10% є ліцензійними. У результаті збитки розроблювачів дорiвнюють близько 150 млн.дол. Конгрес США склав список провiдних порушників прав інтелектуальної власності у світі. У числі лідерів у цьому списку Китай, Росія, Болгарія, Україна.

У сучасних умовах МНТО здійснюється на наступних рівнях:

1. міжнародна внутрішньофірмова передача технологій. Нові науково-технічні розробки надаються в рамках ТНК своїм філіям і дочірнім компаніям. По наявним даним, до двох третин міжнародної торгівлі ліцензіями припадає на внутрішньофірмовий обмін. Відповідно до доповіді ООН по глобальних інвестиціях (1997 р.) 70% усіх транскордонних роялті в технологічній галузі приходиться на платежі між головними компаніями і їхніми закордонними філіями (80% - у США і Великобританії, 90% - у Німеччині);

2. науково-технічна кооперація на рівні фірм. У цій формі співробітництва беруть участь більшість провiдних фірм;

3. двостороннє міждержавне науково-технічне співробітництво. Здійснюється на основі договорів про науково-технічне співробітництво. Прикладами такої взаємодії, що була оформлена міжурядовими угодами, є проект “Конкорд”, будівництво тунелю під Ла-Маншем, створення літака АН-70 і т.п.;

4. спільні науково-технічні програми, що реалізуються регіональними економічними угрупованнями (здійснюються в межах інтеграційних объєднань). Тільки в ЄС ведуться роботи з більш ніж 120 науково-технічних проектів;

5. глобальне співробітництво у провiдних сферах HТП (програма СОI, програма “Еврiка”, програма “Морський старт”).

 

2. Міжнародна торгівля ліцензіями. Особливості реалізації ліцензійних угод

 

Найбільш розповсюдженою формою передачі науково-технічних знань у сучасних умовах є торгівля ліцензіями. Вигідність придбання ліцензії полягає в тім, що остання дозволяє знизити витрати на здійснення власних НДДКР у 4-5 разiв, а економічний ефект від використання закордонних ліцензій більш ніж у 10 разів перевищує витрати на придбання цих ліцензій.

В основі міжнародної торгівлі патентами і ліцензіями лежить патентне законодавство, що надає патентоволодiльцю монопольне право на використання винаходу. Такого ж права національне патентне законодавство надає власникам і інших форм промислової власності.

Патентом на винахід називається посвідчення, видане компетентним органом винахіднику чи його правонаступнику, яке засвідчує наявнiсть у власника виключного права на використання цього винаходу.

Основні особливості патентного законодавства:

1. патентний захист мають тільки принципово нові технічні винаходи. Різного роду удосконалення патентуванню не підлягають;

2. наявність патенту виключає вільний доступ конкурента до нововведення;

3. термін володіння патентом визначається законодавством кожної країни, але в середньому дорiвнює 15-20 рокам. По закiнченню терміну винахід стає надбанням суспільства. Реальний термін володіння патентом в умовах НТР - 6-9 років, оскільки у фірм-конкурентів за цей час з'являються більш досконалі технічні рішення;

4. відповідно до патентного законодавства патент діє тільки на території тієї країни, де він виданий. Тому для забезпечення патентного захисту винаходу треба запатентувати його й в інших країнах. А це створює можливості для діяльності різних посередників у цій сфері. (У даний час є ряд міжнародних угод, що дають можливість одержувати патенти, що діють відразу в декількох країнах. Наприклад, європейський патент, що діє в країнах ЄС).

Продаж патентів відбувається на основі патентних угод, але вони продаються вкрай рідко. Більшість патентоволодiльцiв самі використовують запатентовані винаходи. До продажу патентів можуть звертатись дрібні чи середні фірми, що не мають фінансових можливостей для реалізації винаходу. У цьому випадку передаються права власності на винахід іншому суб” єкту.

Якщо ж патентоволодiлець зберігає право власності на винахід і лише дозволяє на визначений час за винагороду використовувати права, що випливають з патенту, мова йде про купівлю-продаж ліцензій. Ліцензією називається дозвіл, виданий патентоволодiльцем (ліцензіаром) іншому лицю чи фірмі (ліцензіатові) на промислове чи комерційне використання винаходу протягом визначеного терміну і за певну винагороду.

Продаж ліцензій відбувається на основі ліцензійних угод. Це основна форма МНТО в сучасних умовах. За останні 20 років обсяг міжнародної ліцензійної торгівлі виріс більш ніж у 18 разів. Передбачається, що в 2000р. світовий обiг цiєї торгівлі складе 500 млрд.дол. 98% надходжень від міжнародної торгівлі ліцензіями припадає на розвинуті країни. У якостi продавців ліцензій виступають більш 40 країн. Провіднi експортери: США, Великобританія, Швейцарія. Покупцями-імпортерами є більш70 країн. Провiдні серед них Японія, Німеччина, Італія, Франція.

У залежності від обсягу переданих покупцю ліцензії прав виділяють три їхні види:

1. проста ліцензія: при її продажі ліцензіар дозволяє ліцензіатові на певних умовах використовувати винахід, залишаючи за собою право як на його самостійне використання, так і на видачу аналогічних ліцензій іншим фірмам;

2. виняткова ліцензія: при її продажі ліцензіар надає ліцензіатові виключне право на використання винаходу в межах, обговорених у ньому умов і на певній географічній території. При цьому ліцензіар відмовляється від самостійного використання винаходу і від продажу аналогічних ліцензій іншим фірмам на тих же умовах і на тій же території. Це, однак, не позбавляє його права на самостійне використання даного винаходу чи продажу ліцензій на іншій території чи на інших умовах;

3. повна ліцензія: ліцензіар надає ліцензіатові цілком усі права на використання винаходу на протязі всього терміну дії угоди.

Терміни дії ліцензійних угод різні і складають від 3-х до 10 років.

Основні форми виплати винагороди по ліцензійних угодах:

1. роялті - ліцензійна винагорода у формі періодичних відрахувань від прибутку (20-30%) чи суми продажу (2-10%) продукції, виробленої по ліцензії. Використовується у випадку впевненості ліцензіара в ліцензіаті, при довгостроковому співробітництві;

2. паушальнi платежі - виплата твердо фіксованої суми ліцензійної винагороди. Виплата відбувається або одноразово, або в 2-3 прийоми. Застосовуються в тому випадку, коли ускладнений контроль за показниками роботи ліцензіата;

3. комбіновані платежі - містять у собі первісну суму у вигляді паушального платежу і наступнi періодичнi відрахування у вигляді роялті.

Організаційно можливі два варіанти торгівлі ліцензіями:

* через встановлення прямих безпосередніх контактів між ліцензіаром і ліцензіатом. У цьому випадку промислові фірми створюють у себе спеціальні ліцензійні (патентні) відділи;

* через посередників, у якості яких виступають ліцензійні агенти чи брокери, а також ліцензійні фірми. Основні функції посередників:

- патентування винаходу від імені власника, у тому числі і за кордоном;

- підтримка патенту, у тому числі нагляд за сплатою лiцензiйної винагороди;

- посередництво в купівлі-продажу патенту (ліцензії);

- реклама.

Помітну роль у МНТО вiдiграють угоди про франчайзинг (франшизу). Франчайзингом називається надання великою “батьківською” фірмою (франчайзер) дрібній фірмі (франчайзи) права на використання її технології, товарного знаку, фірмового стилю і т.п.

Існує кілька різновидів франчайзинга:

1. виробничий франчайзинг. У цьому випадку фірма, що володіє оригінальною технологією виготовлення якого-небудь продукту, передає її фірмі-клієнту для виготовлення і реалізації даного продукту на певній території під лiцензованим фірмовим найменуванням (товарним знаком). Для збереження якості продукції на високому рівні, франчайзер проводить навчання співробітників франчайзи і здійснює згодом контроль за дотриманням технологічної дисципліни. Такий франчайзинг найбільш розповсюджений у виробництві електроніки, у харчовій і легкій промисловості. Наприклад, так діють на світовому ринку відомі американські корпорації “Кока-кола” і “Пепси”, у Росії - “Довгань”;

2. торговий франчайзинг. У даному випадку франчайзи купують у відомої компанії право на продаж її товарів з її товарним знаком. Ця форма франчайзинга широко використовується при продажі автомобілів і їхньому технічному обслуговуванні, реалізації бензину й автопокришок;

3. ліцензійний франчайзинг. Є найбільш розповсюдженою формою співробітництва, при якій франчайзер видає франчайзи ліцензію на право відкриття мережі магазинів чи підприємств обслуговування для продажу покупцям набору товарів і послуг під ім'ям франчайзера. Такий франчайзинг використовується в ресторанному бізнесі (“Макдональдс”), прокаті автомобілів, продажу морозива, косметичних товарів (“Боди шоп”, “Орифлейм” і ін.).

 

3. Міжнародний обмін інженерно-технічними послугами (інжиніринг)

 

До числа важливих форм передачі технологій, при яких її носіями є кваліфіковані фахівці, ІТП, керуючий персонал належать інжинірингові угоди.

Міжнародним інжинірингом називається діяльність по наданню комплексу послуг науково-технічного, виробничого і комерційного характеру, що мають своєю метою одержання найкращих результатів від інвестицій чи інших витрат, пов'язаних з реалізацією проектів різного призначення.

Інжиніринг виник у 20-ті роки XX століття в Англії в цивiльному будiвництвi й обмежувався консультаційною діяльністю в сфері спорудження доріг, портів, аеродромів, систем водо- і енергопостачання і т.п., потім він поширився на пpомисловiсть. У 50-ті роки iнжинipинг виділився в самостійний вид міжнародної комерційної діяльності. Цьому сприяла діяльність різних міжнародних організацій, у тому числі Міжнародного банку реконструкції і розвитку, спрямована на надання технічного сприяння країнам, що розвиваються.

Розвиток інжиніринга був пов'язаний з НТП, що торкнувся всіх галузей промисловості і насамперед машинобудування. У результаті відбулися істотні зрушення в структурі міжнародної торгівлі убік збільшення торгівлі складними видами устаткування, що вимагають спеціальних знань для вирішення технологічних і організаційних проблем, починаючи від проектування підприємства до введення його в експлуатацію.

Іншим важливим фактором, що стимулює розвиток інжиніринга в сучасних умовах, є високий попит на технічні послуги з боку країн, що розвиваються, якi не мають необхідного досвіду і фахівців. Вони змушені залучати іноземні фірми для розвідки і розробки своїх природних ресурсів, розвитку паливно-енергетичної бази, створення ряду галузей важкої промисловості.

Певну роль вiдiграє і такий фактор, як прагнення до міжнародної експансії найбільших ТНК, що використовують надання технічних послуг як один із засобів проникнення в економіку інших країн. Практика показує, що виконання експортного контракту на інжиніринг, як правило, спричиняє наступне постачання машин і устаткування, вартість яких у 10-20 разів перевищує відповідний показник технiчних послуг.

Структура інжинірингових послуг:

I група - послуги, пов'язані з підготовкою виробничого процесу. Сюди належать:

* передпроектнi послуги (вивчення ринку, транспортних мереж; топографічна зйомка місцевості, дослідження ґрунтів, розробка планів капiталовкладень, техніко-економічне обґрунтування проектів);

* проектні послуги;

* пiсляпроектнi послуги (укладання контракту на будівництво, нагляд за виконанням робіт, проведення прийомних випробувань, підготовка персоналу й ін.);

II група - послуги, пов'язані з оптимізацією процесів експлуатації і управлiння підприємством:

* послуги по поліпшенню менеджменту (організація управлінської структури на основі передового світового досвіду, удосконалення мотивації, планування, поліпшення роботи різних служб підприємства);

* допомога у фінансових питаннях (організація фінансування підприємства, оцінка витрат і доходів, удосконалення обліку і звітності);

* послуги по удосконаленню реалізації продукції;

* послуги по впровадженню ЕОМ, інформаційних систем.

Основними експортерами інжинірингових послуг є компанії США, Великобританії, Японії, Німеччини, Франції, Канади. Основні імпортери таких послуг - країни, що розвиваються.

Спеціалізовані фірми, що надають такого роду послуги, поділяються на двi групи: інженерно-консультаційні й інженерно-будівельні.

Вартiсть послуг інжинірингових компаній, що виконують функції генерального постачальника і генерального підрядчика, у залежності від масштабів об'єкта, можуть коливатися в межах від 10% до 20% загальних витрат на його спорудження.

 

Ключові терміни:

міжнародні науково-технічні відносини; міжнародні науково-технічні програми; інтелектуальна власність; промислова власність; винахід; корисна модель; промисловий зразок; товарний знак; “ноу-хау”; авторські права; міжнародний інжиніринг; патент; ліцензія; франчайзинг; лiцензiар; ліцензіат; проста, виняткова і повна ліцензія; роялті; паушальний платіж; комбінований платіж; ліцензійна угода

Оглядові запитання:

1. Охарактеризуйте основні причини розвитку міжнародних науково-техніних відносин?

2. Дайте характеристику основним суб'єктам світового ринку науково-технічних знань?

3. Назвіть основні форми міжнародного науково-технічного обміну?

4. Що є об'єктом ліцензійної торгівлі?

5. Охарактеризуйте особливості правового захисту об'єктів інтелектуальної власності на світовому ринку?

6. Які охоронні документи існують на об'єкти промислової власності? Який термін їхньої дії?

7. Які об'єкти інтелектуальної власності захищає авторське право?

8. Охарактеризуйте основні чинники, що беруть до уваги лiцензiар і ліцензіат при купiвлі і продажі ліцензій?

9. Які існують форма виплати ліцензійних винагород?

10. Яка специфіка міжнародного інжиніринга і як він пов'язаний із торгівлею ліцензіями?

11. Які мiжнароднi організації й угоди регулюють науково-технічний обмін?

12. Обгрунтуйте власну позицiю щодо пiдвищення ефективностi iнтеграцiї України до світового ринку науково-технічних знань?

 

ТЕМА 9. Свiтова валютна система i мiжнароднi розрахунки

 

1. Сутність і структура світової валютної системи.

2. Еволюція світової валютної системи.

3. Валютні ринки і валютні операції.

4. Умови і форми міжнародних розрахунків.

5. Баланси міжнародних розрахунків.

 

ЛIТЕРАТУРА:

1. Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”. №185/94-ВР від 23.09.94

2. Декрет КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. №15-93 від 19.02.93

3. Валютный рынок и валютное регулирование. Под ред.Платоновой И.Н.М.,1996

4. Гальчинский А.С. Грошi та кредит. К.,1997

5. Калашнiкова Т.В., Калашнiков О.М. Фiнанси в мiжнародних економiчних вiдносинах. Харкiв, 1996

6. Кочевников В.Н. Современная система денежных расчетов.К.,1998

7. Лагутiн В.Д. Грошi та грошовий обiг. К.,1998

8. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения. Под ред.Красавиной Л.Н. М.,1994

9. Мiжнароднi валютно-кредитнi вiдносини.За ред.Фiлiпенка А.С. К.,1997

10. Носкова И.Я. Международные валютно-кредитные отношения. М.,1995

11. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений. Под ред. Круглова В.В. М.,1998

12. Семенов К. Международные валютные и финансовые отношения. М.,1999

13. Ющенко В.А. Валютне регулювання. Навч.пос. К.,1998

14. Жуков А. Из истории мировых валютных систем - “ЭКО”, 1997, № 9

15. Иванов И. Старт зоны евро - “МЭиМО”, 1999, №1

16. Кургинян А. Проблемы регулирования валютного рынка Украины - “Экономика,финансы, право”, 1999, №9

17. Миклашевская Н. Валютный курс - “МЭиМО”, 1998, №2

18. Михайличенко С. Лiбералiзацiя валютного ринку Украiни - “В. НБУ”, 1999, №№2,5

19. Смыслов Д. Куда идет мировая валютная система - “МЭиМО”, 1997, №№7,8

20. Узлюк Т. Державне регулювання валютної системи в Українi - “ФУ”, 1999, №8

 

1. Сутність і структура світової валютної системи

 

Міжнародні економічні відносини між суб'єктами господарювання різних країн ведуть до виникнення міждержавних грошових вимог і зобов'язань. Оскільки істотним атрибутом державності є наявність національних грошей, виникає необхідність обміну одних грошових знаків на інші, тобто валютні відносини.

Таким чином, валютні відносини - це сукупність економічних відносин, пов'язаних з функціонуванням грошей, як світових грошей. У ці відносини вступають банки, фірми, приватні особи, урядові органи з метою здійснення міжнародних розрахунків, валютних і кредитних операцій.

Валютні відносини сьогодні здійснюються на трьох рівнях: національному, регіональному і світовому. Відповідно розрізняють національну, регіональну і світову валютні системи.

Національна валютна система - це форма організації валютних відносин усередині країни, що склалася історично і визначається її валютним законодавством. Національна валютна система є елементом національної грошової системи й у значній мірі залежить від особливостей останньої.

Основні елементи національної валютної системи:

1. найменування національної грошової одиниці;

2. ступінь і умови її конвертованості;

3. офіційні золотовалютні резерви;

4. механізм формування валютного курсу;

5. валютні обмеження;

6. режим національного валютного ринку і ринку золота;

7. порядок здійснення зовнішньоекономічних розрахунків;

8. національні органи, що регулюють валютні відносини країни.

Функціями національної валютної системи є:

* забезпечення активної участі країни в міжнародному обміні;

* створення оптимальних зовнішньоекономічних умов функціонування національного господарства.

Регіональна валютна система - це форма організації валютних відносин групи держав певного регіону, юридично оформлена міждержавними угодами. Формування регіональної валютної системи є наслідком розвитку інтеграційних процесів. Звичайно для цієї системи характерна наявність колективної валюти, механізму взаємної координації валютних курсів, міждержавного органу регулювання. Найбільш яскравий приклад - Європейська валютна система.

Світова валютна система - це форма організації валютних відносин у межах світового господарства. Світова валютна система охоплює усю світову економіку. Її розвиток пов'язаний з формуванням світового ринку, поглибленням міжнародного поділу праці й інтернаціоналізації господарських зв'язків. Механiзм функцiонування світової валютної системи закріплений юридично міждержавними угодами.

Основні елементи світової валютної системи:

1. національні і колективні резервні валюти, що використовуються для міжнародних розрахунків;

2. умови взаємної конвертації валют;

3. регламентація режимів валютних курсів;

4. режим світових валютних ринків і ринків золота;

5. уніфікація форм міжнародних розрахунків;

6. міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання.

Головною функцією світової валютної системи є регулювання валютних ринків і міжнародних розрахунків для забезпечення стійкого зростання світової економіки.

Сполучною ланкою між національними валютними системами у світовому господарстві є валютний курс. Він являє собою співвідношення між грошовими одиницями окремих країн чи ціну однієї грошової одиниці в іншій. Валютний курс необхідний для встановлення пропорцій обміну валют при міжнародній торгівлі, при міграцiї капіталів у вигляді інвестицій чи кредитів, для порівняння цін на світових товарних ринках і т.п. На перших етапах розвитку світової валютної системи валютні курси визначалися золотим вмістом (паритетом) грошових одиниць різних країн. Сьогодні валютний курс залежить не від золотого вмісту, а від цілого ряду факторів. Основним з них є співвідношення купівельної спроможності грошових одиниць. Крім цього на валютний курс впливають:

* співвідношення попиту на валюту та її пропозиції;

* стан платіжного балансу;

* стан грошового обігу країни;

* рівень процентних ставок;

* валютна політика і валютні обмеження;

* політична і соціальна ситуація в державі й інші фактори.

Кожній валютній системі відповідає свій режим валютного курсу, тобто механізм його визначення і зміни. Класифікація форм валютних курсів представлена в таблиці:

 

Таблиця 9.1

Класифікація валютних курсів по способу фіксації

Форми валютних курсів	Характерні риси
1. Гнучкі валютні курси 1.1. плаваючий вільно 1.2. керовано плаваючий	- у валют вiдсутнiй офіційний паритет - змінюється в залежності від попиту та пропозиції - змінюється в залежності від попиту та пропозиції, але коректується валютними інтервенціями центральних банків
2. Фіксовані валютні курси 2.1. реально фіксований 2.2. договiрно фіксований	- припускають наявність офіційно зареєстрованих паритетів, що лежать в основі валютних курсів і підтримуються державою - спирається на золотий паритет, відхилення вiд нього - у межах “золотих точок” - спирається на погоджений еталон у вигляді більш сильної валюти, відхилення - у встановлених межах (валютний коридор)

 

Відповідно до динаміки курсів валют останні можуть бути “сильними” і “слабкими”. Сильною є валюта, курс якої стосовно iноземних грошових знаків або росте, або залишається стабільним. Слабкою вважається валюта, курс якої знижується стосовно інших валют. На практиці сильними є валюти розвинутих держав, а слабкими - більшості країн, що розвиваються, а також країн з нестабільною економічною ситуацією.

У залежності від того, наскільки вільно національна валюта обмінюється (конвертується) на валюти інших держав, розрізняють декілька видів валют:

* вiльно-конвертована валюта (ВКВ), що має необмежену внутрішню і зовнішню конвертацію як по поточним, так і по капітальним операціям. Ця валюта має статус резервної і може використовуватись для формування валютних резервів. До неї належать американський долар, німецька марка, англійський фунт стерлінгів, французький і швейцарський франки, японська ієна;

* частково конвертована валюта, до якої застосовуються валютні обмеження;

* замкнута (неконвертована) валюта, що функціонує в межах тільки однієї країни і не обмінюється на інші валюти.

 

Таблиця 9.2

Порівняльні позиції окремих валют в обслуговуванні світового обiгу (1999 р.,%)

	Долар	Ієна	Європейські валюти
Усього	Німецька марка
Експорт товарів і послуг	47,6	4,8	30,0	15,5
Офіційні валютні резерви	61,5	7,4	20,1	14,2
Угоди на валютних ринках	83,0	24,0	93,0	37,0
Державні позики	34,2	15,7	37,1	12,3

 

Валютний курс впливає на функціонування МЕВ. Основними напрямками цього впливу є:

1. валютний курс дає можливiсть виробникам даної країни порівнювати витрати виробництва своїх товарів з цінами світового ринку, таким чином вiн є одним з орієнтирів для прогнозування ефективностi зовнішньоекономічних зв'язків;

2. рівень валютного курсу впливає на стан платіжного балансу країни;

3. зростання курсу національної валюти стимулює імпорт і скорочує експорт і, навпаки, падіння курсу національної валюти заохочує експорт і обмежує імпорт;

4. валютний курс впливає на перерозподіл світового валового продукту між країнами.

 

2. Еволюція світової валютної системи

 

У своєму розвитку світова валютна система пройшла 4 етапи:

1. Паризька валютна система чи система золотого (золотомонетного) стандарту. Виникла стихійно в 19 столітті в результаті промислового перевороту і активiзацiї мiжнародної торгівлі. Була юридично оформлена на Паризькій міжнародній конференції 1867 р. Згiдно з угодою золото визнавалось единою формою свiтових грошей. Проіснувала до I-ї світової війни. Для цієї системи були характерні наступні особливості:

* офіційний золотий вміст національних грошових одиниць;

* конвертованість кожної валюти в золото як усередині країни, так і за її межами. Обмін валют здiйснювався на основі їхніх золотих паритетів;

* курс валюти міг відхилятися від монетних паритетів у межах “золотих точок” (+ 0,1%), тобто фактично був фіксованим;

* золото використовувалося як загальновизнані світові гроші. Золоті злитки вільно обмінювалися на золоті монети, що були в обігу паралельно з паперовими грошима. Золото вільне продавалося на мі