Велігорський Анатолій Миколайович

Чернігів, 2001

 

УДК 339.9

 

 

Велігорський Анатолій Миколайович

«Міжнародні економічні відносини» («Міжнародна економіка») для студентів всіх спеціальностей та форм навчання – Чернігів: ДК РВВ 2001р. – 189с.

 

Рецензенти: к.е.н., доцент Левківський В.М.

к.е.н., доцент Кирилюк Ю.В.

 

Рекомендовано Вченою Радою Чернігівського державного інституту економіки і управління Протокол № 4 від 29.04.2001р. для використання в навчальному процесі.

 

Розглядаються закономірності розвитку міжнародних економічних відносин, особливості функціонування світового господарства на сучасному етапі, проблеми входження України в систему світогосподарських зв’язків

 

Вступ

 

Перехiд української економiки до системи ринкових вiдносин передбачає її активну участь в свiтогосподарських зв’язках, поглиблення iнтеграцiї економiки України в мiжнародну економiку.

Iнтернацiоналiзацiя господарського життя сьогодні в тiй чи iншiй мiрi характерна для усiх держав незалежно вiд рiвня розвитку або географiчного розташування. I, незважаючи на те, що процес ринкової трансформації в нашiй країнi поки що майже не дав позитивних результатiв, одним з його наслiдкiв є рiзке зростання кiлькостi пiдприємств, якi беруть активну участь у рiзних напрямках зовнiшньоекономiчної дiяльностi. Ця тенденцiя належить до об'єктивних i довгострокових.

Звiдси важливiсть для практичного опанування кожної економiчної спецiальностi одержання загальної уяви i конкретних знань про свiтову економiку та механiзм її функцiонування.

Учбова дисципліна "Міжнародні економічні відносини (мiжнародна економiка)" має на метi аналiз найважливіших проблем і тенденцій у розвитку світового господарства, обумовлених взаємодією його головних суб'єктів: держав, фірм і міжнародних організацій.

У запропонованому конспектi лекцiй увага сконцентрована на найбiльш важливих проблемах свiтового господарства, теорiї i практики міжнародних економічних відносин. Оскiльки деякi теми курсу призначенi для самостійного опанування студентами, в конспектi лекцiй їхнiй змiст викладений бiльш детально.

Робота над курсом “Міжнародні економічні відносини (мiжнародна економiка)" передбачає, що студенти вивчили основні загальнопрофесiйнi дисципліни, насамперед такі як "Політична економія (Економiчна теорiя)", “Мiкроекономiка”, “Макроекономіка”, "Статистика", "Менеджмент". У свою чергу курс може бути теоретичною основою більш конкретних, прикладних дисциплін, розрахованих на поглиблений розгляд окремих аспектів і форм міжнародної господарської взаємодії і співробітництва, таких як "Міжнародна торгівля", "Міжнародні фінанси", "Управлiння зовнішньоекономічною діяльністю", “Правове регулювання ЗЕД” і ін.

Для успішного освоєння курсу крім роботи над лекційним матеріалом і підручниками доцільно регулярно працювати з періодичною економічною літературою. Насамперед це такі українські часописи, як: "Економiка України" (ЕУ), "Фiнанси України" (ФУ), "Вiсник Нацiонального Банку України" (В.НБУ), "Економiст", "Полiтика i час" (ПiЧ), "Монiторинг iнвестицiйної дiяльностi" (МIД), "Фінансові консультації", "Персонал", "Вiсник налогової служби України" (В.НСУ), "Україна: аспекти працi", "Дiловий вiсник" (ДВ), "Регіон", "Iнформацiйний бюлетень статистики", "Вiсник аудитора України" (В.АУ), "Грошi та кредит", "Банкiвська справа" (БС), "Экономика, финансы, право" (ЭФП), "Зовнiшня торгiвля" (ЗТ), "Економіка підприємств" (ЕП). Регулярно публікують статті з проблем міжнародної економіки такі російські журнали, як: “Мировая экономика и международные отношения”(МЭиМО), “Российский экономический журнал” (РЭЖ), “Вопросы экономики” (ВЭ), “Внешняя торговля” (ВТ), “ВЭД: современная практика, проблемы и перспективы”, “Международный бизнес России”, “Проблемы теории и практики управления” (ПТиПУ), “Общество и экономика”, “США: экономика, политика, идеология” (США: ЭПИ), “Латинская Америка”, “Дальний Восток”, “Азия и Африка сегодня”, “Международная жизнь”, “ЭКО”, “Экономист”; а також видання iнших країн: “Трансформация: экономический бюллетень о странах с переходной экономикой”(Трансформация), "Кур'єр ЮНЕСКО" та iншi.

 

ТЕМА 1. Світове господарство і система міжнародних економічних відносин

 

1. Предмет і функції курсу. Міжнародні економічні відносини.

2. Сутність та основні етапи розвитку світового господарства.

3. Структура світового господарства.

4. Протиріччя і закономірності розвитку світового господарства.

5. Основні риси відкритої економіки.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність"- “Відомості Верховної Ради” (ВВР), 1991, N29

2. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учебное пособие. М., 1997,1999.

3. Киреев А.П. Международная экономика. т.1,2. М., 1998,1999

4. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Мiжнароднi економiчнi вiдносини. Л.,1999

5. Ломакин В.К. Мировая экономика. М., 1998

6. Международные экономические отношения / под ред. С.Ф.Сутырина и В.Н.Харламовой. СПб. Изд-во СПбГУ. 1996.

7. Мiжнароднi економiчнi вiдносини. Сучаснi мiжнароднi економiчнi вiдносини: Пiдручник/ А.С.Фiлiпенко, В.А.Верчун, С.Я.Боринець.-К. Либiдь, 1992.

8. Мiжнароднi економiчнi вiдносини. Iсторiя мiжнародних економiчних вiдносин/ Керiвник авт. кол. А.С.Фiлiпенко.-К. Либiдь, 1992.

9. Пузакова Е.П. Процесс интернационализации в мировой экономике. Ростов-на-Дону, 1997

10. Свiтова економiка. Пiдручник. За ред. Фiлiпенка А.С. К., Либiдь, 2000.

11. Економiка зарубiжних країн. За ред. Фiлiпенка А.С. К.,1996

12. Захматов М. Тенденции развития мирохозяйственных связей - “США: ЭПИ”, 1996, №2

13. Илларионов А. Основные тенденции развития мировой экономики во второй половине ХХ в. - “ВЭ”, 1997, №10

 

Предмет і функції курсу

 

Сучасний світ - це складне багаторівневе утворення. В даний час у світі мешкає понад 6 млрд. чол., існує більш 200 країн і територій, із них 192 є членами ООН. Розвиток світового співтовариства - це постійне поглиблення їхньої взаємодії і насамперед у господарській області. Цей процес призвів до формування глобальної економіки, існування якої відбиває вищий етап інтернаціоналізації виробництва. Різні країни грають різну роль у функціонуванні міжнародної економіки, але при цьому усі вони намагаються одержати вигоди від співробітництва. Підвищення ефективності їхньої участі в цьому процесі - одна з найважливіших складових реформ у країнах із перехідною економікою, до яких належить і Україна.

Пpедметом куpсу є:

* Міжнародні економічні відносини як форма взаємодії національних економік;

* Світове господарство як система, як сукупність взаємопов’язаних національних економік;

* Механізм реалізації міжнародних економічних відносин.

 

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) - це комплекс економічних відносин між країнами, їхніми регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами в системі світового господарства (СГ) із приводу виробництва й обміну товарами і послугами, матеріальними і фінансовими ресурсами.

 

Структура МЕВ:

А - по фазах відтворювального процесу:

1. МЕВ в сфері виробництва -

- міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва

- спільне будівництво господарських об'єктів

- створення спільних підприємств

2. МЕВ в сфері розподілу. Ці відносини укладаються з приводу розподілу матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Найбільшою мірою ці відносини виявляються в процесі міжнародної міграції робочої сили і міжнародного інвестування.

3. МЕВ в сфері обміну. Виявляються ці відносини в сфері світової торгівлі.

4. МЕВ в сфері споживання. Являють собою відносини, що забезпечують задоволення потреб суб'єктів світового господарства за рахунок взаємних постачань продукції.

Б - по об‘єкту відносин:

1. Міжнародний поділ праці;

2. Міжнародна торгівля товарами і послугами;

3. Міжнародна міграція капіталу (іноземні інвестиції);

4. Міжнародна міграція робочої сили;

5. Міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини;

6. Міжнародні науково-технічні відносини

7. Міжнародна економічна інтеграція.

Розвиток МЕВ підпорядковується загальним закономірностям розвитку економічних відносин, водночас маючи ряд специфічних особливостей.

Особливості міжнародних економічних відносин:

* МЕВ охоплюють значний територіальний простір, що виходить за межі національних кордонів;

* Завдяки МЕВ відбувається переміщення чинників процесу виробництва, а також його результатів у міжнародному масштабі;

* МЕВ дають можливість використовувати у господарському обігу додаткові економічні ресурси;

* У сфері МЕВ діють особливі інструменти і механізми (валютні, митні, фінансові і т.п.).

Світова економіка як система не може розвиватися без певного порядку, який базується на нормах міжнародного права, що регулюють економічні відносини між країнами, об‘єднаннями держав, юридичними і фізичними особами. Дотримання цих правил забезпечується самими державами, а також колективними формами контролю за виконанням міжнародного права, яким займаються різноманітні міжнародні організації. Як наслідок, формується механізм реалізації МЕВ, що містить у собі правові норми й адміністративні інструменти, що забезпечують функціонування і регламентацію міжнародних зв'язків (різноманітні міжнародні угоди, кодекси, конвенції, хартії, а також відповідну діяльність міжнародних економічних організацій).

Основні методологічні принципи курсу:

1. Розвиток світового господарства є наслідком існуючого рівня світових продуктивних сил;

2. Розвиненість МЕВ визначається рівнем розвитку національних господарських структур;

3. Ядро сучасних МЕВ складають ринкові відносини і механізми.

Функції курсу:

1. Пізнавальна (вивчення законів, закономірностей, тенденцій і особливостей розвитку світової економіки);

2. Практична (у тому числі проблеми інтеграції України у світовий економічний простір).

 

Додаток 1

 

Таблиця 1.1

ВВП на душу населення деяких країн (в дол.США)

(вiдповiдно до парiтету купiвельної спроможностi, 1998 р.)

№	Країна	ВВП, дол. США	№	Країна	ВВП, дол. США
	Люксембург			Турцiя
	США			Польща
	Швейцарiя			Естонiя
	Японiя			Румунiя
	Австрiя			Бєларусь
	Францiя			Болгарiя
	Канада			Росiя
	Нiмеччина			Йорданiя
	Великобританiя			Латвiя
	Iталiя			Парагвай
	Австралiя			Китай
	Швецiя			Iндонезiя
	Iспанiя			Казахстан
	Португалiя			Болiвiя
	Грецiя			Екватор. Гвiнея
	Словенiя			Узбекистан
	Чилi			Шри-Ланка
	Чехiя			Україна
	Саудовська Аравiя			Арменiя
	Аргентина			Гондурас
	Венесуела			Туркменiстан
	Уругвай			Киргизстан
	Словакiя			Монголiя
	Пiвденна Африка			Грузiя
	Угорщина			Нiкарагуа

 

Додаток 2

Таблиця 1.2

Показники вiдкритостi економiки України (1994- 1999рр.)

роки	Номіналь-ний ВВП (млрд. грн.)	Офiц.обмінний курс (гр./USD)	Номіналь- ний ВВП(млрд. USD)	Експорт-на квота (%)	Імпортна квота (%)	Зовнiшньо-торг.квота(%)
		0,317		43,8	47,4	91,2
		1,473		46,2	49,4	95,6
		1,83		45,7	48,2	93,9
		1,86		40,6	43,6	84,2
		2,45		41,6	44,4	86,0
		4,47		56,8	53,0	109,8

 

Україна в досить короткий термiн вийшла на високий навiть у порiвняннi з розвинутими країнами рiвень вiдкритостi економiки. Мiж тим висока експортна квота свiдчить не про надлишок товарiв на внутрiшньому ринку чи бiльш активну участь у мiжнародному подiлi працi, а скорiше про те, що вкрай низька купiвельна спроможнiсть населення та вiтчизняних пiдприємств веде до виштовхування товарiв на експорт, за рахунок якого намагаються вижити багато хто з українських виробникiв (наприклад, з 16 млн.т сталі, якi виробляє Україна внутрiшне споживання складає менше 22%). Крiм того без валюти вiд екпорту не може обiйтись українська олiгархiя, яка орiєнтується на захiднi зразки задоволення своїх потреб.

Що ж стосується iмпортної квоти, то її розмiр свiдчить, по-перше, про зростання енергоємностi виробництва, яка обумовлена несприятливими змiнами структури виробництва на користь вiдповiдних галузей. По-друге, її, вже слiд аналiзувати на предмет загрози для нацiональної економiчної безпеки та розробляти нацiональну програму iмпортозамiщення.

ТЕМА 2. Основні теоретичні концепції розвитку світового господарства

 

1. Протекціонізм і фритредерство. Погляди меркантилістів і класичної політекономії.

2. Абсолютні і порівняльні переваги А.Смiта і Д.Рiкардо.

3. Модель Хекшера-Олiна.

4. Концепція життєвого циклу і модель технологічного розриву.

5. Теорія міжнародної конкуренції М.Портера.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бураковський I. Теорія міжнародної торгівлі. К., 1996

2. Иголкин А., Мотылев В. Международное разделение труда, модели, тенденции, прогнозы. М.,1988

3. Киреев А.П. Международная экономика. т.1. М., 1998

4. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Мiжнароднi економiчнi вiдносини. Л.,1999

5. Портер М. Международная конкуренция. М., 1993.

6. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения, т.1. М., 1955

7. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов, кн.4.М.,1962

8. Современные теории внешнеэкономических отношений. Сб.статей. М.,1992

 

1. Протекціонізм і фритредерство. Погляди меркантилістів і класичної політекономії

 

Перші теоретичні пояснення причин існування і розвитку міжнародної торгівлі почали формуватися в період розпаду феодалізму і формування стійких торгових зв'язків між країнами. Ці теорії були запропоновані меркантилістами. Представники цієї школи стверджували, що наявність золотих запасів є основою процвітання нації. Отже, зовнішня торгівля повинна орієнтуватися на одержання золота. Меркантилісти виходили з положення, що джерелом багатства є сфера обiгу, а не виробництво; багатство вони ототожнювали з грошовим капіталом і вважали, що добробут держави залежить від можливо більшого нагромадження в країні грошей (золота і срібла). Для цього необхідно домагатися переваги вивозу товарів за кордон над iмпортом їх у країну. Для одержання максимальної вигоди пропонувалося посилення державного втручання і контролю за станом зовнішньої торгівлі. Зовнішньоторговельна політика повинна була орієнтуватися на обмеження імпорту за допомогою використання митних зборiв з іноземних товарiв, забезпечуючи вiд своїх експортних товарів надходження золота і срібла. Така політика одержала назву політики протекціонізму (від англ. - protection - захист). Протекціонізм забезпечував захист національного виробництва, але одночасно ускладнював міжнародну торгівлю, створюючи переваги тільки для окремих країн (метрополій). Створювалися передумови для стійкого дисбалансу в зовнішньоторговельних відносинах.Це заважало розвитку ринку і відповідно капіталістичних виробничих відносин. Крім того протекціонізм, обмежуючи конкуренцію, у перспективі консервував низьку конкурентноздатність національного виробництва. Прикладом протекціонізму була зовнiшня політика французької держави епохи Людовика Х1У, російського імператора Петра 1, США також на значному відрізку своєї історії були протекціоністською державою.

Оскільки протекціонізм перешкоджав об'єктивним економічним процесам наприкінці сімнадцятого сторіччя йому на зміну прийшли теорії вільної торгівлі чи фритредерства (від англ. - free trade - вільна торгівля). Фритредерством називається зовнішньоторговельна політика при який усуваються дискримінаційні обмеження на товари, якi ввезенi з-за кордону. Батькiвщиною цієї політики була Англія, а імпульс розвитку вільній торгівлі дав промисловий переворот.

Першим серйозним досягненням фритредерства був торговий договір, що Англія уклала з Францією в 1786 р. Він ліквідував багато заборон і обмежень, що заважали нормальній торгівлі між країнами. Далі такі договори Англія протягом 18-19 ст. уклала і з іншими країнами. Скасування протекціонізму викликало могутній опір англійських лендлордів, що не бажали зазнавати втрат від зниження внутрішніх цін на продовольство.

Перше теоретичне обґрунтування вільній торгівлі було дано в книзі А.Смiта "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 г). Подальший розвиток ідеї А.Смита одержали в у роботах представників класичної політекономії (Д.Рiкардо, Р.Торренс, Д.С.Милль).

Надалі з приводу переваг двох основних форм зовнішньоторговельної політики йшли дискусії як серед учених, так і в парламентах і урядах. Протягом всієї історії капіталізму протекціонізм був методом створення зовні незалежної економіки, що формує умови для розвитку національної промисловості. Країна ж, яка проголошувала вільну торгівлю, вже мала у своєму розпорядженні досить могутню і сучасну промисловість, що дозволяло не побоюватися іноземної конкуренції. В країнах, що проводять політику відкритої економіки, вже минув інкубаційний період протекціонізму в розвитку промислового потенціалу і вони перейшли в зовнішньоекономічний наступ.

Двохсотлітня історія суперництва ідей фритредерства і протекціонізму від Адама Смiта до наших днів свідчить про те, що прихильниками ідей вільної торгівлі є насамперед економічно розвинуті країни, що вишукують додаткові можливості збуту своєї продукції.

 

Модель Хекшера - Олiна

 

Е.Хекшер і Б.Олiн - шведські економісти, що у 20-30-і роки ХХ ст. розвили теорію Д.Рiкардо.

На їхню думку, порівняльні переваги в зовнішній торгівлі необхідно визначати не тільки витратами праці, як у теоріях класичної політекономії, а співвідношенням і взаємозв'язком усіх факторів виробництва (праця, капітал і природнi ресурси).

Основні положення моделі:

1) у країн- учасниць міжнародної торгівлi складається тенденція до вивозу тих товарів і послуг, для виготовлення яких використовуються фактори, що є в надлишку, і, навпаки ввозиться та продукція по який є дефіцит яких-небудь факторів. У розвинутих країн звичайно в надлишку - капітал, тому вони спеціалізуються на експорті капіталомісткої продукції. У країн, що розвиваються - у надлишку трудові і природні ресурси, як наслiдок вони експортують трудомістку чи матерiаломістку продукцію.

Дійсно, при виробництві деяких видів товарів наявність капіталу є вирішальним чинником. Так, переробка нафти, електронне машинобудування, виробництво більшості видів устаткування є капіталомісткими галузями при незначній кількості працюючих. Країна, що володіє надлишковою масою капіталу, буде орієнтуватися на розвиток саме цих виробництв. Разом з тим у ряді галузей - у рослинництві, при вирощуванні великої рогатої худоби - потрібно значна кількість земельних ресурсів. Отже, країни, що мають земельні ресурси в надлишку, можуть спеціалізуватися на експорті зерна і м'яса. Загальним результатом стане більш ефективне використання капіталу і землі. Це положення концепції дозволяє пояснити переваги окремих країн в експорті окремих видів продукції в сучасних умовах. Наприклад, сильні позиції Південної Кореї в експорті таких трудомістких товарів, як-то одяг чи електроніка, пояснюються наявністю в неї значного надлишку вiдносно дешевої робочої сили, а переваги Швеції в експорті високоякісної сталі - дуже малою кількістю фосфору, що міститься в залізній руді, що мінімізувало виробничі витрати. Переваги Канади і Норвегії у виплавці алюмінію були обумовлені географічними умовами, що дозволяють виробляти дешеву електроенергію.

2) розвиток міжнародної торгівлі приводить до вирівнювання факторних цін (доходів, якi одержують власники даних факторів). Наприклад, виробництво вовни і зерна в Австралії і Новій Зеландії з наступним продажем цих товарів у Велику Британію буде означати розширення використання земель у цих країнах під зернові і пасовища. У результаті відбудеться підвищення цін на землю в Австралії і Новій Зеландії і зниження земельної ренти у Англiї, що стане імпортувати сільськогосподарську продукцію.

Надалі тенденція до вирівнювання цін на фактори виробництва, відзначена Э.Хекшером і Б.Олiном, була теоретично доведена американськими економістами В.Столпером і П. Самуельсоном.

3) існує можливість при достатнiй міжнароднiй мобiльности факторів виробництва заміни експорту товарів переміщенням самих факторів, насамперед праці і капіталу, між країнами. Таким чином, Німеччина замість розширення експорту товарів на Україну може експортувати туди капітал і побудувати завод, розпочавши на місці виробництво даного товару.

4) важливою передумовою дії моделі, на думку авторів концепції, є свобода торгівлі.

У післявоєнний період увага дослідників було прикута до розбіжностей окремих положень моделі з реальному світовому зовнішньоекономічному розвитку. Серед численних робіт, присвячених практичній перевірці положень концепції Хекшера-Олiна, варто виділити роботи американського економіста В.Леонтьева. Він намагався визначити правильність тези про те, що розвинута країна експортує капіталомістку продукцію, а імпортує трудомістку. Розрахунки проводилися на матеріалах США. Були прораховані витрати праці і капіталу, необхідні для виробництва експортованих і імпортованих товарів на 1 млн.дол. У результаті виявилося, що США експортують більш трудомістку продукцію, чим імпортують, а капiталомiсткiсть була вище по імпортованих товарах. Протиріччя, яке виникло, одержало назву “парадокс Леонтьева”. Розв’язатити протиріччя вдалось самому автору завдяки введенню в якості окремої перемінної факторного аналiзу кваліфікованої праці. В.Леонтьев висунув гіпотезу, що один людино-рік американського робітника еквівалентний трьом людино-рокам іноземної праці, тобто кваліфікація американських робітників значно вище світової. Володіючи такою факторною перевагою США можуть спеціалізуватися на експорті продуктів висококваліфікованої праці.

Подальший розвиток моделі Хекшера-Олiна вiдбувався в напрямку пошуку додаткових факторів, що могли б вплинути на міжнародний поділ праці. У числі таких факторiв були названі: людський капітал, капітал знань, фінансовий капітал, технічний прогрес, технології, підприємницькі здібності, науковий персонал і т.п. Співвідношення забезпеченості розвинутих країн різними факторами виробництва наводиться, наприклад, у роботі Лiндерта П.Х. (Див.: Линдерт П.Х. “Экономика мирохозяйственных связей. М., 1992, с.36).

 

 

Додаток

Таблиця 5.1

Динамiка iноземних iнвестицiй в економiку України (1994-2000рр.); млн.дол.США

	01.01.94	01.01.95	01.01.96	01.01.97	01.01.98	01.01.99	01.01.00
Загальний обсяг капiталу	219,4	483,5	896,9	1438,2	2063,6	2810,7	3247,9
темп зростання, %		220,4	185,5	160,4	143,5	136,2	115,6
у тому числi: iз країн СНД i Балтiї	7,2	21,4	59,9	167,2	221,6	242,9	345,0
темп зростання, %		297,2	280,0	279,1	132,5	109,6	142,0
з iнших країн свiту	212,2	462,1	837,0	1271,1	1842,0	2567,8	2902,8
темп зростання, %		217,8	181,1	151,9	144,9	139,4	113,0
Чистий прирiст iноземних iнвестицiй (за попереднiй рiк)	219,4*	264,1	413,4	41,3	625,4	747,1	437,2
темп зростання, %		120,4	156,5	130,9	115,5	119,5	58,5

* за 1992-93 рр.

 

Таблица 5.2

Географiчна структура прямих iноземних iнвестицiй в економiку України

(1995-2000 рр.); у % до загального обсягу

	01.01.95	01.01.96	01.01.97	01.01.98	01.01.99	01.01.00
США	20,0	20,4	18,3	18,7	18,2	18,7
Нiдерланди	2,4	5,2	8,3	10,3	9,6	9,3
Росiйська Федерацiя	4,0	5,6	7,4	7,4	6,7	8,9
Великобри-танiя	7,0	6,0	7,0	7,3	7,2	7,5
Нiмеччина	20,9	17,5	11,6	8,7	8,2	7,1
Кiпр	5,9	5,7	6,0	6,1	5,3	6,0
Республiка Корея	...	0,0	0,5	0,8	6,6	5,3

Таблиця 5.3

Галузева структура прямих iноземних iнвестицiй в економiку України

(1995-99 гг.); у % до загального обсягу

	1995	1996	1997	1998	1999
Харчова промисловiсть	14,5	18,7	20,9	20,8	20,4
Внутрiшня торгiвля	22,4	15,3	16,4	15,9	17,2
Машинобудування i металообробка	12,8	9,7	7,8	12,5	10,9
Фiнанси, кредит, страхування, пенсiйне забезпечення	7,4	8,5	8,4	7,0	6,1
Паливна промисловiсть	0,4	0,6	1,5	2,8	5,8
Чорна i кольорова металургiя	5,0	3,0	3,3	4,0	4,0
Хiмiчна i нафтохiмiчна промисловiсть	4,2	7,2	6,9	4,5	3,7
Будiвництво	3,3	4,1	3,9	4,0	3,7
Iншi галузi	30,0	32,9	30,9	28,5	28,3

 

Робочої сили

 

Міжнародна міграція робочої сили (ММРС) - це процес її стихійного чи органiзованого переміщення в межах міжнародного ринку праці, обумовлений развитком продуктивних сил та дією економічних законів.

Міжнародна міграція робочої сили є однією з найважливіших складових міжнародних економічних відносин. Поряд з рухом товарів, послуг і капіталів, міграція робочої сили являє собою перемiщення цього провiдного фактора виробництва в міжнародному масштабі. Говорячи про міграцію, потрібно насамперед відзначити, що далеко не всі переміщення представників одних країн в інші, можна віднести до форм функціонування міжнародного ринку праці. Визначальним моментом, що дозволяє виділити міграцію з інших переміщень через кордони, є мотивація. Приїзд в іншу країну може бути викликаний необхідністю укласти угоду чи провести переговори (діловий туризм), брати участь у конференції і т.п. (науковий туризм), бажанням відпочити (рекреаційний туризм) чи страхом залишатися на батьківщині через переслідування по політичних, релігійних і інших мотивах (політична міграція). При міграції робочої сили визначальними мотивами є бажання заробити більше, ніж на батьківщині, а також прагнення знайти краще застосування своєї кваліфікації. У цьому зв'язку міжнародну міграцію робочої сили прийнято визначати як оплачувану професійну діяльність за кордоном.

Найважливішими характеристиками, що дозволяють оцінювати ММРС є:

* географічна структура (її можна розглядати як стосовно до експорту, так і до імпорту РС);

* соціальний склад;

* масштаби.

Розрізняють наступні форми ММРС:

1.

- Емiграцiя - виїзд із країни певних контингентів робочої сили;

- Імміграція - в'їзд у країну іноземних працівників;

- реемiграцiя - повернення мігрантів на батьківщину

2.

- постійна - виїзд на постійне місце проживання;

- тимчасова(ротаційна) - виїзд на заробітки і повернення на батьківщину

3.

- легальна - відповідно до наявних законів;

- нелегальна - з порушенням законодавства.

Причини ММРС поділяються на економічні і неекономічні. Основними економічними причинами міграції є національні розбiжностi в зарплаті і безробіття.

До неекономічних причин відносяться: політичні (війни, тоталітарні режими), національні, сімейні, расовi, релігійні.

Міжнародна міграція робочої сили має древню історію. Ще за кілька тисячоріч до нашої ери великі маси людей "переїжджали на роботу за кордон". Велич держав Древнього світу (Єгипту, Вавилона, Персії, Греції, Рима й ін.) багато в чому була створена працею рабів, основну масу яких складали вихідці з інших держав, захоплені під час численних воєн і походів. Головна особливість древньої міграції робочої сили була в примусовому характері. Тому її важко розглядати в одному ряді з більшістю масових міграційних потоків наступних періодів.

Епоха середньовіччя, особливо раннього, характеризується різким ослабленням міжнародної міграції РС у порівнянні з античністю. Найбільш розповсюдженою формою міграції цього періоду була "військова", а найбiльш розвинутим був міжнародний ринок найманої "ратної праці". Особливо популярною військова міграція була в Західній Європі, чому багато в чому сприяла феодальна роздробленість і численні війни. Основними експортерами військової робочої сили були окремі німецькі князівства і, особливо, кантони центральної Швейцарії. Швейцарські наймані солдати завоювали таку високу репутацію, що і сьогодні Ватикан охороняють швейцарські гвардійці. Основними імпортерами найманих солдатів і офіцерів були королі Франції, Швеції, Польщі, імператор Священної Римської імперії, монархи держав Італії й інших європейських государів.

Могутнім поштовхом до масових міграцій робочої сили стали Великі географічні відкриття і розвиток капіталізму в Європі. З кінця XV ст., після відкриття Америки, морського шляху в Індію, островів Тихого океану й інших, раніше невідомих європейцям територій, на нові землі направився потік переселенців.

Період масової міграції робочої сили з кінця XV ст. до початку XIX ст. прийнято вважати періодом первісної, чи "старої" міграції. Цей період має цілий ряд характерних рис і особливостей. Насамперед слід зазначити, що міжнародну міграцію робочої сили в цей час складали два основних потоки. Перший з них був спрямований з Африки в Північну і Південну Америку і Вест-Індію. Основними імпортерами робочої сили в рамках цього потоку були колонії Іспанії, Португалії, Великобританії, Франції, Голландії і Данії в Західнiй півкулі, а з кінця ХVШ - початку XIX ст. - і нові незалежні держави, у першу чергу США і Бразилія. Основними експортерами виступали колонії європейських держав на атлантичному узбережжі Африки і території, що прилягали до них, усередині континенту. Головною особливістю цього потоку був абсолютно примусовий характер міграції, що ріднив її з міграцією Древнього світу. Колонізація Американського континенту, яка почалась з кінця XV ст., спричинила різке зростання потреби в РС. Здійснювавшись переважно військово-насильницьким шляхом, вона призвела до масового знищення місцевого населення. Крім того, індіанці виявилися погано пристосовані до важкої фізичної праці на плантаціях і в рудниках. Однак незабаром європейці з'ясували, що "слабку, невитривалу" місцеву робочу силу можна з успіхом замінити на привезених з Африки чорних невільників. Більш ніж три з половиною сторіччя продовжувалася насильницька міграція робочої сили з Африки в Америку. За цей час за різними оцінками в Західну півкулю було вивезено від 20 до 30 млн. і більш чорних невільників, багато хто з яких загинув ще в дорозi, не витримав нелюдських умов перевезення.

Другий потік міграції цього періоду був спрямований у відкриті землі з Європи. Основними експортерами робочої сили були провiдні колоніальні держави: Іспанія, Португалія, Нідерланди, Великобританія і Франція. Основними імпортерами були колонії цих держав в Америці (Нова Іспанія, Нова Гранада, Ла-Плата, Бразилія, Нова Голландія, Гвіани, Ямайка, Нова Франція, Луiзiана й інші) і в Азії (Філіппіни, Гоа, Ява, тощо). Характерна риса цього міграційного потоку полягала в тому, що в європейці їхали в Новий Світ і на інші землі формально на добровільній основі. На мiсце позаекономічного примуса прийшов економічний. Склад переселенців був досить строкатий. Так, важливою складовою цього потоку була категорія людей, що відправлялися в колонії з обов'язку служби (військові, державні чиновники і священнослужителі). Разом з тим і для них можливість послужити за кордоном відповідала в багатьох випадках їх бажанням. Здебільшого по складу характеру вони були авантюристи чи подвижники. Видне місце серед переселенців займали купці і торговці. Вони завжди були одними з перших європейців, що з'являлися на нових землях і починали там господарську діяльність (відкривали факторії, склади, магазини, пункти обміну з місцевим населенням і т.п.).

Наступний період міжнародної міграції робочої сили (який часто називають періодом "нової міграції") триває з кінця ХVIII - початку ХIХ ст.

Тут виділяють такі етапи ММРС:

* Перший - відноситься до ХIХ ст. Він був обумовлений промисловим переворотом, що викликав масову міграцію з Європи в Канаду, США, Австралію і Нову Зеландію, Південну Африку, Аргентину. За наявними оцінками на цьому етапі мігрувало 28-30 млн. чол. Основну масу мігрантів складали представники тих класів і соціальних груп, що втрачали базу для свого існування в Європі в умовах розвитку капіталізму. У першу чергу це мало відношення до найбільшого по чисельності загону переселенців цього періоду - ремісникам. Вони не могли на рівних конкурувати з мануфактурами і фабриками. Значна частина з них розорялася і поповнювала ряди найманої праці, комусь вдавалося розбагатіти і продовжити "свою справу" на більш високому рівні, багато хто вирішув шукати щастя в нових землях. Чимало було серед мігрантів селян, що позбавилися своїх земель, представників аристократії, що почала втрачати колишню роль у Старому Світі, але не бажала миритися з цим. Ще однією особливістю цього міграційного потоку було його в багатьох випадках релігійне фарбування. Європу частіше залишали представники тих напрямків християнства, що піддавалися гонінням у себе на батьківщині. Особливо це стосувалося переселенців з Англії (пуритани, католики, бапт