Абсолютні і порівняльні переваги А.Смiта і Д.Рiкардо

 

Будучи представником класичної політекономії А.Смiт вважав, що виробництво є найважливішою сферою економіки і відіграє вирішальну роль у створенні багатства суспільства. На думку А.Смiта, можливості виробництва обумовлені природними і придбаними перевагами. Переваги обумовлюють організацію того чи іншого виробництва в державі. Вони мають стійкий, довгостроковий характер, що зумовлено низькою мобільністю факторів процесу виробництва. У результаті витрати на виробництво тих самих товарів відрізняються в різних країнах. Саме розходження у витратах є основою для взаємовигiдної торгівлі між країнами. Принцип свободи торгівлі дозволяє країні зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів, якi вона може робити дешевше (абсолютні переваги) і відмовитися від виробництва товарів, по яких вона не має таких переваг. Отже, кожна країна повинна спеціалізуватися на виробництві того товару, по якому вона має абсолютну перевагу. У результаті складається міжнародний поділ праці, який дає вигоди всім його учасникам, приводить до збільшення міжнародної торгівлi.

Подальший розвиток теорія Смiта одержала в роботах Рiкардо. Він розробив теорію порівняльних (відносних) переваг, в якiй доводиться можливiсть i вигідність спеціалізації не тільки в умовах абсолютної переваги однієї країни перед іншою, але й у тому випадку, коли такі переваги відсутні.

Порівняльна перевага має місце, якщо країна може здійснювати виробництво даного товару з меншими альтернативними витратами, під якими, як відомо, прийнято розуміти витрати відмовлення від найкращого з відкинутих варіантів.

Для пояснення скористаємося наступним прикладом. Припустимо країна А на протязі робочого дня може виробити або 2 тони зерна, або 1 км тканин, а країна В за той же день - або 4 тони зерна, або 8 км тканин. Абсолютними перевагами в цьому прикладі по обох товарах володіє країна В. Що ж стосується порівняльних переваг, то по зерну ними володіє країна А. Для збільшення його виробництва на 1 тону вона повинна буде скоротити виробництво тканин на 0,5 км. Вiдносно країни В, то їй для збільшення виробництва зерна на 1 тону необхідно скоротити виробництво тканин на 2 км. Іншими словами, альтернативнi витрати виробництва зерна для країни А в 4 рази нижчi нiж для країни В.

По відношенню до виробництва тканин ситуація буде прямо протилежною. Для одержання додатково 1 км тканин країна В повинна буде скоротити виробництво зерна на 0,5 тони, а країна А - на 2 тони. Це означає, що альтернативні витрати виробництва тканин для країни В в 4 рази нижчi, ніж для країни А.

Якщо країна прагне отримати вигоди від участі в міжнародній торгівлі, їй варто спеціалізуватися на виробництві й експорті тих товарів, по яких вона має порівняльні переваги. Коли в двох країнах альтернативні витрати виробництва двох товарів різні, то обидві вони можуть виграти в результаті взаємної торгівлі, якщо кожна з них буде спеціалізуватися на виробництві й експорті того товару, по якому вона має більш низькі альтернативні витрати.

Для того, щоб розрахувати конкретну величину вигод від міжнародної спеціалізації припустимо, що внутрішні ринки обох країн більш-менш близькі до стану досконалості, і, отже, ціни зерна і тканин відбивають порівняльні витрати їхнього виробництва. Іншими словами, на ринку А ціна 1 тонни зерна дорівнює ціні 0,5 км тканин, а на ринку В ціна 1 тони зерна дорівнює ціні 2 км тканин. Будемо вважати також, що якщо країни починають спеціалізуватися відповідно до вимог теорії порівняльних переваг, то в міжнародній торгівлі рівень цін стане - за 1 м тканин 1 кг зерна. У цьому випадку торгівля буде дійсно носити взаємовигідний характер. Для країни А, що спеціалізується на виробництві зерна, в обмін на 1 тону зерна буде забезпечено 1 км тканин, тоді як на внутрішньому ринку - тільки 0,5 км. У виграші виявляється і країна В, тому що тепер їй для одержання додатково 1 тони зерна необхідно експортувати (“жертвувати”) 1 км тканин, у той час як до встановлення торгових відносин ця величина склапа 2 км.

Незважаючи на очевидні вигоди міжнародного поділу праці, існують розумні межі міжнародної спеціалізації. Вони обумовлені зокрема зростанням альтернативних витрат у процесi нарощування обсягів виробництва того чи іншого товару. У цих умовах поглиблення спеціалізації приведе до зростання витрат і на певному етапі порівняльна перевага зникне. Також здатні вплинути на встановлення меж спеціалізації і торгівлі транспортні витрати та мито.

Подальший розвиток теорія порiвняльних переваг Рiкардо одержала в працях неокласикiв, зокрема в моделi альтернативних витрат австрiйського економiста Г. Хаберлера, який використав

криві виробничих можливостей для аналiзу порівняльних переваг кожної країни та вигод мiжнародної спецiалiзацiї.

 

Модель Хекшера - Олiна

 

Е.Хекшер і Б.Олiн - шведські економісти, що у 20-30-і роки ХХ ст. розвили теорію Д.Рiкардо.

На їхню думку, порівняльні переваги в зовнішній торгівлі необхідно визначати не тільки витратами праці, як у теоріях класичної політекономії, а співвідношенням і взаємозв'язком усіх факторів виробництва (праця, капітал і природнi ресурси).

Основні положення моделі:

1) у країн- учасниць міжнародної торгівлi складається тенденція до вивозу тих товарів і послуг, для виготовлення яких використовуються фактори, що є в надлишку, і, навпаки ввозиться та продукція по який є дефіцит яких-небудь факторів. У розвинутих країн звичайно в надлишку - капітал, тому вони спеціалізуються на експорті капіталомісткої продукції. У країн, що розвиваються - у надлишку трудові і природні ресурси, як наслiдок вони експортують трудомістку чи матерiаломістку продукцію.

Дійсно, при виробництві деяких видів товарів наявність капіталу є вирішальним чинником. Так, переробка нафти, електронне машинобудування, виробництво більшості видів устаткування є капіталомісткими галузями при незначній кількості працюючих. Країна, що володіє надлишковою масою капіталу, буде орієнтуватися на розвиток саме цих виробництв. Разом з тим у ряді галузей - у рослинництві, при вирощуванні великої рогатої худоби - потрібно значна кількість земельних ресурсів. Отже, країни, що мають земельні ресурси в надлишку, можуть спеціалізуватися на експорті зерна і м'яса. Загальним результатом стане більш ефективне використання капіталу і землі. Це положення концепції дозволяє пояснити переваги окремих країн в експорті окремих видів продукції в сучасних умовах. Наприклад, сильні позиції Південної Кореї в експорті таких трудомістких товарів, як-то одяг чи електроніка, пояснюються наявністю в неї значного надлишку вiдносно дешевої робочої сили, а переваги Швеції в експорті високоякісної сталі - дуже малою кількістю фосфору, що міститься в залізній руді, що мінімізувало виробничі витрати. Переваги Канади і Норвегії у виплавці алюмінію були обумовлені географічними умовами, що дозволяють виробляти дешеву електроенергію.

2) розвиток міжнародної торгівлі приводить до вирівнювання факторних цін (доходів, якi одержують власники даних факторів). Наприклад, виробництво вовни і зерна в Австралії і Новій Зеландії з наступним продажем цих товарів у Велику Британію буде означати розширення використання земель у цих країнах під зернові і пасовища. У результаті відбудеться підвищення цін на землю в Австралії і Новій Зеландії і зниження земельної ренти у Англiї, що стане імпортувати сільськогосподарську продукцію.

Надалі тенденція до вирівнювання цін на фактори виробництва, відзначена Э.Хекшером і Б.Олiном, була теоретично доведена американськими економістами В.Столпером і П. Самуельсоном.

3) існує можливість при достатнiй міжнароднiй мобiльности факторів виробництва заміни експорту товарів переміщенням самих факторів, насамперед праці і капіталу, між країнами. Таким чином, Німеччина замість розширення експорту товарів на Україну може експортувати туди капітал і побудувати завод, розпочавши на місці виробництво даного товару.

4) важливою передумовою дії моделі, на думку авторів концепції, є свобода торгівлі.

У післявоєнний період увага дослідників було прикута до розбіжностей окремих положень моделі з реальному світовому зовнішньоекономічному розвитку. Серед численних робіт, присвячених практичній перевірці положень концепції Хекшера-Олiна, варто виділити роботи американського економіста В.Леонтьева. Він намагався визначити правильність тези про те, що розвинута країна експортує капіталомістку продукцію, а імпортує трудомістку. Розрахунки проводилися на матеріалах США. Були прораховані витрати праці і капіталу, необхідні для виробництва експортованих і імпортованих товарів на 1 млн.дол. У результаті виявилося, що США експортують більш трудомістку продукцію, чим імпортують, а капiталомiсткiсть була вище по імпортованих товарах. Протиріччя, яке виникло, одержало назву “парадокс Леонтьева”. Розв’язатити протиріччя вдалось самому автору завдяки введенню в якості окремої перемінної факторного аналiзу кваліфікованої праці. В.Леонтьев висунув гіпотезу, що один людино-рік американського робітника еквівалентний трьом людино-рокам іноземної праці, тобто кваліфікація американських робітників значно вище світової. Володіючи такою факторною перевагою США можуть спеціалізуватися на експорті продуктів висококваліфікованої праці.

Подальший розвиток моделі Хекшера-Олiна вiдбувався в напрямку пошуку додаткових факторів, що могли б вплинути на міжнародний поділ праці. У числі таких факторiв були названі: людський капітал, капітал знань, фінансовий капітал, технічний прогрес, технології, підприємницькі здібності, науковий персонал і т.п. Співвідношення забезпеченості розвинутих країн різними факторами виробництва наводиться, наприклад, у роботі Лiндерта П.Х. (Див.: Линдерт П.Х. “Экономика мирохозяйственных связей. М., 1992, с.36).