Вплив міграції робочої с на країни, що імпортують і експортують робочу силу

Країни, що приймають робочу силу, одержують такі переваги:

· підвищується конкурентоспроможність вироблених країною товарів унаслідок зменшень витрат виробництва, пов'язаних з більш низькою ціною робочої с;

· іноземні робітники, пред'являючи додатковий попит на товари і послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;

· при імпорті кваліфікованої робочої с країна, що приймає заощаджує на витратах на освіту і професійну підготовку;

· іноземні робітники часто є амортизаторами при кризах і безробітті (їх першими звільняють, знижують зарплату і т. д.);

· іноземні працівники не забезпечуються пенсіями, на них не поширюється дія різних соціальних програм;

До негативних моментів відноситься: виникнення соціальної напруженості в суспільстві при боротьбі за робочі місця; міжнаціональна ворожість і т.п.

Для країн, що експортують робочу силу:

· експорт робочої с є важливим джерелом надходження ВКВ у країну;

· експорт робочої с означає зменшення безробіття і, отже, соціальної напруженості в країні;

· безкоштовне для країни-експортера навчання робочої с новим професійним навичкам, знайомство з передовою технологією, методами керування та ін.

Негативна сторона – «витік умів», відтік кваліфікованих кадрів, необхідних національній економіці.

 

24. Суть та причини міжнародної трудової міграції

Розрізняють внутрішню міграцію робочої сили, що відбуває між регіонами однієї держави, і зовнішню міграцію, що торкається кілька країн. Наука міжнародної економіки займається зовнішньою міграцією робочої сили і її економічних причин.

Рухом робочої сили в міжнародних масштабах керують ті ж стимули, що і потоками товарів і капіталів: вони спрямовуються туди, де за інших рівних умов вища ціна на них.

Міжнародна трудова міграція – один з найбільш складних елементів в міжнародних економічних відносин, оскільки на відміну від руху товарів і капіталів, цей процес залучає живих істот.

Міграція робочої сили - переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більш ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру.

Основні види міжнародної міграції:

· Імміграція - в'їзд працездатного населення в дану країну через її межі.

· Еміграція - виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.

· Міграційне сальдо - різниця імміграції з країни й еміграції в країну.

· «Витік мозків» - міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

· Рееміграція - повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

Причини міжнародної міграції робочої сили:

- економічні (національні різниці в оплаті праці, безробіття, діяльність МК, які сприяють поєднанню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або рух капіталу до трудонадлишкових районів);

- позаекономічні (політичні, національні, релігійні, расові, сімейні).

Напрямки міграції

У силу економічних причин основні потоки мігрантів завжди направлялися з країн з низькими особистими доходами в країни з більш високими доходами.

Можна виділити наступні країни і регіони, що є крапками притягання мігрантів з інших країн:

• США, Канада й Австралія. Будучи найбільше економічно розвитий країною сучасного світу, США є основним напрямком міграції як низкоквалифицированной, так і висококваліфікованої робочої сили. Щороку туди приїжджає більше іммігрантів, чим в усі інші країни, разом узяті. Основні потоки низкоквалифицированной робочої сили направляються в США з прилеглих латиноамериканських країн - Мексики, країн Карибського басейну. Висококваліфіковані працівники іммігрують у США практично з усіх країн світу, включаючи Західну Європу, Латинську Америку, Росію, Індію і т.д.

• Західна Європа. Найбільш розвинені західноєвропейські країни, і насамперед країни, що входять у Європейський союз, притягають робочу силу з менш розвинених західноєвропейських країн (Португалії, Мальти, Іспанії), арабських країн Північної Африки і Близької Схід, країн Африки до півдня від Сахари, східноєвропейських країн і республік колишнього СРСР. Більш того, у рамках західноєвропейської інтеграції створений і розвивається загальний ринок робочої сили, що припускає волю переміщення працівників між країнами Європейського союзу й уніфікацію трудового законодавства.

• Близький Схід. Нафтовидобувні країни цього регіону залучають дешеву іноземну робочу силу на важкі низькооплачувані роботи. Робітники приїжджають в основному із сусідніх арабських країн, а також з Індії, Пакистану, Бангладеш, Кореї, Філіппін.

• Інші країни, що розвиваються. Новий феномен 90-х років - інтенсифікація трудової міграції серед самих країн, що розвиваються. Звичайно потоки працівників направляються в ті країни, що швидше просуваються по шляху економічних реформ.

• Нові індустріальні країни. У зв'язку з бурхливим розвитком цих держав Південно-Східної Азії туди значно збільшився приплив іммігрантів, що наймаються на тимчасові роботи. Особливо це помітно у випадку Південної Кореї і Малайзии.

 

25. Форми міжнародної трудової міграції

Міжнародну міграцію робочої сили можна класифікувати за такими шістьма ознаками:

1. За характером переміщення населення:

а) внутрішня міграція — переміщення населення в межах однієї країни;

б) зовнішня міграція — переміщення населення за межами своєї країни;

в) інтеграційна міграція — переміщення населення всередині держав інтеграційного об'єднання — ЄС, ЄАСТ тощо.

2. За часом:

а) остаточна (незворотна) міграція — виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання;

б) тимчасова (зворотна) міграція — виїзд населення в іншу країну на певний період часу;

в) сезонна міграція — це виїзд населення в іншу країну в певний період часу на певний термін, наприклад, для проведення сільськогосподарських робіт;

г) маятникова міграція, яка часто повторюється. Вона передбачає, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно або тимчасово в іншій країні. Це характерно для населення прикордонних районів.

3. За напрямком руху:

а) еміграція — виїзд населення за межі своєї країни;

б) імміграція — в'їзд населення в країну;

в) рееміграція — в'їзд емігрантів у свою країну.

4. За організацією:

а) добровільна міграція — непримусове переміщення населення;

б) самодіяльна міграція — нелегальне переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, в Албанії, В'єтнамі тощо);

в) організована міграція — переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства;

г) примусова міграція — виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових органів.

5. За професійним складом:

а) міграція робітників;

б) міграція спеціалістів;

в) міграція представників гуманітарних професій.

6. За якісним складом:

а) міграція робочої сили низької кваліфікації;

б) міграція робочої сили високої кваліфікації;

в) міграція вчених (тобто "відплив інтелекту"). Як показує практика, напрямки міжнародних міграційних потоків змінювалися і продовжують змінюватися. У першій третині XX ст. більше половини всіх емігрантів прямували до США. Решта мігрантів приблизно порівну ділилася між британськими домініонами (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз) і країнами Латинської Америки (Аргентина, Бразилія та ін.).

 

26. Світовий ринок. Відмінності між світовим ринком та світовим господарством.

Світовий ринок – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на МПП та інших факторів виробництва.

Основні характерні риси світового ринку:

є категорією товарного виробництва, що вийшло в пошуках збуту своєї продукції за національні рамки;

визначається в міждержавному переміщенні товарів, що знаходяться під впливом внутрішнього і зовнішнього попиту та пропозиції;

оптимізує використання факторів виробництва, спрямовуючи виробника в галузі і регіони, де вони можуть бути застосовані найбільш ефективно;

усуває з міжнародного обміну товари і виробників, що не забезпечують міжнародний стандарт якості при конкурентних цінах.

Виникнення світового господарства

До кінця XIX ст. розвиток світового ринку товарів привів до інтенсифікації МЕВ і виходу їх за рамки міжнародної торгівлі товарами. Зростання обсягів фінансового капіталу і розвиток продуктивних сил привели до виникнення світового господарства, що є більш високою стадією розвитку ринкової економіки, ніж світовий ринок, і включає крім традиційної міжнародної торгівлі міжнародний рух факторів виробництва та міжнародні підприємства, що виникають на цій основі.

Регулювання світового господарства відбувається за допомогою заходів як національної, так і міждержавної економічної політики. Економіка окремих країн стає усе більш відкритою й орієнтованою на МЕВ.

Світове господарство – це сукупність національних економік країн світу, пов'язаних між собою мобільними факторами виробництва.

Характерні риси сучасного світового господарства:

розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва (капіталу, робочої с, технології);

зростання міжнародних форм виробництва на підприємствах розташованих у різних країнах (транснаціональні компанії, спільні підприємства і т. ін.);

економічна політика держав, що передбачає підтримку міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;

виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

 

27. Економічний, організаційний та соціально-економічний принципи дослідження структури міжнародної економіки

Економічний принцип. Згідно з цим принципом світове господарство поділяють за двома такими ознаками: переважний розвиток промисловості або сільського господарства; рівень економічного розвитку країни. За першою ознакою виокремлюють такі структурні елементи світового господарства:

• промислово розвинені країни;

• аграрні країни.

За рівнем економічного розвитку світове господарство поділяють на такі частини:

• економічно розвинені країни світу;

• нові індустріальні країни. Це держави, які інтенсивно використовують за допомогою економічно розвинених країн сучасні досягнення науково-технічної революції з метою стабілізації економіки та зростання національного господарства, до них належать Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Таїланд;

• країни, що розвиваються. За класифікацією ООН, в сучасних умовах налічується понад 150 країн, що розвиваються.

Організаційний принцип. Відповідно до цього принципу виокремлюють міжнародні інтеграційні об'єднання, окремі групи країн, насамперед — це:

• Європейський Союз, це інтеграційне об'єднання, 27 країн

• СНД;

• Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, яка об'єднує країни Латинської Америки;

• Організація економічного співробітництва і розвитку, до якої належать США, країни Західної Європи;

• інші міжнародні інтеграційні об'єднання або групи країн.

4. Соціально-економічний принцип, згідно з яким структуру світового господарства досліджують за рівнем цивілізаційного розвитку, виокремлюючи такі елементи:

• країни наукової епохи, в яких постійно впроваджуються досягнення НТР;

• країни технологічної епохи, в яких періодично впроваджуються у виробництво досягнення НТР;

• країни виробничої епохи, в яких використовуються традиційні технології виробництва.

 

28. Міжнародний поділ праці: суть та його форми

 

Міжнародний поділ праці – вища ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва визначеної продукції в окремих країнах.

Головним напрямком розвитку МПП стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, що є формами МПП і виражають його сутність.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ), з одного боку, являють собою масштабну і найбільш динамічну частину міжнародних відносин (наряду з воєнними, політичними, гуманітарними, дипломатичними), а з іншого боку, – це система економічних зв’язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання, що вийшли за рамки національних границь

В основі МЕВ лежить міжнародний поділ праці (МПП), як обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його просторової диференціації. Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технологічну спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів світу. Розвиток міжнародної спеціалізації обумовлює розвиток видів та форм міжнародної кооперації – міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих підприємств. МПП за родом діяльності розвивається за двома напрямками: вертикальним та горизонтальним. Вертикальне - спостерігається, коли різні виробники формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних виробничних операцій. Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення окремими виробниками компонентів, які поєднуються у технологічно та технічно складному виробі. Горизонтальний та вертикальний міжнародний поділ праці на міжнародному рівні реалізується як загальний (між крупними групами галузей), частковий (відокремлення крупних груп галузей на менш агреговані галузі та підгалузі) і одиничний (внутрішньогалузевий поділ та всередині підприємства)

Таким чином, МПП це взаємопов’язаний процес спеціалізації окремих країн, підприємств та їх об’єднань на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників задля спільного випуску кінцевої продукції.

Історично МПП виник як система, основним структурним елементом якої були національні господарські комплекси. На початкових стадіях розвитку світогосподарські зв’язки зводились до відносин обігу, перш за все товарного пізніше міграції капіталу та робочої сили. Таким чином, міжнаціональні економічні відносини з’явились як похідні, вторинні відносно розвитку суспільного поділу праці в середині країн.

Виникнення та подальший розвиток МПП здійснюється під впливом цілої низки різноманітних факторів, які можливо систематизувати за такими ознаками:

· Природно-географічні – відмінності у кліматичних умовах, економіко-географічному положенні, наділеності природними ресурсами;

· Соціально-економічні – характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал, виробничий апарат;

· Науково-технологічний прогрес – розширення та поглиблення науково-дослідних та конструкторських робіт, прискорення темпів морального зносу, збільшення оптимальних розмірів підприємств, технологічна диверсифікація.

Взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розвитку визначає роль країни у МПП та її місце у світогосподарських зв’язках. Значення та роль окремих факторів на тому чи іншому етапі глобального розвитку може мати різноспрямований вплив або неоднакову силу цього впливу.

 

29. Етапи розвитку світового господарства

У своєму становленні і розвитку світове господарство пройшло довгий і складний шлях. Деякі дослідники відносять його виникнення ще до часів Римської імперії. Інші ведуть відлік функціонування світового господарства з часу Великих географічних відкриттів XV - XVI ст., що привели до прискореного розвитку міжнародної торгівлі коштовностями, прянощами, благородними металами, рабами. Але світове господарство цього періоду було обмеженим, залишаючись сферою застосування тільки купецького капіталу.

Сучасне світове господарство виникло після промислового перевороту, у ході переростання капіталізму в монополістичний капіталізм