Розрахунки з використанням векселів і чеків

У тих же випадках, що й банківські перекази, застосовують розрахунки чеками й переказними векселями (а останні – ще й при наданні комерційного кредиту).

 

16. Поняття і структура платіжного балансу, зміст основних рахунків. Рівновага та методи регулювання платіжного балансу.

Згідно стандартної класифікації МВФ усі міжнародні угоди та операції відображаються у таких основних складових платіжного балансу: рахунок поточних операцій і рахунок операцій з капіталом та фінансовими інструментами.

Рахунок поточних операцій включає всі операції, здійснювані резидентами і нерезидентами з реальними цінностями, також операції, пов’язані з безоплатним наданням чи одержанням цінностей для поточного використання. У структурі рахунка поточних операцій виділяють такі чотири складові: баланс товарів, баланс послуг, доходи і поточні трансферти.

Баланс товарів (або торговельний баланс) показує співвідношення між доходами від експорту товарів і витратами, здійснюваними на оплату імпорту товарів. Торговельний баланс відображає основну частину зовнішніх розрахунків.

Баланс послуг фіксує надходження коштів за надані нерезидентам послуги і витрати на оплату послуг, які отримують резиденти, зокрема, за транспортними, будівельними, фінансовими, страховими, комп’ютерними, інформаційними та іншими видами послуг.

Платіжний баланс прямо і зворотно пов'язаний з процесом відтворення. З одного боку, він формується під безпосереднім впливом процесу відтворення, з іншого, - впливає на останній через курсові співвідношення валют, золотовалютні резерви, зовнішню заборгованість.

Зокрема, до факторів, які можуть призвести до розбалансованості платіжного балансу в той чи інший бік, тобто до збільшення дефіциту або активного сальдо належать:

- нерівномірність політичного та економічного розвитку країн, міжнародна конкуренція;

- циклічні коливання економіки;

- зростання закордонних державних витрат;

- мілітаризація економіки і військові витрати;

- посилення міжнародної фінансової взаємозалежності;

- зміни у міжнародній торгівлі;- валютно-фінансові фактори;

- інфляція (дефляція);- торговельно-політична дискримінація певних країн;

- надзвичайні обставини (неврожай, стихійні лиха, катастрофи);

- та ін.

Платіжний баланс відображає економічне становище країни та використовується в прогнозуванні та макроекономічному регулюванні. Платіжним балансам притаманна неврівноваженість, яка проявляється в довготривалому дефіциті платіжних балансів одних країн та занадто активному сальдо інших, тому платіжний баланс є одним з об’єктів державного регулювання. Найчастіше регулювання платіжного балансу здійснюється у випадку його дефіцитності (імпорт перевищує експорт – пасивний баланс). З метою вирівнювання платіжного балансу, здійснення його фінансової стабілізації було запропоновано використання чотирьох концептуальних підходів:

- класична теорія вирівнювання платіжного балансу;

- кейнсіанська теорія вирівнювання платіжного балансу;

- автоматична адаптація;

- ціновий підхід.

Загалом, до основних заходів регулювання платіжного балансу з метою стримування імпорту товару та стимулювання експорту, залучення іноземного капіталу і обмеження вивезення капіталів країн з дефіцитним платіжним балансом належать:

- девальвація

- дефляційна політика

- валютні обмеження

- фінансова та грошово-кредитна політика

- спеціальні заходи державного впливу на платіжний баланс.

 

17. Світовий фінансовий ринок: суть та особливості організації. Сегментарна структура світового фінансового ринку та характеристика його основних сегментів.

В широкому розумінні світовий фінансовий ринок означає систему ринкових відносин (інституцій), що забезпечує акумуляцію та перерозподіл міжнародних фінансових ресурсів і об’єднує національні фінансові ринки, міжнародний фінансовий ринок, систему офіційної міжнародної фінансової допомоги та міжнародний рух золотовалютних резервів

Сучасні фінансові ринки не мають чітко визначеного складу, структури, географічно-територіальної та просторової орієнтації й функціонують, як складна динамічна система, що перебуває в процесі постійної трансформації і охоплює практично всі країни. Узагальнюючим поняттям, що характеризує форми і параметри руху міжнародних фінансів є світовий фінансовий ринок, який об’єднує національні фінансові ринки країн та міжнародний фінансовий ринок, що різняться умовами емісії та механізму обігу фінансових активів. У широкому розумінні до складу світового фінансового ринку належить також система офіційної міжнародної фінансової допомоги, що формувалася у повоєнні роки і передбачає особливі умови перерозподілу фінансових ресурсів: міждержавне кредитування, кредити міжнародних організацій, надання грантів. Окремо розглядають міжнародний рух золотовалютних резервів, що складаються з офіційних та приватних резервних фінансових активів.

Світовий фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками (приблизно середина 60-х років ХХ ст.). Інтеграція фінансових ринків окремих країн виявлялась у зміцненні зв’язків, розширенні контактів між національними фінансовими ринками, їх прогресуючому переплетенні.

Об’єктивною основою становлення світового фінансового ринку стали:

Ø розвиток міжнародного поділу праці;

Ø інтернаціоналізація суспільного виробництва;

Ø концентрація і централізація фінансового капіталу.

Глобалізація, розвиток зовнішньоекономічних зв’язків і розширення мережі та переплетення фінансових потоків між країнами актуалізували питання взаємозв’язку між такими поняттями, як світовий, міжнародний і національний фінансові ринки.

Участь національного фінансового ринку в операціях міжнародного фінансового ринку визначається рядом макроекономічних і геополітичних факторів. Серед глобальних макроекономічних факторів можна відзначити:

Ø становище країни в світовій економіці (стан платіжного балансу);

Ø рівень розвитку міжнародної валютної системи;

Ø стан організації міжнародного фінансового ринку та розвиток фінансових посередників.

Міжнародний фінансовий ринок становить складну внутрішньо структуровану систему. Структура міжнародного фінансового ринку – це система взаємопов’язаних і взаємозалежних інвалютних ринків (сегментів), що торгують різноманітними інвалютними інструментами (рис. 5).

Видозміна сегментів міжнародного фінансового ринку визначається специфікою інвалютних інструментів, які продаються і купуються у відповідному секторі ринку. Для міжнародного валютного ринку – це іноземні девізи (валюти) і деривативи; для міжнародного кредитного ринку – іноземні кредити і деривативи; для міжнародного фондового ринку – іноземні цінні папери і деривативи; для міжнародного ринку інвестицій – іноземні інвестиції; для міжнародного страхового ринку – іноземні операції страхування. Об’єднання усіх сегментів в структурі міжнародного фінансового ринку обумовлено єдністю процесів руху інвалютних потоків з врахування інтересів їх учасників. Усі сектори міжнародного фінансового ринку забезпечують свободу переміщення іноземного капіталу, а границі цих секторів є доволі умовними та взаємозалежними.

 

18. Валютні ринки, суть, структура, види та особливості функціонування. Способи платежу на валютному ринку.

 

Міжнародний валютний ринок – один із сегментів міжнародного фінансового ринку. Він являє собою специфічно оформлений механізм, який обслуговує та регулює міжнародну систему валютних операцій на основі попиту і пропозиції.

Міжнародний валютний ринок має три ключові особливості. По-перше, організаційно-інституціональний механізм міжнародного валютного ринку, що забезпечує виконання валютних операцій, включає розвинену інфраструктуру – комерційні банки, уповноважені вести валютні операції, центральні банки; біржі; брокерські компанії; ощадні кредитні банки, асоціації та фонди, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні фонди, інвестиційні банки та їжі тощо.

По-друге, важливою особливістю міжнародного валютного ринку є його здатність обслуговувати міжнародну торгівлю, міжнародний рух капіталу та міжнародні розрахунки. Міжнародний валютний ринок – механізм порівняння, зіставлення та обміну валют окремих країн.

По-третє, особливість міжнародного валютного ринку, як і будь-якого іншого ринку, полягає в тому, що його функціонування базується на фундаментальних ринкових законах попиту і пропозиції. На міжнародному валютному ринку національні валюти втрачають свою якість єдиного законного платіжного засобу на території відповідної держави. Вони стають об'єктами порівняння та міжнародної ринкової оцінки.

Крім трьох основних особливостей сучасний міжнародний валютний ринок характеризується рядом додаткових особливостей, що випливають з практики його функціонування:

— техніка валютних операцій уніфікована;

— широко розвинуті операції з метою страхування валютних і кредитних ризиків;

— операції здійснюються протягом доби безперервно, перемінно у всіх частинах світу;

— розрахунки здійснюються за коррахунками банків;

— валютні курси нестабільні;

— обсяг арбітражних та спекулятивних операцій набагато переважає обсяг обмінних операцій (купівлі-продажу).

Сучасний міжнародний валютний ринок являє собою складне формування і включає безліч елементів. Тому структуру міжнародного валютного ринку доцільно впорядкувати за наступними ознаками.

За місцем проведення валютних операцій розрізняють біржовий та біржовий сегменти міжнародного валютного ринку

Залежно від форми розрахунків слід виділити готівковий і безготівковий сегменти міжнародного валютного ринку.

Залежно від терміну виконання валютних вимог і зобов’язань весь міжнародний валютний ринок можна розділити на два сектори - поточний та строковий.

На міжнародному валютному ринку відбуваються переважно операції з обміну однієї валюти на іншу, або валютні конверсійні операції. Ці операції розрізняються умовами, складом учасників, порядком укладення та виконання угоди, цілями учасників. Залежно від організаційно-правової форми на міжнародному валютному ринку використовуються наступні операції: операції спот; форвардні операції; ф’ючерсні операції; опціонні операції; операції своп.

В залежності від цілей учасників операції виділяються:

· підприємницькі операції; операції хеджування;

· спекулятивні операції; арбітражні операції.

 

19. Операції з іноземною валютою на валютному ринку. Валютні операції "спот" і "форвард".

На міжнародному валютному ринку відбуваються різноманітні операції загальним обсягом понад 1,0 трлн дол. в день. З юридичної точки зору валютні операції – це операції, пов'язані з переходом права власності на валюту.

Високий рівень учасників міжнародного валютного ринку (найбільші банки та корпорації, національні уряди) обумовлює жорсткі вимоги до оперативності, надійності та ефективності інфраструктури ринку. Традиційні біржі не завжди можуть забезпечити виконання цих вимог.

На міжнародному валютному ринку відбуваються переважно операції з обміну однієї валюти на іншу, або валютні конверсійні операції. Ці операції розрізняються умовами, складом учасників, порядком укладення та виконання угоди, цілями учасників. Залежно від організаційно-правової форми на міжнародному валютному ринку використовуються наступні операції: операції спот; форвардні операції; ф’ючерсні операції; опціонні операції;

операції своп.

В залежності від цілей учасників операції виділяються: підприємницькі операції; операції хеджування; спекулятивні операції; арбітражні операції.

До недавнього часу найбільш поширеною формою операцій на міжнародному валютному ринку були операції спот (від англ. spot – негайно) або операції з негайною поставкою. Після укладання угоди купівлі-продажу валюти учасники міжнародного валютного ринку дають своїм банкам наказ перерахувати відповідну суму валюти контрагенту. Дата перерахування коштів називається датою валютування

У залежності від співвідношення дати валютування і дати заключення угоди виділяють три види операцій спот. Якщо дата валютування збігається з датою укладання угоди, така операція називається операцією Today. Якщо дата валютування відстє від дати укладання угоди на один робочий день, така операція називається операцією Тоmorrow. Якщо дата валютування відстає від дати укладання угоди на два робочих дні, така операція називається операцією Тom-Next або операцією Spot у вузькому сенсі слова

Операції спот здійснюються переважно на позабіржовому сегменті міжнародного валютного ринку. Учасники ринку самостійно або через своїх брокерів і дилерів розміщують заявки на купівлю та продаж. Якщо бажаючі купити валюту знаходять відповідну їм заявку на продаж, вони підтверджують згоду з умовами знайденої заявки. В окремих сучасних розрахункових системах укладення угоди здійснюється за допомогою електронних підписів. У традиційних системах угода укладається у письмовій формі – між покупцем і продавцем або дилерами.

Обсяг операцій спот на міжнародному валютному ринку перевищує 380 млрд. дол. США в день. Близько 80% цих операцій припадають на обмін доларів США на інші валюти.

Форвардні валютні операції є - найбільш простою формою термінових операцій на міжнародному валютному ринку. Ці операції схожі з операціями спот, відрізняючись від них лише більш тривалими термінами виконання. Форвардні операції здійснюються на позабіржовому сегменті міжнародного валютного ринку і характеризуються гнучкістю умов. Вони можуть відбуватися з будь-якими валютами і на будь-який термін. Однак з метою більш швидкого пошуку контрагента більшість учасників форвардного сегмента валютного ринку розміщують заявки на купівлю та продаж на найбільш поширених умовах (на один зі стандартних термінів - 7, 14, 21 і 28 днів, 1 – 12 місяців, в найбільш поширених валютах).

Через значний ризик невиконання зобов'язань за форвардними операціями форвардні операції здійснюються переважно між діловими партнерами (найчастіше – банками та їх клієнтами) або між найбільшими і надійними банками. Обороти форвардних операцій на міжнародному валютному ринку становлять понад 100 млрд. дол. в день.

 

20. Економічна суть арбітражу, види арбітражу. Валютний та процентний арбітраж. Суть позитивного процентного арбітражу.

Арбітраж у початковому розумінні цього слова означає одержання швидкої вигоди на основі різниці в ціні на різних ринках. З точки зору об'єкта арбітражної операції у літературі виділяють три види арбітражу, при цьому перші два відносяться до валютних операцій:

· валютний арбітраж;

· процентний арбітраж;

· товарний арбітраж.

У своєму історичному значенні валютний арбітраж є валютною операцією, що поєднує купівлю (продаж) валюти з подальшим здійсненням контругоди з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах валют на різних валютних ринках (просторовий арбітраж) або за рахунок курсових коливань протягом певного періоду (часовий арбітраж). Проте, в сучасних умовах з розвитком електронних засобів зв'язку та інформації, розширенням обсягу валютних угод курсові відмінності на окремих валютних ринках стали виникати рідше, і в результаті просторовий валютний арбітраж поступився місцем часовому, хоча за деяких умов функціонування валютного ринку просторовий арбітраж активно використовується і сьогодні.

Розрізняють простий і складний валютний арбітраж.

Валютний арбітраж, на відміну від інших видів валютних операцій, сприяє короткотерміновому вирівнюванню валютних курсів на різних валютних ринках. Так, на валютному ринку, де валюта має відносно низький курс, арбітражні операції збільшують на неї попит, в результаті цього курс валюти починає рости. І навпаки.

Процентний арбітраж - угода з метою отримання прибутку за рахунок різниці в процентних ставках по різних валютах. Використовується для регулювання валютної структури короткотермінових активів і пасивів.

Розрізняють процентний арбітраж з покриттям на строк (купівля іноземної валюти по поточному курсу, відкриття депозиту по ній на якийсь строк і одночасний продаж валюти по строковому курсу на цей же строк) іпроцентний арбітраж без покриття на строк (відкриття строкового депозиту в іноземній валюті, котра куплена по поточному курсу, а по закінченню строку депозиту - продаж валюти по новому поточному курсі).

Позитивний процентний арбітраж є специфічною формою арбітражних операцій. Основною метою проведення даного типу операцій є одержання процентного прибутку по прийнятому депозиту за рахунок зміни процентних ставок. Приймаючи на себе певний ризик і отримуючи в результаті прибуток, дилери можуть або покращити структуру своїх активів, або скористатися іншим джерелом коштів. Так як ймовірність отримання прибутку з'являється рідко, то дилер вимушений підтримати відкриті ліквідні позиції. Фактично головне, що вимагається від дилера - це вміння обмежувати елемент ризику та передбачити події і досягати сприятливих результатів, маніпулюючи відкритими позиціями.

Суть позитивного процентного арбітражу полягає в тому, що, розміщуючи депозит в валюті А, арбітражер не застрахований від зміни процентної ставки у несприятливий бік (процентна ставка піднімається) після укладення угоди, тому він старається знайти способи прибуткового розміщення відкритих позицій. А отже, арбітражер підшуковує потрібну валюту В під достатньо низький процент (передбачаючи, що у найближчому майбутньому валютний курс валюти В буде стабільним), щоб покрити свої втрати по валюті А за рахунок конверсійної різниці (різниця між процентними ставками по різних валютах).

 

21. Поняття, інструменти й структурні сегменти міжнародного фондового ринку. Валютна структура міжнародного ринку цінних паперів.

Міжнародний фондовий ринок – це складова частина міжнародного фінансового ринку, на якому здійснюються операції з цінними паперами між емітентами та інвесторами та/або тільки інвесторами, які є резидентами різних країн. Результатом цих операцій, як і операцій з іншими інструментами фінансового ринку, є переміщення капіталів між країнами.

Виділенню в структурі міжнародного фінансового ринку такого сегменту, як міжнародний ринок цінних паперів сприяють ряд критеріїв. Так, емісія цінних паперів на міжнародному грошовому чи борговому ринку охоплює:

– емісію цінних паперів нерезидентами в національній або іноземній валюті на внутрішньому фінансовому ринку країни;

– емісію цінних паперів резидентами в іноземній валюті;

– емісію цінних паперів резидентами в національній валюті, призначені для продажу іноземним інвесторам.

Економічними ознаками існування міжнародного фондового ринку є:

– переміщення капіталів у формі цінних паперів між країнами;

– наявність центрів міжнародної торгівлі цінними паперами на базі національних фондових бірж;

– існування міжнародних цінних паперів, які не підпадають під юрисдикцію окремої держави.

Міжнародному фондовому ринку властиві ряд функцій:

– перерозподільча – полягає у перерозподілі національних капіталів між компаніями і приватними інвесторами різних країн;

– спекулятивна – визначаться можливістю отримання доходів від коливання цін інструментів міжнародного фондового ринку;

– хеджування – пов’язана з необхідністю убезпечення суб’єктів ринку від різного роду ринкових ризиків, що виникають в процесі міжнародної фондової торгівлі;

– диверсифікації активів – ґрунтується на оптимальному розподілі капіталів між активами міжнародного фондового ринку.

В організаційному плані міжнародний фондовий ринок не має чіткої структури. Це складна система міжнародних фінансових інструментів та інститутів, що функціонує цілодобово та здатна генерувати різноманітні коротко і довгострокові фінансові активи.

У структурі міжнародного фондового ринку в залежності від класифікаційних ознак прийнято виділяти декілька елементів. Загалом міжнародний ринок цінних паперів об’єднує два великі умовні сегменти: іноземні ринки та євроринок.

Іноземні фондові ринки – це національні ринки, де здійснюються угоди з фінансовими активами нерезидентів. Такі ринки є традиційними міжнародними фінансовими ринками, регулювання діяльності яких відбувається в межах правового поля тієї чи іншої країни.

Євроринок – це частина світового фінансового ринку, операції на якому проводяться у євровалютах, тобто у валютах, розміщених на депозитах банків поза межами країни, якою вона була випущена. Як частина міжнародного фондового ринку євроринок представлений ринком єврокапіталів, операції на якому здійснюються шляхом емісії та продажу європаперів.

 

22. Міжнародний кредитний ринок та його основні учасники. Організаційні засади міжнародного кредиту.

Збільшення масштабів накопичення грошового капіталу в умовах капіталізму зумовило розвиток кредитного ринку. Під впливом попиту і пропозиції відбувається руху позичкового капіталу: капітал, накопичений у вигляді грошових коштів, перетворюється безпосередньо в позичковий капітал.

Кредитний ринок як економічна категорія виражає соціально-економічні відносини, що визначаються законами капіталістичного господарювання, що формують в остаточному підсумку його сутність, тобто зв'язки і відносини як всередині самого ринку, так і у взаємодії з іншими економічними категоріями.

Грошовий капітал вивільняється в процесі відтворення. Він прямує туди у вигляді позичкового капіталу через ринок, а потім знову повертається до кредитора (банкам та іншим кредитно-фінансовим інститутам).

Сутність кредитного ринку не залежить від того, який грошовий капітал використовується на ньому: власний або чужий, акумульований, тобто не має значення, чи веде банкір свою справу лише за допомогою власного капіталу або тільки за допомогою капіталу, депонованого у нього.

Зміст, характер використання, закономірності розвитку кредитного ринку визначаються соціально-економічними відносинами капіталістичного способу виробництва. У свою чергу сутність цього ринку зумовлює конкретну роль, яку він виконує в сучасному механізмі державно-монополістичного капіталізму.

Кредитний ринок сприяє зростанню виробництва і товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, реалізації науково-технічної революції, оновлення основного капіталу. У цьому сенсі ринок опосередковує різні фази відтворення, є своєрідною опорою матеріальної сфери виробництва, звідки вона черпає додаткові грошові ресурси.

Економічна роль кредитного ринку полягає в його здатності об'єднати дрібні, розрізнені грошові кошти в інтересах всього капіталістичного накопичення. Це дозволяє ринку активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва і капіталу.

Функції кредитного ринку визначаються його сутністю і роллю, яку він виконує в системі капіталістичного господарства, а також завданнями з відтворення капіталістичних виробничих відносин.

Слід виділити п'ять основних функцій кредитного ринку:

обслуговування товарного обігу через кредит;

акумуляція або збирання грошових заощаджень (накопичень) підприємств, населення, держави, а також іноземних клієнтів;

трансформація грошових фондів безпосередньо в позичковий капітал і використання його у вигляді капіталовкладень для обслуговування процесу виробництва;

обслуговування держави і населення як джерел капіталу для покриття державних і споживчих витрат;

прискорення концентрації і централізації капіталу, сприяння утворенню потужних фінансово-промислових груп.

Зазначені функції кредитного ринку спрямовані на підтримку капіталістичного способу виробництва, забезпечення функціонування економічної системи державно-монополістичного капіталізму.

Відображаючи накопичення і рух грошового капіталу, кредитний ринок органічно пов'язаний з рухом вартості в її грошовій формі, з утворенням і використанням різних грошових фондів у вигляді кредитних ресурсів та цінних паперів. За допомогою ринку можна виміряти і визначити рух, обсяг, напрям грошових фондів, що йдуть на розвиток капіталістичного суспільного відтворення, вплив його на соціально-економічні відносини.

23. Поняття, структура, особливості ціноутворення, об’єкти та суб’єкти міжнародного ринку дорогоцінних металів.

Ринок дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння – це сфера економічних відносин між учасниками угод з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням, які котуються в золоті. До останнього відносяться золоті сертифікати, облігації, ф'ючерси. Його функції полягають у: забезпеченні промислового і ювелірного споживання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; створенні золотого запасу держави; страхуванні від валютних ризиків; одержанні прибутку за рахунок арбітражних угод.

Ринок дорогоцінних металів складається з таких секторів:

- ринок золота; ринок срібла; ринок платини; ринок палладію; ринок виробів із дорогоцінних металів; ринок цінних паперів, що котуються у золоті; ринок дорогоцінного та ювелірно-виробного каміння.

Сьогодні золотий запас існує в таких трьох формах:

- централізовані запаси в казначейських і державних банках, у якості держав­ного резерву та резервів міжнародних організацій;

- приватні накопичення фізичних та юридичних осіб (фірм, банків);

- галузеві запаси (метал використовується в різних галузях економіки, наприклад у ювелірній та зубопротезній).

Сьогодні чільне місце за обсягом обороту займають вільні міжнародні (світові) ринки, і зокрема: Лондона, Цюріха, Нью-Йорка, Чикаго. На ринках Лондона і Цюріха реалізується золото ПАР. Майже половину реалізованого ними золота надходить для подальшого перепродажу на інші ринки золота. Головним є Лондонський ринок золота. Він монополізований п'ятьма фірмами – офіційними членами ринку золота, які збираються разом двічі впродовж робочого дня на фіксінг задля встановлення орієнтовної ціни на золото.

"Фіксинг" - встановлення орієнтовної ціни золота, з урахуванням якої на ринках здійснюються фактичні угоди. У фіксингу беруть участь п'ять постійних членів, кожен з яких надсилає свого представника. Спочатку фіксинг проводився раз на день, а ціна фіксувалася в англійських фунтах. У 1968 році в системі фіксингу були проведені зміни, що відображали значення американського ринку і долара:була введена процедура денного фіксингу, що за часом збігається з початком ділового дня в Нью-Йорку. Замість котирування цін у фунтах стерлінгів було введене котирування в доларах. У цій валюті встановлюються ціни і найчастіше проводяться платежі по операціях.

Таким чином, два рази на день (в 10:30 і о 15:00) визначається ціна рівноваги. Врівноваження попиту та пропозиції на метал досягається шляхом зіставлення доручень клієнтів на купівлю та продаж золота. Учасники фіксингу безперервно комментують своїм клієнтам процес фіксації, який містить відомості про кількість виставлених замовлень. У ході фіксингу клієнт має право змінювати обсяг свого замовлення. Після фіксації ціни визначається ціна виконання фіксованих замовлень. Різниця між ціною продажу і купівлі є доходом учасників фіксингу.

Учасниками ринку дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння є:

Золотодобувачі В основному первинне золото надходить на ринок від золотодобувних компаній.

Промисловість. До цієї категорії можна віднести промислові та ювелірні підприємства та підприємства, що займаються афінажем - очищенням та облагороджуванням золота.

Біржі У деяких країнах на найбільших біржах є окремі секції, які займаються торгівлею дорогоцінними металами і зокрема золотом.

Інвестори У інвесторів, які присутні на ринку, є різні інтереси, що, у свою чергу, призводить до вкладень в різних формах в інструменти, які пов'язані із золотом.

Банківський сектор Центральні банки відіграють багатогранну роль на ринку дорогоцінних металів.

Посередники та постачальники

 

1. Міжнародний ринок похідних цінних паперів в системі світового фінансового ринку.

Похідні фінансові інструменти - це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів, або їх можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди. Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського терміну „derivative"-„похідний".

Дериватив (derivative instrument) — це інструмент (контракт), вартість якого базується на зміні ціни фінансового інструменту, що лежить в його основі (актив, індекс тощо). Таким чином, один інструмент є похідним від іншого. Крім того особливістю деривативів є те, що для їх придбання необхідні невеликі початкові інвестиції у порівнянні з іншими інструментами, ціни на які аналогічно реагують на зміну кон’юнктури ринку.

В основі похідних фінансових інструментів лежать більш прості фінансові інструменти, - як правило ті, які використовуються на готівковому ринку. Базовим інструментом у подібних контрактах фінансового характеру можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів - грошові кошти в національній та іноземній валютах, цінні папери, фінансові показники у вигляді індексів, курсів, відсоткових ставок, так і самі деривативи. Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари.

Фінансові деривативи широко використовуються, оскільки:

- забезпечують інформацією про невизначеність і вірогідність розподілу очікувань гравців ринку по різних видах фінансових активів;

- частіше розглядаються національними центральними банками як орієнтир при проведенні грошово-кредитної політики.

Розвиток і використання похідних фінансових інструментів зумовлено декількома причинами:

- в багатьох країнах, де пройшов процес фінансової лібералізації, регулювання ринку, юридичні та податкові обмеження стимулюють використання інституційними інвесторами фінансових деривативів.

- керуючі інвестиційних фондів все частіше використовують деривативи для більш гнучкого управління міжнародними портфелями.

- розвиток міжнародного кредитного ринку привів до використання транснаціональними корпораціями так званих структурованих фінансів, що включають операції з деривативами.

Як показує міжнародна практика, фінансові деривативи використовуються в наступних цілях:

1. Для управління ризиками. Корпорації, банки та інвестиційні фонди страхують себе від очікуваних ризиків. Хеджування включає в себе купівлю контракту, що захищає від неочікуваної зміни ціни базисного активу.

2. Спекуляції. На процес прийняття рішень по спекулятивних операціях впливають і такі фактори, як прогноз майбутніх процентних ставок, інфляційних сподівань і попит клієнтів на деривативи.

3. Збільшення прибутковості інвестицій. Управляючі портфелями облігацій можуть займати позицію відому як «покритий колл», якщо вони продадуть опціон колл на свої облігації. Страйк - ціна на опціон буде вища очікуваної на базисний актив. Якщо фактична ціна на облігації залишиться нижчою за страйк ціну, то опціон не виконується і управляючий в якості винагороди отримує опціонну премію. У випадку, коли фактична ціна вище ціни - страйк, то управляючий інвестиціями продає папери і отримує заробіток.

4. Доступ на інші ринки. Процентні свопи та свопціони дозволяють брати позики на альтернативному ринку.