Головним суб'єктом монетарної політики держави є центральний банк, який здійснює грошову емісію та регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

Головною функцією Центрального банку кожної країни є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика Центрального банку зумовлена станом економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується і відбувається спад виробництва, скорочення робочих місць Центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Якщо ж витрати стають загрозливо збитковими, внаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит.

Центральний банк з метою впливу на кількість грошей або на процентні ставки використовує наступні інструменти грошової політики:

1. За об'єктами впливу: – стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія). Кредитна експансія має за мету збільшення зайнятості і підйом виробництва шляхом збільшення пропозиції грошей;– стримування кредитної емісії (кредитна рестрикція). Кредитна рестрикція має за мету запобігання економічної кризи і зниження темпів інфляції шляхом обмеження пропозиції грошей.

2. За характером параметрів: кількісні інструменти впливають на стан кредитних можливостей комерційних банків;якісні інструменти — пряме регулювання банківських кредитів.

3. За формою впливу: – адміністративні (прямі) інструменти — у формі директив, інструкцій від НБУ, мета яких — обмежити сферу діяльності кредитних установ;– ринкові (непрямі) інструменти — способи впливу НБУ на грошову пропозицію шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів.

4. За строками впливу: – короткострокові інструменти, за допомогою яких досягаються проміжні цілі грошово-кредитної політики;– довгострокові інструменти діють від одного року і більше з метою фінансової стабілізації та сприяння довгостроковому економічному зростанню.

До основних інструментів грошово-кредитної політики відносяться операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки (дисконтна політика), зміна норми обов'язкових резервів. Операції на відкритому ринку — найбільш важливий інструмент з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть цього інструменту полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Національний банк вступає у відносини з комерційними банками, не фінансовими організаціями і населенням, купуючи або продаючи урядові цінні папери.

Якщо НБУ продає урядові цінні папери, то в результаті у комерційних банків, не фінансових організацій і населення зосереджуються цінні папери, а в НБУ — гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банках призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого відсоткова ставка на кредити і депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика «дорогих» грошей, яка є одним з елементів рестриктивної політики держави.

Якщо уряд, здійснюючи політику експансії, хоче знизити відсоткову ставку і пожвавити тим самим інвестиції, то грошово-кредитних механізм діє у зворотному напрямку: НБУ починає скуповувати цінні папери у комерційних банків, не фінансових організацій і населення, збільшуючи таким чином резерви комерційних банків та їх здатність до кредитування. В свою чергу, це збільшує пропозицію грошей та знижує відсоткову ставку. Інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це так звана політика «дешевих» грошей.

НБУ здатен продавати урядові цінні папери і завдяки цьому безпосередньо впливати на пропозицію грошей.Змінюючи мінімальну обов'язкову норму, НБУ також може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Слід зауважити, що зміна резервної норми — досить потужний інструмент монетарної політики, а практичне застосування цього інструменту потребує обережності. Це пояснюється тим що зміна норми резервування призводить до більшої зміни пропозиції грошей у відповідності з грошовим мультиплікатором.

Облікова ставка — це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам. НБУ може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Вона призводить до збільшення резервів у комерційних банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку. Підвищуючи облікову ставку, НБУ скорочує резерви комерційних банків, а відсоткова ставка зростає.

 

29. Соціальна політика: суть, цілі та форми. Соціальні гарантії та соціальний захист населення.

Соціальна політика - це діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування, вітчизняних і зарубіжних підприємств, установ усіх форм власності, їх об'єднань і асо­ціацій, громадських і приватних фондів, громадських і релі­гійних організацій, громадян щодо розвитку й управління соціальною сферою, щодо збалансування розвитку суспіль­ства, забезпечення стабільності державного правління, со­ціального захисту населення, створення сприятливих умов для існування індивідів і соціальних спільнот.

Поняття "соціальна політика" не набуло академічного означення через різні підходи до визначення ролі та місця держави та ступеню її відповідальності за життя та діяльність окремої особи чи сім'ї.

Поняття "соціальної держави" було сформовано для того, щоб підкреслити що держава має розвинуту й стабільну економіку, а тому здатна не лише декларувати, а й проводити ефективну соціальну політику за умови неухильного дотримання прав людини. Соціальну державу розглядають як правову, діяльність якої орієнтовано на людину, забезпечення її добробуту, безпеки та розвитку.

В сучасному цивілізованому світі будь-яка діяльність, в тому числі соціальна, нерозривно пов'язана з правовими гуманістичними цінностями - правами та свободами людини.

Головною ме­тою соціальної політики є подолання соціальної напруги, досяг­нення рівноваги, стабільності, цілісності, консолідації, злагоди й динамізму суспільства.

Завдання соціальної політики:

· забезпечення ефективного розвитку соціальної сфери, со­ціального простору життєдіяльності;

· здійснення заходів щодо задоволення зростаючих матері­альних і духовних потреб членів суспільства;

· врегулювання процесів соціальної диференціації суспіль­ством;

· підняття суспільного добробуту на рівень загальноприй­нятих стандартів.

Найважливіщий принцип соціальної політики - управління інтересами та через інтереси людей.

Рівні соціальної політики:

· загальнодержавний (врахування інтересів всього суспільства);

· регіональний (інтереси адміністративної одиниці);

· місцевий (інтереси міста, району, підприємства тощо);

· локальний (допомога і підтримка громадянам, що постраждали від стихійного лиха).

 

30. Сутність і структура світового господарства. Міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація та формування глобальної економіки. Міжнародна торгівля: основні теорії, національне та наднаціональне регулювання.

 

Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. Цей процес об'єктивно зумовлений дією кількох факторів:

По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування військових потенціалів і загрози людству можливих глобальних війн, політики мирного співіснування різних економічних систем.

По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері.

По-третє, інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним 0оділом праці. За сучасних умов країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси лише шляхом спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу.

По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн при розв'язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях тощо), доцільністю поєднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як уже напрацьованих людством знань, ідей, так і переробці і використанні все більш складних інформаційних систем, створенні міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, поступовому утворенню органічного цілісного економічного явища, яке є істотною ознакою його системності. Характерною ознакою такого господарства є інтегративність, тобто процес зближення між його структурними елементами. Цей процес відбивається у функціонуванні прямих зв'язків між підприємствами, об'єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.

Формування світового господарства - процес тривалий і безперервний. Він розпочався відносно давно, триває зараз і буде продовжуватися в неосяжній перспективі. І хоча мета його, визначена об'єктивними тенденціями розвитку людства, залишається незмінною, окремі етапи цього історичного процесу досить суттєво відрізняються один від одного своїм конкретним змістом.

Світове господарство та його структура

На процес відтворення у кожній країні впливають діючі у межах національних господарств закони. Міжнародний поділ праці, розвиток світової торгівлі, міграція робочої сили тощо зростаючою мірою залежать від зовнішніх (щодо окремої країни) факторів.

Структура сучасного світового господарства включає дві складові частини:

по перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується понад 190;

по-друге - міжнародні економічні зв’язки (відносини) між країнами-партнерами.

У структуру світового господарства входять світові ринки товарів і послуг капіталів, робочої сили, міжнародна валютна система, міжнародна кредитно-фінансова система, сфера обміну в області науки, техніки й інформації, міжнародний туризм та ін.

Міжнародний поділ праці (МПП) – це найвищий ступінь розвитку суспільно-теориторіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, “Нових індустріальних країн” _ Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли знайти своє місце у МПП, - нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

- природно-географічні умови;

- технічний прогрес;

- соціально-економічні умови.

Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Довгий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною МПП.

 

Основні теорії міжнародної торгівлі.

- Меркантилізм

- Теорія абсолютних переваг

- Теорія порівняльних переваг

- Теорія розміру країни

- Теорія співвідношення факторів виробництва (Хекшера-Оліна)

- Теорія життєвого циклу товару

- Теорія конкурентних переваг

 

31. Теорія фінансового посередництва та моделі фінансових систем.

Теорія фінансового посередництва покликана розкрити роль та значення фінансового посередництва в економічному зростанні.

В основі цієї теорії – ідея ефективного розподілу ресурсів на основі подолання невизначеності, зниження ризику, зростання альтернативних видів фінансових активів.

Основи теорії були закладені англійським економістом Артуром Сесілем Пігу (Pigou) (1877 - 1959) та викладені в роботі “Економічна теорія добробуту”. Ідея, яка дає пояснення ролі системи перерозподілу коштів за допомогою механізмів кредитного та фондового ринку, в рамках яких здійснюється такий перерозподіл з використанням різноманітних фінансово-кредитних інструментів, в поступальному розвитку економіки, можна представити наступним чином:

(а) зростання економічного добробуту вимірюється величиною “національного дивіденду”, тобто приростом товарів та послуг, які нду”, тобто приростом товарів та послуг, які вироблені протягом року, що в міжнародній статистиці прийнято іменувати валовим національним продуктом (ВНП). На думку А. С. Пігу, максимізація “національного дивіденду” і має бути кінцевою метою економічної діяльності,

(б) максимізація “національного дивіденду” залежить від оптимального розміщення ресурсів, в першу чергу – трудового ресурсу та капіталу,

(в) на капітал (як ресурс, що має безпосереднє відношення до предмету діяльності фінансових посередників) вирішальний вплив справляють два фактори: фактор очікування та фактор тягаря невизначеності. Якщо допустити, що ці два фактори не чинять вирішального впливу, то тоді розподіл ресурсів багато в чому залежить від тих, хто володіє капіталом. Разом з тим, власник капіталу не володіє інформацією про його (капітал) найбільш ефективне застосування, перебільшує ступінь моливих втрат та надто зменшує можливі доходи. Незнання доходу на інвестиції заважає раціональному розподілу капіталу, скорочує обсяги капітальних вкладень,

(г) щоб зняти негативний вплив “тягаря невизначеності”, тобто суб’єктивних оцінок власників капіталу щодо очікуваних доходів, на зростання “національного дивіденду”, необхідно розділити фактори, що впливають на розміщення капіталу таким чином, щоб “очікування” (відстрочення використання благ) лягало на долю одних, а “тягар невизначеності” – на долю інших. Іншими словами, має здійснюватись перерозподілення ризику інвестицій,

(д) розподілення факторів, що чинять вплив на капітал, та, як наслідок, розподілення ризику інвестування, досягається завдяки так званій “системі гарантій” - основних елементів фінансово-кредитної системи, в тому числі – наявністю, по-перше, фінансових ринків, по-друге, відповідних інструментів за допомогою яких здійснюються фінансові-кредитні операції, по-третє, системи фінансових посередників тощо. В моделі А. С. Пігу фінансово-кредитна система покликана сприяти раціональному розподілу капіталу (фінансових ресурсів) і, тим самим, стимулювати зростання національного дивіденду. При цьому, саме за

допомогою системи фінансового посередництва долається (1) притаманна власникам капіталу існуюча недосконалість знання та (2) невизначеність. Саме фінансові посередники беруть на себе ризик інвестицій, управляють ними, використовуючи професійні знання, якими вони володіють, щодо реальних економічних умов та ринкової ситуації.

 

 

32. Процес споживання та динаміка зміни загальної і граничної корисності. Рівновага споживача, її економічний зміст та способи визначення. Криві байдужості.

 

Корисність блага (U) - це задоволення, яке отримують споживачі при споживанні благ і послуг. Корисність не можна виміряти в будь-яких одиницях, оскільки це суто суб'єктивна категорія, про неї можна судити, лише інтерпретуючи дії споживача. Теорія споживчого вибору ґрунтується на припущенні, що середній споживач - цілком розумна людина, котра намагається так розпорядитися своїм грошовим доходом, щоб отримати з нього якомога більше задоволення чи користі в процесі купівлі та споживання товарів і послуг в певному поєднанні. Тому, мета споживача- максимізація корисності.

Проте, на можливості, якими володіють споживачі, накладаються деякіобмеження, які в умовах обмеженості ресурсів не дають людям можливості споживати усе, що вони хочуть з усіх запропонованих варіантів. До найважливіших обмежень відносять ті, які поставлені цінами цих товарів, а також розмірами споживчого бюджету. Крім поняття корисність блага, яке означає здатність останнього задовольняти одну або кілька людських потреб існує таке поняття, як гранична корисність.

Гранична корисність (MU) блага представляє собою величину додаткової корисності, яку людина отримує від споживання ще однієї додаткової одиниці блага (при інших рівних умовах).

Принцип спадної граничної корисності полягає в тому, що хоча загальна корисність (TU) збільшенням кількості споживання благ поступово зростає, гранична корисність (МU), яку отримують із кожної додаткової одиниці блага неухильно зменшується. (Перший закон Госсена). Це означає, що будь-якому нескінченно малому збільшенню кількості блага Q відповідає приріст загальної корисності (total utility) - ТU (мал. 23а). Хоча загальна корисність із збільшенням кількості благ поступово зростає, гранична корисність - МU - кожної додаткової одиниці блага неухильно зменшується (мал. 23б). Максимум задоволення загальна корисність досягає в точці А, коли гранична корисність стає рівна нулю. Це означає, що благо повністю задовольняє потреби. Якщо подальше споживання завдає шкоди (гранична корисність негативна), то загальна корисність знижується (відрізок АВ на обох графіках).

Мал. 23а Загальна корисність Мал. 23б Гранична корисність

Чим більшою кількістю блага ми володіємо, тим меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага.

Модель споживчої поведінки, а, отже, і досягнення точки споживчої рівноваги може бути продемонстрована за допомогою кривих байдужості і бюджетної лінії. Споживачеві лише варто сказати, яку комбінацію товарів з двох він вибере і при яких комбінаціях вибір йому байдужий, оскільки рівень корисності, на його думку, однаковий. Аналіз за допомогою цієї теорії не вимагає від споживача досконалої точності в описанні граничної корисності.

Крива байдужості зображує сукупність наборів благ, між якими споживач не робить відмінності. Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що рівень корисності кожного набору однаковий. Тому можна вважати, що крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності.

Мал. 24 Крива байдужості

Нехай благо X є пепсі-колою, а благо Y -гамбургером. Припустимо, що споживачеві все одно, з'їсти три гамбургера, запивши їх однієї пляшкою пепсі-коли (точка R1) чи з'їсти один гамбургер, запивши його трьома пляшками пепсі-коли (точка R2) (мал. 24). Крива байдужості зображає всі безліч комбінацій пепсі-коли і гамбургерів, які мають однакову корисність. Набір кількох кривих байдужості утворює карту кривих байдужості. Карта кривих байдужості – це спосіб відображення переваг споживача, які мають різний рівень задоволення його потреб (мал.25).

Мал. 25 Карта кривих байдужості

Властивості кривих байдужості:

1. Криві байдужості мають негативний нахил. Якщо і Х, і Y – блага для споживача, то при споживанні більшої кількості одного з них, завжди буде зменшуватись споживання іншого. Криві, що описують зворотну залежність - змінні величини, і є завжди убуваючими.

2. Набори благ на кривих байдужості, які є більш віддаленими від початку координат, мають перевагу над набором благ на менш віддалених кривих. Це твердження випливає з припущення, що більша кількість має переваги над меншою кількістю. Оскільки на вищій кривій всі набори міститимуть більшу кількість і X і Y, ніж на всіх нижче лежачих кривих, то, безумовно, споживач завжди вибере набір на ній, за умови, якщо вибір нічим не обмежується.

3. Криві байдужості не перетинаються. Якщо дві криві перетнулися в точці. А, то корисність наборів благ на цих двох кривих однакова. І вони становлять одну криву байдужості. Це припущення породило протиріччя, тому воно не є правильним.

4. Криві байдужості опуклі: їх нахил зменшується у міру руху вниз і праворуч уздовж цих кривих. Це пов'язано з таким поняттям, як гранична норма заміщення МRSxy. Це означає, що споживач не просто вибирає між двома благами, а вирішує проблему заміщення певної кількості одного блага деякою кількістю іншого. Гранична норма заміщення МRSxy - кількість блага Y, яке споживач готовий замінити додатковою одиницею блага X при постійному загальному рівні корисності (тобто, залишаючись на тій-таки кривій байдужості)..

 

33. Моделювання поведінки споживача при зміні доходу. Крива “дохід-споживання”, її економічний зміст. Закони Енгеля.