На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття.

Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних — бідних, бродяг, бомжів та ін.Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов’язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь.

Показниками, що характеризують рівень безробіття, є:

У визначенні МОП –

Рівень зареєстрованого безробіття:

де Рб — рівень безробіття, %;Б — кількість безробітних у віці 15—70 років;

Еа — кількість економічно активного населення;

Бз — кількість безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості;

Чп.н — кількість працездатного населення у працездатному віці.

Приховане безробіття характерне для ситуації економічного спаду. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток, неповною зайнятістю протягом робочого тижня.

Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними втратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, який визначається за припущення існування природного рівня безробіття та певних «нормальних» темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв’язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень (3—5 %) на 1 %, то відставання обсягу валового національного продукту становить 2,5 %. З цього закону можна зробити висновок щодо практичної діяльності, а саме: необхідно щорічно неменше як 2,5—3,0 % ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць.

Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку, нарощування елементів кризи надвиробництва. Крім того, люди, які перебувають у статусі безробітних, втрачають професійні навички, стереотипи трудової поведінки.

Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує відповідної структурної політики і розроблення регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.

 

24. Інфляція: визначення, види, вимірювання та наслідки для економіки. Проблеми антиінфляційної політики.

 

Інфляція – це переповнення каналів обігу грошовою масою понад потреб товарообігу, що є причиною знецінення грошової одиниці та відповідного зростання цін на продукцію.

Ціни на одні товари можуть зростати, а на інші залишатися незмінними; ціни на одні товари та послуги можуть рости швидше, ніж на інші. В основі цих пропорцій лежить різне співвідношення між попитом та пропозицією та різна еластичність.

Рівень інфляції можна виміряти за допомогою наступних показників:

1. Індекс споживчих цін – це процентне співвідношення вартості споживчого кошику в поточному періоді до вартості цього ж споживчого кошику в базовому періоді.

2. Індекс оптових цін – це відношення цін певної кількості проміжних товарів, що використовуються у виробництві (сировина, матеріали, напівфабрикати) у поточному періоді до цієї ж величини у базовому періоді (в %).

3. Дефлятор ВВП (або індекс цін валового внутрішнього продукту) – відношення номінального ВВП до реального ВВП. Цей показник є найбільш повним вимірювачем рівня інфляції порівняно з двома попередніми, оскільки враховує зміну цін на всі товари і послуги, що виробляються в економіці.

До основних причин інфляції можна віднести наступні:

1. незбалансованість державних витрат та доходів, що виражається в дефіциті держбюджету, якщо цей дефіцит фінансується за рахунок запозичень в Центральному емісійному банку країни, тобто за рахунок емісії грошей (“друкування”);

2. інфляційно небезпечні інвестиції (особливо інвестиції пов’язані з мілітаризацією економіки). Військові асигнування створюють додатковий платоспроможний попит, що призводе до зростання грошової маси без відповідного росту товарообігу;

3. зміна структури ринків в 20 ст. Сучасний ринок – це значною мірою олігополістичний ринок. Підприємство, намагаючись підтримати високий рівень цін на свою продукцію, зацікавлене в створенні дефіциту (скороченні виробництва та пропозиції товарів);

4. імпортована інфляція. В умовах незмінності обмінного курсу валюти країна кожного разу відчуває вплив “зовнішнього” підвищення цін на товари, що ввозяться в країну;

5. інфляційні очікування.

В залежності від причини розрізняють два типи інфляції:

1. Інфляція попиту виникає при надмірному попиті. Попит на продукцію є більшим, ніж пропозиція товарів, в зв’язку з тим, що виробничий сектор не спроможний задовольнити потреби населення. Цей надлишок попиту призводить до зростання цін. Інфляція попиту може бути зумовлена наступними причинами: мілітаризація економіки та зростання воєнних витрат; збільшення зарплати в результаті дій профспілок; дефіцит бюджету та зростання державного боргу.

2. Інфляція пропозиції пов’язана зі збільшенням витрат на виробництво. Причинами такої інфляції є: зниження продуктивності праці; збільшення витрат на сировину та матеріали; підвищення оплати праці в результаті дій профспілок; олігополістичне ціноутворення; високі непрямі податки.

Розрізняють відкриту і подавлену інфляцію. Проявом першої є зростання цін, другої – зникнення товарів з продажу.

Для класифікації відкритої інфляції застосовують кілька критеріїв:

- темп зростання цін (індекс цін);

- ступінь розбіжності зростання цін за різними товарними групами;

- очікуваність і передбачуваність інфляції.

З позиції першого критерію розрізняють:

- повзучу (природну) інфляцію – річне зростання цін не перевищує 10%;

- галопуючу – темп зростання цін сягає 10-100% на рік;

- гіперінфляцію – річні темпи приросту цін перевищують 100%.

З позиції третього критерію виділяють очікувану і неочікувану інфляцію.

Інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва (скороченням обсягів виробництва), високим рівнем безробіття й одночасним підвищенням рівня цін, називається стагфляцією.

Надмірний випуск грошей породжує негативні наслідки, що виявляються в наступному:

1. Знецінення потоку грошових доходів. Інфляція призводить до того, що всі грошові доходи (як громадян, так і підприємств та держави) фактично зменшуються. Це визначається різницею між номінальним та реальним доходом.

Номінальний (грошовий) доход – це кількість грошових одиниць, що отримує людина у вигляді зарплати, ренти, прибутку або проценту. Реальний доход визначається кількістю товарів та послуг, яку вона може придбати за свій номінальний доход.

2. Перерозподіл доходів та багатства. В результаті інфляції боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів внаслідок знецінення вартості грошей.

3. Матеріалізація грошових коштів.

4. Падіння інтересу до довгострокових інвестицій.

5. Знецінення грошових заощаджень.

6. Прихована конфіскація грошових ресурсів. Інфляція призводить до прихованої конфіскації коштів у населення та підприємств через податки.

Розрізняють дві форми боротьби з інфляцією:

1. Адаптивна політика передбачає пристосування до інфляції, спробу держави зм’якшити її негативні наслідки. Держава може застосовувати наступні методи боротьби з інфляцією:

- індексація доходів – доходи збільшуються прямо пропорційно зростанню цін;

- укладання угоди між підприємцями та профспілками про темпи росту зарплати та цін.

2. Активна антиінфляційна політика держави спрямована на ліквідацію причин, що викликали інфляцію. Активна політика передбачає застосування наступних методів:

- контроль над грошовою емісією;

- збільшення податків;

- зменшення державних витрат;

- проведення грошових реформ, що можуть приймати одну з наступних форм:

1) нуліфікація – анулювання надто знеціненої валюти та введення нової валюти;

2) деномінація – метод закреслення нулів, тобто укрупнення масштабу цін;

3) девальвація – це офіційне зниження курсу національної валюти відносно іноземної валюти або міжнародних валютних рахункових одиниць (СДР), а раніше – золота (тобто зменшення реального золотого вмісту грошової одиниці);

4) ревальвація – офіційне підвищення обмінного курсу національної валюти.

 

25. Теоретичний аналіз взаємозв’язку між інфляцією і безробіттям. Крива О. Філліпса в коротко- та довгостроковому періодах. Крива Тейлора.

В умовах наближення до економічного потенціалу виникає відома альтернатива між ростом зайнятості – з одного боку, і ростом рівня інфляції – з іншого. Збільшення зайнятості і зниження безробіття супроводжується ростом інфляції попиту, тому що в економіці постійно зменшується обсяг невикористаних ресурсів і розширювати виробництво припадає за рахунок “переманювання” ресурсів від однієї фірми до іншої, з однієї галузі в іншу, шляхом підвищення ставок заробітної плати і цін на інвестиційні товари. Зниження рівня інфляції попиту може бути досягнуто тільки шляхом обмеження зайнятості і збільшення безробіття. Це означає, що в короткостроковому періоді між рівнями інфляції і безробіття існує обернена залежність, яка відома як крива Філліпса.

Крива Філліпса – графічна модель, що показує обернену залежність в короткостроковому періоді між рівнем інфляції та рівнем безробіття. Крива Філліпса стверджує, що рівень інфляції залежить від трьох факторів: очікуваної інфляції; циклічного безробіття; шокових змін пропозиції.

Три зазначені фактори зводяться воєдино у рівнянні кривої Філліпса:

де Y – ВВП, Π - відсоткова ставка,

b(U − Un) – попит,v - пропозиція

інфляція = очікувана інфляція – циклічне безробіття + шоки пропозиції.

У будь-який момент часу уряд, що управляє сукупними витратами, може вибрати на кривій Філліпса певну комбінацію рівнів інфляції і безробіття для короткострокового тимчасового інтервалу. Цей вибір залежить від очікуваного темпу інфляції: чим вище очікувана інфляція, тим вище розташовується крива Філліпса. Вибір економічної політики в цьому випадку утруднюється, тому що фактичний рівень інфляції буде вище для будь-якого рівня безробіття.

 

 

Таким чином, у короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на швидке зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції. Вибір можна здійснювати між:політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знищить безробіття, і політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.

Цей вибір залежатиме від очікуваного рівня інфляції: чим більший буде цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філліпса. А це значить, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.