Міжнародний ринок похідних фінансових інструментів: структура, функції. Характеристика учасників ринку

За економічним змістом ринок похідних фінансових інструментів - це сукупність економічних відносин щодо перерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансовими інструментами чи товарами. Призначення та основна функція строкового ринку полягає у формуванні механізмів хеджування (мінімізації) цінових ризиків.

Міжнародний ринок деривативів традиційно ділиться на два сектори: біржовий (організований (organized exchange)) та небіржовий (over the counter). До біржових фінансових інструментів відносять ф’ючерсні контракти та біржеві опціони, до небіржових – своп контракти (валютні, процентні), форварди, кредитні свопи. На неорганізований ринок в даний час припадає основна частина угод з деривативами, він відіграє особливу роль в розвитку фінансового ринку в цілому. Цей ринок забезпечує пряму участь дрібних та середніх учасників на міжнародному фінансовому ринку і тому є більш стійким та менш спекулятивним.

Для небіржового сектору міжнародного ринку деривативів характерні наступні особливості:

- існування класичних та екзотичних контрактів,

- відносна непрозорість,

- трансформація ризиків,

- глобальний характер та концентрація складу професійних учасників,

- децентралізоване управління ризиками,

- інтеграція у всі сектори фінансового ринку.

Міжнародний ринок деривативів виконує такі функції:

Визначальна – поява похідних фінансових інструментів стало результатом активної інноваційної діяльності, пов’язаної з розвитком і розширенням спектру використання капіталу в його фіктивній формі.

Прикладна – сучасна уява про управління фінансовими ризиками на міжнародному ринку неможлива без використання похідних фінансових інструментів. Для виконання цієї функції міжнародного ринку деривативів державами розробляються відкриті стандарти діяльності, технічні системи оцінки ризиків. Крім того, прикладна функція ринку деривативів полягає у тому, що на ньому здійснюються арбітражні та спекулятивні операції.

 

1. Фінанси міжнародних корпорацій: сутність, функції та особливості організації.

В переважній більшості країн з ринковою економікою існує три основні форми організації бізнесу: індивідуальна власність; партнерство; корпорація. Індивідуальна власність як форма бізнесу охоплює найбільшу кількість підприємств, але корпоративна форма переважає за розмірами продажів, майна, прибутків і внеску до національного доходу держав. Проте, основною формою організації капіталу й виробництва в сучасній ринковій економіці є корпорація.

Корпорація – це підприємство, створене законом; воно володіє майном і бере на себе зобов’язання. Важливою рисою даної форми організації і ведення бізнесу є те, що корпорація існує незалежно від її власників (акціонерів). Відповідальність власників обмежена лише їх капіталовкладеннями.

Однією з визначальних характеристик міжнародних корпорацій є їх здатність, на відміну від національних, пересувати гроші та прибутки між своїми філіалами з допомогою трансферних механізмів. Ці механізми охоплюють трансферні ціни на товари і послуги, що експортуються або імпортуються, внутріфрмові кредити, платежів дивідендів, прискорення або гальмування внутрікорпораційних платежів, плату за технології та гонорари. Все це суттєво впливає на формування структури прибутків та фондів усіх підрозділів міжнародної корпорації.

Сукупність усіх механізмів, за допомогою яких здійснюється внуріфірмовий рух фінансових потоків, називається фінансовою системою міжнародних корпорацій.

У широкому розумінні фінанси міжнародних корпорацій охоплюють не тільки внутріфірмові трансакції, а й усі зовнішні фінансові зв’язки та інструменти взаємодії із світовим фінансовим середовищем.

Основні функціональні завдання фінансової системи міжнародної корпорації полягають в наступному:

Ø максимізація консолідованого доходу, що залишається після сплати податків;

Ø мінімізація глобальних податкових платежів компанії;

Ø правильне позиціювання доходів фірми, потоків її готівки та наявних фінансових ресурсів.

Принципи організації фінансів корпорацій тісно пов’язані з метою і задачами їх діяльності. Тому основними принципами організації фінансів корпорацій є:

Ø саморегулювання діяльності міжнародної корпорації;

Ø самоокупність і самофінансування;

Ø розподіл джерел формування обігових коштів на власні та запозичені;

Ø наявність фінансових ресурсів.

Розвиток міжнародних корпорацій напряму залежить від правильно організованої фінансової діяльності і в її межах кредитної та інвестиційної діяльності. Тому, важливим в даному напрямку є вироблення принципів фінансової, інвестиційної і кредитної стратегії, метою якої є:

Ø консолідація структурних підрозділів по відношенню до сплати податків;

Ø створення додаткових виробничих потужностей в результаті злиття підприємств;

Ø реалізація єдиної політики і здійснення контролю за дотриманням загальних інтересів корпорації;

Ø прискорення процесу диверсифікації;

Ø організація внутріфірмових інвестиційних потоків;

Ø централізація участі в капіталі інших підприємств.

 

1. Особливості формування капіталу міжнародних корпорацій. Методи визначення вартості капіталу. Структура капіталу і вартість компанії.

Під капіталом міжнародної корпорації розуміють вільне від зобов’язань майно (власні засоби, чисті активи), які виступають її стратегічним резервом, що створює умови для розвитку компанії та при необхідності компенсує збитки або виступає одним з важливих ціноутворюючих факторів при оцінці вартості компанії.

В закордонній практиці управління фінансами під капіталом також розуміють довгострокові пасиви, прирівнюючи довгострокові запозичені кошти за своїм призначенням і функціям до власних.

Капітал компанії першочергово виконує захисну і операційну функції.

Захисна функція означає не тільки можливість виплати компенсацій кредиторам у випадку ліквідації компанії, але і підтримання платоспроможності шляхом створення резерву на випадок збитковості.

Оперативна функція проявляється у тому, що капітал забезпечує коштами, необхідні для створення, організації і функціонування компанії до залучення достатнього обсягу позикових коштів. Капітал, крім цього, виступає основою для розробки нових видів продукції, а також використовується для захисту інвестиційних ризиків.

Капітал міжнародної компанії можна розподілити на власний капітал і запозичений капітал.

Важливою категорією в фінансовій системі компаній виступає власний капітал, який є основою фінансової стійкості і забезпечує задоволення вимог кредиторів, компенсацію понесених збитків, фінансування ризиків, розподіл доходів і активів. Власний капітал компанії складається з:

þ статутного капіталу;

þ додаткового капіталу;

þ резервного капіталу;

þ нерозподіленого прибутку.

Основними компонентами додаткового капіталу є емісійний дохід (різниця між продажною ціною і номінальною вартістю акцій, що виручена при реалізації їх за ціною, вищою за номінал) і приріст вартості необоротних активів при переоцінці. Останній може становити значні суми. Факт переоцінки сам по собі не означає реального гро­шового наповнення і, відповідно, не підвищує платоспроможність компанії.

У структурі власного капіталу нагромаджений капітал представлений також резервним капіталом і нерозподіленим прибутком.

Для нарощування свого фінансового потенціалу компанії можуть вибрати один із двох підходів. Перший полягає в орієнтації на пропорції, що склалися в структурі й динаміці виробни­цтва, і тоді темп зростання обсягів виробництва буде задаватися поточним або усередненим у динаміці значенням коефіцієнта Кр. Згідно з другим підходом, передбачаються вищі темпи зростання. Для цього компанії можуть вико­ристовувати певні економічні важелі:

þ зниження частки дивідендів, що випла­чуються;

þ удосконалення виробничого процесу (зниження фондомісткості, підвищення рентабельності);

þ додаткова емісія акцій;

þ знаходження можливостей одержання економічно виправданих кредитів тощо.

Для визначення загальної вартості капіталу слід оцінювати всі його компоненти. Зазвичай структура капіталу інвестиційного проекту включає:

1) власний капітал у вигляді: звичайних акцій; привілейованих акцій; накопичений (нерозподілений) прибуток;

2) позиковий капітал у вигляді: довгострокового банківського кредиту; емісія облігацій.

 

1. Транснаціональні банки в системі міжнародних фінансів. Операції ТНБ.

Транснаціональні об'єднання існують не тільки в промисловості, але й у банківській справі. Своєрідним аналогом промислової ТНК стали гігантські фінансові імперії – Транснаціональні банки (ТНБ). Вони являють собою різновид ТНК, що діють у банківській сфері. ТНБ поширили свої філії по усьому світі, проводять небачені раніше по масштабах операції понад національними границями, ставлять під свій контроль валютний і фінансовий зв'язок між державами й економічні процеси усередині окремих країн.[1] Потрібно відзначити величезні розміри активів, якими розташовують ТНБ.

Ріст масштабів міжнародного ринку капіталів, розгортання банківських операцій підштовхнули великі банки до прискореного створення закордонної мережі філій, дочірніх організацій, підсилили їхній зв'язок з банківським капіталом інших країн. Розширенню експансії банків закордон активно сприяла державна економічна політика. Без могутньої державної підтримки банківські компанії не могли досягти такого рівня концентрації капіталу, що дозволяє створювати мережу підрозділів у закордонних країнах, на світових ринках, вести великомасштабні міжнародні операції.

Процес концентрації банківської моці перетворив транснаціональні банки в універсальні банківські комплекси. Усередині них поступово стираються грані між комерційними, інвестиційними банками, страховими й іншими установами фінансової сфери.

При здійсненні міжнародних операцій (як і вітчизняних) головним джерелом прибутку ТНБ усе-таки залишається надання кредитів.[4] Принципи міжнародного і вітчизняного кредиту багато в чому однакові. Але ще раз потрібно відзначити, що клієнти транснаціональних банків дуже відрізняються один від одного. Клієнтами транснаціональних банків можуть бути:

· імпортери й експортери, яким необхідно профінансувати свою міжнародну торгівлю

· кореспондентські банки, котрі потребують коштів для фінансування торгових чи інвестиційних операцій своїх клієнтів

· великі міжнародні фірми, що мають потребу у фондах для закордонних інвестицій, контролю над процентним і валютно-курсовим ризиком

· іноземні уряди, котрі потребують грошей для фінансування дефіциту платіжного балансу чи для виконання програм розвитку

Потрібно відзначити, що при дослідженнях потенційних і діючих клієнтів, транснаціональний банк особливу увагу приділяє саме цим групам.

Транснаціональний банк при цьому здійснює міжнародну кредитну діяльність у декількох формах:

· надає фонди безпосередньо позичальнику

· поміщає фонди на депозит у кореспондентський банк

· укладає контракти з клієнтом про надання фондів протягом деякого майбутнього періоду

· дає зобов'язання повернути кошти іншому кредитору (третій стороні), якщо клієнт не зможе цього зробити.

Транснаціональний банк у деякому розумінні досяг універсалізації даного виду діяльності.

При здійсненні міжнародної діяльності транснаціональні банки, крім валютного кредитування, пропонують багато інших некредитних фінансових міжнародних послуг і інструментів, широке поширення яких виникло в результаті досить твердої конкуренції з боку нефінансових інститутів. Міжнародні комерційні банківські послуги дуже схожі на послуги, що надаються на вітчизняних ринках. Разом з тим, існують значні відмінності міжнародних комерційних банківських послуг.

 

1. Міжнародне подвійне оподаткування і способи його врегулювання. Поняття офшорних центрів.

Міжнародне подвійне оподаткування виникає в результаті стягування податків одночасно в даній країні і закордоном. Воно найчастіше пов’язане з прибутковими і майновими податками, якими обкладаються доходи від праці чи від капіталу.

Подвійне оподаткування характеризує таку ситуацію, коли відбувається як горизонтальне, так і вертикальне накладання одних податків на інші. Воно виникає у випадках, коли об’єкт податку або його платник оподатковується в межах однієї або кількох фіскальних юрисдикцій податком певного виду більше, ніж один раз. Здебільшого подвійне юридичне оподаткування зустрічається у випадках ве­дення господарської діяльності в міжнародному масштабі внаслідок одночасного за­с­тосуван­ня принципів резидентства та територіальності декількома країнами щодо одного й того ж доходу платника податків.

Отримуючи як активні, так і пасивні доходи платник податків включає їх до сукупного доходу платника податків, оподаткування якого здійснюється згідно з принципами резиденства і територіальності.

Принцип резиденства передбачає, що всі доходи платника отримані у всіх юрисдикціях проведення комерційної діяльності, підлягають оподаткуванню прибутковим податком в країні, в якій така особа виступає резидентом.

Принцип територіальності передбачає, що оподаткуванню належать всі доходи платника, які виникають в юрисдикції їх утворення незалежно від національної приналежності особи. При розподілі таких доходів на користь платника, який знаходиться в іноземній державі, стягуються спеціальні податки на репатріацію прибутку.

Міжнародне подвійне оподаткування включає такі постійні елементи:

Ø оподаткування різними суверенними державами податковими юрисдикціями;

Ø ідентичність податкового суб’єкта (платника податків);

Ø ідентичність об’єкта податку;

Ø ідентичність податкового періоду;

Ø подібність (тотожність) податків.

Міжнародне подвійне оподаткування є явищем негативним і не тільки з боку платників, але також з боку податкових служб ряду держав. Тому що воно призводить до надмірного фіскального обтяження господарської діяльності, а це створює серйозні перешкоди в розвитку міжнародного економічного співробітництва і особливо в залучені іноземних інвестицій.

Врегулювати подвійне оподаткування можливо трьома основними способами:

1) всі країни повинні застосовувати один з принципів оподаткування: або принцип резиденства, або територіальності. Дана модель не може бути реалізована на практиці, оскільки, кожна держава прикладає значні зусилля з метою одержання додаткових джерел доходів, тому застосування обох принципів можливе лише в їх комбінації;

2) прийняття державою внутрішніх законодавчих заходів по врегулюванню подвійного оподаткування в односторонньому порядку (система податкових кредитів і податкових заліків);

3) врегулювання проблеми подвійного оподаткування шляхом підписання міжнародної угоди про усунення подвійного оподаткування.

Вирішення проблеми міжнародного подвійного оподаткування потребує координації національних урядів держав на міжнародному рівні, оскільки, як правило, другий і третій способи застосовуються у поєднанні: національне законодавство встановлює свої пільги, а в міжнародних податкових угодах регулюються окремі випадки подвійного оподаткування.

Протягом всієї історії людства у різних країнах і різних народів прослідковуються намагання активізувати міжнародну торгівлю і залучити іноземний капітал за рахунок створення на частині своєї території особливих у податковому відношенні умов господарювання.

Сьогодні офшорні зони та пов’язані з ними способи ведення господарської діяльності увійшли в сучасну економіку, а офшорний бізнес набув неосяжних масштабів. Офшорні юрисдикції стали невід’ємною частиною світової економічної системи і національних економік багатьох країн світу, в тому числі і високорозвинутих.

Під офшорною юрисдикцією розуміють юрисдикцію, в якій на законодавчому рівні визначено статус офшорної компанії та норми, відповідно до яких здійснюються фінансово-економічні операції офшорного типу.

Основною рисою офшорних зон (юрисдикцій) є низьке оподаткування або його відсутність. Єдиною умовою відсутності оподаткування здійснених операцій міжнародними компаніями – одержання доходу за межами офшорної юрисдикції. Існують країни і території, які не стягують ніяких податків з капіталу, проте, там можуть стягуватись невеликі податки на доходи, які надходять з закордону.

Крім поданої вище класифікації офшорні юрисдикції можна поділити на декілька груп залежно від специфіки різноманітних переваг і вигод встановлених для окремих категорій платників податків. Юрисдикції класифікують:

Ø які не обкладають своїх резидентів податками;

Ø які оподатковують лише дохід одержаний в середині країни, але звільняють від податків іноземні доходи;

Ø які оподатковують іноземний дохід, а дохід одержаний в середині країни звільняється від оподаткування;

Ø які оподатковують іноземний дохід за низькими ставками;

Ø які оподатковують накопичені багатства, а поточні доходи звільняють від оподаткування;

Ø у яких застосовуються різноманітні комбінації пільгових правил оподаткування створюючи особливо вигідні умови для фізичних осіб.

 

1. Міжнародне страхування. Сутність та характеристика міжнародних страхових операцій.

Види та сфери страхування зовнішньоекономічних інтересів різноманітні, вони аналогічні страховим операціях на внутрішньому страховому ринку, але мають і свої особливості.

Виділяються наступні основні сфери міжнародного страхування:
Транспортне страхування. Міжнародне транспортне страхування має багатовікову історію розвитку, яка розпочалася з морського страхування - страхування суден, вантажів і фрахту, а також відповідальності судновласників перед третіми особами.
При страхуванні суден підставою укладення договору виступають наступні умови: «страхування з відповідальністю за загибель і пошкодження», «з відповідальністю за загибель судна, включаючи витрати по порятунку», «з відповідальністю за пошкодження судна» та ін.

 

Страхування фрахту (англ. freight - фрахт, вантаж) - страхування плати за перевезення вантажу. Залежно від умов оплати фрахту в якості страхувальника можуть виступати власник вантажу, перевізник (судновласник), або той, і другий разом. Страхування фрахту звичайно включається в договір страхування вантажу.

Страхування фінансово-кредитної сфери. Всі учасники міжнародних відносин піддаються різним комерційним ризикам, що виникають внаслідок:

• зміни ціни товару після укладання контракту;

• відмова імпортера від прийому товару, особливо при інкасової формі розрахунків;

• зловживань або погіршення валютних коштів, виплатою за підробленими банкнотам, чеками тощо;

• неплатоспроможності покупця або замовника;

• нестійкості валютних курсів, інфляцією.

Іншим видом страхування кредитно-фінансових гарантій є страхування іноземних інвестицій, актуальне і має важливе значення для сучасного етапу розвитку вітчизняної економіки. Страхування іноземних інвестицій забезпечує захист інтересів національних і закордонних інвесторів при проведенні фінансово-кредитних операцій у вигляді компенсації збитків у випадку невиконання договірних зобов'язань, націоналізації, реквізиції, конфіскації і т.д.

Страхування відповідальності позичальників за непогашення кредиту передбачає укладення договору між страховою компанією, банком і позичальником. Об'єктом страхування є відповідальність позичальника перед банком, що видав кредит, за своєчасне і повне погашення кредитів і (або) за погашення кредитів, включаючи відсоток за користування кредитами. Обов'язковою умовою укладання договору страхування є оцінка фінансового стану і репутація позичальника з точки зору його платоспроможності.
Страхування експортних кредитів передбачає укладання договору страхування між страховою компанією і експортером. В якості страховика, як правило, виступають спеціалізовані державні страхові компанії. Об'єктом страхування є випливають із договору купівлі-продажу зобов'язання покупця оплатити в зазначений у договорі термін обумовлену суму за отримані в кредит товари, які є предметом угоди.

 

1. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями.

Державні зовнішні запозичення у міжнародних фінансових організацій за умови їх ефективного використання є важливим джерелом ресурсного забезпечення реалізації пріоритетних проектів соціального та економічного розвитку (додається), інструментом інституційних перетворень та міжнародної інтеграції.

Загальні обсяги кредитних ресурсів МФО з 1992 року

За весь час співробітництва з МФО Україна отримала кредитних ресурсів МВФ, МБРР, МФК, ЄБРР та ЧБТР на загальну суму більше, ніж 15,4 млрд. доларів США, в тому числі:

МВФ – 4,41 млрд. доларів США (3009,83 млн. спеціальних прав запозичення);

МБРР – 5,3 млрд. доларів США;З

ЄБРР – 3,2 млрд. євро;

МФК – 786 млн. доларів США;

ЧБТР – 180 млн. доларів США.

Загальний обсяг ресурсів, які Україна може отримувати від МФО (ЄБРР, СБ, ЄІБ, ПІБ, ЧБТР) для впровадження пріоритетних проектів розвитку, складає 2 — 2,5 млрд. дол. США щорічно, що відповідає потребам у залученні фінансових ресурсів протягом 5 років.
Запозичення в Світовому банку (СБ) та ЕБРР залишається вигідним для України з огляду на термін, на який надаються кредити, вартість ресурсів, інституційний вплив та передачу знань. Успішне співробітництво з МФО є також важливим індикатором для іноземних приватних інвесторів.

 

IV «ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ»

Питання кваліфікаційного екзамену:

1. Економічні ресурси, їх особливості та види. Ресурси і потреби. Альтернативність використання ресурсів. Проблема економічного вибору та її моделювання за допомогою кривої виробничих можливостей («кривої трансформації»).

Оскільки економічні ресурси рідкісні, обмежені, а наші потреби практично безмежні, ми не в змозі задовольнити всі матеріальні потреби суспільства. Отже, завданням економіки є вивчення шляхів найкращого (ефективного) використання предметів і засобів праці, робочої сили та підприємницького таланту.

Поняття економічної ефективності є центральним в економіці, на неї повинен робитися особливий наголос при ухвалі індивідуальних і соціальних рішень.

Щоб досягти у виробництві максимальної кількості повного обсягу корисних товарів та послуг, суспільству необхідно ефективно використати свої рідкісні ресурси, тобто забезпечити їх повну зайнятість.Таким чином, ефективність означає відсутність втрат, тобто економічні ресурси використовуються настільки ефективно, наскільки це можливо, щоб задовольнити потреби і бажання людей за даних факторів виробництва.

Економіка є ефективною, якщо суспільство не може збільшити виробництво одного товару, без зменшення виробництва іншого. Ефективна економіка перебуває на межі виробничих можливостей.