Аналізуючи вплив часу, розрізняють найкоротший ринковий період, короткостроковий і довгостроковий періоди.

1. Найкоротший ринковий період настільки малий, що виробники не встигають відреагувати на зміни попиту і ціни.

2. У межах короткострокового періоду виробничі потужності окремих виробників і всієї галузі залишаються незмінними. Проте підприємства мають досить часу, щоб використовувати свої потужності інтенсивніше.

3. Довгостроковий період досить тривалий, для того щоб фірми встигли вжити всіх заходів для пристосування своїх ресурсів в зміненій ситуації. Оскільки залежність між ціною і пропозицією товару є прямо пропорційна і крива пропозиції представляє собою зростаючу криву. Тому, незалежно від ступеню еластичності чи нееластичності, ціна і загальний дохід завжди змінюються в одному і тому ж напрямі.

 

 

35. Цінова еластичність попиту і пропозиції та її економічний зміст.

 

36. Виробнича функція короткотривалого періоду. Показники сукупного, середнього, граничного продукту. Межі екстенсивного і інтенсивного використання ресурсів виробництва.

 

Можливості зміни факторів виробництва мають свої обмеження. Кількості сировинних і трудових ресурсів змінити неважко. Однак зміна капітальних факторів (виробничі потужності) в рамках того ж тимчасового інтервалу ускладнено або неможливо. Тому для дослідження впливу факторів на обсяг випуску використовуються поняття короткострокового і довгострокового періоду, а всі фактори виробництва діляться на змінні і постійні. Короткостроковий період - період, протягом якого хоча б один фактор виробництва залишається незмінним. Довгостроковий період - період, протягом якого можуть бути змінені всі фактори виробництва. Змінні чинники - це ресурси, кількості яких можуть бути змінені в рамках короткострокового періоду. Постійні чинники - це ресурси, кількість яких не можуть бути змінені в рамках короткострокового періоду. Слід звернути увагу, що, хоча визначення короткострокового та довгострокового періодів пов'язані з часом, їх економічний зміст обумовлено не часом, а реальними змінами структури виробництва. Тому, в силу технологічних особливостей різних виробництв, тимчасові рамки короткострокового або довгострокового періодів для кожного з них можуть значно відрізнятися.

Функція виробництва в короткостроковому періоді показує випуск, який може здійснювати фірма шляхом зміни кількості змінного фактора при даній кількості постійних факторів. Головне завдання аналізу виробничого вибору в короткостроковому періоді - визначити вплив змін кожного окремого змінного чинника на обсяг випуску продукції, тобто виявити його ефективність. Для цього використовуються показники сукупного, середнього та граничного продуктів від змінного фактора, вважаючи вплив інших фіксованим.

Сукупний продукт (ТРХ) від змінного фактори - це загальний обсяг виписка при даній кількості змінного фактора. Середній продукт (АР) - показує обсяг випуску, який припадає на одиницю змінного фактора. АР = ТР / X. Граничний фізичний продукт (МР) - характеризує приріст загального продукту за рахунок одиничного збільшення змінного фактора. МР = АТР / АХ або МР = clTP / dX, тобто дорівнює першої похідної від виробничої функції.

Екстенсивна межа використання змінного ресурсу дорівнює максимуму АРЬ, інтенсивна — нульовому значению МРЬ (екстенсивна — кількісна зміна, інтенсивна — якісна).

Обсяг використання змінного ресурсу, за якого досягається максимум середнього продукту Ь3 (рисунок 5.12) називається ек-стенсивною межею використання фіксованої кількості постійно-го ресурсу; нульовий граничний продукт при Ь4 — це інтенсивна межа використання постійного ресурсу. Таким чином, макси-мальний прибуток підприємства досягається при виборі обсягу виробництва в межах екстенсивного (АРЬ = тах) та інтенсивного (МРЬ = 0) використання змінного ресурсу.

37. Зростання виробництва і віддача від масштабів виробництва. Виробничі функції зі сталою, спадною та зростаючою віддачею.

 

Закон ефекту масштабу виражає зміни економічної ефективності при зростанні масштабів господарської діяльності. Цей закон відіграє важливу роль у мікроекономічному аналізі. Він пояснює траєкторію кривої випуску продукції; виражає зв'язки між усіма вхідними факторами та обсягом виробництва; показує, що буде з рівнем виробництва, якщо пропорційно змінюється (збільшується чи зменшується) рівень вхідних факторів.

Залежно від характеру зв'язків між ефектом і обсягом діяльності в довгостроково­му періоді часу можна виділити зростаючий, незмінний і спадний ефекти масштабу.

Зростаючий ефект масштабу відображає зростання економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання усіх вхідних факторів спричиняє більше ніж пропорційне зростання рівня виробниц­тва. Інакше кажучи: подвоєння всіх вхідних факторів зумовлює більше ніж у два рази зростання рівня виробництва.

Зростання середньої продуктивності виробництва приводить до того, що ко­жен вхідний фактор стає продуктивнішим. Зростання середнього випуску про­дукції на одиницю вхідних факторів спричинює більше ніж пропорційне зростан­ня загальної кількості продукції.

Однією з причин виникнення зроста­ючого ефекту масштабу виробництва може бути підвищення продуктивності фак­торів унаслідок спеціалізації та поділу праці. Робітник, який має можливість зосередитися на виконанні одного завдан­ня, працюватиме значно продуктивніше. Зростаючий ефект масштабу зумовлений і тим, що великі фірми володіють більши­ми можливостями для виробництва побічної продукції та ефективної утилізації відходів, ніж малі фірми. Так, на м'ясокомбінатах виготовляють клей, добрива, лікарські препа­рати тощо з відходів виробництва.

Незмінний ефект масштабу полягає у відсутності зростання еко­номічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності.

На рисунку 20.13 показано, що подвоєння споживання праці та капіталу (з 10 до 20 одиниць) привело до збільшення у два рази випуску продукції (з 20 до 40 оди­ниць) за певний період часу.

Спадний ефект масштабу відображає зниження економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяль­ності. У цьому випадку пропорційне зростання витрат усіх вхідних факторів дає менше, ніж пропорційне зростання вихідної продукції.

Іншими словами, подвоєння всіх вхідних факторів веде до меншого, ніж у два рази, зростання рівня виробництва. Серед­ня продуктивність вхідних факторів і продуктивність кожного вхідного фактора падає, хоч загальне виробництво збільшується. Незважаючи на зростання обсягу вироб­ництва, зменшується і середня кількість продукції на одиницю вхідних факторів. Падіння середнього продукту призводить до меншого, ніж пропорційного, зростання рівня виробництва. Водночас подальше зростання виробництва продовжується.

Причиною появи спадного ефекту масштабу є додаткові витрати на управління в умовах зростання розмірів фірми. На великій фірмі виникають труднощі, пов'язані з координацією, контролем, організацією виробничої діяльності, які зменшують середню продуктивність. Фірма дедалі більше залежить від ієрархічних методів координації діяльності її персоналу. Із нарощуванням ієрархічної драбини зростають витрати на передання інформації, необхідної для прийняття ділових рішень, втрачається оперативність. Стимули проявляти особисту ініціативу мають тенденцію до зниження, бо працівник перетворюється на гвинтик величезної машини. Тому для підтримання певного рівня лояльності та мотивації потрібна чимдалі більша управлінська майстерність. Зростає ризик того, що відділи та підрозділи будуть діяти, виходячи із групових інтересів, відмінних від інтересів фірми в цілому. Все це спричиняє неефективність і падіння продуктивності праці.

 

38. Витрати виробництва у короткотривалому періоді. Характер динаміки постійних, змінних витрат підприємства. Закономірності формування середніх і граничних витрат в короткому періоді.

У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Наприклад, вода з криниці. Вона є для багатьох дарунком природи. Тому витрати — це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції.

Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.

По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок — підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.

Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.

По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці — бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств.

Економічні витрати — це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Виходячи з викладеного вище дамо кількісне визначення витрат виробництва, або економічних витрат. Економічні витрати — це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нормальний прибуток, необхідних для того, щоб залучити і утримати ресурси в межах даного напряму діяльності.

Постійні і змінні витрати.

Виробництво потребує не тільки праці, землі і капіталу, але також і часу. Трубопроводи не можна збудувати за одну ніч. Щоб пояснити роль часу у виробництві і для витрат, треба розрізняти три різних часових періоди. Ми визначаємо миттєвий період як проміжок часу, який настільки короткий, що виробництво залишається сталим. Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть пристосувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал.

Довгостроковий період — це проміжок часу, достатній для того, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капітал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду.

В економічній теорії короткостроковий період використовують для визначення постійних, змінних і граничних витрат.

Постійні витрати (ПВ) — це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. Які витрати підприємств є постійними? Такі як орендна плата, амортизація основного капіталу, страхові внески, утримання управлінського персоналу. Постійні витрати виплачують навіть тоді, коли продукцію взагалі не виробляють.

Змінні витрати (ЗВ) — це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони складаються з витрат на сировину, заробітну плату, пальне, тобто містять усі витрати, які не належать до постійних.