Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг

Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару «робоча сила» називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник - найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару. Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу — це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють на ринку. Індивідуальний попит на робочу силу — це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми).

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти з допомогою його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найманого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання малоконкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві. Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією характеризується навантаженням на одне вільне робоче місце. Кон'юнктура ринку— це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення. Виділяють три типи кон'юнктури: трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці; трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці; рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції. Кожен тип ринкової кон'юнктури, властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворює в сукупності загальний ринок праці в країні.

Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної і соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Залежність цих величин графічно зображена на рис. 1.1.

 

З рисунка видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і, відповідно, зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча — дефіцит працівників.

На практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили. Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг: підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;утримувати сім'ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, котра вибуває;підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов'язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.

Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками — держава, профспілки і спілки роботодавців.Держава як суб'єкт ринку праці виконує такі функції: соціально-економічну, пов'язану із забезпеченням повної зайнятості, насамперед через стимулювання робочих місць у всіх секторах економіки; законодавчу, пов'язану з розробленням основних юридичних норм і правил; регулювання ринку праці непрямими методами; захист прав суб'єктів ринку праці. Багатогранна роль роботодавця на підприємствах.

Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси. Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом і пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

 

15. Заробітна плата: еволюція економічних поглядів щодо суті, форми і системи. Номінальна та реальна заробітна плата. Мінімальна заробітна плата і прожитковий мінімум.

 

Таким чином, на поверхні економічних реалій зарплата виступає як плата за працю, тобто ціна праці. Таке її трактування склалося давно (ще за часів У. Петті). Таким воно залишилося дотепер. Зокрема, її дотримується більшість західних фахівців, у т. ч. П. Самуельсон, В. Нордхауз. На цій позиції перебувають і багато вітчизняних фахівців, наприклад автори відомого підручника «Основи економічної теорії: Політекономічний аспект».

Поряд з цим деякі російські економісти роблять спробу заперечити таке розуміння сутності заробітної плати. Логіка їх заперечення така: праця є функція самого працівника, тому невіддільна від людини як такої. Вона є формою життєдіяльності особистості і не може бути об’єктом купівлі-продажу в політично і економічно вільному суспільстві Тому на ринку праці продається і купується не сама праця, вважають автори згаданого підручника, а послуги праці, кількість і якість яких залежить від багатьох чинників: рівня професійної підготовки працівника, його кваліфікації, досвіду тощо. Купівля-продаж послуг праці виступає у формі найму вільного працівника на відповідних умовах: тривалість робочого дня, розмір заробітної плати, посадові обов’язки тощо. З їхньої точки зору під заробітною платою в широкому смислі слова слід розуміти дохід від фактора під наз­вою «праця». У вузькому розумінні вона може розглядатися як ставка заробітної плати, тобто ціна, яка виплачується за використання одиниці праці протягом відповідного часу — години, робочої зміни і т. п.

На позиції, що заробітна плата є ціною праці, перебував і А. Сміт. Але він виходив з того, що в її основі лежить вартість засобів існування, які необхідні для забезпечення життєдіяльності працівників та їх сімей. Інакше кажучи, він зводив заробітну плату до вартості життєвих засобів людини, щоб вона могла працювати і жити.

К. Маркс, враховуючи спадщину класиків буржуазної політекономії, дійшов висновку, що найманий працівник продає не працю, а свої здібності до праці — робочу силу. Згідно з цим він визначав заробітну плату як грошовий вираз вартості і ціни товару робоча сила. Цей підхід нині також не є загальноприйнятим.

Одночасно багато теоретиків-економістів вважає, що вихідним положенням при з’ясуванні сутності заробітної плати є грошовий вираз життєвих благ, які забезпечують нормальні умови для відтворення робочої сили, тобто дають змогу підтримувати стан постійної працездатності трудівника та утримувати членів сім’ї.

Конкретніше сутність зарплати виражається в її основних формах та системах. Це дає змогу усвідомити політекономічну сутність даної категорії на відповідно нижньому рівні абстракції (порівняно з попереднім аналізом).