Крива Філіпса (Phillips curve) - графік залежності між середнім рівнем інфляції в країні і рівнем безробіття. Згідно з кривою Філіпса з ростом безробіття інфляція зменшується.

У довгостроковому періоді є вертикальною прямою, інакше кажучи, показує відсутність залежності між рівнем інфляції і природним рівнем безробіття.

 

26. Макроекономічний аналіз валютного ринку. Валютні курси і валютна політика.

 

В угодах в межах країни люди використовують національну валюту, але для проведення операцій за кордоном їм потрібна іноземна валюта. Для цих цілей існують спеціальні ринки, на яких може бути куплена або продана іноземна валюта і які називаються валютними ринками.

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються швидше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін.

йОб'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні — для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні — для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту.Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об'єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти та навпаки.

Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному «майданчику», який називається валютною біржею.Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти вступають у прямі зв'язки між собою. Уся торгівля здійснюється через міжбанківський валютний ринок.

Встановлення курсу називається котируванням валюти.

Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс.

Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами.Серед структурних чинників можна назвати такі:

На ринку складається реальний валютний курс — показник стану економіки, грошового обігу, фінансів, кредиту та ступеня довіри до певної валюти. Державне регулювання валютного курсу спрямоване на його підвищення або зниження, виходячи з завдань валютно-економічної політики. При підвищенні курсу національної валюти внутрішні ціни стають менш конкурентоспроможними, ефективність експорту знижується. Імпорт, навпаки, розширюється. Може виникнути подвійний дефіцит — дефіцит бюджету і зовнішньоторговельний дефіцит.

Розходження динаміки курсу та купівельної спроможності валюти впливає на розвиток міжнародних економічних відносин.

Більше падіння курсу національної валюти, ніж зменшення її купівельної спроможності всередині країни приводить до валютного демпінгу.Демпінгова ціна може бути навіть нижчою за ціну виробництва або собівартості.

 

27. Фіскальна політика: суть, цілі, інструменти та види. Дискреційна і не дискреційна фіскальна політика. Дія автоматичних і вбудованих стабілізаторів.

Фіскальна політика (Fiscal policy) – це сукупність фінансових заходів держави по регулюванню доходів і витрат бюджету з метою вирішення соціально-економічних проблем розвитку країни. Це зміни в урядових видатках і оподаткуванні, спрямовані на досягнення повної занятості та неінфляційного обсягу виробництва.

Цілі фіскальної політики:

– забезпечення фінансування економічної системи;

– забезпечення суспільства загальними благами (школи, дороги, охорона тощо);

– захист населення від негативних впливів виробничої діяльності;

– перерозподіл доходів (через оподаткування);

– стабілізація економіки в цілому.

Заходи держави по досягненню цілей:

а) переконання (мало дієвий);

б) штрафи та податки;

в) перерозподіл доходів – підтримка бідних, страхування бідних і багатих, субсидії та інші допомоги малозабезпеченим;

г) стабілізація економіки з метою недопущення банкрутства, безробіття, інфляції тощо.

Головним важелем фіскальної політики виступає державний бюджет.

Державний бюджет (public budget) – це головний вираз балансу доходів і витрат держави за рік (головний фінансовий план держави). Фактичний – відображає реальні витрати, надходження та дефіцити за певний період. Запланований – це той, що приймається парламентом як план.

Види фіскальної політики

Дискреційна фіскальна політика – свідоме маніпулювання доходами та витратами держбюджету з боку виконавчої і законодавчої влади з метою впливу на загальні обсяги виробництва, інфляцію та безробіття. Це здійснюється за допомогою зміни ставок податків, трансферних виплат та субсидій. Існує стимулююча та стримувальна фіскальна політика.

Стримувальна фіскальна політика використовується в період економічних злетів, а стимулююча – під час криз.

Стримувальна (рестрикційна) фіскальна політика спрямована на подолання інфляції попиту і ґрунтується на зменшенні сукупного попиту (сукупних видатків) через зменшення урядових видатків, підвищення податків або поєднання обох згаданих заходів.

Стримувальна фіскальна політика спрямована на послаблення або коригування наслідків спаду і передбачає зростання сукупного попиту, спричинене збільшенням державних видатків; зменшення податків, яке зумовить розширення видатків споживачів, або певною комбінацією згаданих заходів.

Наприклад, в період спаду економіки, держава повинна підвищувати державні видатки, понижувати податкові ставки або поєднати і перше, і друге.

Недискреційна фіскальна політика – це автоматичне збільшення (зменшення) чистих податкових надходжень, що відбувається зі збільшенням (зменшенням) ВНП і стабілізує економіку.

Вмонтована стабільність – зміна прямих податків і урядових видатків під час зміни фаз ділової активності без необхідності прийняття будь-яких спеціальних заходів з боку уряду.

Автоматичні стабілізатори гасять частину коливань ділового циклу, та не можуть протистояти всім негативним проявам останнього.

Основні автоматичні стабілізатори – це автоматичні зміни в податкових надходженнях до бюджету і автоматичні зміни в трансферних виплатах.

 

28. Монетарна політика: суть, цілі, види та інструменти. Політика дорогих і дешевих грошей. Особливості поведінки центрального банку на грошовому ринку.

 

Монетарна або грошово-кредитна політика є одним з інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва.

Мета грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки.