Паризький договір 1951 р. та створення Європейського об’єднання Вугілля і Сталі

Паризький договір — Договір про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі; перший з чотирьох основоположних договорів Європейського Союзу (разом з Римськими договорами і Договором про Європейський Союз).

Підписаний в Парижі 18 квітня 1951 року, набув чинності 23 липня 1952 року, втратив чинність 23 липня 2002 року. Укладений між 6-ма європейськими країнами (Франція, Італія, Німеччина, Бельгія, Люксембург, Нідерланди). Шість держав-засновниць узгодили близько ста статей, що становлять єдине ціле.

18 квітня 1951 р. в Парижі після довгих дискусій Франція, Німеччина, Італія й країни Бенілюксу підписали договір, який на 50 років засновував Європейське співтовариство з вугілля та сталі (ЄСВС).

Згідно 1-й статті Договору ЄСВС засновувалося на трьох основних принципах: спільного ринку, спільних цілей і спільних інститутів. Договір установлював спільний ринок вугілля, залізної руди, залізного брухту і сталі, заснований на принципах вільної торгівлі й регульованої конкуренції. Він переслідував мету координації й модернізації виробництва з метою його зростання, а також зниження цін шляхом відміни торгівельних мит і кількісних обмежень на рух товарів. Договір був спрямований на забезпечення рівноправного доступу для користувачів до джерел виробництва і забороняв нечесні методи ведення конкурентної боротьби, зокрема, дискримінацію за національною ознакою. Також передбачався вільний рух капіталу і робочої сили. Для досягнення цієї мети в рамках Договору були розроблені правила інвестування, фінансової допомоги й ціноутворення.

Договір про ЄСВС засновував інституції, які стали передвісниками відповідних структур Європейського співтовариства: Вище правління,Рада міністрів, Ассамблея, Суд.

Договір передбачав підготовчий і перехідний періоди для адаптації національних індустрій, по завершенню яких вводився спільний зовнішній тариф стосовно третіх країн.

Римські договори 1957 р. та створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договір про створення Європейського співтовариства з питань атомної енергії (Євратом)

25 березня 1957 р. у Римі було підписано Договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договір про створення Європейського співтовариства з питань атомної енергії (Євратом) – (Римські договори) (набув чинності 1 січня 1958 року)

Договори підписали держави-засновниці Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція.

Договір про створення ЄЕС, підтвердив у своїй преамбулі, що держави, які підписали його були "визначені, щоб закласти основи для більш тісного союзу народів Європи". Таким чином, держави-члени спеціально підтвердили мету прогресивної політичної інтеграції.

Висувалося завдання створення загального ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили, заснованого на митному союзі. У ході побудови загального ринку повинна була бути забезпечена економічна інтеграція держав, створена основа для майбутнього економічного й валютного співтовариства, створений сам механізм для керування інтеграційними процесами.

Договір передбачав поетапне будівництво загального ринку.

Співтовариства наділялися необхідними інститутами й матеріальними засобами.

Були передбачені 4 головних інститути:

1) Рада (складалась з офіційних представників урядів держав-членів на рівні міністрів).

2) Комісія (на відміну від Ради, складалася з міжнародних чиновників, правда вони призначалися тільки за умови одностайної ухвали) складалася з незалежних комісарів. Т.ч., Комісія виступала в ролі наднаціонального органа.

3) Парламентська асамблея;

4) Суд Європейських співтовариств.

Як наслідок, ЄЕС відома як організація "Спільного ринку" (ринок був розрахований лише на вільний обіг товарів, а вільне пересування людей, капіталів і послуг піддавалось численним обмеженням). Держави-учасниці погодилися демонтувати всі тарифні бар'єри протягом 12-річного перехідного періоду. У зв'язку з економічним успіхом, чому сприяв вільний торговий обмін, тимчасовий термін був скорочений, і в липні 1968 року всі тарифи між державами ЄЕС були скасовані. У той же час, загальний тариф був створений для всіх продуктів, що походять з третіх країн.

Підписання Римського договору означало поступовий підхід до створення ЄС.

14. Р озвиток права Європейського Співтовариства 60-80рр.

У цей час інтеграція розвивається за двома напрямками:

1. Розширення складу держав-членів.

2. Інституційні зміни. В 1965 році було укладено договір про злиття органів ЄЕС: Рада Міністрів (Рада ЄС) – законодавчий орган; Парламентська Асамблеє (Європарламент) – також законодавчий орган; Комісія – виконавчий орган; Суд співтовариства.

У 1986 році укладено Єдиний європейський акт. Ним передбачалося:

- Створення єдиного внутрішнього ринку;

- Розширення компетенції співтовариства (додалися соціальна політика, регіональна політика, захист навколишнього середовища тощо);

- Створення Європейської ради – зібрання двічі на рік голів урядів держав-членів.

- Створення суду першої інстанції.

У 1992 році у м. Маастрихт (Нідерланди) був прийнятий договір Про створення ЄС. 1 листопада 1993 року цей договір набув чинності.

Основні положення договору:

1. Створення економічного і валютного союзу і запровадження Євро.

2. Запровадження громадянство Союзу.

3. Назва ЄЕС спрощена до ЄС.

4. Розширяється компетенція Співтовариства: охорона культури, охорона здоров’я, захист прав споживачів, почалося співробітництво у зовнішній політиці, спільній безпеці і правосудді.

На сьогодні загальна кількість держав-членів ЄС – 27. Кількість населення – 480 млн.

До Маахстриського договору були внесені зміни Амстердамським та Ніццьким договором.

Амстердамський договір прийнято у 1997 році, набув чинності у 1999 році. Основні положення договору:

1. У ст. 7 зроблено акцент на права людини.

2. Проголошення ЄС «простором свободи, безпеки і справедливості».

Ніццька угода укладена у 2000 році, а набула чинності у 2003 році. Основні положення цього договору:

1. Змінено представництво держав в органах ЄС.

2. Затверджено порядок голосування кваліфікованою більшістю.

Лісабонський договір було прийнято у 2007 року. Він ще не набрав сили. Лісабонський договір має замінити собою всі інші договори.

Єдиний європейський акт

Потреба в тіснішій співпраці держав-членів ЄС в політичній сфері, в затвердженні самобутності та ідентичності Європейських співтовариств на міжнародній арені викликала необхідність внесення істотних змін до Римських засновницьких договорів та створення Європейського Союзу. Скликана в цих цілях міжурядова конференція підготувала проект нового засновницького акту, який отримав назву Єдиного європейського акту. Він був підписаний представниками всіх держав-членів в лютому 1986 р., належним чином ратифікований на основі національних конституційних процедур і вступив в силу з 1 липня 1987 р.

Документ складався з преамбули і 4 розділів, включаючи в себе ряд декларацій, прийнятих на конференції.

Договором було зроблено наступні внески та інституційні зміни:

-формується концепція єдиного внутрішнього ринку яка базуватиметься на 4 свободах (вільний рух товарів, вільний рух осіб, вільний рух капіталу, вільний рух послуг)

-визначено принцип солідарності – економічної та соціальної згуртованості Європейської Спільноти (допомога біднішим регіонам і країнам Спільноти),

-започатковано нову законодавчу процедуру співпраці, яка розширила повноваження Європейського Парламенту,

-вдосконалено систему ухвалення рішень в Раді (процедура голосування кваліфікованою більшістю щодо питань внутрішнього ринку),

-прийнято заходи щодо координації грошово-кредитної політики держав-членів,

-прописано процедуру утворення судового органу першої інстанції (на запит Суду, після консультації з Парламентом, Рада одностайним рішенням може створити такий орган. Члени цього органу обираються за спільною згодою урядами держав-членів строком на шість років)

Таким чином, в єдиний документ було включено різні ініціативи щодо заохочення інтеграції у сфері соціальних прав, досліджень, та навколишнього середовища.

Маастрихтський договір

Маастриихтський договір, також відомий, як договір про Європейський Союз (ДЄС), був підписаний 7 лютого 1992 року в місті Маастрихт (Нідерланди) між членами Європейської спільноти і набрав чинності 1 листопада 1993. Це призвело до утворення Європейського Союзу. Договір став результатом окремих консультацій стосовно політичного і валютного союзів.

Маастрихтський договір передбачав запровадження спільної валюти євро та засновану на трьох стовпах структуру ЄС. Європейський Союз об'єднав Європейські спільноти та дві інших підвалини політичної співпраці: спільну зовнішню та безпекову політику і співпрацю у сфері правосуддя та внутрішніх справ. Також договором запроваджувалися посади європейського омбудсмена, європейського інспектора з захисту даних, Комітет регіонів, узгоджувалась процедура спільного ухвалювання рішень, а також розширювалась сфера застосування процедури голосування кваліфікованою більшістю. Ратифікація Договору про ЄС наразилася на значні перешкоди. Зокрема, референдум у Данії 1992року відкинув її; лише повторний референдум наступного року відкрив шлях до ратифікації Угоди.

Початково регулювання в межах Європейських спільнот стосувалось переважно питань у сфері економіки та торгівлі. Серед владних інституцій найширші владні повноваження отримали Європейська Комісія та Європейський суд, обидва формально незалежні від урядів країн цієї спільноти, маючи багато повноважень всередині країн-членів. Європейський парламент обирається безпосередньо громадянами членів Європейської спільноти.

Засновники Європейського Союзу в задекларували наміри щодо подальшого делегування організації ширших повноважень у зовнішній політиці, військовій галузі і судочинстві, що знайшло вияв у подальшій еволюції ЄС. Дані наміри зіштовхнулись із необхідністю тривалих узгоджень із національними урядами.

Країни, що підписали Маастрихтський договір, виділили 5 критеріїв для країн-претендентів на вступ до ЄС(Маастрихтські критерії): дефіцит державного бюджету не має перевищувати 3% ВВП; державний борг повинен складати менше 60% ВВП; держава протягом 2-х років повинна брати участь у механізмі валютних курсів та підтримувати курс національної валюти в заданому діапазоні; рівень інфляції не має перевищувати 1,5% середнього значення трьох країн-учасниць ЄС з найбільш стабільними цінами; довгострокові відсоткові ставки по державним облігаціям не мають перевищувати 2% середнього значення відповідних ставок в країнах з найнижчою інфляцією.

Амстердамський договір

Маастрихтський договір передбачав скликання у 1996 р. конференції представників урядів держав-членів для розгляду тих положень договору, перегляд яких передбачений відповідно до завдань, закріплених у статтях А та В (ст. N. 2 Договору про Євросоюз). Така конференція розпочалась у м. Турині в 1996 р. і завершилась у м. Амстердамі підписанням 2 жовтня 1997 р. Амстердамських домовленостей, які шляхом перегляду багатьох положень Маастрихтського договору створили новий правовий механізм європейської інтеграції, здійснюваної в межах Євросоюзу.

Амстердамські домовленості у формі консолідованих текстів двох договорів - Договору про Європейський союз та Договору про заснування Європейського співтовариства - набрали чинності 1 травня 1999 р. після їх ратифікації усіма 15 державами-членами. Амстердамські договори внесли подальші зміни до Договору про заснування Європейського співтовариства.

Амстердамські договори вплинули на механізм, який забезпечував гомогенний розвиток правової інтеграції в Євросоюзі. Так, Договір про Євросоюз дає змогу окремим державам-членам інтегруватися швидше за інших, якщо останні не бажають дотримуватися темпів, запропонованих першими. Договір дозволяє окремим державам-членам встановлювати між собою більш тісні зв'язки, використовуючи інститути, процедури й механізми Євросоюзу та Європейського співтовариства. При цьому до такої співпраці висувалася низка вимог. Зокрема, подібна співпраця має бути спрямована на досягнення цілей Союзу, не виходити за межі установчих документів, використовуватися як винятковий спосіб, поширюватися на більшість держав-членів, не впливати на acquis communautaire, не порушувати повноваження, права, зобов'язання та інтереси держав-членів, які не залучені до такої співпраці, тощо. Окрім цього, якщо така співпраця стосувалася питань, що підпадають під дію положень Договору про заснування Європейського співтовариства або розділу VI Договору про Євросоюз, то для започаткування такої співпраці необхідно було отримати дозвіл, ухвалений кваліфікованою більшістю всіх держав-членів Євросоюзу (ст. 43.1 Договору про заснування Європейського співтовариства).

Амстердамські договори стали ще одним етапом у розвитку правового механізму європейської інтеграції, що здійснюється в рамках Євросоюзу.

 

 

Ніццький договір

В лютому 2000 р. була скликана нова конференція урядів держав - членів для підготовки наступної, ще більш радикальної реформи засновницьких документів Європейського Союзу.

Вона завершилася 11 грудня 2000 у французькому місті Ніцца, де на рівні глав держав / урядів країн Союзу був схвалений текст документа, що змінює Договір про Європейський Союз і договори, що засновують всі три Європейські співтовариства.

Відповідний документ тому був названий Ніццьким договором (це офіційне найменування), хоча його підписання в остаточному вигляді відбулося 26 лютого 2001 в Брюсселі. Вступив в силу Ніццький договір після ратифікації його всіма державами - членами 1 лютого 2003. Ніццький договір спрямований виключно на те, щоб змінити і доповнити установчі акти Союзу і співтовариств. Безпосередньо причина і мета Ніццького договору вказана в його преамбулі - «завершити розпочатий Амстердамським договором процес, який покликаний підготувати інститути Європейського Союзу до функціонуванню в розширеному Союзі». Лейтмотивом Ніццького договору стала підготовка самого Європейського Союзу до вступу нових 12 держав. На самій же Ніццькій конференції було позначено 13 держав - кандидатів. Усім технічним питанням майбутнього приєднання був присвячений Протокол про розширення, прийнятий разом із Договором.

Зажадав деяких змін і правовий статус самих наднаціональних інститутів. З цією метою Ніццьким договором був змінений порядок формування Комісії і була встановлена гранична чисельність її складу (26 осіб).

З урахуванням розширення були змінені квоти на заміщення місць в Європейському парламенті, Економічному і Соціальній комітеті, Комітеті регіонів. Піддався коррективам і розподіл квот при проведенні «зваженого» голосування в Раді.

Зміни торкнулися і граничної кількості депутатів. Замість нічим не виправданого числа 700, встановленого Амстердамським договором, Ніццький договір називає число 732. Нова межа кількості депутатських місць складає суму квот держав - членів на заміщення місць у Європейському парламенті з урахуванням усіх 12 держав, які планують приєднатися в Протягом першої декади XXI століття.

Демократизація законодавчого процесу також мала місце в положеннях Ніццького договору. Йдеться, зокрема, про подальше скорочення кількості допустимих випадків застосування державами - членами права вето на законопроекти та інші рішення. Воно помітно знижує ефективність функціонування Союзу вже зараз. Коли ж у Європейському Союзі буде 27 країн і більше, то збереження у кожного з його членів права вето може про паралізувати роботу всієї організації.

Отже, Ніццький договір 2001 став в переважному підготовкою Європейського Союзу до розширення, яке потягнуло за собою інституційну реформу Союзу, результатом якої стали нові правила побудови й функціонування механізму політичної влади на «європейському» рівні.

Проект конституції ЄС

Європейська Конституція — проект Конституції Європейського Союзу, підготовлений спеціально для цього створеним Конвентом, упродовж року широко обговорювався публічно і на міжурядовій конференції, зазнав певних змін, і зрештою був ухвалений 18 червня 2004 року главами держав та урядів 25 країн ЄС. Урочисте підписання Конституційного договору відбулося 29 жовтня 2004 року в Римі; він мав набути чинності після ратифікації в усіх країнах Європейського Союзу.

Конституційний договір покликаний спростити правовий доробок Європейського Союзу шляхом заміни всіх попередніх договорів єдиним, узагальнення законодавчої процедури, зменшення правових інструментів та уточнення повноважень Союзу. Серед головних нововведень Конституції — юридичний статус ЄС; запровадження посади президента Європейської Ради та міністра закордонних справ ЄС; включення до самого договору Хартії основних прав, яка, таким чином, стає обов’язковою до виконання; вдосконалення інституційної структури; подальше обмеження застосування права вето за ухвалювання рішень; залучення до ухвалювання рішень в ЄС національних парламентів тощо.

Станом на кінець 2005 року Конституційний договір ратифікували: Австрія, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембурґ, Мальта, Німеччина, Словаччина, Словенія,Угорщина. Але внаслідок того, що референдуми про ратифікацію у Франції (травень 2005) і Нідерландах (червень 2005 року) дали негативний результат, доля Конституційного договору лишається невизначеною.

Лісабонська угода стала альтернативою Європейській конституції. Офіційне підписання Лісабонської Угоди відбулося 13 грудня 2007 року, після чого документ підлягав ратифікації національними парламентами 27 держав Євросоюзу. Станом на 13 листопада 2009 року Угоду затвердили всі 27 країн ЄС. Угода набрала чинності 1 грудня 2009 року.

Найголовніші здобутки Конституції Європейського Союзу такі:

– Проголошується відкритість ЄС для “всіх європейських країн, які поважають цінності ЄС і вважають за потрібне втілювати їх спільно”. Це положення є важливим для України, оскільки, як і більшість попередніх декларацій ЄС, не зачиняє двері перед нашою державою у справі вступу до поважної європейської організації.

– Конституція підтверджує принцип вільного пересування людей, товарів, послуг і капіталів, однак наголошує, що ЄС “поважатиме національні ідентичності країн-членів, базовані на їхній політичній та конституційній структурі”, а також “поважатиме життєві державні функції країн-членів, включно з територіальною цілісністю, підтриманням закону та порядку та забезпеченням міжнародної безпеки”.