Особливості інституційного механізму ЄС

Особливості договірного механізму інтеграції, здійснюваної в Євросоюзі, знайшли відображення у характерних рисах інституційного механізму цього об'єднання. Інституційний механізм Євросоюзу являє собою систему органів Євросоюзу, а також актів, які ці органи ухвалюють. Він покликаний реалізувати цінності Євросоюзу, здійснювати його цілі, слугувати його інтересам, а також інтересам його громадян і держав-членів, забезпечувати послідовність, ефективність і наступність його політики і дій.

Інституційна система - найважливіша складова частина механізму ЄС. Згідно з установчими договорами Європейського Союзу для виконання покладеної на нього місії ЄС повинен володіти необхідними інститутами і ресурсами.

Під інституційним механізмом розуміють сукупність керівних органів ЄС, наділених особливим статусом і повноваженнями.

Інституційний механізм Євросоюзу має складну конструкцію, яка відображає поступовий характер розвитку європейської інтеграції.

Основу його організаційної структури складають інститути: Європейський парламент, Європейська рада, Рада, Комісія, Суд, Європейський центральний банк, Рахункова палата. Їх повноваження визначені в установчих договорах та актах про внесення змін і поправок до них.

У системі інституційного механізму європейської інтеграції Євро-парламент виконує низку важливих функцій. Так, окрім участі у нормотворчому процесі, здійснення політичного контролю за діяльністю інститутів Союзу, зовнішніх відносин, фінансування діяльності ЄС, він також є форумом для проведення демократичних дебатів.

Інституційна система в широкому сенсі охоплює також і інші органи. Тобто, крім інститутів, у системі інституційного механізму Євросоюзу задіяна велика кількість допоміжних органів і установ. Певні адміністративні, контрольні, допоміжні, консультативні та інші функції здійснюють спеціально створені для цих цілей органи та організації. Статус найбільш важливих з них закріплений в установчих актах.

Європейська рада

Європейська рада — цей термін означає регулярні зустрічі глав держав та урядів країн Європейського Союзу.

Започаткована згідно з комюніке, прийнятому в грудні 1974 р. на закритті Паризького саміту. Існування Європейської ради було юридично визнане в Єдиному європейському акті, а офіційний статус підтверджено в Договорі про Європейський Союз.

Проводиться щонайменше двічі на 6 місяців; голова Європейської комісії бере участь у засіданнях як повноправний учасник. Визначає генеральні політичні напрямки для ЄС та спонукає його до подальшого розвитку.

Європейська рада у 2009 році стала однією з офіційних інституцій Європейського Союзу. Крім цього, у 2009 році згідно з Ліссабонським договором було запроваджено пост Голови Європейської Ради. Голова ЄР обирається Європейською радою строком на 2,5 роки і може бути переобраний на цю посаду ще один раз. Перший Голова Європейської Ради був обраний 19 листопада 2009 року. Рішення про призначення Германа Ван Ромпея було прийнято одноголосно всіма державами-членами. Європейська Рада надає Союзові необхідні для його розвитку імпульси і визначає його загальні політичні орієнтири та пріоритети. Вона не виконує законодавчих функцій.

Входять представники держав-членів на найвищому рівні (голова держави або прем’єр-міністр). До складу входять (30 осіб).

Свої рішення Європейська рада приймає консенсусом. Установчі договори також передбачають ухвалення постанов Європейською радою одноголосно, кваліфікованою більшістю, простою більшістю.

На кожному засіданні Європейської ради виступає голова Європарламенту.

Для здійснення своїх функцій Європейська рада наділена широкими повноваженнями з ухвалення постанов. Більшість її постанов ухвалюється у формі рішень. Вони мають обов'язковий характер, проте не можуть бути законодавчими актами, ухвалюватись з метою уніфікації чи гармонізації внутрішнього законодавства держав-членів.

Європейська рада може виробляти загальні політичні пріоритети і орієнтири розвитку Союзу. Вони містяться у висновках, що не мають обов'язкової сили. їхній пріоритет обумовлений тим, що вони ухвалюються вищими посадовими особами держав-членів і тому мають бути імплементовані іншими інститутами ЄС.

Більшість повноважень Європейської ради зосереджена у зовнішньополітичній сфері. Своїми рішеннями вона встановлює стратегічні інтереси, фіксує цілі і визначає загальні орієнтири Союзу у сфері СЗППБ та інших сферах, які належать до зовнішньополітичної діяльності.

Європейська рада вирішує організаційні питання. Вона встановлює квоти держав-членів при виборах до Європарламенту, визначає порядок ротації держав-членів при призначенні членів Комісії, висуває кандидатуру на посаду голови Комісії, призначає Високого представника Союзу із зовнішніх справ і політики безпеки, поширює повноваження Європейської прокуратури на тяжкі злочини транскордонного характеру.

Європейська рада визначає критерії вступу до Союзу, а також орієнтири для переговорів про вихід з ЄС.

 

Рада Європейського Союзу

Рада Європейського Союзу, як зазначено в Маастрихтському договорі, — третя з семи інституцій Європейського Союзу. Вона є частиною двопалатного законодавчого органу ЄС, яку представляють керівники держав-членів ЄС; другою частиною законодавчого органу є Європейський парламент. Рада складається з 28 національних міністрів певних галузей та одного відповідального за цю галузь єврокомісара, який не має права голосувати. Наприклад, якщо обговорюється сільськогосподарська політика, то на засіданні присутні 28 міністрів країн Європейського Союзу і єврокомісар, відповідальний за сільськогосподарську політику. Загалом існує 10 конфігурацій Ради. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання. Деякі конфігурації Ради збираються раз на місяць; інші — раз на півроку. Попри те, що склад Ради міністрів змінюється, це єдина інституція.

Посаду президента Ради Європейського Союзу держави-члени обіймають по черзі упродовж шести місяців. В цей період певний міністр країни, яка головує, організовує роботу і встановлює порядок денний. Раду міністрів закордонних справ очолює Верховний представник.[3]Над підготуванням рішень Ради працюють близько 250 робочих груп і комітетів; вони виконують технічну роботу і передають документи в Комітет постійних представників, який здійснює політичну підготовку рішень. Організаційну роботу виконує генеральний секретаріат на чолі з генеральним секретарем Ради.

Рішення в Раді ухвалюються голосуванням міністрів країн-членів. У більшості випадків рішення приймаються кваліфікованою більшістю, проте в деяких випадках необхідна одностайність. Залежно від питання, що розглядається, застосовується один з трьох видів голосування: проста більшість (для процедурних питань); кваліфікована більшість (коли кожна країна має визначену «вагу» голосу) — застосовується за розгляду питань внутрішнього ринку, економічних справ і торгівлі; одностайне рішення — застосовується, зокрема, за розгляду питань про вступ нових членів, оподаткування, проблем СЗБП і правосуддя та внутрішніх справ. Рада і Парламент мають однакові законодавчі та бюджетні повноваження, тобто дві установи повинні схвалити закон. У деяких обмежених областях Рада може ініціювати новий закон сама.

Основною метою Ради є діяльність в якості одної з двох палат законодавчого органу ЄС, іншої частиною є Європейський парламент. Однак рада має законодавчу ініціативу тільки в окремих випадках. Спільно з парламентом вона розділяє бюджетну владу Європейського Союзу, а також має більший контроль, ніж парламент, над міжурядовими областями ЄС, таких як зовнішня політика і макроекономічна координація. Нарешті, до набрання чинності Лісабонського договору, Рада формально була виконавчою гілкою влади ЄС.

 

Комісія ЄС

Європе́йська комі́сія (або скорочено Єврокомі́сія) — вищий орган виконавчої влади Європейського Союзу, який приблизно відповідає ролі і функціям уряду у системах національних держав. На відміну від національних урядів, Євроокомісія може також користуватися функцієюзаконодавчої ініціативи, але тільки у рамках ЄС та відповідно до Законодавства Європейського Союзу.

Роль комісії іноді відбиває неформальна назва «двигун європейської інтеграції». І не лише тому, що в рамках повноважень першого стовпа вона має майже виняткове право на законодавчу ініціативу, але також і через її історію, склад, культуру й радше європейський, ніж національний світогляд. Крім того, комісія наглядає за тим, щоб не порушувались угоди, і традиційно захищає інтереси малих держав-членів.

Відповідно до записаного в угодах комісія має:

-розробляти й пропонувати законодавчі акти;

-керувати запровадженням політики Співтовариства;

-розпоряджатися бюджетом;

-підтримувати зовнішні відносини;

-наглядати за дотриманням законів Співтовариства;

-вказувати шляхи та перспективи розвитку.

Комісія складається з двадцяти восьми незалежних членів (по одному від кожної країни-члена), разом з Президентом і п'ятьма віце-президентами. Комісію призначають на п'ятирічний термін за згодою країн-членів, рішення про її призначання ухвалює Європейський Парламент. Комісії допомагає в роботі адміністрація, до якої входять генеральні директорати та генеральний секретаріат.

Комісія грає головну роль у забезпеченні повсякденної діяльності ЄС, спрямованої на виконання основних Договорів. Вона виступає із законодавчими ініціативами, а після затвердження контролює їх втілення в життя. У разі порушення законодавства ЄС Комісія має право вдатися до санкцій, у тому числі звернутися до Європейського суду.

 

35. Європе́йський парла́мент

Європе́йський парла́мент (Європарла́мент) — законодавчий орган Європейського Союзу, що обирається прямим голосуваннямгромадянами Європейського Союзу. Спільно з Радою Європейського Союзу і Європейською Комісією парламент виконує законодавчі функції в ЄС і вважається одним з найбільш потужних законодавчих органів у світі Нині парламент складається з 750 членів і 1 головуючого, які представляють найбільший міжнаціональний демократичний електорат у світі.

Хоча парламент володіє такою законодавчою владою, якої Рада і Комісія не має, він формально не володіє законодавчою ініціативою, на кшталт більшості національних парламентів. Парламент — «перша інституція» ЄС, і розділяє законодавчі та бюджетні повноваження з Радою. Він також розділяє контроль над бюджетом. Зрештою, Європейська комісія, виконавчий орган ЄС, підзвітний парламенту. Зокрема, парламент обирає голову Комісії та затверджує чи відкидає призначення комісії в цілому. Також парламент, прийнявши резолюцію, може змусити Комісію піти у відставку.

Функції

-разом з Радою, бере участь у законодавчому процесі через численні процедури (процедура спільного ухвалювання рішень, процедура співпраці, узгодження, консультативний висновок тощо);

-контролює діяльність інституцій Союзу, затверджуючи склад Комісії (та через право висловлювати їй вотум недовіри), а також через письмові й усні запити, які він може адресувати Комісії та Раді;

-поділяє з Радою бюджетні повноваження, а саме: ухвалює річний бюджет та контролює його виконання.

- Голова (обирається Парламентом на 2,5 роки з правом переобрання) головує на пленарних засіданнях, засіданнях президії та конференції голів, представляє Парламент у його відносинах з іншими інститутами ЄС та третіми країнами, підписує бюджет ЄС.

- Заступники Голови (14 осіб) головують на пленарних засіданнях за відсутності Голови і представляють Парламент в узгоджувальному комітеті під час законодавчої процедури спільного прийняття рішень.

- Конференція Голів (складається з Голови Парламенту та лідерів політичних груп) займається організацією практичних аспектів роботи Парламенту та вирішує всі питання планування законодавчого процесу, зокрема:

- визначає порядок денний пленарних засідань;

- визначає структуру комітетів і делегацій та їх функції;

- обговорює річну законодавчу програму.

- Бюро (складається з Голови Парламенту, 14 заступників Голови та 6 квесторів, які мають статус спостерігачів) обирається Парламентом на 2,5 роки з правом переобрання. Бюро керує внутрішнім функціонуванням парламенту, ухвалює головні бюджетні та кадрові рішення.

- Квестори (6 пересічних депутатів), які, відповідно до вказівок Бюро, відповідають за адміністративні та фінансові питання, пов’язані з діяльністю депутатів, виконання ними своїх обов’язків.

 

 

Суд ЄС

Суд Європейського Союзу — є офіційною інституцією Європейського союзу, яка охоплює всю судову владу ЄС.

Європейський суд був заснований відповідно до Угоди про Європейське співтовариство вугілля та сталі у 1952 році як Суд Європейського співтовариства з вугілля та сталі. З набранням чинності Римськими договорами в 1958 році Суд став спільним інститутом для трьох Співтовариств. З набранням чинності Лісабонської угоди у 2009 році назву Суду було змінено на теперішню.

Роль Суду полягає у забезпеченні дотримання права ЄС «у тлумаченні та застосуванні» державами-членами. Для цього Суд виконує такі функції:

-перевіряє законність актів інститутів Європейського союзу;

-забезпечує виконання зобов'язаннь державами-членами за договорами ЄС;

-інтерпретує право Європейського Союзу на прохання національних судів і трибуналів.

До складу суду входить по одному судді від кожної країни ЄС. Таким чином, у Суді представлені національні юридичні системи всіх країн ЄС. Однак з метою підвищення ефективності своєї роботи Суд рідко засідає в повному складі. У Суді також працюють 9 генеральних адвокатів, які виносять вмотивовану точку зору у справах, які розглядаються в Суді. Роблять вони це публічно і неупереджено. Призначаються спільним рішенням урядів-членів ЄС кожні 3 роки по половині складу. Відповідно для генеральних адвокатів — 4 особи; суддів — 13 і 14. Незаангажованість суддів та генеральних адвокатів не підлягає жодному сумніву. Вони мають кваліфікацію та компетенцію, необхідну для призначення на найвищі юридичні посади у власних країнах. Вони призначаються до Суду ЄС за спільною згодою урядів країн ЄС на шестирічний термін з правом повторного призначення.

Звичайно засідання проходять у форматі «Великої палати» з 13 суддів або у форматі палати (колегій) з 5 або 3 суддів.

Суд виносить рішення у справах, які він розглядає. Є п'ять найбільш типових справ:

-клопотання про попереднє рішення;

-позови у зв'язку з невиконанням зобов'язань;

-позови про визнання рішень недійсними;

-позови про бездіяльність;

-позови про збитки.

Справи подаються на реєстрацію, і за кожною справою закріплюються конкретний суддя та генеральний адвокат.

Далі процедура проходить дві стадії: спочатку — письмову, потім — усну.

На першій стадії всі причетні сторони подають письмові заяви, і закріплений за справою суддя складає звіт, у якому узагальнює ці заяви й викладає юридичні обставини справи.

Потім наступає друга стадія — публічні слухання. В залежності від важливості та складності справи такі слухання проходити перед колегією у складі з трьох, п'яти або тринадцяти суддів або за присутності всього Суду. На слуханнях адвокати сторін представляють справу суддям і генеральному адвокату, які можуть вимагати роз'яснень. Генеральний адвокат виносить своє рішення, після чого судді радяться й повідомляють остаточне рішення. Вони не обов'язково погоджуються з думкою генерального адвокату.

 

Рахункова палата

Європейський суд аудиторів (Рахункова палата) — з 1992 року (Маастрихтський договір) інституція Європейського Союзу, що перевіряє законність і правильність прибутків і видатків Європейського Союзу згідно з бюджетом, а також оцінює управління фінансами.

Результатом реформ ЄЕС в 1970-х роках став Договір про реформування бюджетного процесу 1975р.

Починаючи з 1977 року в Люксембурзі розпочав роботу Суд Аудиторів, персонал становить близько 550 працівників.

Склад Суду Аудиторів

Суд включає по одному представнику від кожної держави-члена, 28 станом на початок 2014.

Представники призначаються на шість років Радою ЄС, за згодою з Європейським Парламентом.

Зі свого складу члени обирають на 3 роки Голову, з правом повторно переобрання.

З огляду на суттєве зростання кількості членів СА після розширення Євросоюзу, для підготовки певних звітів і позицій Суд, згідно з Ніццьким договором, отримав право створювати «палати» з кількох членів. Робота СА здійснюється в 5 постійних контрольних палатах (камерах).

Компетенція СА (Рахункової палати)

Всі інституції ЄС, і будь-які установи, які оперують коштами від імені ЄС, а також державні ревізійні органи чи урядові відомства мусять надавати документи на запит Суду аудиторів (СА).

За потреби Суд аудиторів може вивчати документи: «на місці в інших інституціях… та державах-членах» або «в приміщенні будь-якого органу, що управляє коштами від імені Спільноти та будь-якої фізичної чи юридичної особи, яка отримувала гроші з бюджету» (стаття 248.3 Договору про заснування Європейської Спільноти).

Результати своїх досліджень оприлюднює у вигляді звітів — регулярних річних та спеціальних тематичних. Крім того, за законом, перш ніж ухвалювати фінансові й антишахрайські законодавчі акти, Рада запитує думку Суду аудиторів.