Європейська економічна інтеграція

Навчальні завдання:

- вивчити історію виникнення ЄС;

- розглянути етапи створення Європейського Союзу;

- визначити структуру та етапи розширення ЄС;

- з’ясувати цілі та принципи функціонування Європейського Союзу;

- вивчити інституціональну структуру ЄС;

- розглянути основні напрями зовнішніх відносин ЄС;

- визначити особливості зовнішньої політики ЄС.

Історія, структура та принципи функціонування

Європейського Союзу

 

Найбільші масштаби, глибина та динаміка притаманні інтеграції західноєвропейських країн у рамках Європейського союзу (ЄС).

Початком західноєвропейської економічної інтеграції вважають 1946р., коли Прем'єр-міністр Великобританії Вінстон Черчіль у своїй історичній промові в Цюріху (Швейцарія) заявив про необхідність створення «свого роду Сполучених Шта­тів Європи».

Влітку 1947 р. почав діяти американський план Маршала, метою якого було сприяння прискореному відродженню економі­ки Європи. Допомогу було запропоновано всім державам конти­ненту, проте прийнята вона була лише тими країнами, які в по­дальшому стали називатися Західною Європою. Для розподілу допомоги згідно з планом Маршалла у 1948р. було засновано Організацію Європейського Економіч­ного Співробітництва (яку згодом було перейменовано в Органі­зацію Економічного Співробітництва та розвитку), а в 1949р. було створено Раду Європи (це об'єднання 40 країн, що займаєть­ся переважно питаннями освіти і культурного співробітництва). У 1948р. почав діяти митний союз країн Бенілюксу, який об'єднав Бельгію, Нідерланди та Люксембург. Країни об'єднувалися, інтеграція нарощувала темпи.

Перші конкретні кроки на шляху до нового союзу було зроблено завдяки французам Жаку Моне та Роберту Шуману, яким належить ідея і план створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Це відбулося 9 травня 1950р. і відтоді ця дата відзначається як День Європи. В основу створення ЄОВС було закладено ідею про передачу управління виробництвом вугілля та сталі єдиному наднаціональ­ному органу, а метою стало переведення ключових галузей війсь­кової індустрії під міжнародний контроль (аби запобігти підготов­ці до нової світової війни). Договір про створення ЄОВС було під­писано у Парижі 18 квітня 1951p., а набрав він чинності 10 серпня 1952 р. Учасниками цього об'єднання стали шість країн – Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина та Італія.

Поступово шість країн-засновників ЄОВС продовжили акти­вну діяльність у напрямі об'єднання своїх зусиль. Як результат, 25 березня 1957р. «шісткою» було підписано Римські договори про заснування:

1) Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС);

2) Європейського Співтовариства з атомної енергії (Євратом).

Римські договори вступили в дію з 1 січня 1958р. і засвід­чили про існування трьох Європейських співтовариств, діяль­ність яких мала на меті:

- сприяти економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня народів Європи;

- запобігти війні, сприяти зміцненню миру і свободи;

- створити «як ніколи тісний союз народів Європи».

Римським договором передбачалося ліквідувати всі національні бар'єри на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-учасницями і перейти до вироблення спільної зовнішньоекономічної, сільськогосподарської і транспортної політики.

Злиття трьох співтовариств(ЄОВС, ЄЕС, Євратому) в Єдине Європейське Співтовариство сталося 1967 р., тобто відбулося злиття їх органів керування з метою спрощення схеми управління, змен­шення витрат на управління і підвищення ефективності у вирі­шенні економічних завдань. У 1968 р. було утворено Митний союз країн ЄС з відповідними угодами про відміну митних податків і зняття кількісних обмежень; введення єдиного митного тарифу для інших країн; проведення єдиної зовнішньоторговельної та аграрної політики. Головною метою Співтовариства бу­ло створення єдиного економічного простору (рис. 20.1). Поставлене завдання вдалося успішно вирішити до початку 1993р. шляхом створення Внутрішнього (Спільного) ринку – простору без внутрішніх кордонів, у межах якого забезпечено чо­тири свободи (свобода пересування товарів, послуг, робочої сили і капіталу). Для вирі­шення політичних завдань з на­зви Єдиного Європейського Співтовариства було вилучено слово «економічне», як підтвердження того, що віднині будуть вирішува­тися не тільки завдання економіки. Це нововведення було закріп­лено в Маастрихтському Договорі, який було підписано в 1992 р. у нідерландському місті Маахстрихт, та який набрав чин­ності 1 листопада 1993 р. Саме з цього дня європейські співто­вариства стали офіційно називатися Європейським Союзом.

 

 

Євратом(1958 р.)

ЄОВС(1952 р.)

ЄЕС(1958 р.)

6 країн: Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Німеччина, Франція, Італія

Єдине Європейське Співтовариство (ЄЕС),1967 р.

прообраз

Європейський Союз (ЄС),1993 р.

Рисунок 20.1 – Етапи створення Європейського Союзу

 

Зміна назви – не формальність: трансформація співтовариств у Союз передбачає, що в багатьох сферах країни-члени перейдуть від координації дій національних урядів до проведення спільної політики. Отже, у відповідності з цим Договором було окреслено дві нові сфери співробітництва: 1) єдина зовнішня по­літика і політика у галузі забезпечення безпеки; 2) правосуддя і ті­сна взаємодія у вирішенні внутрішніх питань.

Отже, Європейський Союз – це правова і інституціональна основа функціонування Європейського Співтовариства як об'єднання трьох відомих співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євратом). ЄС на відміну від Європейського Співто­вариства не має права юридичної особи. На сьогоднішній день обидва терміни існують і кожний з них має конкретну сферу застосування.

Лісабонським договором проведено переформатування структури ЄС. Так, скасовано започатковану Маастрихтським договором тристовпову структуру, ЄС перетворився на єдину інтеграційну систему та отримав широку міжнародну правосуб'єктність. Разом із тим відмова від трьох опор не відхиляє застосування різноманітних методів управління у різних сферах предметної компетенції. Лісабонський договір вирізняє близько 30 таких сфер, що розпадаються на кілька «підсфер». З огляду на це по суті ЄС складається з 20-30 «стовпиків». Разом із тим деякі складові збереглися, зокрема йдеться про відсутність юрисдикції судових органів ЄС в сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки, внаслідок чого Суд ЄС позбавляється можливості контролювати дії держав-членів, що випливають із зобов'язань із підтримки порядку, безпеки та законності. Разом із тим у сфері спільної закордонної та безпекової політики збереглася модель міждержавного співробітництва, характерного для відносин суверенних держав у площині міжнародного права. Відповідно досить проблематичною є ефективна реалізація у цій сфері принципів верховенства права ЄС та його прямої дії.

У грудні 1969 р. у Гаазі було прийнято рішення про розширення Співтовариства та поглиблення інтеграції. Так, з 1 січня 1973 р. до «шестірки» приєдналися 3 країни, в 1981 р. – ще 1, в 1986 р. – 2, в 1995 р. – 3. Норвегія, яка також провела обговорення, вирішила не вступати до ЄС після того, як національний референдум в листопаді 1994 р. відхилив її членство в ЄС. З 1 травня 2004 р. відбулося найбільше розширення ЄС за всю історію його існування – до ЄС приєдналися 12 країн. 1 липня 2013 р. відбулося шосте розширення ЄС – його повноправним членом стала Хорватія. Отже, сьогодні Європейський Союз нараховує 28 країн із загальною чисельністю населення понад 400 млн. чол. (табл. 20.1).

 

Таблиця 20.1 – Етапи розширення Європейського Союзу

Роки	Кількість країн-членів	Країни, які приєдналися до Європейського Союзу
		Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія
		Великобританія, Данія, Ірландія
		Греція
		Іспанія, Португалія
		Австрія, Фінляндія, Швеція
		Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Словаччина, Словенія, Польща, Угорщина, Чехія
		Болгарія, Румунія
		Хорватія

 

Основними цілями Європейського Союзу є:

- створення міцного союзу народів Європи;

- сприяння збалансованому та тривалому економічному прогресу завдяки ліквідації внутрішніх кордонів, посиленню економічної і соціальної взаємодії, створенню Економічного і Валютного Союзу (EBC) і запровадженню єдиної валюти;

- утвердження власної ідентичності в міжнародній сфері шляхом проведення спільної зовнішньої політики і політики в області безпеки, а в перспективі – спільної оборонної політики;

- розвиток співробітництва в юридичній сфері;

- збереження та примноження загального добробуту.

З розвитком ЄС сформувалась відповідна інституційна структура наднаціонального регулювання, органами якої є Європейська рада, Європейське політичне співробітництво, КомісіяЄС, РадаЄС, Європарламент. Економічна і соціальна рада, Суд і Контрольна палата ЄС (рис. 20.2). Розгалужена інституційна структура ЄС включає також ряд консультативних і допоміжних організацій та установ, систему фінансових фондів.

 

Європейська Рада Скликається двічі на рік у складі глав держав і урядів

Європейське політичне співробітництво Нарада міністрів закордонних справ

Комісія ЄС (КЄС) Виконавчий орган складається з голови і 28 членів комісії, які призначаються урядами країн-членів ЄС за встановленою квотою. Термін повноважень – 5 років

Рада ЄС (Рада міністрів ЄС) Сесії проводяться у разі необхідності на рівні 28 міністрів, які відповідають за ту чи іншу форму діяльності

Європейський Парламент Складається з 754 депутатів, які обираються прямим загальним голосуванням громадян країн-членів ЄС за встановленою квотою

Європейська система центральних банків Наднаціональний орган фінансового регулювання, який об’єднує Європейський центральний банк (ЄЦБ) і національні центральні банки 28 країн-членів ЄС. Управління здійснюється органами управління ЄЦБ

Суд ЄС Складається з 28 суддів і 8 генеральних адвокатів, які призначаються урядами країн-членів ЄС на 6 років

Рахункова палата Контролює правиль-ність фінансових операцій, законність використання коштів ЄС, складається з 28 чоловік, які признача-ються на 6 років главами держав і урядів

 

Рисунок 20.2 – Інституціональна структура ЄС

Сьогодні ЄС є ядром загальноєвропейської економічної інтеграції. При цьому можна виділити Європейське інтеграційне поле, на якому чітко простежуються реальні контури Європейського континентального ринку (рис. 20.3).

Отже, європейська інтеграція – це магістральний напрямок розвитку континенту, який визначає як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце в світі. Від часу свого заснуван­ня Європейський Союз поступово перетворився на один із найпотужніших фінансово-економічних і політичних центрів світу, ключовий компонент нової архітектури європейської безпеки, яд­ро системи європейських цінностей і стандартів.

 

ЄС

ЧЕС

снд

Європейський континентальний ринок

Балтій-ський ринок

ЄАВТ   ЄАВТ

ЦЕФТА

ЕС

 

Рисунок 20.3 – Регіональні сегменти загальноєвропейської економічної інтеграції