Історія та особливості сучасного світового ринку праці

Історично переміщення значних мас людей відбувалося практично в усі епохи існування людства. У Древньому Світі (XVIII- XVII ст. до н. е.) гіксоси, що мешкали в прикаспійських степах, завойовували Йорданію, Північну Аравію, Єгипет, заснували Нове царство. Відбулася зміна релігії, припинилося будівництво піра­мід. Сармати у III ст. до н. е. з Центральної Азії вторглися у воло­діння скіфів у північному Причорномор'ї. Готи у II ст. н. е. пересе­лялися від Балтійського до Чорного моря. Слов'яни розселялися від Балтійського до Чорного і Середземного морів. Араби-мусульмани (VI-VIІ ст.) з Центральної Аравії розширили свій вплив від Іспанії до Паміру. Монголи (XIII ст.) розширили улус від Чорного до Жовтого моря.

Розвиток європейської цивілізації вносить корінні зміни в характер міграційних процесів. Саме становлення економічної цивілізації, набуття економічними відносинами домінуючого значення в процесі господарчої діяльності лю­дини формує передумови появи та розвитку трудової міграції найманих працівників, як специфічної форми міжнародної міграції. Розвиток матеріальної бази господарювання, покращення умов життя зумовлює активний розвиток туризму, міграції з метою одержання сучасної освіти.

Виділяють кілька етапів міжнародного переміщення робочої сили (табл. 12.1).

Становлення і бурхливий розвиток міжнародного ринку робочої сили є свідченням того, що процеси інтернаціоналізації затвердилися й у сфері трудових відносин та набули глобального харак­теру.

Таблиця 12.1 – Етапи міжнародного переміщення робочої сили

Етап	Характеристика
Перший етап – відкриття і освоєння американського континенту.	Основними потоками були рух переселенців із Західної Європи та масовий вивіз рабів з Афри­канських країн. З XVI до кінця XIX ст. за підрахунками дослід­ників було вивезено близько 12 млн. жителів африканського континенту.
Другий етап – промислова революція в Європі в ост. третині XVIII – середині XIX ст.	Нагромадження капіталу й зміни в його органічній структурі стало передумовою «відносного перенаселення» європейських країн, масової міграції з Європи в Північну Америку, Австралію, Нову Зеландію.
Третій етап – 80-ті pp. XIX ст. – початок Першої світової війни	Концентрація капіталу стимулювала зростання попиту на ро­бочу силу в США та масову еміграцію з відсталих районів Європи, їхню основу складала некваліфікована робоча сила, вихідці із сіль­ської місцевості. Основну частку міграційних потоків складали мігранти з Італії та Східної Європи.
Четвертий етап – період між двома світовими війнами	У результаті економічної кризи 1929-1933 рр. та виключення СРСР із числа країн-постачальників емігрантів відбувається скорочення масштабів світової міграції, рееміграція з США. Другу Світову вій­ну ознаменовано масовою примусовою міграцією населення завойо­ваних країн на роботи в Німеччину (щорічно 12-15 млн. чол.).
П'ятий етап – після Другої Світової війни	Відбувається зростання внутрішньоконтинентальної міграції, зростання попиту на кваліфіковану робочу силу, «відплив інтелекту», посилення державного регулювання трудової міграції. Серед масових міграційних потоків у цей період можна виділити потоки біженців з В'єтнаму в 1974-1975 pp. і з Куби в 1960, 1980 pp.
Сучасний етап – глобалізацій ні процеси, що відбуваються у світовій економіці	Загальна чисельність робочої сили у світі склала на початку нового тисячоліття більш 3 млрд. чол.: її приріст у промислово розвинутих країнах склав 40%, у Пів­денній Азії – 93%, на Близькому Сході і у Північній Африці – 76%. Випереджаючий приріст пропозиції послуг праці в найбідніших країнах виступає одним з стимулів росту міграції населення з цих країн. Удосконалювання світової транспортної системи, відносне здешевлення її послуг забезпечують можливість переміщення значних мас мігрантів.

 

 

У світі утворилися постійні ринки робочої сили (рис. 12.2).

Перший ринок – Північно- і Південноамериканський регіон, трудові ресурси якого склалися історично за рахунок переселенців (у 1946-1982 pp. у США в'їхало 3,6 млн. чол., Канаду – більше 2 млн., у 90-х pp. – до 900 тис. мігрантів щорічно, в основному – вихідці з Латинської Америки, Японії. Індонезії, Філіппін, Південної Кореї, Південної й Східної Європи. При цьому 40-50% фахівців, що в'їжджали в країну, були вихідцями з Індії, 10% – з Китаю).

 

Ринок країн Перської затоки

Північно- та Південно- американський ринок

Західноєвропейський ринок

Африканський ринок

Міжнародні ринки робочої сили

Азіатський ринок (Південно-Західна та Західна Азія)

Рисунок 12.2 – Міжнародні ринки робочої сили

При збереженні нинішніх показників народжуваності та характеру міграційних потоків за підрахунками експертів, до 2050 р. населення США зросте до 402 млн. чол., а частка білого населення скоротиться до 52,8%. При цьому майже поло­вина приросту вже зараз приходиться на переселенців. У Латинській Америці нараховується понад 8 млн. переселенців, основні центри – Аргентина, Бразилія, Венесуела, Чилі. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу.

Другий ринок – Західноєвропейський (країни Західної та Північної Європи) – близько 20 млн. переселенців. Велику роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Характерною рисою європейських країн є перевага мігрантів, що мають до­звіл на постійне проживання: середня тривалість перебування іноземців складає 10 років. Основу потоку переміщень у високорозвинені країни – Німеччину, Анг­лію, Францію, Австрію, Нідерланди складають емігранти з Туреччи­ни, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусі, а також з Індії, Пакис­тану, Афганістану, В'єтнаму та інших країн, що розвиваються. Ха­рактерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвиненої країни в іншу. Своєрідними центром тяжіння робочої сили за останні роки для робітників країн СНД та інших близько розташованих країн Східної Європи стала Російська Федерація.

Третій ринок – Азіатський (Південно-Західна й Західна Азія). Особливість ринку полягає у тому, що переміщення робочої сили із самого його початку має тимчасо­вий характер. Загальне число іноземних робітників перевищує 4 млн. чол. Основні імпортери трудових ресурсів – Японія, Південна Корея, Бруней, Гонконг, Малайзія, Тайвань, Сінгапур. Основні експортери – В'єтнам, Лаос, Таїланд, Філіппіни, Індія. ста­ли Ізраїль, Південно-Африканська Республіка, Південно-Східна Азія.

Четвертий ринок – ринок країн Перської затоки (нафтовидобувних країн Близького Схо­ду) – новий центр тяжіння РС, який наприкінці 90-х pp. ХХ ст. нараховував 5 млн. переселенців або більше 50% робочої си­ли. Основними країнами регіону, що приймають РС, є ОАЕ, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Виїжджають з арабських країн – Єгипту, Сирії, Йорданії, Па­лестини, Пакистану, Індії, Філіппін. Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить понад 50%, зокрема: в Катарі – 85%, ОАЕ – 90%, Кувейті – 87%, Омані – 70 %, Саудівській Аравії – 60%, Бахрейні – 51%. Переважну частину мігрантів забезпе­чують Єгипет, Ірак, Сирія, Йорданія, Палестина. Міграція носить яскраво виражений тимчасовий характер.

П’ятий ринок – Африканський – налічує більш 6 млн. переселенців. Центр – Центральна й Південна Африка, ПАР, Зімбабве, Камерун, Гана, Кенія, Ліберія, Північна Африка – країни Магрибу.

Особливості сучасного ринку праці полягають в наступному:

- стримуванні росту заробітної плати;

- упровадженні гнучких форм зайнятості на умовах строкового трудового договору;

- збільшенні тривалості робочого тижня;

- розширенні практики поєднання професій;

- перерозподілі робочих місць на користь більш кваліфікованих працівників;

- скороченні соціальних зобов'язань, у тому числі й пенсійного страхування;

- переносі (збільшенні) віку виходу на пенсію;

- розширенні прав підприємців у сфері найму й звільнення робочої сили.

Сучасний світовий ринок праці характеризують такі основні моделі трудових відносин:

Європейська (континентальна, корпоративістська) модель передбачає активну роль держави в регулюванні соціально-економічних відносин, високий рівень соціального партнерства між робітниками й роботодавцями та правової захищеності працівників, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації. Ця модель має два різновиди:

1) демократичний корпоративізм – найбільш поширений в скандинавських країнах, особливо в Швеції. Основою цієї моделі є ідея соціального партнерства. Значний вплив на трудове законодавство й трудові стосунки здійснюють сильні профспілки, завдяки яким встановлено високий рівень мінімальної заробітної плати, якого підприємці мусять неухильно дотримуватися. Наймання й звільнення працівника здійснюється тільки за узгодженням з профспілкою. Держава витрачає великі кошти на пенсійне забезпечення, освіту й професійну підготовку робітників, охорону здоров'я. Наприклад, у Швеції соціальні витрати становлять до 29% доходів трудового населення. В скандинавських країнах рівень бідності – найнижчий у групі розвинутих країн. Позитивною стороною шведської моделі є високий рівень захищеності працівників і малозабезпечених та економічно неактивних верств населення (пенсіонерів, дітей, інвалідів, студентів). У той же час значні кошти на соціальні потреби лягають досить відчутним тягарем на підприємців, оскільки підвищуються податкові ставки, відрахування до пенсійного фонду. В цілому угода між підприємцями й працівниками досягається на основі консенсусу шляхом взаємних поступок; соціальні конфлікти виникають рідко.

2) ієрархічний корпоративізм притаманний Японії, тому він одержав ще назву японської моделі. Її характерною особливістю є система довічного найму працівників. Якщо робітник чи службовець сумлінно пра­цює, фірма триматиме його на роботі аж до виходу на пенсію. Навіть у скрутних для фірми ситуаціях підприємець намагається зберегти контингент кадрових робітників, переводячи їх, наприклад, на неповний робочий тиждень. Трудові відносини мають патерналістський характер: робітник відданий своїй фірмі й особливо її власникові (керівнику); керівник, у свою чергу, турбується про свого робітника, входячи навіть у справи його особистого життя. Фірма функціонує за принципом жорсткої субординації. Підлеглий підпорядкований тільки своєму безпосередньому начальнику, він не може «через голову» начальника звернутися до того, хто стоїть щаблем вище в ієрархічній структурі керівництва фірми. Характерною рисою цієї моделі є також постійне піклування про безперервне підвищення кваліфікації робітника. Існують відповідні для цього інституції, «гуртки самоосвіти». На це витрачаються значні кошти від держав і фірм, але така форма організації праці сприяє підвищенню її продуктивності.

Англосаксонська (ліберальна) модель характеризується мінімальним втручанням урядових структур у механізм взаємодії підприємців і робітників, свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства.Притаманна США, Канаді, менше – Великій Британії та Ірландії. Роль профспілок дуже послаблена порівняно з іншими країнами: підприємці укладають контракти з найманцями, виходячи з конкретної ситуації на ринку праці й часто можуть звільнити робітника без згоди профспілкової організації. Це надає гнучкості поведінки в ситуаціях, коли економічна кон'юнктура вимагає оперативного скорочення персоналу. Стосунки між підприємцем та робітником будуються насамперед, на професійних якостях робітника: кваліфікації, освіті, сумлінній праці.

Соціально-ринкова модель найхарактерніша для Німеччини. Важливою її рисою є державна підтримка малозабезпечених верств населення й тих, хто має потребу в соціальній підтримці (дрібні фермери й фірми, молодь, люди похилого віку; безробітні, іммігранти). В цілому така політика знаходить підтримку підприємців і взагалі заможного населення. Проте останнім часом вони висловлю­ють невдоволення високим рівнем податків, що є неминучою платою за великі соціальні виплати. Підприємці намагаються скорочувати контингент робочої сили, економлячи на відрахуваннях у соціальні фонди. Через це в Німеччині рівень безробіття дещо вищий, ніж у більшості інших держав ЄС. Уряд Німеччини, стурбований такою ситуацією, розглядає можливості коригування традиційної моделі в бік зниження рівня соціальних витрат.

Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.

Інші країни тяжіють до якоїсь з означених моделей, хоч основні риси кожної моделі проступають тут не так виразно.

У процесі глобалізації зростає значення активізації діяльності відповідних міжнародних інститутів, упровадження відповідних норм і стандартів. Обговорюється питання про розробку міжнародної системи сертифікації професійної кваліфікації. Основні міжнародні норми в цій сфері містяться в рішеннях Соціального саміту в Копенгагені 1995 p., Декларації МОП 1998 р. Про основні принципи і права в сфері праці. Концепції МОП про гідну зайнятість, Глобальній програмі зайнятості МОП, Міжнародній програмі по скасуванню дитячої праці.

Рекомендована література для вивчення теми: [2, с. 11-25], [3], [4, 149-155], [5, с. 321-341], [6], [7], [8, c. 79-87], [9, c. 313-320; 795-797], [10], [12, c. 130-165], [13, c. 141-181], [14], [15], [16], [17, с. 75-80], [19, с. 139-151], [20, с. 121-128], [21], [22], [23], [24], [25], [26, с. 208-215], [27, с. 92-95], [28, с. 85-87], [30, с. 94-115], [31-49].

Тема 13

Міжнародна трудова міграція

Навчальні завдання:

- надати поняття міграції;

- визначити спонукальні причини міграції населення;

- з’ясувати особливості трудової міграції та її види;

- охарактеризувати основні соціально-економічні причини міжнародної трудової міграції;

- визначити види міжнародної міграції робочої сили;

- проаналізувати офіційні джерела інформації про міграцію робочої сили

- з’ясувати напрямки та наслідки міжнародної міграції робочої сили для всіх учасників;

- надати поняття державної міграційної політики;

- дослідити особливості регулювання процесів трудової міграції.