Економічна основа та класична теорія міжнародної торгівлі

Оскільки саме міжнародна торгівля обумовлює обсяги, зміст, напрямок потоків економічних благ і виробничих ресурсів, що приносять країнам доход, вона здавна є предметом дослідження в економічній теорії.

В теорії міжнародної торгівлі центральними є проблеми:

1) Чому існує торгівля, якими є її економічні основи?

2) Наскільки вигідна торгівля для кожної з країн-учасниць?

3) Що обрати для економічного зростання: свободу торгівлі чи протекціонізм?

Пояснення першопричин, що породжують міжнародну торгівлю, ґрунтується на законі порівняльних (вартісних) переваг. Сутність його полягає в тому, що кожна країна має порівняльні переваги у виробництві якого-небудь товару (тобто виготовляє його з меншими витратами) і отримує виграш, спеціалізуючись на його виробництві і обмінюючи на товари, котрі вона сама неспроможна ефективно виготовляти. В теорії міжнародної торгівлі докладно розглянуто різні аспекти порівняльних переваг та їх роль в міжнародному поділі праці і спеціалізації виробництва.

А. Сміт перший, доводячи вигідність для країни вільної торгівлі, розробив теорію абсолютних переваг (absolute advantage theory). Згідно з цією теорією країни, що володіють природними перевагами (пов'язаними з кліматичними умовами і природними ресурсами) та придбаними перевагами (пов'язаними з розвитком технології та високою кваліфікацією працівників) у виробництві тих чи інших товарів, можуть виготовляти їх більш ефективно, ніж інші. Якщо торгівля не буде обмежена, стверджував А. Сміт, то кожна країна спеціалізуватиметься на виробництві тих товарів і послуг, в якому вона має абсолютну перевагу. Обмін між країнами надлишками спеціалізованої продукції є вигідним для кожної країни.

Д. Рікардо розвинув доводи А. Сміта на користь вільної торгівлі і розширив зону порівняльних переваг для вигідної міжнародної торгівлі, ввівши принцип відносної переваги. Теорія відносної переваги у витратах (comparative advantage theory) стверджує, що міжнародна торгівля вигідна для будь-якої країни: і для тієї, котра ні в чому не має переваг, і для тієї, котра має переваги абсолютно для всіх товарів. В кожній країні (без урахування абсолютних переваг) завжди знайдеться товар, виробництво якого більш ефективне (щодо співвідношення витрат), ніж виробництво решти товарів. Країна отримає більший виграш, якщо сконцентрує свої ресурси на більш ефективних виробництвах. Товар, для якого відносна вигода є найбільшою, і повинен експортуватись.

Отже, будь-яка країна має абсолютну перевагу у виробництві того товару, якого на одиницю витрат вона може виробити більше, ніж інші країни. Абсолютна перевага – це можливість країни провадити який-небудь товар більш ефективно (тобто з меншими витратами на одиницю продукції) у порівнянні з іншими країнами, що провадять той же товар. Відносна (порівняльна) перевага – це здатність провадити товар або послугу з відносно меншими витратами заміщення. В умовах, коли зовнішня торгівля відсутня, кожна країна може споживати тільки ті товари й тільки ту кількість, що вона виробляє, а відносні (альтернативні) ціни цих товарів на внутрішньому ринку визначаються відносними витратами їхнього виробництва. Таким чином відносна (альтернативна) ціна товару 1, виражена через вартість товару 2 складе:

(4.1)

де А₁ й А₂ - відповідно витрати на виробництво товару 1 і витрати на виробництво товару 2 у розглянутій країні.

Якщо альтернативні витрати (поняття тотожно альтернативній ціні) на виробництво тих самих товарів у країні 1 нижче, ніж у країні 2, то формула відносної переваги має вигляд:

або Р₁ < P₂ (4.2)

де - відносна ціна (альтернативні витрати на виробництво) товару і у країні 1;

- відносна ціна (альтернативні витрати на виробництво) товару і у країні 2.

Формула (4.2) показує, що країна 1 має відносну (порівняльну) перевагу у виробництві товару 2.