Характеристика Європейської валютної системи

 

У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну регіональну валютну систему – Європейську валютну систему – з метою стимулювання процесів економічної інтеграції. Як форма організації валютних відносин країн-членів ЄС, Європейська валютна система (ЄВС) в сучасному вигляді почала діяти з березня 1979 р. Основними рисами ЄВС є: встановлення режимів загального коливання валютних курсів; створення колективної валюти; використання валютних інтервенцій для підтримки ринкових курсів валют у межах погоджених відхилень; стимулювання європейських інтеграційних процесів.

Попередником ЄВС був режим загального коливання валютних курсів, що називався «європейською валютною змією», був введений з метою стимулювання процесів західноєвропейської валютної інтеграції і захисту фінансових ринків та застосовувався країнами-членами ЄС з квітня 1972р. до березня 1979р. (до введення ЕКЮ). Використання цього методу є своєрідною формою валютного коридору і пов'язане з прийняттям у 1971р. «плану Вернера» – поетапного створення економічного і валютного союзу, кінцевою метою якого було забезпечення повної взаємної конвертованості валют країн ЄС на основі незмінних паритетів. Відповідно до положень цього плану, на першому етапі (1971-1974 рр.) передбачалося звуження меж коливань валютних курсів спочатку до ±1,2%,а потім до нуля, уніфікація валютної політики на основі її гармонізації та координації, узгодження економічної, фінансової та грошово-кредитної політики.

На другому етапі (1975-1976 рр.)намічалося завершення всіх цих заходів. Така система коливання валютних курсів одержала назву «змія в тунелі» («змія» у графічному зображенні системи означала вузькі границі коливань курсів валют країн ЄС між собою ± 1,125%, а «тунель» – зовнішні границі їхнього загального коливання до дол. США й інших валют ± 2,25%, для Іспанії й Італії 6%). Курси валют стримувалися за допомогою валютних інтервенцій центральних банків. Щомісяця між країнами-учасницями здійснювалося вирівнювання пасивного сальдо через викуп своєї валюти в центральних банків інших країн в обмін на конвертовану валюту. З метою надання кредитів країнам-членам ЄС для погашення дефіцитів платіжних балансів, здійснення розрахунків і підтримки валютних курсів 6 квітня 1973 р. був створений Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС – European Monetary Cooperation Fund, EMCF). Ресурси ЄФВС формувалися за рахунок внесення 20% офіційних золотих і доларових резервів країн-членів ЄВС. Операції з взаємної підтримки курсів валют у рамках ЄФВС здійснювалися завдяки механізму багатобічного клірингу по сальдо взаємних зобов'язань і кредитів Центральних банків.

На третьому етапі (1977-1979 рр.) передбачалося передати наднаціональним органам ЄС деякі повноваження, що належали національним урядам, створити європейську валюту з метою вирівнювання валютних курсів і цін на базі фіксованих паритетів. Планувалося створення єдиної бюджетної системи, оптимізації діяльності банків і банківського законодавства. Ставилося завдання заснувати спільний центр для вирішення валютно-фінансових проблем і об'єднати центральні банки ЄС за зразком Федеральної Резервної Системи США для гармонізації грошово-кредитної та валютної політики. Незважаючи на деякі зрушення в інтеграційному процесі, «план Вернера» зазнав поразки. Це було обумовлено розбіжностями в ЄС, зокрема – між прагненнями національного суверенітету та спробами наднаціонального регулювання валютно-кредитних відносин, відмінностями в темпах економічного розвитку, кризами 70-х – початку 80-х рр. ХХ ст.

До 1991р. Європейська валютна система використовувала в основному елементи валютного регулювання, напрацьовані за роки співробітництва (1972-1979 рр.) між центральними банками країн Західної Європи. Основою ЄВС була європейська валютна одиниця – ЕКЮ, введена в 1979 р. Емісія ЕКЮ на 25% забезпечувалася золотом, на 25% доларами США і на 50% національними валютами країн-членів ЄВС: для цього країни об'єднали по 20% офіційних золотовалютних резервів. Технічно емісія здійснювалася у вигляді записів на рахунках центральних банків країн-членів ЄВС в ЄФВС.

У 1989 р. вступив у дію «план Делора», відповідно якого передбачалося:

1) здійснення скоординованої економічної і валютної політики окремих країн ЄС;

2) установа центрального банку ЄС;

3) заміну національних валют єдиною валютою ЄС

Під час реалізації «плану Делора» виникла потреба створення Економічного і валютного союзу (EBC), оскільки в рамках лише економічного союзу залишалися відмінності в організації кредиту, розрахунків, курсової політики, а, відповідно, і пов'язані з цим валютні ризики, затримки платежів, відмінності в цінах, неспівставність податків, різнопланова валютна політика. Отже виникла необхідність кредитно-грошового регулювання в ЄС на «наднаціональному» рівні, основою якого була б єдина грошова одиниця – євро. Саме так бу­ло названо єдину валюту ЄС на сесії Європейської Ради в Мадриді у грудні 1995 р.

Для країн-учасниць нової європейської валютної системи у Маастрихтській угоді (1992 р., м. Маахстрихт, Нідерланди) країни-члени ЄС поставили жорсткі вимоги щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користуватися євро (критерії конвергенції):

- дефіцит держбюджету не може перевищувати 3% від ВВП, або він повинний постійно і швидко зменшуватися до рівня 3%;

- сукупний держаний борг не повинен перевищувати 60% від ВВП;

- річна інфляція не може перевищувати середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції (приблизно 3-3,5%) більш як на 1,5%;

- середнє номінальне значення довгострокових процентних ставок не повинно перевищувати 2% від середнього рівня цих ставок трьох країн з найбільш стабільними цінами (приблизно 9%);

- країни, що переходять на нову європейську валюту, мають на протязі не менше двох років дотримуватися встановлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі європейських валютних систем (визначені межі коливань складають ±2,25%).

Згідно із цими критеріями, які стали своєрідною перепусткою до зони євро, країни мали проводити стабілізацію державних фінансів. Європейською Комісією було запроваджено «систему попередження» за їх невиконання, а також передбачено штрафні санкції.

В цілому, просування до EBC було заплановано у вигляді трьох послідовних етапів:

1) підготовчий (до 31 грудня 1993 р.), у ході якого було знято всі або майже всі обмеження щодо переміщення платежів і капіталів, завершено створення Спільного ринку, а країни розпочали стабілізацію своїх державних фінансів згідно із встановленими критеріями;

2) організаційний (до 31 грудня 1998 р.), у ході якого відбувалася розробка юридичної бази майбутньої Європейської Системи Центральних банків (ЄСЦБ), формувалася в цілому правова та інституційна база Союзу, а країни завершували програми по стабілізації державних фінансів. Саме на цьому етапі було створено Європейський Валютний Інститут (1994 р.), який згодом трансформовано у Європейський Центральний Банк (1998 р.).

За своєю структурою EBC – це двохрівнева система банків, до складу якої входить Європейський Центральний банк (ЄЦБ) та Центральні банки країн-членів. Очолює цю систему ЄЦБ. Потрібно чітко розрізняти поняття «Європейська система Центральних банків» та «євро-система Центральних банків». До першої системи входять Централь­ний Європейський банк та Центральні банки всіх країн-членів ЄС. До «євро-системи Центральних банків» належать Центральний Європейський банк та Центральні банки країн-членів зони євро.

3) завершальний (з 1 січня 1999 р. до лип­ня 2002 р.), основними завданнями якого були: початок функціонування Європейської Системи Центральних Банків, перехід до єдиної валюти євро та проведення єдиної валютної політики.

Останній (завершальний) етап розбивався на 3 конкретних сходинки. Суть завдань, які вирішуватимуться послідовно, на кожній із них, наведено у табл. 16.2. Цим було закладено початок створенню на території європейського континенту єдиної економічної системи, яка здатна на рівні конкурувати зі США та Японією.

Таблиця 16.2 – Заключний етап створення Економічного і валютного союзу

Фази	Події
Фаза «А» (1998 р.)	- приймається остаточне рішення щодо членства країн у EBC - затверджується Європейська система Центральних банків на чолі з Європейським Центральним банком (ЄЦБ) - ліквідується Європейський Валютний Інститут
Фаза «В» (1 січня 1999 р. — 1 січня 2002 р.) Введення євро у безготівковий обіг	- фіксуються курси валют країн-членів EBC по відношенню до нової валюти євро - початок здійснення валютної політики лише в євро - випуск державних цінних паперів у новій валюті євро - всі активи, пасиви і операції в ЕКЮ перераховуються в євро у співвідношенні 1:1 - вводиться подвійне маркірування прейскурантів і всіх фінансових документів - друкуються банкноти та чеканяться монети в євро
Фаза «С» (1 січня 2002р. - 1 липня 2002р.) Введення євро у готівковий обіг	- всі види операцій і розрахунків здійснюються в євро - відбувається обмін та вилучення із обігу національних грошових знаків - наднаціональні інститути ЄС здійснюють свою діяльність у повному обсязі

 

Рекомендована література для вивчення теми: [2, с. 106-129], [3], [4, c. 174-207], [5, с. 15-157], [6], [7], [8, c. 122-153], [9, c. 427-481], [10], [12, c. 165-196], [13, c. 161-181], [14], [15], [16], [17, с. 89-101], [18], [19, c. 151-174], [20, c. 129-149], [21], [23], [24], [25], [26, с. 248-265], [27, с. 109-118], [28, с. 98-105], [30, c. 115-134], [31-49].

 

Тема 17

Міжнародні розрахунки

Навчальні завдання:

- надати загальну характеристику міжнародних розрахунків;

- визначити основних суб'єктів міжнародних розрахунків;

- з’ясувати особливості та сферу застосування міжнародних розрахунків;

- визначити типи, форми та найпоширеніші умови здійснення міжнародних розрахунків;

- дослідити техніку здійснення основних форм міжнародних розрахунків;

- вивчити особливості інкасової форми розрахунків;

- вивчити особливості акредитивної форми розрахунків;

- визначити особливості банківського переказу та його різновидів;

- розглянути засоби платежу, що використовуються при здійсненні міжнародних розрахунків (вексель, чек, міжнародні експрес-переказ та ін.);

- дослідити особливості функціонування міжнародних платіжних систем;

- з’ясувати особливості валютної політики та її різновидів;

- розглянути систему міжнародних валютно-кредитних інститутів.