Обґрунтування необхідності та порядок створення вільних економічних зон

 

Непропорційність розвитку регіонів, їх особливе геополітичне і кліматичне розташування та інші економічні і соціальні фактори іноді потребують особливого механізму регулювання інвестування і підприємництва. Це проявляється в особливості правового положення суб’єктів підприємницької й іншої діяльності, наявності податкових пільг, особливого митного режиму та деяких інших преференцій, які створюють сприятливі умови для залучення іноземного капіталу.

У сукупності усі ці фактори утворюють спеціальні економічні зони (СЕЗ) (англ. – special / free economic zone) – це обмежена територія з особливим юридичним статусом по відношенню до решти території та пільговими економічними умовами для національних та/або іноземних підприємців. Головна мета створення таких зон – вирішення стратегічних завдань розвитку держави в цілому або окремої території: зовнішньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, регіональних і науково-технічних завдань (рис. 19.5).

Особливим різновидом СЕЗ є вільна економічна зона (ВЕЗ). За формулюванням експертів ООН – ВЕЗ – це обмежені регіони, які характеризуються такими основними рисами:

Економічні

Науково-технічні

Соціальні

Залучення іноземного та національного капіталу

Використання переваг міжнародного геогра-фічного положення і розподілу праці

Залучення передових зарубіжних та вітчизняних технологій

Ліквідація монополій зовнішньої торгівлі

Прискорення інновацій-них та запроваджуваль-них процесів

Залучення зарубіжних вчених та спеціалістів

Зростання валютних надходжень до бюджету країни і регіонів

Підвищення ефектив-ності використання інфраструктури

Підвищення зайнятості населення

Прискорення розвитку відсталих регіонів за рахунок концентрації в них ресурсів

Підвищення рівня кваліфікації працюючих

Задоволення потреб населення у високо-якісних товарах, насичення внутрішнього ринку

Цілі створення СЕЗ

 

 

Рисунок 19.5 – Класифікація цілей створення СЕЗ

 

- в них відсутнє мито (або воно фіксується на мінімальному рівні), на ввіз та вивіз устаткування, вихідних і проміжних матеріалів, а також готової продукції на експорт при максимальному спрощенні всіх процедур, обумовлених експортно-імпортними операціями;

- існує пільговий режим оподаткування і вільний обіг конвертованої валюти в умовах загальної свободи міжкраїнових фінансових трансакцій;

- держава надає загальні гарантії від конфіскації іноземної власності і надає зареєстрованим у зоні фірмам широке коло пільг та привілеїв.

Відлік світової практики створення особливих економічних зон є підстави починати ще з часів фінікійців (166 рік до н.е.), коли країни, зацікавлені у розширенні міжнародної торгівлі (а ці зони почали створюватися саме у сфері зовнішніх для країни зв'язків), стали «загороджувати» території, вільні від традиційних податків і мита. У своєму розвитку ВЕЗ пройшли ряд етапів, кожен з яких характеризується своєрідною виробничою структурою, на яку впливали різні політичні, економічні, соціальні чинники. Американські економісти М. Фразьє та Р. Рей розрізняють три основні стадії в еволюції вільних економічних зон, які з самого початку відрізнялись своєрідною комерційною «екстериторіальністю»: безмитним ввозом і вивозом, полегшенням використання різноманітних переваг – для складування, пакування тощо:

1) складські та транзитні зони (вільні порти, торгово-складські зони);

2) вільні промислові (експортно-виробничі) зони;

3) комплексні зони вільного підприємництва (спеціальні економічні зони та зони обробки інформації).

ВЕЗ можуть займати різну за розміром територію й охоплювати будь-яку кількість суб'єктів підприємництва. Незалежно від типу, спеціальні (вільні) економічні зони, які розміщаються на незаселеній території розміром до 500 га й мають лише об'єкти забезпечення життєдіяльності СЭЗ, ставляться до локальних або крапковим зонам.

У міжнародній практиці нараховується понад трьох десятків різновидів вільних економічних зон. Проте традиційно ВЕЗ можуть бути класифіковані за ступенем інтеграції в економіку, системою надання пільг та функціями, що вони виконують (рис. 19.6).

 

За системою надання пільг

За ступенем інтеграції в економіку

Зони вільної торгівлі

Анклавні (замкнуті)

Податкові

Інтегровані в національну економіку

Митні (експорт)

Промислово-виробничі

Митні (імпорт)

Техніко-впроваджувальні

Адміністративні

Сервісні

Фінансові

Комплексні

Класифікація вільних економічних зон

За функціональною ознакою

 

 

Рисунок 19.6 – Класифікація вільних економічних зон

 

Характерною рисою різних типів вільних економічних зон є наявність сприятливого інвестиційного клімату, що різні переваги для підприємців у порівнянні з загальним режимом, що існує в тій або іншій країні. Виділяють чотири основних групи пільг:

1. Зовнішньоторговельні пільги, що передбачають введення особливого митно-тарифного режиму (зниження або скасування експортно-імпортного мита) і спрощеного порядку здійснення зовнішньоторговельних операцій.

2. Податкові пільги – регулюють норми, зв'язані з пільговим стимулюванням конкретних видів діяльності або поводження підприємців. Ці пільги стосуються податкової бази (прибуток, вартість майна і т.п.), окремих її складових (амортизаційні відрахування, витрати на заробітну плату, НДОКР, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподатковування.

3. Фінансові пільги – включають різні форми субсидій, наданих у виді знижених цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і виробничими приміщеннями, пільгових кредитів і ін.

4. Адміністративні пільги – надаються адміністрацією зони з метою спрощення процедури реєстрації підприємств і режиму в'їзду-виїзду іноземних громадян, а також у наданні різних супутніх послуг.

Найбільш повно різновиди ВЕЗ можуть бути представлені у схемі, сформованої за функціональним призначенням об’єкта (рис. 19.7).

Види ВЕЗ

Зони вільної торгівлі

Комплексні

Сервісні

Торговельно-виробничі

Вільні митні

Транзитні

Вільні порти

Рекреаційні

Технополіси

Інноваційні центри

Зони банківських і страхових послуг

Зони вільного підприємництва

Спеціальні економічні зони

Території особливого режиму

Особливі економічні зони

Інвестиційні

Імпорто-заміщуючі

Експорто-заміщуючі

Науково-промислові

Імпортні

Експортні

Офшорні

Науково-промислові

Техніко-впровад-жувальні

 

 

Рисунок 19.7 – Класифікація вільних економічних зон за функціональною ознакою

Згідно з наведеною класифікацією ВЕЗ згруповано у 5 груп:

1. Зони вільної торгівлі (ЗВТ) – території, виведені за межі національної митної території, усередині яких проводяться операції зі складування товарів і їх передпродажної підготовки, а саме упаковка, маркування, контроль якості тощо. Це вільні митні зони і порти, транзитні зони.

2. Промислово-виробничі зони (ПВЗ) – частина національної митної території, всередині яких налагоджено виробництво конкретної промислової продукції; при цьому інвесторам надаються різні пільги. Сюди включають:

- експортно-промислові зони (ЕПЗ), орієнтовані на зовнішню торгівлю;

- імпортно-промислові зони (ІПЗ) та зони по заміщенню імпорту, які покликані забезпечити країну, що приймає, сучасними товарами, а місцеві підприємства – передовою технологією.

3. Техніко-впроваджувальні зони (ТВЗ) – території, виведені за межі національної митної території, всередині яких розміщуються науково-дослідні, проектні, конструкторські бюро і організації (технопарки, технополіси, інноваційні центри).

4. Сервісні (зони страхових і банківських послуг, офшорні, рекреаційні) – території з пільговим режимом для фірм, зайнятих наданням фінансових і нефінансових послуг. До найбільш розповсюджених сервісних зон відносять офшорні зони (ОЗ) і податкові гавані (ПГ). Офшорні зони залучають підприємців сприятливим валютно-фінансовим і фіскальним режимом, високим рівнем банківської і комерційної таємниці, лояльністю державного регулювання (функціонують у Ліхтенштейну, Панамі, на Антильських островах, у Гонконгу, на Мадейрі, у Ліберії, Ірландії, Швейцарії, на Мальті, Маврикії, в Ізраїлю й ін.). Пільговий режим в ОЗ визначається відсутністю валютних обмежень, низьким рівнем статутного капіталу, відсутністю митних тарифів і зборів з іноземних інвесторів, і ін.

5. Комплексні зони створюються шляхом встановлення особливого пільгового в порівнянні з загальним режиму господарської діяльності на території окремого адміністративного утворення (5 СЕЗ Китаю, бразильська зона «Манаус», територія «Вогненна Земля» в Аргентині). Комплексні ВЕЗ виробничого характеру створюють на порівняно обмежених територіях, які мають сприятливе географічне положення на перехрестях міжнародних транспортних систем. Це безмитні зони, в яких створюються умови для широкого залучення іноземного капіталу і де можна створити для цього необхідну інфраструктуру.

У 90-х рр. ХХ ст. почалися процеси по формуванню міжнародних вільних економічних зон. Так, існує проект утворення спеціальної економічної зони Туманган (Туманцзян) на стику кордонів Росії, Китаю і КНДР за участю Японії і Південної Кореї. Проект розрахований на 20 років, його вартість на першому етапі оцінюється в 90-110 млрд. дол. США. На території ВЕЗ планується зведення великого порту, численних промислових підприємств із використанням китайської і корейської робочої сили, сировини з Росії. Передбачається, що зона буде мати гнучку границю, тобто до участі можуть залучатися сусідні регіони.