Пріоритети та основні напрями євроінтеграційної політики України

 

Враховуючи, що Україна – одна з найбільших європейських держав, то для неї особливо важливою є інтеграція саме з країнами Європи і, в першу чергу, з країнами-членами Європейського Союзу. Ключовим напрямком зовнішньої політики України та її стратегічним кур­сом визнано вступ до Європейського Союзу (ЄС). Ідея європейського вибору позитивно сприймається населенням Укра­їни, євроінтеграційні прагнення України співпадають із необхідні­стю її модернізації і радикального реформування. Досягнення від­повідності держави й українського суспільства копенгагенським критеріям членства в ЄС є головним довготерміновим завданням євро-інтеграційного курсу. Співробітництво ЄС, започатковане в 1991p., триває і розвивається (табл. 22.1).

Таблиця 22.1 – Етапи інтеграції України до ЄС

Термін	Подія
Жовтень 1993 р.	Відкриття в Києві Представництва Комісії Європейських спів­товариств
Січень 1994 р., м. Москва	Укладення Угоди між США, Росією і Україною про виведення ядерної зброї з України, що відкрило шлях до розширення співробітництва між Україною та ЄС
14 червня 1994р. м. Люксембург	Підписання «Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС» (УПС)
Липень 1995 p.	Відкриття у Брюсселі Представництва України при Європейських співтовариствах
6 грудня 1996 р.	Прийняття Радою ЄС Плану дій,який визначав напрямки взаємодії ЄС із Україною і окреслив шляхи сприяння її розвитку
5 вересня 1997 р.	Відбувся перший саміт Україна — ЄС,під час якого було підтверджено значення двосторонніх сто­сунків, а також відбувся обмін думками щодо існуючих проблем і шляхів співробітництва у майбутньому
24 лютого 1998 р.	Створено Українську частину Ради з питань співробітництва між Україною і ЄС та передбачено формування в усіх органах державної влади підрозділів співробітництва з ЄС. Створено також Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції
11 червня 1998 р.	Указом Президента України затверджено Стратегію інтеграції України до ЄС, у якій сформульовані основні напрями співро­бітництва України з ЄС
16 серпня 1999 р.	Прийнято Постанову Уряду про запровадження ме­ханізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затверджено Концепцію адаптації законодавства України до зако­нодавства ЄС
10 грудня 1999 p.	Прийнято на Європейській раді в Гельсінкі Спільної стратегії ЄС щодо України
Друга по­ловина 90-х рр. ХХ ст.	Набуття Україною членства у Раді Європи й ОБСЄ; членство в програмі «Партнерство заради миру»; підписання в Мадриді в липні 1997 р. Хартії про особливе партнерство України з НАТО; ратифікація Україною Європейсь­кої конвенції з прав людини; початок переговорів щодо вступу України у СОТ
Початок 2000 р.	Інтеграція України в ЄС була проголошена ключовим зовні­шньополітичним пріоритетом і визначена в урядовій програмі стратегічною метою держави
Травень 2008 р.	Набуття членства в СОТ, що передбачає приведення україн­ського законодавства у відповідність до стандартів країни з ринковою економікою

Важливим досягненням на євроінтеграційному шляху Украї­ни є формування договірно-правових і політичних засад співро­бітництва з ЄС. Правовою основою цього співробітництва є Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (УПС), укладена ще в грудні 1989 р. Угода визначала 28 сфер, в яких ЄС і Україна розвивали співробітництво. Серед них: промислове співробітництво; сприяння інвестиціям та їх захист; державні закупівлі; стандартизація і сертифікація; видобувна промисловість і виробництво сировини; наука і технології; освіта і професійна підготовка; сільське господарство та енергетика; використання атомної енергії в цивільних цілях; довкілля; транспорт; космічна промисловість; поштовий зв'язок і телекомунікації; фінансові послуги; грошово-кредитна політика тощо.

В Угоді сформульовані положення щодо доступу на товарний ринок, правил конкуренції та розв'язання спорів. Сторони погодились надати одна одній режим найбільшого сприяння у торгівлі товарами. УПС доповнюється галузевими угодами, укладеними між Україною та ЄС:

- Угода між Європейськими співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами (травень 1993 p.);

- Угода між урядом України й Комісією Європейських співтовариств про створення Контактної групи з вугілля і сталі (червень 1994 р.);

- Угода між ЄСВС та урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (липень 1997 p.);

- Багатостороння рамкова Угода INOGATE між Україною та ЄС щодо створення правових засад міжнародного співробітництва по забезпеченню енергоносіями країн Західної Європи (липень 1999 р.);

- Угода про співробітництво між урядом України та Євратомом у галузі керованого термоядерного синтезу (липень 1999 p.);

- Угода про співробітництво між урядом України та Євратомом у галузі ядерної безпеки (липень 1999 p.);

- Угода про безквотну торгівлю текстильною продукцією на 2001-2004 pp. (грудень 2000 p.);

- Фінансова угода між Україною та Європейським інвестиційним банком (Україна – проект європейських доріг України) (30 липня 2007 року);

- Угода про фінансування програми «Підтримка політики регіонального розвитку в Україні» (19 грудня 2012 року);

- Угода про фінансування Щорічної програми дій з ядерної безпеки 2011 року – частина ІІ» (20 грудня 2012 року) та ін.

Інтеграція України до Європейського Союзу є складним і тривалим процесом, успіх якого залежить в першу чергу від того, наскільки швидко Україна зможе виконати всі умови ЄС, визначені для країн-кандидатів на вступ у Спільноту. Ці умови визначені в її інтеграційній стратегії, як основні напрями інтеграційного процесу та передбачають (табл. 22.2):

 

 

Таблиця 22.2 – Напрями інтеграції України до Європейського Союзу

Напрями	Зміст
1. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС	полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, та передбачає реформування правової системи України та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами і охоплює приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров'я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі.
2. Економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС	полягає у лібералі­зації і синхронізованому відкритті ринків ЄС та України, взаєм­ному збалансуванні торгівлі, наданні на засадах взаємності спри­яння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам на ринках ЄС, запровадженні спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробни­ків; передбачає ліквідацію обмежень розвитку конкуренції та обмеження застосування засобів протекціонізму, формулювання основних економічних передумов для набуття Україною повно­правного членства у ЄС.
3. Безпека України у контексті загально-європейської безпеки	ґрунтується на тому, що розвиток і зміцнення ЄС поглиблюють загальноєвропейську безпеку в усіх її вимірах. Одно­часно зміцнення безпеки України пов'язане і з забезпеченням економічної безпеки та політичної стабільності у державі. Розвиток співробітництва з ЄС у рамках Спільної зовніш­ньої політики і політики безпеки та Спільної європейської полі­тики з питань безпеки та оборони сприятиме також зміцненню конкурентоспроможності української оборонної промисловості, впровадженню принципів, правил та механізмів, що забезпечують відкритість, прозорість доступу продукції цієї галузі на внутріш­ньому ринку ЄС та запобігають її дискримінації, прискореному виходу і закріпленню українських виробників товарів та послуг у пріоритетних міжнародно-спеціалізованих галузях і секторах еко­номіки та значній диверсифікації військово-технічних та науково-технічних зв'язків. Розвиток такого співробітництва надасть змогу зберегти орієнтацію на сучасні системи загальноєвропейського виробництва.
4. Політична консолідація та зміцнення демократії	передбачає неухильне поглиблення політичного діалогу і поліпшення загальної атмосфери стосунків між Україною та ЄС (саміти, міністерські консультації, зустрічі на експертному рівні). Вона спрямована на: гарантування політичної стабільності як в Україні, так і на всьому Європейському континенті; забезпечення мирного розвитку та плідного співробітництва всіх європейських націй; зміцнення демократичних засад в українському суспільстві. Політичну консолідацію у контексті стратегії України на європейську інтеграцію слід розглядати у двох площинах. Зовнішньополітична консолідація спрямована, насамперед, на зміцнення європейської безпеки. З одного боку, вона включає всебічне входження України в європейський політичний (у тому числі зовнішньої політики і політики безпеки), правовий, еконо­мічний, інформаційний, культурний простір. З іншого — іден­тифікацію політики ЄС щодо України, відокремлення її від полі­тики ЄС щодо Росії та підтримку державами Європи та світовим співтовариством стратегії інтеграції України до ЄС. Внутрішньополітична консолідація базується на виборі, зробленому українським суспільством на користь інтеграції до ЄС та включає зміцнення демократії та верховенства права в державі. Важливим елементом внутрішньої консолідації є формування у суспільстві прихильності до ідеї набуття у майбут­ньому членства в ЄС як реальної можливості забезпечити гідне майбутнє для України та її громадян.
5. Адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС	полягає у реформуван­ні систем страхування, охорони праці, здоров'я, пенсійного забез­печення, політики зайнятості та інших галузей соціальної політики відповідно до стандартів ЄС і поступовому досягненні загальноєв­ропейського рівня соціального забезпечення і захисту населення. Даний напрям інтеграційного процесу має здійснюватися у рамках загальної програми реформ з активним залученням інсти­туцій та програм ЄС та його

Продовження табл. 22.2

Напрями	Зміст
	держав-членів і першочерговим спря­муванням технічної допомоги ЄС саме на адаптацію соціальної політики. Важливе значення у цьому контексті матиме ратифіка­ція і дальша імплементація Україною Європейської соціальної хартії, а також укладання угод з координації систем соціального забезпечення робітників, які мають українське громадянство і працюють на території держав-членів ЄС.
6. Культурно-освітня і науково-технічна інтеграція	займають особливе місце, зу­мовлене потенційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтег­раційному процесі саме на цих напрямках. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери. Інтеграційний процес на відповідних напрямах полягає у впровадженні європейських норм і стандартів у освіті, науці і тех­ніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобут­ків у ЄС. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших про­ектів, залучення українських вчених та фахівців до спільних та загальноєвропейських програм наукових досліджень.
7. Регіональна інтеграція України	передбачає встановлення і поглиблен­ня прямих контактів між окремими регіонами України та держа­вами-членами і кандидатами у члени ЄС, їх розвиток у визначених у цій Стратегії напрямах для поступового перенесення основ­ної ваги інтеграційного процесу з центральних органів виконавчої влади на регіони, до органів місцевого самоврядування, територі­альних громад і, якнайширшого залучення громадян України.
8. Галузева співпраця	являє собою координацію і взаємодію між Україною та ЄС у конкретних галузях і сферах господарської діяльності. Пріоритет на найближчі роки у галузевій співпраці слід віддати сфері транс'європейських транспортних мереж, включаючи магістральні газо- та нафтопроводи, електроенерге­тичних та інформаційних мереж, співробітництву у галузі юсти­ції, запобіганню та боротьбі з організованою злочинністю і по­ширенням наркотиків, митній справі, науково-дослідницькій сфері, промисловій та сільськогосподарській кооперації тощо. Окремим і винятково важливим напрямом галузевого співробіт­ництва є співробітництво в галузі використання атомної енергії в мирних цілях.
9. Співробіт-ництво у галузі охорони довкілля	є визнаним пріоритетом державної політи­ки іпредметом підвищеної уваги громадськості в європейських державах, одним з головних напрямків діяльності ЄС і актуальною проблемою для України, зумовленою не лише наслідками аварії на ЧАЕС, але й загальним станом довкілля в Україні. Правовою основою співробітництва у галузі охорони до­вкілля є УПС, міжнародні договори та угоди щодо безпеки на­вколишнього природного середовища, сторонами яких є Украї­на та ЄС. В результаті співробітництво в галузі охорони довкілля має привести до створення безпечного і сприятливого для людини загальноєвропейського екологічного простору.

Наступні етапи просування України до член­ства в ЄС:

1. Входження України в ЄАВТ і ЗЕС.

2. Розробка та реалізація розширеної Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС.

3. Створення зони вільної торгівлі Україна – ЄС.

4. Набуття статусу асоційованого члена ЄС (можлива модель Європейської партнерської угоди, яка відкриває перспективу майбутнього членства в ЄС, або модель відносин асоціації, які Співтовариство у 70-х рр. ХХ ст. установило з Туреччиною, країнами Близького Сходу).

Слід зазначити, що найбільш вірогідним варіантом реалізації проекту входження України до ЄС є проходження нею інтеграційних процесів разом з країнами-членами Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (CEFTA).