Міжнародне портфельне інвестування

Навчальні завдання:

- надати поняття портфельних інвестицій, як форми вивозу капіталу за кордон;

- охарактеризувати міжнародні операції з цінними паперами;

- навести класифікацію учасників ринку цінних паперів;

- вивчити фінансові інструменти світового ринку портфельних інвестицій;

- розглянути види та характеристику основних цінних паперів;

- розглянути види і характеристику вторинних цінних паперів;

- визначити та охарактеризувати похідні фінансові інструменти;

- з’ясувати основні тенденції світових фондових ринків;

- надати поняття, мету і критерії формування інвестиційного портфеля;

- дослідити типову послідовність дій з формування інвестиційного портфеля;

- вивчити стратегії та методи інвестування.

Міжнародний ринок портфельних інвестицій

Портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу (дивідендів), які не забезпечують реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.

Мотивація міжнародного портфельного інвестування у цілому близька до мотивації прямого інвестування. Однак, зважаючи на значно вищу ліквідність портфельних інвестицій порівняно з прямими, головною метою інвестора при портфельному інвестуванні є намагання максимізувати прибуток при допустимому рівні ризику (розмістити капітал в певних країнах і в певних цінних паперах). Міжнародна портфельна інвестиційна діяльність вимагає від її учасників здійснення численних операцій з цінними паперами.

У світовій практиці існує така класифікація учасників ринку цінних паперів (рис. 10.1).

Багато компаній поєднують різні операції з цінними паперами, їх у світовій практиці називають компанії з цінних паперів (Security firm).Активними учасниками світового ринку портфельних інвестицій є інвестиційні банки, що спеціалізуються на операціях з цінними паперами (випуску та розміщення) для залучення додаткових грошових коштів, а також для довгострокового кредитування своїх клієнтів, серед яких може бути і держава.

 

Учасники ринку цінних паперів

Приватні особи

Держава

Професіонали ринку цінних паперів

Інвестиційні консультанти, компанії та фонди

Фінансові брокери

Емісійні синдикати

Банки

ТНК

 

 

 

 

Рисунок 10.1 – Класифікація учасників ринку цінних паперів

 

Комерційні банки виходять на міжнародний ринок цінних паперів також через власну мережу зарубіжних інвестиційно-банківських філій та дочірніх компаній. Так, один з найбільших банків світу «City group» має 7000 співробітників, які виконують функції інвестування, – це більше, ніж кількість співробітників найбільших інвестиційних банків США «Соломон Бразерс» і «Фірст Чикаго», взятих разом.

Фінансові інструментисвітового ринку портфельних інвестицій можна умовно поділити на три групи (рис. 10.2):

1) основні (базові) цінні папери (боргові зобов'язання і акції);

2) вторинні цінні папери (євроноти, права підписки, депозитарні акції);

3) похідні фінансові інструменти (фінансові ф’ючерси, фондові опціони, свопи, форварди, депозитні розписки).

 

Фінансові інструменти

Вторинні цінні папери

Облігації

Основні (базові) цінні папери

Похідні фінансові інструменти (деривативи)

Єврокомер-ційні папери

Євроноти

Акції

 

 

 

 

Ф’ючерсний контракт

Форвардний контракт

Опціон

Своп

Варанти

Рисунок 10.2 – Фінансові інструментисвітового ринку портфельних інвестицій

Серед основних цінних паперів розрізняють такі види.

Облігації – боргові зобов’язання, що випускаються позичальником при отриманні довгострокової позики на євроринку. Вони розміщуються одночасно на ринках декількох країн і номіновані у валюті, яка є для кредитора іноземною. Наприклад, позика компанії ФРН в дол. США, отримана через розміщення облігацій у Франції, Великобританії і Швейцарії. Облігації випускаються на тривалі строки: від 4-7 до 15, 30 та 40 років. Розмір облігаційної позики становить від 20-30 до 300-500 млн. дол. США.

Облігації бувають різних типів: звичайні (прямі), з плаваючою процентною ставкою, з нульовим відсотком (купоном), з індексованим відсотком, конвертовані, облігації з опціоном. Зараз 60% всіх єврооблігацій є звичайними, тобто прямими облігаціями, власники яких отримують фіксований відсоток у вигляді річних купонів.

Облігації з плаваючою процентною ставкою – ставка за облігаціями змінюється залежно від зміни відсотка на ринку.

Облігації з індексованим відсотком – ставка прив’язується не до позикового відсотку, а до індексу цін на відповідні товари.

Облігації з нульовим відсотком – доход за облігацією отримується не щорічно, а лише один раз, при викупі облігацій.

Конвертовані облігації – вид облігацій, які за певних умов можна обміняти на акції компанії-боржника за попередньо встановленим курсом.

Іноземні облігації – цінні папери, які розміщуються позичальником в іншій країні, але в своїй національній валюті. Наприклад, облігації іноземців, які обертаються в США, називаються «янкі бондз», в Японії – «самураї бондз», у Великій Британії – «буль-догз».

Дохідність до дати погашення (кінцева дохідність облігації) характеризує не тільки поточний дохід за облігацією, а й виграш (збиток), який отримує інвестор, погашаючи облігацію за ціною, вищою або нижчою за ціну купівлі. Повна дохідність розраховується за формулою:

(10.1)

де Р₁ – вартість реалізації (номінал) облігації;

Р₀ – ціна купівлі облігації (поточна вартість на момент оцінки);

n – кількість років обігу облігації;

С – річний купонний дохід, ставка, %.

Акції – інтернаціональні розміщення свідоцтв про власність. Обсяг угод про купівлю-продаж акцій постійно зростає, але залишається невисоким: від 1 до 2,1% у загальному обсязі цінних паперів. Це пов’язано з тим, що, по-перше, інвестори тяжіють до акцій відомих національних підприємств, і, по-друге, з відсутністю справжнього міжнародного вторинного ринку перепродажу акцій.

За умови постійних виплат дивідендів поточна ринкова вартість акцій визначається за формулою:

(10.2)

де P_a–поточна ринкова вартість акцій;

D– річна сума дивідендів;

r – норма дохідності акцій подібного класу ризику (десятковий дріб).

Для розрахунку поточної вартості акцій з постійним приростом дивідендів використовується так звана «модель Гордона»:

(10.3)

де g– річний темп приросту дивідендів, (десятковий дріб); (g = const;

g < r);

D₀ – дивіденди, сплачені компанією протягом року.

Серед вторинних цінних паперів розрізняють такі види.

Євроноти – цінні папери, які випускають корпорації на строк від трьох до шести місяців зі змінною ставкою та використовуються для надання середньострокового кредиту. Вони можуть продаватися банками іншим покупцям і таким чином виступають одночасно в ролі банківського кредиту й облігаційної позики.

Єврокомерційні папери – зобов’язання комерційних корпорацій, які випускаються на 3-6 місяців з невисокою маржею до базової ставки. З кожним роком в міжнародному обігу з’являються все нові види цінних паперів, що випускаються банками.

Новою тенденцією в розвитку світового фінансового ринку стало розмиття меж між традиційними секторами – кредитним та інвестиційним. Міжнародною банківською системою був ініційований процес «сек’юритизації кредитів» («securities» англ. – цінні папери), основною метою якою було зменшення кредитних ризиків. На суму виданого клієнту кредиту банки випускають цінні папери типу облігацій, що вільно обертаються на ринку. Продаючи їх, банки повертають гроші набагато раніше строку погашення кредиту. Крім цього, банки можуть об’єднувати свої кредити з різними строками, різною мірою ризику, в різних валютах і в різних країнах в один кредитний пул і на цій основі випускати єдині облігації. Інвестори, що купують ці цінні папери, не знають, які саме кредити складають їх основу. Таким чином страхуються навіть самі проблематичні кредити.

До похідних фінансових інструментів (деривативів) відносять наступні види.

Форвардний контракт – це контракт між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору (це різні активи, наприклад акції, облігації, валюта та ін.). Форвардний контракт – це тверда угода, обов’язкова до виконання. Цей контракт укладається для реального продажу чи купівлі відповідного активу, в т.ч. з метою страхування постачальника або покупця від можливої несприятливої зміни ціни. Цей контракт також може бути укладений з метою гри на різниці курсової вартості активів. Форвардна ціна – це ціна поставки, яка фіксується в контракті на момент його укладання.

Ф’ючерсний контракт – це контракт, який укладається на біржі між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору. Ці контракти укладаються з метою хеджування, гри на курсовій різниці і, як правило, рідко мають своєю метою виконання реальної поставки активу. Ф’ючерсні контракти високоліквідні, для них існує широкий вторинний ринок. Ф’ючерсна ціна – ціна, яка фіксується при укладанні ф’ючерсного контракту, вона відображає сподівання інвесторів відносно майбутньої ціни спот відповідного активу.

Своп – це угода між двома контрагентами про обмін у майбутньому платежами відповідно до визначених у контракті умов. Зараз свопи укладаються здебільшого за допомогою фінансових посередників, які беруть на себе кредитний та ринковий ризики.

Опціон – це угода між двома сторонами про передання права (для покупця) та зобов’язання (для продавця) купити або продати відповідний актив (цінні папери, валюту та ін.) за відповідною (фіксованою) ціною у заздалегідь узгоджену дату або протягом узгодженого строку. Опціон дає одній зі сторін угоди право вибору виконати контракт або відмовитися від його виконання.

Варанти – це опціон на придбання певної кількості акцій (варант акцій) або облігацій (варант облігацій) за ціною виконання в будь-який момент часу до закінчення строку дії варанту. Варанти звичайно випускаються як додаток до будь-якого боргового інструменту, наприклад облігації, щоб зробити його привабливішим для інвестора.

Лістинг – допуск цінних паперів до торгів на фондовій біржі або позабіржовій торговельній системі і здійснення попереднього і наступного контролю за відповідністю цінних паперів та їх емітентів умовам та вимогам, встановленим у правилах біржі або іншого організатора торгівлі.

Депозитарій цінних паперів – юридична особа, яка провадить винятково депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Кліринг – отримання, звірка та поточні оновлення інформації, підготовка бухгалтерських та облікових документів, необхідних для виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов'язань, що передбачає взаємозалік, забезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

Розвиток портфельного інвестування в першу чергу залежить від розвиненості фондового ринку. Серед індикаторів кон’юнктури фондового ринку слід відзначити такі фондові індекси:

1) Індекс Доу Джонса (Dow Jones) – формується на основі трьох спеціалізованих індексів – промислового (розраховується на основі курсу акцій 30-ти найбільших промислових компаній США), транспортного (20 залізничних, авіа- та автотранспортних компаній) і комунального (15 комунальних компаній);

2) Standard and Poor (відображає динаміку акцій 500 компаній, що складають 85% загальної вартості акцій Нью-Йоркської фондової біржі) – NYSE, AMEX, NASDAQ, DAX, NIKKEI;

3) Європейські фондові індекси – «Рейтер» (Велика Британія), Frankfurter Allgemeine Zeitung (Німеччина).

Основні тенденції світових фондових ринків:

1) зростання капіталізації світових фондових ринків (причина зростання – поява компаній інформаційних технологій);

2) зростання частки нових фондових ринків, що формуються;

3) зростання ринків боргових цінних паперів (насамперед, за рахунок США й інших розвинутих країн);

4) розвиток фінансових інновацій (розвиток похідних цінних паперів (дериватів);

5) перехід на електронну систему торгівлі, коли угоди здійснюються через віддалені термінали, ЕОМ та Інтернет замість системи «прямого викрику» в залах з використанням жестів;

6) об'єднання і придбання національних і міжнародних фондових бірж. Так, у вересні 2000 р. відбулося об'єднання Паризької, Амстердамської та Брюссельської бірж в міжнаціональну Euronext. Також відбувається об'єднання класичних фондових бірж і деривативних (Deutsche Boerse, Euronext, сінгапурська Simex).